4. Громадський контроль за станом охорони праці

Громадський контроль за станом охорони праці здійснюють про­фесійні спілки, їхні об’єднання в особі своїх виборних органів і пред­ставників. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві гро­мадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа. Це останнє правило стосується безпосередньо і сфери юриспруденції. Оскільки у переважній більшості профспілки тут зазвичай відсутні, а в судо­вій системі їхнє створення в галузі не допускається згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів», контроль за охороною праці тут здійснюють уповноважені самими працівниками особи.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додер­жанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних«виробничих та санітарно-по­бутових умов,-забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі за­грози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають пра­во вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних під­розділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в ціло­му на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

• перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров’я, дитячих закладів,, гуртожитків, транспортних під­приємств, підприємств побутових послуг, що належать цьому підпри­ємству, установі, організації або їх обслуговують;

• розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи або організації у доступних для працівни­ків місцях;

• перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів для соціальних і культурних захо­дів та житлового будівництва.

Що стосується уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, то вони обираються на підприємствах, де не­має професійної спілки, для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. На підприємстві за участю представників роботодавця та трудового колективу на підста­ві Типового положення, що затверджене наказом Державного коміте­ту України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагля­ду від 21 березня 2007 року № 56, з урахуванням специфіки виробни­цтва опрацьовується «Положення про діяльність уповноваженої на­йманими працівниками особи з питань охорони праці», яке затвер­джується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства. Уповноважені з питань охорони праці обираються про­стою більшістю голосів, відкритим голосуванням та на строк, визна­чений загальними зборами (конференцією) трудового колективу під­приємства або його структурного підрозділу тощо. Ці особи в місяч­ний термін після обрання за рахунок роботодавця проходять навчан­ня з охорони праці.

Уповноваженим із питань охорони працьие може бути обраний працівник, який згідно з посадовими обов’язками відповідає за за­безпечення безпечних та здорових умов праці. Чисельність уповно­важених із питань охорони праці визначається загальними зборами (конференцією) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громад­ського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному вироб­ничому підрозділі. Уповноважені з питань охорони праці перевіря­ють на підприємствах дотримання вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Для виконання цих обов’язків роботодавець за свій

кошт організовує навчання, забезпечує необхідними нормативно- правовими актами, довідковими матеріалами з питань охорони пра­ці та звільняє уповноважених із питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк зі збереженням за ними середнього заробітку. Уповноважені з питань охорони праці не рід­ше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних збо­рах (конференції) трудового колективу. З метою створення безпеч­них і здорових умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень уповноважені з питань охорони праці здійсню­ють контроль за:

• дотриманням роботодавцями нормативно-правових актів з .охо­рони праці:

• забезпеченням працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та зне­шкоджувальними засобами, організацією питного режиму;

• проведенням навчання, інструктажів та перевірки знань праців­ників з охорони праці;

• проходженням працівниками попереднього та періодичних ме­дичних оглядів;

• безоплатним забезпеченням працівників нормативно-правовими актами з охорони праці та додержанням працівниками в процесі робо­ти вимог цих нормативно-правових актів;

• своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захво­рювань;

• виконанням наказів, розпоряджень, заходів з охорони праці, зо­крема заходів з усунення причин нещасних випадків, професійних за­хворювань і аварій, зазначених в актах розслідування; ..

• наявністю і станом наочних засобів пропаганди та інформації з охорони праці на підприємстві.

Уповноважені з питань охорони праці беруть участь в опрацюван­ні відповідного розділу колективного договору, комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадків виробничого травматизму і професійних захворювань. Вони залучаються до розслідування не­щасних випадків на виробництві та. професійних захворювань, роз­гляду небезпечної для життя чи здоров’я працівника виробничої си­

Питання для самоконтролю:

1. Які принципи нагляду (контролю) за дотриманням вимог зако­нодавства з охорони праці передбачає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяль­ності»?

2. Порівняйте повноваження посадових осіб Держгірпромнагляду із відповідними повноваженнями інспекторів праці, передбаченими міжнародними договорами. Чи відповідають відповідні положення національного законодавства міжнародному? Чи потрібно, на Вашу думку, розширити повноваження посадових осіб Держгірпромнагля­ду відповідно до міжнародних стандартів?

3. Проаналізуйте перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду у сфері промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. На які групи поділено ці питання? Які нормативно- правові акти передбачають внесення того чи іншого питання у згада­ний перелік?

