Тема 2.1. Основні поняття стандартизації

2.1.1 Суть стандартизації

Суть стандартизації полягає в забезпеченні технічної та ефективної діяльності на всіх рівнях виробництва з розробки та використання обов’язкових норм і правил, спрямованих на зростання технічного прогресу та одержання високої якості готової продукції в різних галузях промисловості: будівництві, машинобудуванні, приладобудуванні, літакобудуванні, хімічній та харчовій промисловості тощо. Об’єктивність та точність оцінки якості продукції залежить від метрологічного забезпечення, технічних вимірювань, стандартизації.

Закон України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 року № 2408-ІІІ встановлює правові та організаційні засади стандартизації в Україні й спрямований на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері.

Підготовка сучасних спеціалістів в галузі пожежної безпеки не можлива без знань основ метрології, стандартизації та сертифікації, діючих основних нормативних документів, єдності вимірювань основних параметрів, вибору засобів вимірювань для об’єктів автоматизації.

В Україні розвивається та удосконалюється законодавча база щодо підвищення якості продукції. Посилено правовий статус органів, які здійснюють нагляд за якістю продукції, процесів, робіт та послуг.

Удосконалення правової основи забезпечення якості продукції є неодмінною умовою для успішного вирішення важливих соціально-економічних завдань. Підвищення якості продукції, процесів, робіт та послуг сприяє поширенню темпів розвитку народного господарства й соціально-економічного становища країни.

Стандартизація пов’язана з технічними, прикладними та економічними науками. Невід’ємною частиною стандартизації є метрологія. Стандартизація, метрологія і вимірювальна техніка – основні ланки, рівень і темпи розвитку яких впливає на якість промислової продукції. В основу метрології і вимірювальної техніки покладено закони фізики, математичні методи. Стандартизація широко використовує різні математичні ряди. Принцип закономірних рядів застосовують для визначення геометричних розмірів і технічних показників різних виробів. Математичні методи потрібні для обробки даних досліджень та контролю, для формулювання відносин і закономірностей при вивченні різних явищ.

Стандартизація як наука характеризується тісною взаємодією з технологією та рядом складних наукових дисциплін в області якості технології, праці та продукції, кількісного їх вимірювання.

Одним із основних завдань стандартизації є систематизація і узагальнення накопиченого фактичного матеріалу таких теоретичних наук як хімія, фізика, математика. При сучасних поглядах на мету й завдання стандартизації основу її складають цілісні комплекси теоретичних і прикладних наук, які об’єднані поняттями фізико-хімічних, технохімічних, біофізичних та інших наук.

2.1.2. Основні поняття та визначення в галузі стандартизації

Для успішної діяльності в галузі стандартизації, як і в інших галузях науки й техніки, потрібна точна, науково обґрунтована термінологія. Невпорядкованість термінології перешкоджає взаєморозумінню спеціалістів пожежної безпеки, створенню єдиних методик, негативно впливає на впровадження сучасної техніки тощо.

Питанню стандартизації термінології надається велике значення як за кордоном, так і в нашій країні. Потреба у стандартизації науково-технічної термінології обумовлюється тим, що терміни, поняття та визначення є невід’ємною частиною нормативної, технічної, проектно-конструкторської й технологічної документації.

В Україні впорядкування і термінологію стандартизації здійснюють «Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики», Академія наук України, галузеві науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади і науково-технічні підприємства. Розроблено комплекс стандартів термінології в основних галузях знань.

Визначення терміна «стандартизація» пройшло тривалий еволюційний шлях. Уявлення людей про стандартизацію формувалось у процесі розвитку науки й техніки, вдосконалюванні форм і методів виробництва. З поширенням науково-технічних та економічних зв’язків на національному та міжнародному рівнях відбувалося уточнення терміну «стандартизація» паралельно з розвитком самої стандартизації. На різних етапах цей термін відображав досягнутий рівень її розвитку. Термін «стандартизація» з’явився в українському технічному словнику в післяреволюційні роки під впливом зарубіжного досвіду промислового виробництва.

