Завдання для самостійної роботи

МОДУЛЬ І.

Технології соціальної роботи з клієнтами

1. Підготовка та захист опорного конспекту на тему «Технологічний алгоритм

соціальної роботи з клієнтами».

2. Підготовка реферату.

Теми рефератів:

1. Технологія соціальної роботи з клієнтами.

2. Основні етапи соціальної роботи з клієнтом.

3. Концептуальні основи соціально-педагогічної моделі «ведення випадку».

4. Типовий процес «ведення випадку».

5. Складання плану втручання.

6. Проміжне і підсумкове оцінювання виконання плану втручання.

7. Завершення стосунків в індивідуальній соціальній роботі.

8. Ведення професійних записів як частина щоденної діяльності соціального працівника.

Модуль II. Методика здійснення Соціального супроводу клієнта

Теоретичний блок

Лекція 1. Методика здійснення соціального

супроводу клієнта

Мета: Дати характеристику соціального супроводу

як форми індивідуальної роботи з клієнтом

Завдання:

• розкрити сутність соціального супроводу клієнта;

• дати загальну характеристику етапів здійснення соціального супроводу клієнта;

• дати характеристику професійних якостей спеціаліста, який здійснює соціальний супровід;

• розкрити механізми оцінки ефективності соціального супроводу

Основні положення

І. Соціальний супровід як форма індивідуальної роботи з клієнтом

В Україні соціальне супроводження як форма надання соціальних послуг набула впровадження в роботі з різними категоріями клієнтів.

Визначення цієї форми соціальної роботи в українській практиці бере початок з 1998 року, коли на етапі соціального експерименту зі створення прийомних сімей у Запорізькій області Державним інститу­том проблем сім'ї та молоді (тоді Українським інститутом соціальних досліджень) було впроваджено модель соціальної підтримки сім'ї, яка бере на виховання дитину, позбавлену батьківського піклування.

Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" передбачено забезпечення соціальної підтримки сім'ї, яка бере на виховання дитину-сироту та дитину, позбавлену батьківського піклування, яке здійснюється у формі соціального супроводження. Від­повідно статті 15 цього закону завданням соціального супроводження є сприяння адаптації дитини в новій сім'ї, створення позитивного психо­логічного клімату в сім'ї, умов розвитку дітей з урахуванням індивіду­альних потреб кожної дитини, забезпеченню оптимальних умов життя дитини та захисту її прав. Соціальне супроводження здійснюється сто­совно дітей, які перебувають на вихованні в сім'ях опікунів, піклуваль­ників, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу. Така соці­альна підтримка може надаватися сім'ї усиновителів, якщо це не пору­шує таємницю усиновлення і виконується за згодою або на прохання усиновителів або дитини.

Якщо розглядати модель надання соціальної допомоги сім'ї, яка бере на виховання дитину-сироту, то в першу чергу соціальне супрово­дження спрямоване на вирішення проблемних питань життя та розвит­ку саме прийомної дитини. Проте, враховуючи потребу забезпечення нормальних умов сімейного оточення дітей, робота проводиться і з ба­тьками, і з біологічними дітьми. Комплексність у соціальній роботі з такими сім'ями і визначається терміном "соціальне супроводження прийомної сім'ї", на противагу "соціальному супроводженню прийомної дитини в сім'ї".

В основу методики соціального супроводження закладено модель "ведення випадку", що передбачає: оцінку конкретної ситуації, визна­чення першочергових потреб, розробку послідовного плану діяльності, надання соціальної допомоги, періодичну оцінку ефективності послуг, корекцію плану подальшої діяльності, з урахуванням результатів оці­нювання.

Соціальне супроводження є обов'язковим атрибутом функціону­вання прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Згідно із Положенням про прийомну сім'ю та Положенням про дитячий будинок сімейного типу однією із умов забезпечення діяльності таких сімей є державна соціальна підтримка, що реалізується у формі соціального супроводження. Розширення мережі прийомних сімей та дитячих будин­ків сімейного типу потребує впровадження єдиного механізму соціаль­ної роботи з такими сім'ями, практичних рекомендацій щодо реалізації такої діяльності.

ІІ. Етапи здійснення соціального супроводу клієнта

Реалізація соціального супроводження передбачає взаємодію соціа­льного працівника та клієнта. При розробці плану соціального супро­водження, який визначає послідовність дій, спрямованих на покращан­ня ситуації, враховуються питання, які мають вирішуватися самим клі­єнтом. Такий підхід формує відповідальність за кінцевий результат не лише спеціалістів, а й особи, що потребує допомоги, що упереджує формування патерналістського ставлення клієнта до діяльності соціаль­ного працівника.

Робота з клієнтом за моделлю "ведення випадку" передбачає певну послідовність дій.

Перший етап – вивчення ситуації. Оцінюється загальна соці­альна проблема і виявляються потреби клієнта: оцінка потреб клієнта; розробка плану соціальної допомоги (соціального супроводження); визначення пріоритетів для вирішення потреб клієнта; якщо є потреба (для країн з ринковою економікою), визначається вартість послуг і приймається рішення щодо їх фінансування.

