20.Державний устрій української гетьманської держави

Березневі статті (1654 р.) визначили державний лад України (Гетьманщини) таким, в якому тісно перепліталися республіканські й монархічні начала. Зберігався військово-адміністративний апарат влади й управління, що склався під час національно-визвольної війни.На чолі Української держави стояв гетьман, якого обирала Генеральна рада. Але вже на початку XVIII ст. кандидатуру на цю посаду визначав царський уряд. Спроби деяких гетьманів (Б. Хмельницького, Д. Многогрішного, І. Самойловича) перетворити гетьманську владу на спадкову виявилися невдалими. А коли в 1763 р. представники української старшини звернулись до царського уряду щодо успадкування гетьманства родом Розумовського, то у відповідь Катерина II скасувала інститут гетьманства як такий. Зрозуміло, що спадкове гетьманство, в умовах феодалізму не тільки б значно посилило статус правителя (гетьмана), а також юридично оформило подальше існування Української держави.Термін перебування гетьмана на посаді не визначався; вважалося, що обирали "доживотно", тобто довічно. Хоча в гетьманських статтях 1669 р. і 1672 р. передбачалося право Генеральної старшини змістити гетьмана в разі його зради. Деякі гетьмани (Ю. Хмельницький, І. Виговський) самі складали повноваження на Генеральній раді. Новообраний гетьман присягав на вірність царю, після чого отримував царську грамоту на гетьманування та клейноди — знаки гетьманської влади.Обрання нового гетьмана супроводжувалося складанням статей, які визначали взає-мовідносини України й Росії, гетьмана і царя. Гетьманські статті називалися за місцем їх підписання: Переяславські (Ю. Хмельницького, 1659 p.), Батуринські та Московські (І. Брюховецького, 1663, 1665 р.), Глухівські (Д. Многогрішного, 1669 р.), Конотопські (І. Самойловича, 1672 p.), Коломацькі (І. Мазепи, 1687 p.), Решетилівські (І. Скоропадського, 1709 p.), "Рішучі пункти" (Д. Апостола, 1728 р.). За змістом ці акти мали переважно конституційний характер. Однак із плином часу вони дедалі більше обмежували права гетьманів і старшини.Гетьману належала вища законодавча влада: він видавав універсали, що мали статус вищих законодавчих актів. Як глава виконавчої влади гетьман розпоряджався державними витратами, організовував збирання податків, мав право на роздачу державних земель. Гетьман представляв державу у зовнішніх стосунках, був вищим воєначальником, часто сам призначав генеральну старшину й полковників. Гетьман був вищою апеляційною судовою інстанцією, мав право затверджувати судові вирокі, інколи, стосовно бунчукових товаришів та козацької верхівки, самостійно розглядав судові справи.

21.Суспільний лад української гетьманської держави

Суспільний лад Гетьманщини XVIII ст. було започатковано попереднім періодом. Нагадаймо: Національно-визвольна війна українського народу була соціальною революцією, в результаті якої зникло кріпосництво, а населення позбулося особистої залежності від панів. Проте соціальні перетворення в Гетьманщині від часу Хмельниччини проводилися непослідовно. Держава й надалі спиралася на феодальні виробничі відносини: зберігалися феодальний Лад і його основа - феодальна земельна власність. Відповідно, залишалася основа для формування (реанімування) станового суспільства. Від кінця XVИ-XVШ ст. Козацько-гетьманську державу трактують (3. когут) як суспільний союз, переділений на нерівні за своїм правовим статусом у громаді та державі групи населення: козацька старшина, козацтво, міщанство, селянство.Правову перевагу мали перші дві групи, які належали до шляхетського та військового стану. Підґрунтям цієї переваги стала панівна у суспільно-політичному житті України XVII-XVIП ст. ідея служби державі, з якою поєднували обов'язки населення. Основою для прав, що їх держава визнавала за тими, хто сумлінно виконував службу державі відповідно до свого стану, було виконання військових обов'язків. А служба у війську визнавалась одним із привілеїв козацької старшини (шляхти) та рядового (реєстрового) козацтва.Зазначені категорії населення, що належали до вищого, привілейованого стану, формально користувались однаковими правами і привілеями: мали активне й пасивне виборче право, обиралися на всі військові посади аж до генеральної старшини й гетьмана, звільнялися від податків тощо. Привілейований шляхетський стан користувався особливими правами й привілеями у кримінальних справах: головщина за вбитого шляхтича або військовика встановлювалась у найвищому розмірі. Водночас соціально-правовий статус козацької старшини й рядового козацтва основувався на різних засадах, виявляючи прямо протилежні тенденції у своєму розвитку.