26. Судова реформа.

Судова реформа Олександра II - реформа судочинства, оголошена Олександром II 20 листопада 1864. У російській історіографії вважається найбільш великим перетворенням на шляху модернізації Російської імперії. Центральний елемент реформи - введення суду присяжних засідателів і присяжних повірених (адвокатів). Реформа забезпечила гласність, змагальність і безстановість судочинства.Відповідно до Судовими статути 20 листопада 1864 р. встановлює наступні ліберальні принципи судоустрою і судочинства:здійснення правосуддя тільки судом;незалежність судів і суддів;відділення судової влади від обвинувальної (ст. 3 Статуту кримінального судочинства);незмінюваність суддів;безстановість суду (рівність всіх перед судом);гласність судочинства;самостійність суддів;усність судочинства.Початком практичної реалізації судової реформи прийнято вважати установа окружних судів у Санкт-Петербурзі та Москві в квітня 1866 р. З 1867 р. стала функціонувати Харківська судова палата. Спочатку відповідно до указу від 19 жовтня 1865 передбачалося ввести в дію Судові статути від 20 листопада 1864 р. о 10 губерніях в 1866 р., а до 1870 р. - у всіх губерніях, керованих за загальним губернському установі. Однак до 1894 р. дореформений суд зберігався в 23 губерніях і областях на півночі, сході і південному сході імперії.Політичні процеси 1870-х рр.. демонстрували уряду, що суд в Росії перестав служити надійною опорою існуючого ладу. Особливе враження справило виправдання в 1878 р. Віри Засулич. Тому в 70 - 80-х рр.. XIX в. пішла серія законодавчих актів, що змінювали Статути 1864 р. і спрямованих на зміну порядку розгляду справ про державні злочини, вилучення з підсудності суду присяжних справ по посадовим злочинам, про зловживання посадових осіб банків, про двошлюбність, про вбивство і замах на вбивство посадових осіб при виконанні службових обов'язків, розширення практики закритих засідань, скасування праваСенату на порушення кримінального переслідування проти губернаторів, зміна правил про виклик свідків з боку обвинуваченого.У сформованій до кінця XIX ст. судовій системі Російської імперії можна було виділити чотири типи судового устрою:37 внутрішніх губерній Росії, де судова реформа була здійснена в повному обсязі;Північно-Західний край, Південно-Західний край, Північний Кавказ і Прибалтика, де мирові судді призначалися урядом, а не вибиралися, на Кавказі і в Прибалтиці так і не був введений суд присяжних;Царство Польське, де не було суду присяжних і суду за участю станових представників, мирові судді призначалися урядом;Закавказзі, Архангельська губернія, Сибір, Туркестанський рай, Закаспийская і Квантунська області, де не було судів присяжних, суду за участю станових представників, мирові судді призначалися урядом і на них покладалося також виробництво попереднього слідства і нотаріальне провадження. [1]

27.Реформа системи народної освіти.

У 1864 р. було затверджено Положення про початкові народні училища, що надала громадським установам і приватним особам право відкривати початкові школи (з дозволу влади). Це сприяло розширенню шкільної мережі при збереженні в руках уряду загального керівництва навчальним справою. Програма початковій освіті включала викладання читання, письма, арифметики, Закону Божого і церковного співу.

У результаті проведених реформ в Росії склалося кілька типів початкових шкіл.

- Міністерство народної освіти відкривало державні (міністерські) школи.

- Земські школи, що давали найкращу освіту, існували на кошти земств. Вони відрізнялися демократичними традиціями і незабаром стали основною ланкою початкового освіти. У 1864-1874 рр.. було відкрито близько 10 тис. земських шкіл,

- Широке поширення одержали заохочувані урядом церковно-парафіяльні школи.

- Сільські школи грамоти створювалися з ініціативи селян і існували на їх кошти, але часто опинялися під впливом церковнопарафіяльних шкіл. Викладали в цих школах вчителі з грамотних селян.

- Важливу роль у поширенні грамотності та знань серед непривілейованих верств населення відіграли приватні недільні школи для дорослих, перше з яких відкрито в 1859 р. в Києві.

Розвиток середньої освіти регламентувалося затвердженим у 1864 р. Статутом гімназій і прогімназій. Статут проголошувавпринцип безстановий середньої освіти, але встановлював значну плату за навчання. Згідно зі статутом семіклассние гімназії поділялися на класичні та реальні. Для вивчення початкового курсу класичної гімназії створювалися чотирикласнепрогімназії.Класичні гімназії давали освіту, в основу якого було покладено вивчення стародавніх мов (латинської та грецької), а також математики; збільшувався обсяг вивчення історії та російської словесності. Класичні гімназії готували учнів до вступу до університетів. У реальних гімназіях за рахунок скорочення гуманітарного курсу був збільшений обсяг викладання природознавства і прикладних технічних дисциплін; випускники реальних гімназій могли без іспитів вступати до вищих технічних навчальних закладів.