2. З історії дискусії. Правила коректного ведення дискусії

Дискусії запровадили ще в Стародавній Греції. На сьогодні добре відомий метод "сократичної бесіди", тобто метод питань та відповідей. Особливе місце в сократівському методі займали "іронія" та "майєвтика" (за формою), "індукція" та "визначення" (за змістом). Головні засоби, наприклад, іронії своєрідні натяки, порівняння спрямовувалися на активізацію процесів мислення.

Значну увагу дискусії і діалогу приділяли Сократ, Платон, Аристотель. Видатні грецькі філософи вважали, що пізнання та розкриття сутності проблеми неможливе без урахування думки іншої людини. Дискусії Платона будувалися на основі розробки системи аргументів (доказів). Поширеними способами аргументації в дискусіях були "супровідні" методи: ілюстрації, конкретизації за допомогою фактів, аналогії, знаходження суперечностей тощо.

У дискусіях у середні віки використовувалися питання для обговорення, одне питання могло розглядатися з різних боків. Організатором дискусії був лектор, який обирав тезу і заперечення, Кожному з учасників важливо було необхідними аргументами підтримати тезу і відповісти на питання.

У курсі риторики, запропонованого Ф. Прокоповичем у Києво–Могилянській академії, до проведення дискусії подавалися такі поради як глибоко вивчити питання дискусія та точку зору супротивника; піклуватися про ясність мови та уникати всього, що робить мову двозначною; не зловживати прикрасами які можуть викликати підозру в хитрощах; продумати можливі відповіді які може дати на запитання опонент, та бути готовим до його несподіваних відповідей; старанно дослідити власні тези на істинність та помилки; дотримуватись миру й спокою, стримвати крик; зберігати скромність і дружню прихильність.

Сучасне розуміння дискусії дещо інше – це публічне обговорення певної проблеми або групи питань на зборах, конференції, у пресі з метою досягнення істини. Характерною ознакою дискусії є відсутність тези і наявність єдиної теми. Як правило, завдання дискусії полягає в досягненні певної згоди учасників щодо дискутованої теми.

На основі наукових джерел (Л.Мацько, Л.Кравець, Г.Онуфрієнко) подамо етапи підготовки наукової дискусії:

1. Визначимо орієнтовні "межі теми" дискусії, переконаємося, що всі слова і поняття теми та проблеми дискусії ми чітко й повно розуміємо. У разі потреби скористаємося авторитетними науковими і словниково–довідковими виданнями.

2. З'ясуємо основні структурні компоненти дискусії та їх роль в обговоренні означеної теми:

2.1. Початок (встановлення контакту із співрозмовниками; визначення мети, проблем і актуальності дискусії; активізація уваги);

2.2. Інформування (виклад інформації в обраний спосіб: повідомлення, пояснення, опис, характеристика);

2.3. Власне дискусія: аргументація (коректне наведення доказів на захист сформульованих тез);

2.4. Контраргументація (коректне наведення доказів для нейтралізації антитез, заперечень, непогоджень із співрозмовником);

2.5. Прийняття рішення;

2.6. Підбиття підсумків.

3. Визначимо джерела інформації з дискутованої теми й ознайомимося з ними.

4. Порівняємо різні підходи, вибудуємо власний погляд на дискутовану проблему або приєднаємося до певної тези чи позиції автора.

5. Побудуємо свої дії як учасника дискусії:

5.1. Спрогнозуємо вірогідні заперечення і зауваження співрозмовника, визначимо можливі контраргументи й оптимальну форму реакції на них з метою переконання.

5.2. Оберемо коректні прийоми утримання уваги співрозмовників.

6. Визначимо можливі варіанти завершення дискусії, оберемо найдоцільніший.

7. Проаналізуємо свою мисленнєво–мовленнєву діяльність під час дискусії.

Дискусія і суперечка (спір) – близькі види складного вербального аргументаційного процесу. Вони поділяються за метою і манерою проведення. Суперечки існують задля істини і перемоги. Дискусія є, власне, науковим спором, у процесі її заздалегідь готується науковий матеріал, який подається пропонентом і піддається сумніву опонентом. Манера проведення дискусії відрізняється (в ідеалі) високою культурою поведінки, неупередженості і вимагає від сторін високого рівня компетентності щодо предмету спору. Ефективним засобом як переконання, так і формування нових поглядів вважається також полеміка. При спільних рисах дискусія і полеміка мають відмінні риси.

дискусія	полеміка
мета – з'ясувати й зіставити різні точки зору, шукати та досягати певного ступеня згоди між учасниками або спільного рішення стосовно тези дискусії.	мета – захистити й утвердити власну думку через спростування думки супротивника, перемогти супротивника.
Учасники, протилежні сторони називаються опонентами.	Учасники, протилежні сторони називаються суперниками, конкурентами.
Тема дискусії формулюється заздалегідь, засоби і прийоми дискусії повинні бути коректними і прийнятними для всіх учасників.	У полеміці допускається експресивність, ситуативність.

Дискусія і диспут. Диспут – це заздалегідь підготовлена публічна суперечка. У давні часи диспути були обов’язковою умовою отримання наукового ступеня або прийняття на роботу до університету. Це був своєрідний іспит на право працювати у новій ученій корпорації. Ураховувалася насамперед техніка захисту або заперечення.

Проведення диспуту мало чітку організаційну структуру: виступали відповідно ректор, декан, магістри, а потім інші присутні. З логічно сформульованих положень робилися висновки і розвивалися аргументи. Один із учасників диспуту повинен був помітити помилку супротивника і заперечити. Такі турніри привчали не тільки до ретельного вивчення проблеми, а й розвивали вміння застосувати доцільні діалектичні методи і прийоми (розкладати факти в логічній послідовності, абстрактно мислити тощо).