4. Назвіть випадки, у яких посадові особи Держгірпромнагляду України мають право проводити позапланові перевірки.

5. Назвіть підстави та порядок прийняття рішення про заборону виконання робіт (обмеження виробництва).

6. Проаналізуйте компетенцію профспілок та уповноважених на­йманими працівниками осіб у сфері охорони праці. Чи дієвими, на Вашу думку, є їхні контрольно-наглядові повноваження?

7. Чи тотожні поняття «нагляд» і «контроль»? Як співвідносяться поняття «нагляд за дотриманням трудового законодавства» та «нагляд за дотриманням законодавства про охорону праці»?

8. Які стандарти щодо здійснення нагляду за дотриманням законо­давства про охорону праці передбачають міжнародні угоди?

9. Які форми взаємодії використовують державні та громадські ор­гани для здійснення нагляду та контролю за дотриманням законодав­ства про охорону праці?

10. Проаналізуйте методи здійснення відомчого контролю за до­тримання законодавства про охорону праці, які містить Положення про відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах па­ливно-енергетичного комплексу України, затверджене наказом Мініс­туації або для оточуючих працівників, виробничого середовища чи довкілля у разі відмови працівника виконувати з цих причин доруче­ну йому роботу. Вони також беруть участь у розгляді, за необхіднос­ті/посадовими особами листів, заяв та скарг з питань охорони пра­ці працівників відповідного трудового колективу, а також у підготов­ці та проведенні громадських оглядів, конкурсів, рейдів з питань охо­рони праці.

Для здійснення своїх повноважень уповноважені особи з питань охорони праці мають право:

• безперешкодно перевіряти на підприємстві стан безпеки і гігіє­ни праці, додержання працівниками нормативних актів з охорони пра­ці на об’єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив яко­го його обрав;

• вносити роботодавцю обов’язкові для розгляду пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки та гігієни праці, здійснювати контроль за реалізацією цих пропозицій;

• звертатися по допомогу до органу державного нагляду в разі, якщо вони вважають заходи роботодавця з охорони праці недо­статніми;

• вимагати від керівника виробничого підрозділу припинення ро­боти на робочому місці в разі виникнення загрози життю або здоров’ю працівників; ■ ■ •

• вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності осіб; які порушують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці;

• бути обраними до складу комісії з питань охорони праці підпри­ємства в разі її створення.

Для уповноважених із питань охорони праці передбачено низку гарантій їхніх прав та діяльності. Зокрема, будь-які законні інтере­си працівників у зв’язку з виконанням нимщєбов’язків уповноваже­них із питань охорони праці не можуть бути'обмежені. їхнє звільнен­ня або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідаль­ності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором.

Крім цього, уповноважений із питань охорони праці може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі їхнього незадовільного виконання тільки за рішенням загальних зборів (кон­ференції) трудового колективу.

терства палива та енергетики України від 7 серпня 2008 року № 412, і вкажіть способи їхньої практичної реалізації.

11. У яких організаційних формах проводиться санітарно- епідеміологічний нагляд за дотриманням законодавства про охорону праці?

12. З яких питань можуть проводитися планові заходи державно­го нагляду у сфері промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду на суб’єктах господарювання всіх ступенів ризику незалежно від галузі, до якої вони належать?

13. Чи базується діяльність суб’єктів з нагляду та контролю за до­триманням законодавства про охорону праці на соціальному партнер­стві як принципі трудового права України?

14. Вкажіть основні функції громадського контролю за дотриман­ням законодавства про охорону праці.

15. Вкажіть, які суб’єкти повноважні здійснювати контроль у сфе­рі охорони праці.

16. Чи може комісія з питань охорони праці підприємства здійсню­вати громадський контроль із питань охорони праці?

17. Чи можна на локальному рівні правового регулювання встанов­лювати суб’єктів та їхні повноваження щодо здійснення громадсько­го контролю?

2) удосконалення нормативної бази з питань охорони праці, що встановлює заходи, спрямовані на забезпечення належаних, безпеч­них і здорових умов праці, утримання в належному стані виробни­чого устаткування, будівель і споруд, інженерних мереж, безпечно­го ведення технологічних процесів, професійного добору працівників окремих категорій професій, страхування працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, організації і проведення навчання працівників з питань охорони праці;

3) організаційно-методичне керівництво та інформаційне забезпе­чення на усіх рівнях СУОП;

4) стимулювання інтеграції управління охороною праці в єдину систему загального управління організацією;

5) широке впровадження позитивного світового досвіду у сфері охорони праці.

