3. Сутність робочої зони та основні вимоги до неї

Різні робочі застосовують самі різноманітні засоби виконання одних і тих же прийомів роботи з різницею у часі в декілька разів.

Для відпрацювання найбільш досконалих та швидких прийомів роботи, необхідно з великою точністю вивчити кожну роботу, проаналізувати усі прийоми використані у технологічному процесі.

При виконанні роботи, перш за все, необхідно забезпечити симетричність рухів, які є найбільш швидкими та раціональними. Симетричні рухи - це такі рухи рук, які здійснюються відносно уявляємої лінії, яка проходить через середину корпусу тіла робочого /мал.1, лінія АБ/.

Внаслідок симетричності людського тіла симетричні рухи рук виконуються значно легше, коли вони водночас направляються до корпусу або від нього. Коли прийоми здійснюються симетрично и одночасно досягається не тільки рівномірність рухів у продовженні часу, але й забезпечується рівновага усього корпусу, що значно полегшує виконання роботи.

Планування та оснащеність робочого місця передбачає раціональне розміщення обладнання та організаційної оснастки, забезпечення скорочення стомлюючих допоміжних рухів. На робочому місці розміщення усіх предметів праці здійснюється у зонах найбільш легкої досяжності рук, тіла робочого /мал.2/. Зони досягнення дають можливість визначити раціональну відстань по розміщенню допоміжного, обладнання. Найбільш зручна, вигідна вона у горизонтальній площині визначена дугою а радіусом приблизно 350 мм. Розміщення предметів далі вказаних трьох зон досяжності (а, б, в) обумовлюють зайві рухи[13, c. 196-198].

Усі рухи робочого, які мають місце при виконанні конкретної технологічної операції, підрозділяються на рухи, які витрачаються на завантаження(розміщення) напівфабрикатів та зняття готової продукції /заготовки/ на робочому місці, на рухи, які витрачаються при користуванні вимірювальним та допоміжним інструментом, та рухи, які витрачаються на управління робочим місцем та пристосуваннями, устроями.

При виконанні роботи найбільш раціональним є радіально-кругові розміщення предметів на робочому місці. Такі розміщення випливають із самої природи рухів людини, як найбільш економні та продуктивні.

Зайві рухи руки /або рук/, повороти корпусу робочого збільшують витрати часу на виконання операції, стомлюють робочого, що кінцевому результаті веде до зниження продуктивності праці.

Раціоналізація робочих рухів і всього трудового процесу на робочому місці взагалі в значним резервом підвищення ефективності раці та виробництва.

Розглядаючи робоче місце, як первинну низову ланку підприємства, треба мати на увазі не тільки оснащену зону прикладання праці.

Насамперед треба враховувати, що на робочому місці усі матеріально-технічні елементи виробництва знаходяться у дії. Відправним елементом цих дій є праця людини, бо без наявності праці працюючої людини немає робочого місця.

У зв’язку з цим робоче місце слід розглядати з позицій усієї сукупності виробничої обстановки та умов, необхідних для здійснення процесу виробництва[1, c. 342-344].

4. Планування розміщення робочого місця та робочої зони

Для кожного робочого місця встановлюється характернесполучення всіх позначених ознак, обумовлених галузевою приналежністю, видомі типом виробництва, функціями і професією працівника, ступенем чи механізації автоматизації його праці, рівнем його спеціалізації і т.д.

Розрізняють зовнішнє і внутрішнє планування робочих місць.

Зовнішня, чизагальна, планування полягаєв просторовомурозміщенні робочих місць на виробничих площах, а також у розміщенні устаткування, робочих меблів, оснащення і предметів праці на самих робочих місцях.Вимоги до зовнішнього планування робочих місць різні і залежать від галузевих особливостей, конструкції і габаритів устаткування і від технології провадження робіт. Неможливо, наприклад, висувати єдині вимоги до зовнішнього планування робочих місць на швейнійфабриці, на металургійному заводі і на хімічному комбінаті. Проте можна назвати найбільш загальніположення, що стосуються і розміщення робочих місць, і їхнього устаткування.