Оцінка потреб клієнта передбачає аналіз особистості, міжособистісних стосунків, сім'ї, взаємодій із соціальним оточенням і чинниками, що його визначають. Перед цим соціальний працівник повинен з'ясувати і дати відповіді на такі питання:

• Які соціально-демографічні характеристики клієнта, і на якій стадії розвитку життєвого циклу він перебуває?

• Які саме проблеми бентежать клієнта, соціального працівника, людей із соціального оточення?

• Як, коли і хто визначив проблему або потреби клієнта, та що пе­ред цим відбувалося?

• Які основні внутрішньо-, міжособистісні, групові та місцеві стре­сові чинники перешкоджають адекватно чи оптимально функціонувати клієнту або допомагають з'ясувати потреби і рівень соціальної допомоги?

• Які реальні можливості щодо надання допомоги має конкретна особа, сім'я, група або система соціальних інститутів (робота, школа, друзі тощо)?

• Яка саме допомога найбільш повно відповідатиме потребам інди­віда і сім'ї?

На цьому етапі соціальний працівник особисто приділяє увагу під­готовці до надання конкретної допомоги, визначенню кола проблем, котрі він має вирішувати, налагодженню особистого контакту і залу­ченню клієнта до процесу прийняття рішення відносно соціальної до­помоги.

Другий етап – безпосереднє надання послуг. На цьому ета­пі визначаються організації та фахівці, які надаватимуть послуги кон­кретній сім'ї, та характер і обсяг самих послуг, безпосереднє надання послуг клієнту, їх координація, перевірка якості наданих послуг.

З цією метою соціальний працівник і прийомна сім'я вивчають всі можливі варіанти вирішення проблеми та різні можливі шляхи досяг­нення успіху, вибирають найбільш ефективні методи. Чітко визначають відповідальність кожної із сторін (як працівника, який надає послуги, так і клієнта), графік роботи, формулюються конкретні завдання та визначаються конкретні дати.

Третій етап – аналіз проведеної роботи та оцінка по­слуг, наданих клієнту.

Цей етап включає такі важливі моменти:

• оцінка змін, які відбулися в процесі після отримання соціальних послуг;

• вивчення нових потреб, які з'явилися у клієнта і потребують обов'язкового вирішення;

• розробка (у разі потреби) додаткового плану соціальної допомо­ги, тобто уточнюється, розширюється певною мірою робота першого етапу;

• припинення роботи з конкретною сім'єю, якщо вона більше не потребує соціально-педагогічної допомоги.

Звичайно, контроль за процесом і його оцінка передбачаються на всіх проміжних етапах, але соціальний працівник особливу увагу при­діляє спостереженню за тим, наскільки успішно просуваються позитив­ні процеси і чи не має потреби переглянути і підкоректувати план та звернутися до інших, більш дієвих засобів досягнення мети. На заключ­ному етапі соціальний працівник повинен використовувати стабільні системи підтримки або вибрати оптимальні засоби допомоги.

Вирішення поставлених перед соціальним супроводженням завдань здійснюється шляхом надання прийомній сім'ї/дитячому будинку сі­мейного типу комплексу соціальних послуг, які можна умовно розділи­ти на такі сфери; соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні.

Соціально-економічні послуги:

• допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення по­треб прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу на лікування, оздоровлення тощо;

• допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини;

• допомога у вирішенні побутових проблем, працевлаштування прийомних дітей, дітей-вихованців після досягнення ними повноліття чи закінчення навчання.

Юридичні (правові) послуги:

• консультування з питань застосування чинного законодавства;

• представлення та захист прав і законних інтересів прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади й інших установах, організаціях, підприємс­твах незалежно від форм власності та підпорядкування;

• допомога в оформленні документів, необхідних для розв'язання проблем клієнтів;

• здійснення правової освіти прийомних батьків/батьків-вихователів та дітей, що виховуються в їх сім'ях;

• співпраця з різними установами та фахівцями для надання фахо­вої юридичної допомоги.

Соціально-педагогічні послуги:

• допомога у вирішенні питань навчання прийомних дітей, здобут­ті ними освіти;

• організація додаткових занять, навчання;

• виявлення розвитку різнобічних інтересів і потреб прийомних дітей та вихованців дитячих будинків сімейного типу;

- залучення до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштування дитини до клубу, гуртка, секції;

• забезпеченні доступності відповідних освітніх послуг для ді­тей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивідуаль­ного навчання;

• просвітницька робота щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини; особливостей розвитку сім'ї та сімейних стосунків;, здорово­го способу життя;

• організація навчання батьків ефективним методам виховання без покарання, мобілізація власних ресурсів сім'ї для вирішення про­блем у подальшому;

• допомога батькам у здійсненні статевого та тендерного виховання;

• встановлення та підтримка стосунків з біологічною сім'єю, як­що це не суперечить інтересам дитини;

• участь у формуванні життєвих навичок дитини:

• планування свого життя та його здійснення;

• допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного вихо­вання, підготовці до виходу з сім'ї у самостійне життя;

- організація зустрічей дітей з біологічними батьками /особами, що їх замінюють;

• вжиття заходів щодо підготовки біологічних родин до повернен­ня їм дітей;

• здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого пово­дження та насильства;

• представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах {здійснення функцій посередника між сім'єю й адміністрацією школи, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами міс­цевого самоврядування, органами опіки і піклування тощо).