Рівні системи управління охороною праці в Україні. СУОП в Украї­ні діє на декількох рівнях, а їхнє виокремлення базується на територі­альному та галузевому критеріях. Тому СУОП функціонує на загаль­нодержавному, галузевому, територіальному та локальному рівнях. На кожному з них утворені та діють різні суб’єкти управління, які на­ділені відповідними повноваженнями та виконують покладені на них завдання з управління охороною праці.

На загальнодержавному рівні суб’єктом управління охороною пра­ці є Кабінет Міністрів України. Його компетенція є загальною, оскіль­ки охорона праці є одним з об’єктів, щодо якого він здійснює держав­не управління. Тому з питань охорони праці Кабінет Міністрів Украї­ни забезпечує проведення державної політики в галузі охорони праці, подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого се­редовища, спрямовує і координує діяльність міністерств, інших цен­тральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здо­рових умов праці та нагляду за охороною праці та встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

Суб’єктом загальнодержавного управління охороною праці зі спе­ціальною компетенцією є Державна служба гірничого нагляду та про­мислової безпеки України (Держгірпоромнагляд), повноваження якої конкретизовані Положенням про Державну службу гірничого нагля­ду та промислової безпеки України, затвердженим Указом Президен­

їни «Про охорону праці», розділ III якого присвячений організації управління охороною праці роботодавцем, встановлгрє заходи,.за допомогою яких створюється ефективна СУОП, визначає обов’язки роботодавця щодо впровадження останньої. До кожної статті цього розділу ухвалено нормативно-правові акти, які конкретизують зако­нодавчі вимоги.

З метою надання допомоги у впровадженні СУОП на локально­му рівні в Україні сформувалася практика ухвалення актів рекомен­даційного характеру. Наприклад, 7 лютого 2008 року Державний ко­мітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого на­гляду затвердив Рекомендації щодо побудови, впровадження та удо­сконалення системи управління охороною праці (далі - Рекоменда­ції про СУОП). Згідно з останніми система управління охороною пра­ці на локальному рівні - це частина загальної системи управління ор­ганізацією, яка сприяє запобіганню нещасним випадкам та профе­сійним захворюванням на виробництві, а також небезпеці для тре­тіх осіб, що виникають у процесі господарювання, і містить комп­лекс взаємопов’язаних заходів на виконання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці.

Обов’язок зі створення СУОП на локальному рівні покладено на роботодавця. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про охорону праці» цей обов’язок передбачає:

• створення відповідних служб і призначення посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затвер­дження інструкцій про їхні обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також здійснення контролю за їхнім додержанням;

• розроблення за участю сторін колективного договору і реаліза­цію комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

• забезпечення виконання необхідних профілактичних заходів від­повідно до обставин, що змінюються;

• впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і тех­ніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергоно­міки, позитивного досвіду з охорони праці тощо;

• забезпечення належного утримання будівель і споруд, виробничо­го обладнання та устаткування, моніторингу їхнього технічного стану;

3. Обов’язки та відповідальність. У ньому окреслюються обов’язки, відповідальність та повноваження керівників служб та підрозділів, обов’язки та повноваження персоналу, що керує, виконує та переві­ряє різні види діяльності, які впливають на ризики виникнення, а та­кож працівників щодо охорони праці, зокрема служби охорони праці, комісії з питань охорони праці, уповноважених найманими працівни­ками осіб з питань охорони праці.

4. Управління документацією, що передбачає вчасне отримання, облік, актуалізацію і поширення законів і підзаконних нормативно- правових актів, опрацювання й ухвалення локальних нормативно- правових актів.

5. Компетентність та підготовка. Підрозділ врегульовує професій­ний підбір працівників, які виконують важкі роботи, роботи зі шкід­ливими чи небезпечними умовами праці, роботи, де є потреба у про­фесійному доборі, а також вимоги щодо проведення навчання з пи­тань охорони праці та системи інструктажів усіх працівників.

6. Моніторинг виконання та оцінка результативності, що містить систему внутрішнього контролю, проведення внутрішнього аудиту, оперативного контролю керівників робіт та інших посадових осіб, контроль з боку служби охорони праці, а також громадський конт­роль.

