9.Люблинська та брестська унії.

Люблінська унія 1569 р. – угода про об’єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством у єдину державу Річ Посполиту (“справа народна”). Об’єднання було вигідне, насамперед, Польщі, і, щоб схилити на свій бік литовську, українську та білоруську шляхту, польський король Сигізмунд ІІ Август надав їм деякі привілеї, а тим, хто виступав проти унії, пригрозив суворими репресіями. Врешті угоду було укладено: до Польщі відійшла Волинь, Брацлавщина, частина Поділля й Київщина. Литва зберегла за собою право на свої державний герб і печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію. Натомість спільними ставали володар, сейм і сенат, монета, зовнішня політика, право землеволодіння на території всієї держави.

Після унії, як про це писав М. Грушевський, Литва втратила всяке значення як окрема держава і стала частиною держави Польсько-Литовської. На українських же землях від унії виграла лише місцева шляхта, яка була зрівняна у своїх правах із шляхтою польською. Повсюди встановлювалася всеосяжна система політичного, економічного та духовного поневолення народу, відбувався “занепад українського життя”. Польські пани примусово запроваджували католицизм, закривали православні церкви, осередки української культури та освіти. У відповідь на створення магнатсько-шляхетської Речі Посполитої в Україні розгортається та шириться національно-визвольна боротьба народних мас, що вилилася наприкінці XVI ст. у селянсько-козацькі війни під проводом Криштофа Косинського та Северина Наливайка.Таким чином, Люблінська унія погіршила загальну ситуацію в Україні. Але, як зауважив І.Крип’якевич, “при всіх негативних наслідках дала принаймі одну користь, що всі українські землі були злучені в одну цілість”, між ними не стало кордону, а це сприяло консолідації українського народу.Берестейська церковна унія 1596 р. – на Берестейських соборах того року  сталася визначальна подія: єдина православна церква розкололася на дві – традиційну православну та нову уніатську, або як її почали пізніше називати – греко-католицьку. Київська митрополія, зберігаючи всі свої обряди, звичаї, права та привілеї, розірвала зв’язки з Константинополем і об’єдналася з Римом, підпорядкувавшись папському престолу.Один із найвпливовіших українських магнатів, князь Костянтин Острозький, ще за два роки до цієї події розробив свої “артикули” – умови на яких українська церква могла піти на об’єднання: збереження обряду, заборона католикам забирати православні церкви, заборона переходити на латинський обряд, зрівняння православного духовенства в правах із католицьким, повідомлення в справах унії патріархів, повідомлення про те Москви й Молдавії, поліпшення внутрішніх справ православної церкви та відкриття шкіл для православного духовенства. Але оскільки ці “артикули” не були проголошені  на Соборі, князь обурився й виступив проти такої таємної та односторонньої ініціативи українських єпископів.Уніатська віра сама по собі не була чимось шкідливим, але методи якими вона впроваджувалася, силовий тиск з боку керівництва Речі Посполитої на чолі з королем, який в універсалі від 15 грудня 1596 р. проголосив, що рішення саме уніатського собору є обов’язковим для всіх віруючих, фактично ставив православну церкву поза законом, закріплюючи за прибічниками унії церковні посади, монастирі та їх землі. Саме тому Берестецька унія, задумана як інструмент порозуміння, призвела до сильного протистояння, стала символом розбрату, ворожнечі і насильства.