У 1952 р. Міжнародною організацією зі стандартизації (IS0) створено Комітет по вивченню наукових принципів стандартизації, який здійснює розробку та перегляд визначення найважливіших термінів в галузі стандартизації. Починаючи з 1962 р., коли IS0 прийняла перше визначення терміна «стандартизація», періодично відбувалось його уточнення, що відображало розвиток стандартизації. Сучасний термін має наступне визначення: стандартизація – це діяльність з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального й багаторазового використання реально існуючих чи можливих завдань.

Предметом стандартизації як науки є варіанти повторювальних ситуацій чи інформація про ці варіанти. Тому стандартизацію слід розглядати як одну зі складових частин загальної науки з управління – кібернетики (науки про системи й методи управління) як одного з методів переробки інформації з метою знаходження оптимального, обов’язкового рішення. На основі обробки великої кількості різних варіантів, рішення однієї й тієї ж повторюваної задачі за допомогою методів стандартизації розробляються обов’язкові оптимальні вимоги, норми, правила, що заносяться у стандарти чи інші нормативні документи.

Об’єкт стандартизації – це предмет, який підлягає стандартизації. До об’єктів стандартизації належать продукція, процеси, послуги, які однаковою мірою стосуються будь-якого матеріалу, компонента, обладнання, системи, їхньої сумісності, а також правила, поняття, визначення, процедури, функції, методи, що служать предметом роботи зі стандартизації і можуть бути охарактеризовані кількісно та якісно за допомогою понять, визначень, умовних одиниць тощо. На всі об’єкти стандартизації розробляються стандарти.

Стандартизація – встановлення та застосування правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі на користь і при участі всіх зацікавлених сторін, зокрема, для досягнення загальної оптимальної економії при додержанні умов експлуатації (використання) та вимог безпеки. Стандартизація базується на досягненнях науки, техніки, передового досвіду й визначає основу не тільки сучасного, але й майбутнього розвитку, вона нерозривно пов’язана з прогресом у суспільному виробництві.

Мета стандартизації – оптимальне впорядкування об’єктів стандартизації. Перед стандартизацією може стояти одна або декілька конкретних задач, що забезпечують відповідність продукції, процесів або послуг своєму призначенню. Такими задачами можуть бути: керування різноманітністю систем (уніфікація), застосування, сполучення, взаємозамінність, охорона здоров’я, забезпечення безпеки, охорона оточуючого середовища, захист продукції, досягнення взаєморозуміння, підвищення економічних показників, торгівля.

Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини,тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі.

Головна задача стандартизації – створювати системи нормативно-технічної документації (НТД), що визначають прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для потреб народного господарства, населення, оборони держави та експорту, до її розробки, виготовлення та застосування, а також контроль за достовірністю використання цієї документації.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах: забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробці стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством; відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників; доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів; відповідності стандартів законодавству тощо.

До системи НТД поряд із стандартами й технічними умовами (ТУ) входять інші документи стандартизації, затверджені Держспоживстандартом України, будівельні норми і правила (БНіП), затверджені Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Міжнародну організацію зі стандартизації (ISO) утворено в 1947 р., а Міжнародну електротехнічну комісію (МЕК, англ. ІЕС) – у 1906 р. В останні роки вони об’єднались на паритетних засадах. Основна мета ІSО/МЕК – забезпечити розвиток стандартизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжнародному обміну продуктами й послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науково-технічній та економічній діяльності.

На початок 2013 року членами ІSО є 164 країни, ІЕС об’єднує 60 членів і 22 асоційованих члени з усіх регіонів світу.

ІSО та ІЕС затверджено близько 10000 міжнародних стандартів, приблизно стільки ж знаходиться на різних ступенях підготовки та затвердження.

Система ІSО/ІЕС є найбільшою з існуючих міжнародних технічних організацій і поширює свою діяльність на всі галузі економіки та науки – від стандартних форм реєстрації до валютних кодів, від будівництва до дорожньо-транспортних засобів.

Стандартизація, метрологія та вимірювальна техніка – три основні ланки, рівень і темпи розвитку яких чинять випереджаючий вплив на якість усієї промислової продукції.