7. Організація інформаційної роботи. У цій частині зазначають­ся шляхи, способи і форми донесення інформації до працівників та одержання від них результатів зворотного зв’язку, реагування на їхні звернення.

8. Управління ресурсами. Підрозділ встановлює вимоги щодо за­безпечення безпечності виробничих приміщень, засобів виробництва, технологічних процесів, заміни засобів виробництва і матеріалів, що застосовуються, організації робочих місць та робочого часу, забезпе­чення працівників засобами індивідуального захисту, впровадження змін в організації праці тощо.

9. Аналіз і попередження можливих загроз життю і здоров’ю пра­цівників. Аналіз ефективності СУОП та зменшення ризиків виник­нення небезпечних ситуацій повинен враховувати результати розслі­дування нещасних випадків на виробництві та причини їхнього ви­никнення, внутрішні та зовнішні фактори, що можуть вплинути на стан охорони праці.

1моги міжнародних стандартів, центральне місце посідає ДСТУ 180 9001:2009 «Системи управління якістю. Вимоги»; ,

• стандарти 180 серії 14000 з систем екологічного управління, їхні вимоги враховані під час розроблення національних стандартів в Україні, центральне місце серед яких відведено ДСТУ 180 14001:2006 «Системи екологічного управління. Вимоги та настанови щодо засто­сування»;

• стандарти ОН8А8 серії 18000 з оцінки діяльності у сфері охо­рони здоров’я та забезпечення безпеки праці. В Україні серед націо­нальних стандартів з питань охорони праці центральне місце посідає ДСТУ ОН8А8 18001:2010 «Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги».

Зазначені стандарти містять мінімальний перелік вимог, без яких неможливий успішний розвиток юридичної особи та її конкуренто­спроможність на міжнародних ринках. Вони охоплюють три складо­ві менеджменту - управління якістю, екологічне управління та управ­ління охороною праці. Проте ці системи можуть бути доповнені й ін­шими питаннями. Останнім часом активно просуваються стандар­ти 8А серії 8000, що встановлюють вимоги до систем соціального й етичного управління.

Основою інтегрованих систем управління є стандарти 180 серії 9000 із систем управління якістю, оскільки базові поняття та вимоги їхньої побудови найбільш повно відповідають принципи загального менеджменту і враховують їх, та й історично ці стандарти передува­ли ухваленню інших. Ці стандарти встановлюють вимоги до запрова­дження системи управління якістю, що впливає на якість продукції та послуг, враховують інтереси споживачі та запроваджують процес- ний підхід, що передбачає сукупність процесів та їхню ідентифіка­цію, встановлення взаємодії між ними, постійне управління та забез­печення безперервного контролю за ними.

Система управління охороною праці запроваджується стандарта­ми ОН8А8 серії 18000, що встановлюють вимоги та рекомендації до розроблення і впровадження такої системи, яка забезпечує управлін­ня виробничими ризиками, їхнє попередження, створення безпечних і здорових умов праці, попередження травматизму на робочому місці, забезпечення працездатності працівників. Ця система встановлює ви­моги до безпеки робочих місць, а не до безпеки продукції чи послуг.

• 2 дотримання вимог пожежної безпеки під час проектування, бу­дівництва та реконструкції відповідних будівель і споруд;

• запровадження нових засобів протипожежної автоматики і поже­жогасіння, підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій;

• своєчасне проведення профілактичних оглядів та ремонтів устат­кування; ■'

• встановлення відповідного протипожежного режиму (відведення місць для паління, можливість застосування побутових нагрівальних приладів, встановлення правил стоянки транспортних засобів тощо);

• вивчення правил пожежної безпеки та навчання персоналу;

• забезпечення приміщень планами (схемами) евакуації осіб у разі виникнення пожежі.

Обов’язок щодо організації та забезпечення охорони від пожеж об’єктів та приміщень, які використовуються у сфері юриспруденції, покладається на Державну службу України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України). Таку свою діяльність ДСНС України здійснює на підставі договорів, укладених із відповідними органами, не­діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою вироб­ничої та іншої діяльності посадових осіб і працівників підприємств, установ та організацій. Це повинно бути відображено у трудових до­говорах (контрактах), статутах та положеннях. Забезпечення пожеж­ної безпеки суб’єкта господарювання покладається на роботодавця та. керівників таких суб’єктів господарювання.

Правове регулювання відносин щодо забезпечення пожеж­ної безпеки в Україні здійснюється на рівні законів .та підзаконних нормативно-правових актів (далі-НАПБ). ' -

Усі НАПБ можна поділити на -.загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві та нормативні акти підприємств,^організацій та установ (далі - підприємства).

