1.2.3.Інноваційні процеси в технологіях.

Інноваційні системи технологій – новостворені або вдосконалені конкурентно спроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно – технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру та якість технологій і соціальної сфери.

Процес нововведення (інноваційний процес) є багатостадійним і циклічним. На початковому етапі інноваційний процес здійснюється за рахунок ресурсів діючого виробництва, а у кінцевому рахунку(після доведення новин до комерційного використання) сприяє підвищенню якості продукції, розвитку виробничих сил та виробничих відносин, досягненню більш високих економічних результатів. Завдяки процесам нововведень виробничо – економічні системи (ВЕС) дістають нову якість, яка відповідає вимогам зовнішнього середовища і дозволяє зберегти або поширити позиції у відповідному секторі ринку.

Стадії інноваційного процесу обслуговують наступні фази життєвого циклу нововведень: постановка проблем і виникнення ідеї нововведення; розробка ідеї; перше освоєння новин (впровадження); широке розповсюдження новин (дифузія); використання потенціалу новин і отримання прибутку; рутинізація новин і пошук більш досконалих продуктів або технологій.

Незважаючи на різноманітність нововведень, можна виділити такі головні стадії інноваційного процесу: фундаментальне та пошукове наукове дослідження, прикладна розробка, конструкторсько-технологічне проектування, будівельне проектування, матеріальне виробництво, споживання.

Кожна стадія має вхід (стимул) і вихід (результат). Наприклад, стимулом наукового дослідження є отримання нового знання, виходячи з вимог практики або внутрішніх законів розвитку науки, а результатом дослідження є ідеї, що зафіксовані у публікаціях. Результат кожної попередньої стадії стає стимулом для наступної, результатом останньої стадії є прибуток, частка котрого спрямовується на відтворення інноваційного циклу, або соціальний та екологічний ефект.

Стадії інноваційного процесу відрізняються у залежності від типу нововведень. Наприклад, розробка нових економічних методів потребує наукових досліджень і розробки методичних рекомендацій. При розробці нових конструкцій крім досліджень необхідні проектно-конструкторські роботи, створення дослідного зразка, випробування, експериментальне виробництво, розробка технічних умов і стандартів. Дещо інший склад інноваційного процесу спостерігається при розробці планувальних рішень, інженерних систем, машин та механізмів, автоматизованих систем управління виробництвом і персоналом.

Класифікація нововведень дозволяє розподілити їх за найбільш важливими ознаками з урахуванням різноманітних особливостей всіх ланок виробництва. Класифікація нововведень є необхідною, оскільки від типу новин, які впроваджуються, залежать витрати на нововведення, методи організації інноваційних процесів, ефективність нововведення.

Нововведення слід класифікувати: за значенням і ефективністю (базисні та удосконалюючи); за змістом (продуктові, техніко-технологічні, організаційні, економічні, управлінські, політичні, соціальні, юридичні); за сферою застосування (широкого і часткового застосування); за рівнем новизни (радикальні, що здійснюються на підставі раніше невідомих законів та закономірностей, і нововведення на базі відомих законів та закономірностей).

Дуже важливим для випереджаючого розвитку економіки є впровадження базисних інновацій. Базисні інновації засновані на наукових відкритих і великих винаходах, що лежать в основі нових поколінь техніки. Базисні інновації реалізують через розгалужену мережу поліпшуючих інновацій, що забезпечують поширення принципово нової техніки і технології в різних сферах виробництва, підвищують ефективність технологічного укладу в цілому.

Типи інноваційних процесів:

1.Продуктові нововведення мають результатом постановку на виробництво нових виробів, або виробів з поліпшеними якісними властивостями, що дає право виробникам обґрунтовано підвищувати ціну на ці вироби на ринку.

2.Технічні (технологічні) нововведення – нове обладнання, нові технології, що докорінно змінюють або покращують істотно існуючий технологічний уклад і ефективність економіки.

3.Організаційні нововведення полягають у впровадженні нових або більш досконалих методів організації виробництва.

4.Економічні нововведення – нові механізми функціонування економіки, що забезпечують прогресивні зміни існуючого господарського укладу, сприяють розвитку економіки на всіх рівнях – від суспільства в цілому до окремого підприємства.

5.Управлінські нововведення – нові підходи та методи щодо організації управління, реформування системи управління для адаптації ВЕС до мінливих ринкових умов.

6.Політичні нововведення – це нові механізми управління процесами державотворення, нові методи вирішення міждержавних проблем та проблем взаємовідносин політичних суб’єктів.

7.Соціальні нововведення – цілеспрямовані зміни в соціальній структурі і соціальних взаємовідносинах, проведені державою або організацією для підвищення соціального статусу особистості й оптимального співвідношення особистих і суспільних інтересів.

8. Юридичні нововведення спрямовані на розробку нових або вдосконалення існуючих законодавчих та підзаконних актів, що регулюють відносини у різних сферах суспільства.

Нововведення всіх зазначених типів тісно взаємозалежні, тому нововведення як правило не бувають одиничними, частіше з’являється потреба у реалізації низки різноманітних нововведень. Постановка на виробництво нової продукції, як правило потребує застосування нових методів, засобів та прийомів її виробництва, тобто оновлення всіх технологій та організації виробництва, супроводжується новим менеджментом тощо.

Введення інноваційних технологій і виготовлення продукції. Для цього необхідно вивчити властивості досліджуваного об’єкта і використати ті, які раніше не бралися до уваги або були невідомі. Цей шлях потребує грошових витрат на науково-дослідні роботи та впровадження отриманих результатів у виробництво. Крім того він потребує зміни технологічного обладнання. Наприклад, перехід від оброблення заготівок різанням до виготовлення їх литтям, де використовуються ливарні властивості сплавів, вимагає принципово нового обладнання.

Використовуючи відповідні фізико-механічні властивості металів і сплавів, порошкова металургія дає можливість за короткий час виготовляти деталі точної форми та розмірів і значно зменшити відходи.