1. Робочі місця повинні розташовуватися по ходувиробничого (технологічного) процесу, а всі переміщення предметів праці — проектуватися за принципом прямоточностівантажопотоків, щовиключає зворотно-поступальний рухсировини, заготівельі напівфабрикатів.

2. Кожне робоче місце повинне займатимінімальні, але достатні площі й обсягивиробничих приміщень у залежності від габаритів верстатів і устаткування і предметів праці. Наприклад, по існуючим нормативах мінімальний розмір площі на одна працюючого встановлений рівним4,5 м², а висота приміщення — 32м Збільшення цих нормативів залежить від розмірів устаткування. Так. для машинобудівних заводів і цехів, оснащених дрібними верстатами, установлений норматив площі робочого місця до 10 м², для середніх по розмірах верстатів він підвищується до 20 м², для великих — до 40 м², а для особливо великих — навіть до 50 і 100 м².

3. При загальномуплануванні робочих місць у цеху необхідно дотримувати потрібнудля конкретного виробництваширину і розміщення транспортних проїздів і проходів, що повинні бути, як правило, наскрізними і без тупиків. Зразкові нормативи ширини для головних проїздів — 3 м², а для допоміжних — ширина візка плюс 0,8 м.

4. При багатоверстатному(багатоагрегатному) обслуговуванні розташуванняверстатів, агрегатів і апаратів повинне погоджуватися зпроектованими маршрутами рухуробітника (лінійними, колоподібними чиутворюючими квадрат). При цьому необхідно уникати перетинань маршрутів обходів робітників-багатоверстатників із транспортними потоками.

Задачеюзагальногопланування робочого місця єраціональне розміщення устаткування, оснащення, пристосувань і предметів праці, а також визначення основного робочого місця працівника. Принципи загальногопланування робочих місць полягаютьу наступному:

• забезпечення волі всіх трудових дій працівника і зручність робочої пози в залежності від зміступраці,

• досяжність предметів праці, органів керуванняй інструмента;

• забезпечення безпеки праці і можливостей вільного відходузробочого місця в аварійних, екстремальних ситуаціях;

• раціональність розміщення всіх засобів виробництва за загальнимправилом: те, чимробітник користається частіше, повинне бути ближче, чимусіте. що в трудовому процесі використовується рідше;

• правильне розміщення робочої поверхні стосовно джерела світла, що, як правило, повиннийзнаходитисяліворуч[9, c. 316-319].

Ззовнішньої, чизагальної, плануванням робочих місць тісно зв'язане їхнє внутрішнє планування. Її задачеюєстворення умов, що забезпечують зниження витрат життєвоїенергії на виконання трудових дій і зменшення виробничої стомлюваності. У цих цілях насамперед проектується робоча зона — частинаробочого чимісця його ділянкав тривимірному просторі, у якомувідбуваються переважно основні трудові дії. Кожна робоча повинна забезпечувати по своїх габаритах у горизонтальної, вертикальний площинах і по глибині вільну досяжність робочими органами людинипредметів праці, органів керуваннямашинами і механізмами й інструмента. Зразкові параметри зони досяжності для працівника середнього ростускладаютьблизько 600 мм по глибині, 1200 мм по висоті при сидячій позі (до 2000 мм при позі «коштуючи») і близько 1600 мм по фронтідля обох рук. Дотримання оптимальної робочої зони сприяє усуненню зайвих рухів, напруг м'язів і нервової системи, економії робочого часу і зниженню стомлюваності.

При плануванні розміщення засобіві предметів праці в робочій зоні повиннийдотримуватися ряд важливих вимог.

1. Органи керуванняверстатами, механізмами й апаратурою повинні розташовуватися в полезору працівника й у зоні оптимальної досяжності рук — як правої, так і лівоїДотримання цієї вимоги сприяє економії рухів— поворотів, нахилів голови і корпуса, а також зменшенню напруги зору.