До технічних вимірювань, пов’язаних з точністю та взаємозамінністю в машинобудуванні, поки що відносять лише лінійні та кутові вимірювання.

Орган стандартизації – орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному або міжнародному рівнях, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів.

Стандарт є результатом конкретної роботи зі стандартизації, яка виконується на основі досягнень науки, техніки та практичного досвіду, та має визначений юридичний статус на всіх рівнях керування.

У системі нормативної документації технічні умови посідають особливе місце, адже вони є основним документом на постачання продукції. Технічні умови (ТУ) встановлюють певні вимоги до конкретної продукції і є невід’ємною часткою комплексу технічної документації на продукції, в якій належить визначати комплексність показників. Ці показники мають забезпечувати повну характеристику споживчих властивостей виробів і можливість всебічного визначення та контролю якості виробів, які підлягають виготовленню та постачанню споживачам.

Керівний нормативний документ (КНД) – нормативний документ, який встановлює норми, правила, вимоги організаційного методичного та загальнотехнічного характеру. До КНД належать методичні вказівки, методики розрахунків, типові положення про служби та порядок проведення робіт тощо. ТУ та КНД можуть розроблятися для розвитку стандартів, а також при їх відсутності на ту чи іншу продукцію (процес, послугу).

Стандарти, ТУ та КНД містять показники, що можуть бути охарактеризовані кількісно та якісно. Вони називаються показниками стандартів. Показники стандартів – це характеристики об’єктів стандартизації, які виражаються за допомогою умовних одиниць позначень чи понять. До показників стандартів належать: показник розмірів виробів, хімічного складу, фізичних властивостей маси, експлуатаційної якості, економічності, надійності, нешкідливості, безпеки тощо.

Стандартизація, залежно від масштабів роботи, діє на різних рівнях в окремій країні, між державами, в регіонах.

У зв’язку з цим існують такі види стандартизації: національна, міжнародна, міждержавна та регіональна.

Міжнародна стандартизація – стандартизація, яка проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн. У роботі з міжнародної стандартизації можуть брати участь декілька (дві чи більше) суверенних держави. Результатом роботи з міжнародної стандартизації є міжнародні стандарти, прийняті міжнародною організацією зі стандартизації.

Міждержавна стандартизація – стандартизація, участь у якій беруть країни СНД. Результатом роботи з міждержавної стандартизації є міждержавні стандарти (ГОСТ). Міждержавний стандарт – стандарт, прийнятий країнами, що приєдналися до «Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації», і застосований ними безпосередньо. Міждержавні стандарти діють в усіх країнах СНД. Міждержавна стандартизація може служити прикладом регіональної стандартизації, а стандарти з позначенням індексу ГОСТ – регіональними стандартами.

Регіональна стандартизація – стандартизація, участь у якій є відкритою для відповідних органів країн лише одного географічного або економічного регіону. Результатом роботи з регіональної стандартизації є регіональні стандарти, які прийняті регіональною міжнародною організацією зі стандартизації.

Національна стандартизація – стандартизація, яка здійснюється на рівні однієї конкретної держави. Результатом роботи національної стандартизації є національні стандарти, прийняті національним органом зі стандартизації однієї держави. Національна стандартизація – стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

На національному рівні існують такі види стандартизації: державна та галузева.

Державна стандартизація – стандартизація, яка здійснюється урядовими органами й розповсюджується на всі підприємства держави, незалежно від форми власності. Результатом її роботи є державний стандарт.

Галузева стандартизація – стандартизація, яка здійснюється органами, компетентними в даній галузі народного господарства. Результатом роботи є галузевий стандарт.

Поряд з вищенаведеними термінами та визначеннями, стандартизація використовує такі терміни, як сумісність, безпека, охорона навколишнього природного середовища та інші.

Сумісність – придатність продукту, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій за заданих умов для виконання встановлених вимог.

Безпека – відсутність недопустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди.

Охорона навколишнього природного середовища – комплекс міжнародних, державних, регіональних заходів (адміністративних, господарських, політичних та громадських) щодо підтримки параметрів функціонування природних систем (фізичних, хімічних, біологічних) у межах, що забезпечують здоров-я та добробут людини.