24. Російсько турецькі війни.

російсько-турецькі війни 17—19 вв.(століття) , велися за панування на Чорному морі і в прилеглих районах. У 17—18 вв.(століття) були продовженням боротьби Росії проти агресії імперії Османа і її васала — Кримського ханства; мали на меті вихід Росії до Чорного моря і приєднання Північного причорномор'я, захопленого монголо-татарамі в 13 ст Цього вимагали економічні інтереси Росії і її панівних класів (поміщиків, а також купців). З 2-ої половини 18 ст Р.-т. ст були пов'язані із загостренням міжнародних протиріч на Близькому Сході (так званим Східним питанням ) і поступовим посиленням експансії Росії у бік Балкан і Кавказу, що спиралася на національно-визвольний рух пригноблюваних імперією Османа християнських народів.  російсько-турецька війна 1676—81 була викликана розширенням агресії Імперії Османа в 2-ій половині 17 ст Після захвату Подолії в результаті польсько-турецької війни 1672—76 турецький уряд прагнув розповсюдити своє панування на всю Правобережну Україну, спираючись на свого васала (з 1669) — гетьмана Правобережної України П. Д. Дорошенко . Зрадницька політика Дорошенко викликала незадоволеність значної частини українського козацтва, яке в 1674 вибрало гетьмана Лівобережної України І. Самойловіча єдиним гетьманом України. У 1676 Дорошенко з 12-тис. загоном захопив Чигирин, розраховуючи на підхід турецько-татарського війська, але навесні 1676 російсько-українська війська під командуванням Самойловіча і російського воєначальника Г. Г. Ромодановського обложили Чигирин і змусили Дорошенко капітулювати. Залишивши в Чигирині гарнізон, російсько-українські війська відійшли на лівий берег Дніпра. Турецький султан призначив гетьманом Правобережної України що знаходився у нього в полоні Ю. Б. Хмельницького і в липні 1677 двинув на Чигирин 120-тис. турецько-татарську армію Ібрахим-паші. Російський гарнізон Чигирина витримав 3-тижневу облогу, а війська Самойловіча і Ромодановського (52—57 тис. чіл.) 28 серпня (7 вересня), що підійшли, розбили турецько-татарські війська під Бушином і змусили їх відступити. У липні 1678 турецько-татарська армія (близько 200 тис. чіл.) великого везіра Кара-Мустафи обложила Чигирин. Російсько-українські війська (120 тис. чіл.) розбили турецький заслін, але підійшли до Чигирина, коли туркам удалося вже захопити його [11 (21) серпня]. Російсько-українська армія відступила за Дніпро, відкинувши ті, що переслідували її турецькі війська, які потім пішли за Дунай. У 1679—80 російських військ відобразили набіги кримських татар,

25. Земська реформа

Згідно з «Положенням про губернські і повітові земські установи» (1864), були створені губернські та повітові земські збори та земські управи. В основу виборчої системи були покладені виборні, майнові (цензові) та станові засади.Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських товариств.Право участі у виборах за 1-ю курією мали власники не менш ніж 200 дес. землі, власники промислових, торговельних підприємств або нерухомого майна на суму не нижче 15 тис. крб або з доходом не менше 6 тис. крб на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ, що володіли не менше 1/20 цензу 1-й курії.Виборцями міської курії були особи, які мали купецькі свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним обігом не нижче 6 тис. крб, а також власники нерухомої власності на суму від 500 крб (у невеликих містах) до 3 тис. крб (у великих містах). Від виборів, таким чином, були усунуті наймані робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція.Вибори за селянською курією були багатоступеневими: сільські товариства обирали представників на волосні сходи, ті — виборників, а останні — «гласних» у повітові земські збори.Губернські гласні обиралися на повітових земських зборах.

Система виборів забезпечувала значне переважання в земствах поміщиків.Головами губернських і повітових з'їздів чули предводителі дворянства.Земські збори і управи як установи не мали права спілкуватися між собою, не мали примусової влади, бо поліція їм не була підпорядкована; їх діяльність контролюваласягубернаторами і міністром внутрішніх справ, які мали право припиняти виконання будь-якої постанови земських зборів.Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими справами: утриманням шляхів сполучення, будівництвом і утриманням шкіл і лікарень (для чого земства отримували фінансування за рахунок місцевих зборів), піклуванням про розвиток місцевої торгівлі та промисловості тощо.Земську реформу провели не скрізь і не одночасно. До кінця 1870-х років земства були створені в 34 губерніях Європейської Росії і в Області Війська Донського (де 1882 року їх ліквідовано). Багато регіонів Російської імперії земств не мали.Земська реформа сприяла розвитку місцевої ініціативи, господарства та культури.