Психологічні послуги:

• адаптація дитини до нової сім'ї та сім'ї до дитини, створення належного психологічного клімату, для якого характерними є повага, любов, турбота, емоційні зв'язки;

• допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів між членами сім'ї, в т.ч. рідними дітьми;

• участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адек­ватної самооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості по­зиції;

• мінімізація негативних наслідків психологічних травм;

• організація реабілітаційних заходів, спрямованих на подолання затримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних про­блем, пов'язаних із занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким поводженням або насильством, які зазнала дитина до влаштування в прийомну сім'ю/дитячий будинок сімейного типу;

• корекція поведінки дітей;

• консультування з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем;

• організація сімейної психотерапії;

• проведення психодіагностики, спрямованої на вивчення соціаль­но-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації;

- надання методичних порад. Соціально-медичні послуги:

• допомога прийомним батькам/батькам-вихователям у вирішенні питань збереження, підтримки та охорони здоров'я прийомних ді­тей/дітей-вихованців;

• надання необхідної інформації, настанов щодо здорового спосо­бу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу;

- допомога у проходженні прийомними дітьми/дітьми-вихованцями обов'язкового медичного огляду та, у разі необхідності, контроль за виконанням призначень лікаря;

• допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичного обслуговування;

• допомога у вирішенні питань щодо оздоровлення прийомних дітей/дітей-вихованців та рідних дітей (до 18-ти років);

• налагодження, у разі необхідності, ефективної співпраці із за­кладами охорони здоров'я й іншими організаціями соціального спряму­вання, які надають допомогу ВІЛ-позитивним дітям.

Інформаційні послуги:

• інформування про ресурси громади та допомога у їх використан­ні на користь дитини (про дитячі навчальні заклади, гуртки, спортивні школи та заняття, про діяльність дитячих, молодіжних громадських організацій, турпоходи, культурні заходи);

• надання довідкової інформації, необхідної для вирішення склад­ної життєвої ситуації, надання інформації про послуги, які можна отримати в ЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямуван­ня, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

• розповсюдження буклетів, листівок, пам'яток, плакатів соціаль­ного спрямування.

Порядок здійснення соціального супроводження прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу вміщує детальне роз'яснення стосовно того, які види соціальної допомоги має надавати соціальний працівник прийомній сім'ї та дитячому будинку сімейного типу. Проте слід врахо­вувати, що перелічені послуги мають надаватися за потреби, враховува­ти індивідуальні запити сім'ї та вихованця, а не є обов'язковими до виконання для усіх прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, що перебувають під соціальним супроводженням.

Щодо того, яким чином соціальний працівник надає соціальні по­слуги прийомним сім'ям та дитячим будинкам у процесі соціального супроводження, то арсенал форм та методів такої роботи є широким. Здійснення соціального супроводження передбачає відвідування сім'ї; телефонні розмови з членами родини та соціальним оточенням; бесіди; консультування; організацію зустрічей дитини з біологічними батьками; проведення тестувань; інтерв'ю; навчання; організацію груп взаємопідтримки; написання запитів, листів, клопотань, звернень; документуван­ня тощо.

ІІІ. Професійна компетентність соціального працівника

Соціальна робота, як практичний вид діяльності, своєю головною метою вибрала турботу про благополуччя і розкриття можливостей осо­бистості, сім'ї, спільноти, суспільства. Тому цілком правомірною є думка про те, що соціальну роботу варто розглядати як особистісну службу допомоги людям. Проте не можна не погодитись, хоча б частково, і з позицією А. Пінкуса і А.Минохана (США), які роблять акцент на інших аспектах і інших цілях соціальної роботи:

• удосконалювати вміння кожної людини самостійно вирішувати свої проблеми і справлятись зі своїми труднощами;

• допомагати клієнтам при їх зверненні за необхідною допомогою до офіційних осіб і неофіційних джерел;

• сприяти підвищенню ефективності цих джерел;

• надавати допомогу у розвитку і вдосконаленні соціальної політи­ки держави.

Окрім того, аналіз цілей і завдань соціальної роботи у різних країнах дозволив виявити ще ряд важливих аспектів соціальної роботи. Це, зок­рема, сприяння у створенні нормальних умов для життя людини у суспільстві; виявлення соціальних проблем; попередження, ліквідація і пом'якшення особистісних і соціальних конфліктів; розвиток здатності до комунікабельності, самостійності і терпимості; пошук і оволодіння джерелами допомоги; виявлення і розкриття можливостей для отриман­ня освіти, професії тощо.

Незаперечним виявився і той факт, що чимало вчених у розвиток соціальної роботи включають і соціально-психологічний аспект, метою якого є здійснення зміни серед людей з відхиленням від загальноприйня­тої норми чи зламаних життям. Це робота, яка потребує умінь визначати проблеми потреби людей, спільнот на різних рівнях: індивідуальному, міжособистісному і структурному.