Загальнодержавні НАПБ поширюються на центральні І. місцеві: органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації: не­залежно від форм власності й виду їхньої діяльності, а також на гро-, мадян. До основних загальнодержавних НАПБ належать: Кодекс ци­вільного захисту України, прийнятий 2 жовтня 2012 року, Закон Укра­їни «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011: року, Закон України «Про охорону праці» від 14. жовтня 1992 року; Порядок обліку пожеж та їх наслідків, затверджений постановою Ка-

3вимогам будівельних норм, не мають на вікнах глухих ґрат і розта­шовані не вище другого поверху в будівлях' із перекриттями З ВІДПО-' відних щодо горючості матеріалів (ДСТУ Б В.2.7-19-95 «Матеріали будівельні. Методи випробування на горючість»).

4Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не захаращуватися й у разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях. Загаль­на місткість приміщень, що виходять до тупикового коридору чи холу, не повинна перевищувати 80 осіб. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень). Відстань від дверей найбільш віддалених приміщень (крім вбиралень, умивалень, кімнат для куріння, душових та інших обслуговуючих приміщень) до виходу назовні чи до сходового майданчика, забезпеченого зовнішнім виходом, повинна відповідати встановленим вимогами.

Відповідно до ДБН України В.2.2-26:2010 «Будинки та споруди. Суди» у будинках судів не допускається використовувати килимові покриття на шляхах евакуації (у коридорах, на сходових майданчи­ках, сходах, у холах, ліфтових холах, вестибюлях).

Шляхи евакуації із кожної з груп приміщень суду (приміщень для вільного доступу відвідувачів, приміщень службового призначен­ня та приміщень службового призначення, доступ в які дозволяєть­ся тільки суворо обмеженому колу співробітників суду) мають бути окремими. Приміщення архівів повинні мати не менше двох евакуа­ційних виходів.

Евакуаційні шляхи з підвалу або іншого поверху, де розміщенні ка­мери для підсудних (засуджених), та з поверхів, де розміщені зали су­дових засідань для розгляду кримінальних справ, повинні бути від-, окремлені від інших евакуаційних шляхів з будинку й виходити на службовий двір.

У металевих загороджувальних ґратах, що встановлюються з вну­трішньої сторони вікон приміщень на перших та цокольних повер­хах будинку суду (крім камер для розміщення підсудних), необхідно передбачати можливість відкривання (розсування) зсередини однієї з ґрат у приміщенні. *

Ширину евакуаційних виходів (дверей) із будинку суду необхідно визначати за розрахунком, але не меншою від 1,2 м. За наявності на шляхах евакуації розсувних та обертових дверей поряд із ними вла­

5на випадок надзвичайної ситуації, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і гро­мадян.

‘ До повноважень ДСНС України, які вона вправі здійснювати на об’єктах, які використовуються в галузі, належать, зокрема: здійснен­ня державного нагляду (контролю) у сфері пожежної безпеки щодо виявлення порушень вимог законодавства органами та роботодавця­ми та запобігання їм; участь у розробленні положень, інструкцій та інших нормативних актів, що розробляються роботодавцями у сфе­рі пожежної безпеки; проведення перевірки за повідомленнями та заявами про злочини, пов’язані з пожежами та порушенням правил пожежної безпеки на відповідних об’єктах галузі; участь у розсліду­ванні причин виникнення надзвичайних ситуацій та невиконання за­побіжних заходів; складення актів перевірок, приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної безпеки у разі ви­явлення таких порушень; звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зу­пинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної безпеки роботи підприємств, окремих об’єктів, якщо ці по­рушення створюють загрозу життю та/або здоров’ю людей; складен­ня протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності та притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб, працівників, винних у порушенні законів та інших нормативно-пра­вових актів у сфері пожежної безпеки; перевірка стану планування та готовності до здійснення заходів з організованої евакуації персо­налу у разі виникнення надзвичайних ситуацій; розгляд відповідно до закону справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із порушенням установлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері пожежної безпеки, і накладення адміністративних стягнень; проведення технічного розслідування обставин і причин виникнення надзвичайних ситуа­цій, загибелі і травмування людей, знищення і пошкодження майна; отримання в установленому порядку від центральних органів вико­навчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, роботодавців інформації, необхідної для виконання