2.Розташуваннязасобіві предметів праці, інструментаі пристосувань у робочій зоні повинне здійснюватися за принципом усе, що береться правою рукою, розташовується праворуч від працівника, а усе, що береться лівої, — ліворуч, при цьому предмети, якими працівник користається частіше, повинні розташовуватися ближче, т е в зоні найкращої досяжності, а рідше уживані предмети можуть розташовуватися вграниць робочої зони і навіть за її межами.

3. Коженпредмет у робочій зоні повинниймати постійне місце розташуванняЗа рахунок цього впрацівника виробляється автоматизм у виконанні трудових дій, іменованийу фізіології праці «робочим динамічним стереотипом» Виробленняробочих динамічних стереотипів сприяє скороченню витрат робочого часу на здійсненнятрудових дій, зниженню стомлюваності і підвищенню продуктивності праці.

4. Переміщення предметів і засобівпраці на робочомумісці й у робочій зоні повинне бути організоване з урахуванням наступних рекомендацій спуск і пересування по горизонталі й в одному напрямку переважніше пересування на підйом з поворотами, рух«до себе» краще, ніж рух«від себе», небажано сполучитимускульні зусилля знахилами і поворотами тулуба, з незручною позою.

Робоча поза працівника на його робочомумісці також відіграє важливу роль в організації праці Під робочою позою розуміється положеннятіла працівника під час виконання трудових дій Від робочої пози в значній мірі залежить витрата енергії людиниДані фізіологічних досліджень показують, що витратаенергії при роботі «коштуючи» приблизно в півтора разу більше, ніж при виконанні такої ж роботи в положенні«сидячи», а в незручній похилій позі «коштуючи» збільшується ще в кілька разівТому фізіологією праці вироблені наступні рекомендації з вибору робочої пози для різного роду робіт:

• при фізичних навантаженнях до 5 кг переважніше поза «сидячи»,

• при фізичних навантаженнях понад 5 і до 10 кг рекомендується проектувати перемінну робочу позу «сидячи — стоячи»,

• при фізичних навантаженнях 10 кг і більш і при необхідності по змістуроботи постійних переміщень повинна передбачатися робоча поза «коштуючи».

Особливо незручні робочі пози «на корточках» і «лежачи», «лежачи на боці в стиснутомупросторі» Як правило, такі робочі пози неприпустимі і можуть мати місце в практиці як рідкісний виняток і на нетривалий час (наприклад, при ліквідації чиаварій наданнідопомогипри нещасливих випадках).

Зовнішнє планування робочого місця полягаєу встановленні його місця розташування стосовно суміжних робочих місць, у підрозділі до робочого місця керівника (бригадира, майстра, начальника відділу і т.д.), до проходів, переходам, проїздам, під'їздам.Проектування зовнішнього планування доцільно проводитивідразу для всіх робочих місць, що входять у підрозділ. У якості вихідних даних для такого планування служить виробнича площа, відведена для розташуванняперсоналу підрозділу.

Визначаючимісце розташування конкретного робочого місця в рамках підрозділу, варто керуватися будівельними нормами і правилами, санітарними нормами проектування, стандартами безпеки праці. При цьому повинні зважуватися наступнізадачі:

• ощадливе використання виробничих площ;

• раціональний взаємозв'язок між суміжними робітниками місцями, а також з робочим місцем безпосереднього керівника;

• скорочення відстаней переходів робітників і транспортування матеріалів;

• ізоляція робочих місць зішкідливими умовами праці від інших робочих місць;

• забезпечення безпеки праці.

При визначенні площі робочого місця повинні враховуватися габарити устаткування, норми промислової санітарії і техніки безпеки, ширина проходів і проїздів.

Площауніверсального робочого місця проектується трохи більшої, ніж для місця спеціалізованого, тому що вона повинна дозволяти встановлювати додаткове устаткування і пристосування[11, c. 232-234].