Отже, завдання соціального працівника – допомогти людині (клієнту) зберегти себе, знайти своє місце в суспільстві, у складному і суперечли­вому світі, орієнтуватися у соціальних і міжособистісних відносинах. Все сказане вище в сукупності обумовлює той широкий аспект знань і практичних умінь, якими повинен володіти соціальний працівник. При цьому враховується зміст функцій і соціальних ролей, які виконує соціальний працівник у реальному суспільстві, в різних соціумах.

Разом з тим ми наголошуємо на думці про те, що людина – це особистість більш різнобічна, складніша і багатогранніша, ніж діяльність, і її сутність не вичерпується лише діяльністю. Тому в основі змісту професійно-особистісного розвитку спеціаліста лежить ідея, що його не можна розглядати поза діяльністю, так же, як діяльність без врахування особистості, спрямованості її розвитку, саморегуляції, самореалізації тощо.

Безперечно, розглянуті вище напрями і види діяльності та функції соціального працівника не є достатньо вичерпними, їх зміст пов'язаний з завданнями, конкретними формами і видами діяльності, залежать від спеціалізації й основних функцій діяльності. Окрім того, вони можуть бути різними залежно і від оцінки потреб, ситуацій, і ресурсів. Відомо, що соціальному працівнику необхідно виконувати різноманітні функції, а отже володіти широким спектром професійних знань, умінь і навичок, особистісно обумовлених якостей і здібностей.

Соціальний працівник виконує всю багатогранність функцій: органі­зації, координації, забезпечення, підтримки (психологічної, фізичної), правової й адміністративної допомоги, корекційної тощо. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави — на рівні управління, матеріально-технічного і правового за­безпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосередньої практики соціаль­ної роботи.

Це дозволяє говорити про людину, яка викопує означені функції й здійснює організацію різних видів діяльності, як про цілісний суб'єкт професійної діяльності, що досить повно характеризує особистість соц­іального працівника.

Структура особистісного потенціалу при цьому вклю­чає такі компоненти:

а) професійні знания, вміння і навички (кваліфікаційний потенціал);

б) інтелектуальні здібності (освітній потенціал);

в) працездатність (психофізіологічний потенціал);

г) креативні здібності (творчий потенціал);

д) готовність до співпраці і взаємодії (комунікативний потенціал);

є) ціннісно-мотиваційна сферу (морально-етичний потенціал).

За останні вісім років в результаті вивчення особливостей практич­ної діяльності соціальних працівників в Україні вдалося виокремити гру­пи професійно обумовлених особистісних якостей, необхідних спеціалі­сту, і які водночас є підґрунтям для його професійно-особистісного роз­витку і саморозвитку:

• інтелектуальні (професійна компетентність, ерудиція, гнучкість, аналітичність, оперативність мислення і прийняття рішень, розміркованість, кмітливість, орієнтація на навчання);

• моральні (гуманність, громадянськість, доброзичливість, так­товність, терпимість, принциповість, повага до людей, чесність, винахід­ливість, оптимістичність);

—комунікативні (комунікабельність, адаптивність, контактність, емоційність, уміння слухати і чути, уміння переконувати, почуття гумору);

• вольові (наполегливість, витримка, рішучість, організованість, врівноваженість, сміливість, вимогливість, дисциплінованість);

• організаторські (активність, ініціативність, відповідальність, впев­неність у собі, цілеспрямованість, підприємливість).

Це дозволяє говорити про те, що соціальний працівник повинен во­лодіти чималим арсеналом умінь і навичок, володіти глибокими знаннями в галузі наук про людину: психології, медицини, соціології, педагогіки, економіки, права, етики тощо. Знання теорії, методики і технології соц­іальної роботи. Вміння застосувати їх у поєднанні з відповідними особи­стісними якостями і здібностями до творчості можуть розглядатися, як готовність спеціаліста до професійної діяльності.

Проте, ми вважаємо, що неможливо об'єктивно побудувати структу­ру і зміст кваліфікаційних характеристик лише за допомогою зіставлен­ня теоретичної і практичної моделей професіоналізму. Необхідно врахо­вувати вимоги до властивостей, якостей особистості і розвиненості різних компонентів свідомості, психології і практичної діяльності соціального працівника, які потребує реальне життя. Без сумніву, професійно обу­мовлені якості є необхідною умовою для ефективної діяльності. Проте не менш важливими компонентами особистості спеціаліста є такі, як його світогляд, культура, гуманістична й етична спрямованість усього життя. Істотно виливають на особистісні і професійні якості спеціаліста простір соціальних відносин у суспільстві, становлення нового типу взаємодії спеціаліста соціальної роботи і клієнта, морально-правовий статус соц­іального працівника в суспільстві та ін.

Отже, вивчення наукової літератури, практики соціальної роботи дозволяють вичленити у характеристиці особистості соціального праців­ника, як суб'єкта діяльності, такі концептуальні основи:

1. Особистість соціального працівника є суб'єктом професійної діяль­ності, включений в конкретні соціокультурні умови.

