14.Гетьманство Юрія Хмельницького

По смерті Богдана Хмельницького Юрій став дуже близько до гетьманської булави й не виключено, що на перших старшинських радах його проголошували гетьманом, та до загальної козацької ради справа не просунулася. Гетьманська булава перейшла тоді до рук Івана Виговського, колишнього генерального писаря Війська Запорозького. Юрій Хмельницький через це почувався глибоко ображеним і до кінця життя не зміг пробачити цього Виговському. Додав ворожнечі й сам Виговський, котрий взяв і частину скарбів Богдана, хоч і мав на них право принаймні як родич (його брат Данило був одружений на дочці і Богдана Хмельницького, сестрі Юрія). Цим особистим і конфліктом скористалася опозиція проти Виговського, котрій було дуже вигідно прикривати свої діяння іменем великого Богдана. У даній ситуації чи не вперше виявили ся психічні вади характеру Юрія Хмельницького, котрі повинні були б застерегти прихильників його обрання гетьманом: надмірне честолюбство та егоїзм, нещасливо поєднані з надмірними вразливістю та неврівноваженістю, з підозрілістю та слабкою волею.

Юрій Хмельницький усе сильніше ангажувався в політику, в інтриги проти Виговського, маючи таких "добрих" порадців як Іван Брюховецький. Невипадково, коли 1659 року Виговський з Мухаммед-Гіреем рушив під Конотоп, Хмельницький у складі загону козаків-опозиціонерів вдарив у татарський тил.У міру того, як слабшали позиції Виговського, Юрія і Хмельницького все активніше висували в претенденти на гетьманську булаву. Врешті Виговський мусив скласти свої гетьманські повноваження на раді під Германівкою (осінь 1659 р.), Юрія Хмельницького обрано гетьманом. Одразу ж перед новообраним володарем постало пекуче питання зовнішньополітичного курсу української держави, і до того ж йому, як, власне, і всім наступникам Богдана, довелося вирішувати його в гірших умовах порівняно зі своїми попередниками.Заявивши спочатку про вірність королеві Речі Посполитої, Юрій Хмельницький поспішив нормалізувати відносини з російським царем, тим більше, що на нього тиснула значна група старшини, особливо з лівобережних полків та інші.

15.Гетьманство і. Брюховецького.

Кар'єра гетьмана Івана Брюховецького (р. н. невід. - помер 1668) здається чи не найдивовижнішою з-поміж кар'єр усіх гетьманів та кошових отаманів України. На відміну від інших державників того часу, він не був ні січовиком, ні реєстровим козаком. Не вкрив себе славою й у визвольній війні. Не став героєм народних пісень і дум. Був лише до самої смерті Богдана Хмельницького вірним його джурою (служником). Нехай навіть, як твердять деякі дослідники, старшим. Але на що він міг важити в такій постаті? Та ні на що. Хіба лишень на те, щоб і по смерті пана зостатися служником при його нащадках.

Так воно, власне, й сталося. Гетьман приставив його до свого сина. Відтак Брюховецький поїхав з Юрасем Хмельниченком, як називали Богданового сина козаки, до Києва, жив з ним на одній квартирі, виконував обов'язки джури.

Можливо, й звікував би отак у служниках, і навряд чи й пам'ятав би хтось його ім'я, якби не щасливий випадок.

Побачивши, що Іван Виговський, який мав бути лише регентом, порушив заповіт покійного Богдана і, скликавши Раду, привласнив собі гетьманську булаву, Юрій Хмельницький вирішив поскаржитись на нього запорозьким козакам. Адже тільки вони ще здатні були хоч якось приборкати Виговського, якого Ю. Хмельницький вважав самозванцем.

Але кого послати на Січ? Та кого ж іншого, як не відданого джуру Івана Брюховецького? Він, родом з небагатих, якоїсь пристойної освіти не здобув, але говорити вмів красно - такий уже хист від Бога мав. А понад те молодий Хмельницький довіряв своєму служникові цілковито, може, навіть більше, ніж комусь із родичів. І Брюховецький на Січ поїхав.

Там його зустріли не як служника. Його пошанували як представника гетьмана Юрія Хмельницького. Не виникає жодних сумнівів у тому, що Брюховецький справді допоміг Юрію Хмельницькому повернути собі булаву. Козаки прислухалися до його скарги та до красномовних пояснень Брюховецького.

Проте до свого пана Брюховецький уже не повернувся. Відчувши, що на Січі до нього ставляться з повагою - як до людини, свого часу наближеної до Б. Хмельницького, він залишився. До того ж, він справді знав чимало таємниць славетного гетьмана і вмів яскраво переповісти різні історії з життя "батька Богдана", та й був таки "своїм" - не з панів. Одне слово, зоставшись на Січі, Брюховецький невдовзі здобув репутацію * душі товариства", і йому довірили, на певний час, можливо, не без допомоги Юрія Хмельницького, навіть булаву кошового гетьмана.