Розвиток некрозу тканин, швидкість та об’єм його залежить від багатьох обставин, а саме, від:

1. характеру тканин: найчутливішими до ішемії є клітини мозку. Дещо толерантнішими є шкіра, м’язи. Найстійкіші до порушення кровопостачання кістки, хрящі, зв’язки, сухожилки

2. локалізації тканини чи органа, а також від ступеня розвитку в них колатерального кровообігу

3. швидкості розладу кровообігу. У разі повільного зменшення припливу крові до органа некроз розвивається пізніше або може навіть не розвинутись, оскільки за тривалий час встигають утворитись, розвинутись колатеральні судини, що забезпечують кровопостачання. За раптового припинення кровообігу в головних судинах некроз настає набагато частіше

4. стану самих судин, їх стінки та просвіту

5. загального стану серцево-судинної системи

6. порушення обміну, особливо білкового та вуглеводного. Гіповітаміноз, анемія та інші патологічні процеси підвищують схильність до некрозу

7. розладів нервової та ендокринної систем регуляції органів та тканин різко негативно впливають на життєздатність тканин. Порушення функцій гіпофіза, наднирникових залоз спричинюють некробіоз та некроз тканин

8. недостатність догляду за хворими, порушення санітарно-гігієнічного стану їх відіграють іноді вирішальну роль у походженні некрозу

9. інфекція, яка часто приєднується при травмі тканин, в тому числі й операційній, особливо при втручаннях на травному каналі та запаленні органів, може спричинити як прямо, так і опосередковано (через порушення кровообігу – тромбоз судин) некроз тканин та органів.

Патолого - анатомічний опис некрозу:

Мертві тканини макроскопічно відрізняються від живих своїм кольором – вони сіро-бліді або жовтуваті чи темно-бурі (навіть чорні), не пропускають світло (тьмяні), нечутливі до подразнення, тверді або м’які, розріджені.

Клінічні ознаки сухої та вологої гангрени

Розрізняють дві головні форми некрозу

коагуляційний (сухий) - виникає переважно внаслідок або повільно прогресуючого зменшення кровопостачання (ішемізації) тканин з бідним вмістом у них рідини, або дії на тканини фізичних та хімічних агентів з швидким випаруванням з них води та коагуляцією білків протоплазми клітин. Сухий некроз може довго зберігати архітектуру тканин

колікваційний (вологий) - розвивається частіше від сухого. Йому сприяє, крім особливостей тканин, темпу розвитку некрозу та характеру некротизуючого чинника, приєднання інфекції, переважно гнильної. Некроз внутрішніх органів (гангрена) завжди має вологий тип. Макроскопічна морфологічна особливість - відсутність демаркаційної зони (лінії чіткого розмежування змертвілих і здорових тканин). Вологий некроз, особливо масивний (гангрена), відзначається інтоксикацією організму продуктами розпаду тканин і інфекцією, що ускладнює його, і загрожує життєздатності організму. Вологий некроз тканин, розташованих як зовні, так і в глибині тіла (некроз органів), супроводжується розпадом і перетворенням їх на аморфну масу.

Nota bene! Еволюція некротичного процесу визначається багатьма чинниками: розміром осередку некрозу, його характером (сухий чи вологий), локалізацією та глибиною, етіологією, ускладненнями, зокрема інфекцією, та станом хворого.

Патогенез

Осередок некрозу подразнює сусідні здорові тканини та зумовлює запальну реакцію – судинну (гіперемія) та клітинну (лейкоцитарний вал) на межі між здоровими та змертвілими тканинами. Ложе некрозу (дефект тканин) очищається та заповнюється грануляційною тканиною. Невеликі осередки епітелізуються самостійно, великі – потребують пластичного їх закриття.