2. Особистість соціального працівника – це професіоналізований індивід, який здійснює свою професійну діяльність у системі, "людина-людина".

3. Особистість соціального працівника – це цілісність, але не замк­нута на собі, а така, що знаходить вихід у професійній діяльності. Цілісність особистості можна уявити як єдність природного і результатів соціаль­ного та персоналізації; єдність соціального, морального, психологічного, загальнокультурного, професійного; нерозривність професійно обумов­лених якостей особистості з діяльністю.

4. Особистість соціального працівника формується, розвивається, самореалізується, удосконалюється у професійній діяльності і як активний суб'єкт усієї діяльності, вона змінює себе й діяльність.

Таким чином, означені компоненти, функції, ролі і види діяльності соціального працівника, дають можливість говорити про певні блоки умінь, необхідних соціальному працівникові для реалізації як глобаль­них завдань, окреслених соціальною політикою, так і завдань на рівні регіональному, місцевому чи індивідуальному.

Спеціаліст соціальної сфери, працює у взаємодії з управлінням соц­іального захисту населення, службами зайнятості населення, опікунськи­ми службами, інспекціями у справах неповнолітніх, виправно-трудовими колоніями, житловими управліннями, загсами, прокуратурою, народними судами, структурами МВС, Збройних Сил України, пансіонатами для учасників війни та ветеранів праці, радами ветеранів праці та війни, спецінтернатами, інтернатами для інвалідів, реабілітаційними службами для безпритульних, комерційними та іншими структурами.

Установи, в яких може працювати соціальний працівник, можуть мати державний, громадський чи громадсько-державний характер.

Спеціаліст за рівнем підготовки "бакалавр" може залучатись до та­ких видів виробничої діяльності, (за ДК 009-96) (табл. 1).

Згідно із зазначених вище, соціальний працівник має вирішувати такі проблеми і задачі соціальної діяльності:

• засвоювати досягнення світової цивілізації та національної спад­щини українського народу;

• з наукової точки зору оцінювати і прогнозувати соціально-політичні, економічні, культурні процеси та явища;

• володіти комплексною системою знань з різних галузей наук про суспільство і людину в ньому;

• досконало володіти державною та щонайменше однією з іноземних мов на рівні професійного і побутового спілкування;

• шукати і набувати знання, вміння, прогресивні технології;

• розуміти та виконувати норми державного законодавства та міжна­родних правових актів;

• застосовувати екосистемний підхід до аналізу соціальних

Таблиця 1.

КОД КВЕД		НАЗВА ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ	ПРИ­МІТКА
Розділ, група, клас	Підклас		код ISIC
1	2	3	4
85.3 85.31	85.31.0	Соціальна допомога Соціальна допомога із забезпеченням проживання Цей підклас включає: • цілодобову діяльність, спрямовану на на­дання соціальної допомоги дітям, людям похилого віку та спеціальним категоріям громадян з обмеженими можливостями самообслуговування, в установах, де лікування, навчання не є головними елементами: дитя­чі будинки, сімейні дитячі будинки, ясла чи дитячі садки, будинки престарілих, установи для осіб з фізичними чи розумовими вада­ми, в тому числі сліпих, німих та наркоманів, притулки для безпритульних, установи, що надають притулок матерям-одиначкам з дітьми тощо. Цей підклас включає: • діяльність з усиновлення (удочеріння) (див. 85.32.1)	853 8531
85.32	85.32.1	Соціальна допомога без забезпечення проживання Цей підклас включає: • соціальну допомогу, консультації, соціальний захист, послуги із соціальної орієнтації та допомоги біженцям, а також аналогічні послуги, що надаються окремим особам чи сім'ям вдома чи в інших місцях. Ця діяль­ність може виконуватися державними служ­бами чи приватними установами взаємодо­помоги, а також фахівцями, які надають консультаційні послуги: соціальний захист та поради в сфері орієнтації для дітей та підлітків; діяльність з усиновлення та удочеріння, а також захист дітей та інших осіб від жор­стокого ставлення до них; надання права на отримання соціальної допомоги, субсидій на сплату за житло чи талонів на харчування; відвідування літніх та хворих; поради з ве­дення домашнього господарства, подружні та сімейні консультації; допомогу. умовно засу­дженим та особам, що знаходяться під на­глядом; діяльність у робочих колективах та за місцем проживання; допомогу жертвам стихійного лиха, біженцям, мігрантам, вклю­чаючи надання цим особам тимчасового місця проживання. Цей підклас включає: • діяльність, що звичайно охоплюється про­грамами обов'язкового соціального страху­вання.	8532
	85.32.2	Діяльність дитячих ясел та садків для дітей з фізичними та розумовим вадами
	85.32.3	Діяльність центрів з нагляду за дорослими, що страждають фізичними чи розумовими вадами Цей підклас включає: • послуги з нагляду протягом дня за дорос­лими особами, що страждають фізичними чи розумовими вадами.
	85.32.4	Діяльність центрів денного перебування для знедолених осіб Цей підклас включає: • послуги центрів денного перебування для безпритульних та інших знедолених соціаль­них груп.
	85.32.5	Благодійна діяльність Цей підклас включає: • збір коштів чи іншу благодійну діяльність і надання соціальних послуг.

Соціальний працівник підготовлений на рівні бакалавру здатний ви­конувати зазначену нижче професійну роботу і може займати первинні посади:

Код КП	Професійна назва роботи
3460	Соціальний працівник (1, 2 категорії)
3443	Інспектор соціальної допомоги
3443	Інспектор з призначення пенсій
3443	Інспектор з виплати пенсій
2352	Інспектор з охорони дитинства
2446	Фахівець-організатор соціально-побутового обслуговування
2446.2	Фахівці соціальної роботи
2446.1	Науковий співробітник (соціальний захист населення, соціальна сфера)
2446.2	Фахівець (допомоги малозабезпеченим сім'ям, соціально-незахищеним громадянам та ін.)
2446.2	Наглядач в громадському центрі
2446.2	Наглядач за умовно засудженими
2446.2	Профконсультант
2340	Консультант психолого-медико-педагогічної консультації
2340	Вихователь соціальний по роботі з дітьми-інвалідами
2310.2	Викладач вищого навчального закладу
2351.2	Вихователь-методист
2359.1	Науковий співробітник (в інших галузях навчання)
2359.2	Лектор
3340	Вихователь
3340	Вихователь гуртожитку
3340	Вихователь професійно-технічного навчального закладу
3412	Страховий агент
2320	Викладач професійного навчально-виховного закладу
2320	Вчитель середнього навчально-виховного закладу
3340	Методист
3439	Інспектор
2412.2	Інспектор з профадаптації
3439	Інструктор
3449	Державний інспектор

• процесів та здійснення професійного втручання у практичній соціальній роботі;

• достатньою мірою володіти знаннями у галузі сучасних інформац­ійних технологій, комп’ютерною та офісною технікою;

• керуватися нормами етичного кодексу фахівця соціальної роботи в практичній діяльності;

• ініціювати та впроваджувати інновації в системі надання соціаль­них послуг групам, особам, громадянам;

• ініціювати та керувати процесами запланованих змін в мезо- та мікросоціальних системах;

• розуміти філософію незалежного способу життя неповноправних;

• володіти соціальним обладнанням для реабілітаційної роботи, за­безпечення життєдіяльності неповноправних;

• організовувати та вмотивовувати волонтерів, представників гро­мади до участі в соціальній роботі;

• бути здатним та вмотивованим до професійного зростання;

• вести і пропагувати здоровий спосіб життя, формувати павички фізичного самовдосконалення;

• оцінювати політичні, економічні, соціальні та культурні фактори, що впливають на розвиток соціальної роботи в різних країнах, їх схожість та відмінність з вітчизняним надбанням;

• застосовувати ефективно принципи соціального розвитку для ана­лізу природи соціальних проблем та пошуку шляхів їх вирішення;

• розробляти та впроваджувати інноваційні програми, базовані на потребах громади, особистості, суспільства;

• критично оцінювати чинні законодавчі акти, що стосуються право­вого захисту різних категорій населення;

• оцінювати зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на роботу закладів соціального захисту населення;

• оцінювати ефективність професійного втручання, зокрема в кризо­вих ситуаціях чи в клінічній соціальній роботі.

Для реалізації окреслених професійних здатностей соціального прац­івника необхідне володіння спеціалістом відповідними уміннями:

1. Аналіз основних закономірностей, тенденцій розвитку і вирішен­ня соціальних проблем на основі соціологічних та емпіричних даних: готувати підсумковий звіт соціологічного дослідження та опрацьовувати рекомендації для вирішення проблем, прогнозувати тенденції розвитку досліджуваних явищ.

2. Чітко визначати соціальну проблему, яка є об'єктом дослід­ження, вичленовувати її найсуттєвіші елементи і фактори, діагностувати і обґрунтовувати її актуальність; методологічно вірно обґрунтовувати інструментарій соціологічного дослідження та логіку аналізу і інтерпре­тації отриманих емпіричних даних (в результаті збору первинної соціо­логічної інформації).

3. Обробляти та аналізувати емпіричні дані, в тому числі за допо­могою спеціалізованих програмних засобів (ОСА, SPSS); оформляти підсумкові документи за результатами соціологічного дослідження (офор­млення таблиць, аналітичний звіт).

4. Розробляти і впроваджувати програми соціальної роботи: анал­ізувати соціальні проблеми (соціальний стан певної категорії клієнтів), причини їх виникнення, тенденції розвитку, наслідки; визначати мету, завдання, принципи соціальної роботи в конкретному випадку; добирати та адаптувати відповідно до мети, особливостей клієнтів і реальної ситу­ації, методи та завдання професійного втручання; налагоджувати і підтри­мувати зв’язки з зацікавленими установами і організаціями.

5. Застосувати відповідні технології професійного втручання: за­стосовувати оптимальні для даного випадку технології професійного втру­чання на мікро-, мезо- та макрорівнях, які спричинятимуть бажані зміни; визначати соціальні потреби та проблеми особистості, групи, громади; проводити мотиваційне консультування клієнта; проводити професійне втручання у кризовій ситуації; визначати міру втручання у конфлікти сторін і обирати доцільну процедуру їх розв'язання; застосовувати відповідні моделі вирішення проблем у практиці роботи з окремими осо­бами, цільовими та терапевтичними групами; діяти у відповідності з етич­ними нормами практики, що ґрунтується на цінностях; виконувати роль фасилітатора (організатора) груп. Вести групу через процес змін; оціню­вати ефективність професійного втручання.

6. Соціальний захист та представництво інтересів клієнта: анал­ізувати і наявну нормативну базу, що визначає становище клієнта (соц­іальної групи) і шляхи подолання ним своєї проблеми; виявляти дер­жавні установи і громадські організації які компетентні вирішувати пи­тання стосовно проблем клієнта; інформувати клієнта про його права і можливості подолання проблеми.

7. Уміти розробляти, адаптувати і впроваджувати інноваційні технології соціальної роботи: аналізувати наявний досвід роботи, ефек­тивність застосування його форм і методів до певної категорії проблем і клієнтів в реальних умовах; виявляти і аналізувати соціальні, психологічні, демографічні особливості соціальних груп та окремих індивідів, які є об’єктом соціальної роботи; співвідносити методики соціальної роботи з конкретною проблемою, на вирішення якої спрямована соціальна робота.

8. Уміти організовувати і проводити навчальні семінари та по­шукову роботу: виявляти реальний рівень знань, умінь і навичок спец­іалістів, залучених до навчання, їх особистісні характеристики, мотива­цію; відбирати і застосовувати доцільні методики навчання і колективно­го пошуку; вирішувати організаційні питання проведення семінарів (виз­начення часу, підготовка приміщення, матеріальне та інструментальне забезпечення, інформування учасників тощо); визначати необхідний об­сяг знань, умінь, навичок, необхідних для соціальної роботи па гро­мадських засадах у конкретній сфері; проводити оцінку готовності во­лонтерів, які пройшли навчання, до виконання соціальної роботи.

9. Організовувати і проводити заходи соціальної попереджуваль­но-профілактичної роботи: виявляти причини поширення певної про­блеми (негативного явища) серед конкретної соціальної групи, шляхи поширення, чинники, які на це впливають; добирати технологію проф­ілактики у відповідності до проблематики і категорії клієнтів; вирішува­ти організаційні питання проведення профілактичних заходів (час, місце, матеріали, кадрове забезпечення).

10. Розробляти і впроваджувати соціальну рекламу: аналізувати особливості категорії людей, па яких спрямований вплив соціальної реклами, канали поширення інформації серед них; вирішувати організаційні питання (залучення коштів, технічних засобів, взаємодії з каналом поширення інфор­мації); залучати представників певної соціальної групи до поширення рек­ламної продукції; аналізувати ефективність соціальної реклами.

11. Впроваджувати інформаційно-просвітницькі програми: визначати та аналізувати рівень поінформованості певних верств населення стосов­но соціальних і особистісних проблем та шляхів і засобів їх подолання; аналізувати канали поширення соціальної інформації серед певних верств населення; добирати адекватні форми і методи роботи відповідно до особливостей конкретної категорії населення (соціальної групи).

12. Організувати медичну психолого-педагогічну, юридичну та соц­іальну допомогу вразливим верствам населення: встановлювати довго­строкові стосунки з клієнтом; виявляти дійсні потреби клієнта щодо на­дання йому медичної, психологічної, юридичної і соціальної допомоги; визначати форми і методи надання психолого-педагогічної, медичної, юридичної та соціальної допомоги клієнту у відповідності до його про­блем і особистісних характеристик; мотивувати клієнта до активної взає­модії та самодопомоги у вирішенні проблеми; оцінювати ефективність соціальної допомоги клієнтові.

13. Розробляти і впроваджувати соціально-реабілітаційні програ­ми: виявляти особливості клієнтів, на яких поширюється соціальна робо­та за певною програмою; добирати та адаптувати відповідно до мети соціальної програми, особливостей клієнтів і реальної ситуації, методи та завдання соціальної роботи; визначати фізичні звичаєві, психологічні та інституційні бар’єри щодо повного залучення неповноправних у всі сфери суспільного життя та вироблення рекомендацій щодо їх усунення; забезпечувати підтримку проектів з боку посадових осіб, недержавних організацій, громадськості; аналізувати ефективність реалізації програ­ми, коректувати її в процесі реалізації.

14. Сприяти організації діяльності груп самодопомоги: визначати мету, зміст і засоби колективної дії; керувати груповим процесом, підтри­мувати позитивну психологічну атмосферу в групі; виявляти коло про­блем, які доцільно вирішувати за допомогою самореалізації й активних дій клієнтів; мотивувати клієнтів зі спільною проблемою до організації в групи соціальної дії та самодопомоги.

15. Підтримувати діяльність громадських організацій соціальної сфери: визначати сфери соціальної роботи, де можлива співпраця з різнопрофільними громадськими організаціями.

Таким чином, визначені компоненти, які можуть сприяти вирішенню чималої кількості проблем клієнтів у сфері їх життєдіяльності і підтвер­джуються невідворотність професіаналізації діяльності соціальних праці­вників.

ІV. Механізм оцінки ефективності соціального супроводу

Моніторинг соціального супроводження здійснюється обласними ЦСССДМ та Держсоцслужбою.

Основою моніторингу є планова звітна й оперативна документація, інформація, яка подається в обласні ЦСССДМ, Держсоцслужбу.

Прийнято виокремлювати кілька видів оцінки ефективності соціального супроводу клієнтів.

За ознаками часу (коли) розрізняють базову (або вхідну) оцінку, поточну оцінку та оцінку на виході (або підсумкову).

Базова (вхідна) оцінка здійснюється на початковому стані соціального супроводу клієнта, коли оцінюється загальна соціальна проблема і виявляються потреби клієнта. Визначаються цілі, завдання, план соціального супроводження.

Поточна оцінка застосовується, коли соціальний супровід уже здійснюється і, не очікуючи його закінчення, потрібно оцінити перебіг подій – чи насправді реальна діяльність відповідає запланованій, чи потрібні якісь зміни, наприклад, коригування завдань, використання ресурсів тощо.

Підсумкова оцінка здійснюється відповідно до критеріїв ефективності соціального супроводження.

Зокрема, що стосується соціального супроводу прийомної сім’ї, щороку соціальним працівником готується інформація про ефек­тивність функціонування прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу та розвитку прийомних дітей/дітей-вихованців, з якою ознайом­люється хоча б один з прийомних батьків/батьків-вихователів та яка затверджується директором відповідного ЦСССДМ. Після цього інфор­мація, за відповідною формою) подається до служби у справах неповнолітніх за місцем проживання прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу.

Критеріями успішності соціального супроводження, які визнача­ються на підставі результатів планів соціального супроводження, оцін­ки ефективності функціонування прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу, досліджень щодо розвитку й адаптації прийомної дити­ни/вихованця, відповідних документів, які зберігаються в особових справах сім'ї та дитини, довідок від різних підприємств, установ та організацій, звітів соціального працівника тощо є:

• задоволення фундаментальних життєвих потреб дитини (безпеки, житла, якісної їжі) та забезпечення належних побутових умов (одяг, окреме робоче місце, місце для сну та відпочинку тощо);

• використання ресурсів та потенціалу громади для повноцінного розвитку дитини, її успішної соціалізації;

• досягнення в особистісному розвитку дитини (покращання показ­ників навчання, залучення до гурткової роботи, спортивних секцій, громадських формувань, наявність успіхів у формуванні соціальних навичок);

• забезпеченість належного догляду за збереженням здоров'я дити­ни, прийняття, у разі необхідності, адекватних заходів щодо його по­ліпшення;

• достатній рівень підготовленості дитини до самостійного життя (сформованість професійних планів, вирішення/знання шляхів розв'язання житлової проблеми, уміння розпоряджатися коштами, сфор­мованість вміння вибудовувати стосунки, уникати небезпечних ситуа­цій, вести здоровий спосіб життя; здатність до прийняття самостійних рішень та відповідальності за них; працелюбність, наявність друзів, уміння співпрацювати);

• володіння навичками самообслуговування (наявність практичних навичок самостійно їсти, одягатися; прибирати кімнату, мити посуд; користуватися побутовою технікою; самостійно приготувати нескладну їжу, сформованість навичок особистої гігієни відповідно до віку тощо);

• достатній рівень самоусвідомлення, самоідентифікації дитини (во­лодіння дитиною рідною мовою, можливість, бажання відкрито сповіду­вати свою релігію; відчуття себе окремою особистістю, яку цінують; позитивне сприйняття своїх здібностей, теперішньої ситуації загалом, відчуття приналежності до родини, громади; знання дитиною своїх кров­них родичів чи інформації про них; належна самооцінка та позитивне світосприйняття; усвідомлення культурної та релігійної належності);

• установлення та розвиток стосунків дитини з біологічною сім'єю, повернення до біологічної сім'ї (при відсутності заборони на такі сто­сунки згідно з рішенням суду);

• самопочуття дитини в сім'ї (упевненість, комфортність, прив'я­заність до членів сім'ї, позитивна думка про них, дружні стосунки з усіма або з окремими членами сім'ї);

• відсутність/успішне вирішення/попередження гострих конфлік­тів, неадекватних відносин у прийомній сім'ї /дитячого будинку сімей­ного типу;

• виконання прийомними батьками /батьками-вихователями плану соціального супроводження;

• дотримання прийомними/батьками-вихователями умов договору про організацію діяльності прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейно­го типу;

• наявність позитивного морально-психологічного клімату в прийом­ній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу (стосунки довіри, взаємо­поваги між прийомними та рідними дітьми, іншими членами сім'ї, ро­дичами; залучення обох батьків до процесу виховання, відсутність роз­чарування, невиправданих очікувань).