Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
робота психолога.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

Тема 10. Як повірити у свої сили?

Завдання заняття:

ф ознайомити дітей з типовими випадками невпевненості однолітків у собі та

сформувати адекватне ставлення до цього явища;

ф допомогти учням проаналізувати випадки невпевненості в собі та їх вплив

на самооцінку;

ф сформувати разом із дітьми правила, що сприятимуть зміцненню впев­неності у власних силах.

На час проведення заняття на цю тему кожен учень має досвід оцінювання своєї навчальної діяльності, досягнення в засвоєнні знань із окремих предметів усвідомлює динаміку розвитку власних здібностей.

Учитель заохочує дитину до участі у спільних заходах, цьому сприятиме пере­мога кожного учня в будь-якому конкурсі, змаганнях. Потягом двох місяців учи­тель влаштовує конкурси, вікторини, змагання, під час яких учні зможуть відзна-

330

читися в розв’язуванні задач, якомусь ремеслі, у вирішенні проблем міжособистіс- них взаємин. Виявити лідерські здібності, досягнення у фізичній підготовці тощо. Якщо одержані результати оцінювати за різними критеріями (за оригінальне роз­в’язування, за найскромніший підхід, за лаконічність викладу суджень та ін.), то перше місце у змаганнях завжди поділятимуть кілька учасників.

Важливе значення має оформлення відповідної сторінки альбому та дошки досягнень, на яких уміщують учні в малюнки, фотографії, графіки, таблиці, вірші, розповіді. Учні добре сприймають гумористичний матеріал.

Хід роботи

1. Учитель розповідає дітям притчу.

Був собі маленький Літачок, який не вмів, але дуже хотів навчитися літати. Він стояв на землі і дивився, як великі літаки кружляють у небі, виписуючи вигадливі візерунки. Літачок хотів літати так само легко, як інші, та чомусь йому здавалося, що він ніколи не зможе навчитися цього. Інколи досвідчені літаки казали йому: «Ех ти! Усі вміють, а ти не вмієш. Це ж так легко! Летимо з нами!» «Вам легко, а я не вмію», — сумно думав Літачок.

Якось Літачок із захопленням спостерігав за фігурами вищого пілотажу, що виписували в небі інші літаки. Раптом слід однієї з фігур, подібний до літери «Ц», перетворився на маленьке біле Цуценя. «Вітаю тебе, - сказало Цуценя. - А ти чому не літаєш?»

«Я не вмію. Я навіть спробувати боюся», - відповів Літачок.

«Знаєш, коли я дивлюся з височини на землю, я можу одним поглядом охопити і аеродром, і поле, і ліс. Розумієш, згори набагато легше зрозуміти зміст різних ре­чей, ніж унизу, коли стоїш на одному місці. Це так само, як зрозуміти літери, що написані на папері. Окремі літери складаються з маленьких кружечків, паличок, гачків. Разом вони утворюють слова. А ціле слово сприйняти набагато простіше, ніж побачити його тоді, коли палички, гачки і кружечки ще не стали словом».

І Літачкові закортіло подивитися згори на рідний аеродром, на поля та ліси. Захотілося самому малювати візерунки, що, виявляється, як і літери, складають­ся із зовсім простих ліній. Літачок уявив, як він виписує ці лінії і як вони перетво­рюються на слова-візерунки. Він розбігся і злетів саме так, як уявляв це собі у мріях, відчуваючи, що повітря підтримує і допомагає йому. Летіти було легко і приємно. Літачок дивився вперед і підіймався все вище й вище, залишаючи за собою в небі літери.

Як ви гадаєте, що написав Літачок? Одна за одною з 'являлися літери й утво­рювалися слова. І ті, хто був на землі, прочитали: «Язміг це зробити!»

Може, вас це здивує, але з того часу Літачок почав упевнено літати, писати нові й нові слова в небі та виконувати найскладніші вправи. Згодом він із посміш­кою згадував той час, коли ще не вмів літати.

2. У ч и т е л ь. Переді мною запис фрагмента засідання вже відомого вам клубу «Співрозмовник». Його учасники обговорювали випадки, коли однолітки зазна­вали невдач через те, що не були переконані у своїх силах.

331

«Які це випадки? Як повірити в себе?» — ці запитання, я гадаю, цікавлять кожного з вас.

Як і минулого разу, зіграти роль членів клубу погодилися наші учні. Передаю їм слово. ‘

Перший учень. Один мій знайомий вважає, що він повинен вчитися лише на «відмінно» і в усіх справах досягати успіху. Проте трапляється, що він припус­кається помилок, чогось не пригадує, часом не може зробити малюнок або вико­нати вправи на уроці фізкультури так, як хотілося б, тоді в нього відразу погір­шується настрій. Інколи він навіть зневірюється у власних силах.

Мабуть, цей хлопець не розуміє, що кожна людина має право на помилку. По­милка — звичайне явище, тільки не варто її повторювати. Слід пам ’ятати при- слів я. «На помилках вчаться», «Не помиляється той, хто нічого не робить». Кожна людина має усвідомити, що якась справа їй вдається краще, а якась — гірше. Це нормально.

Другий учень. Деякі діти звикли відповідальність за свої вчинки перекла­дати на інших. Виконуючи будь-яке завдання, вони завжди звертаються по допо­могу до вчителя або батьків. Іноді без вказівок дорослих і роботи не починають. Ця звичка спричиняє безпорадність під час контрольної роботи, адже вони не звикли довіряти собі. Такі учні дуже хвилюються перед уроком, їхня невпевненість заважає їм думати. Чи можна зарадити цим дітям?

Під час обговорення учні формулюють свої поради, потім звіряють їх із тими, що запропонували члени клубу. Учитель допомагає дітям дійти таких висновків.

Треба подолати свою невпевненість та виконувати завдання і на уроці, і вдома самостійно.

Слід повірити, що поступово кількість помилок зменшуватиметься, а впев­неність у собі зростатиме.

Врахувати, що під час контрольної роботи вчитель пропонує завдання, яке спроможні виконати всі старанні учні.

Перед контрольною роботою корисно зробити вправу на розслаблення: стиснути кулаки, напружити м язи і зціпити зуби, а потім одразу трохи відкрити рот, опустити руки і розтулити пальці. '

Учитель пропонує дітям повторити вправу кілька разів.

Третій учень. Я знаю хлопця, який небезпідставно не впевнений у своїх силах. Він справді мало знає і небагато вміє. І не тому, що нездібний, він просто лінивий.

Учитель зупиняє оповідача і пропонує обговорити різні варіанти шкільного життя цього хлопчика.

Розмову можна закінчити читанням останньої строфи вірша Д. Білоуса «Роби, щоб не перероблять»:

Роби і не зважай на втому,

І не чекай, що зробить хтось.

Коли ж зробив, то щоб нікому Перероблять не довелось!

ікавлять

Іередаю

іся лише припус- бо вико- \у погір-

лку. По­ти при­жить», якась -

ерекла- ю допо- нають. вони не іеність

з тими, ювків.

уроці,

впев-

м, яке

гення:

крити

у своїх росто

тьного

кРоби,

3. У ч и т е л ь. Вірити у свої сили - це зовсім не означає, що треба безоглядно братися за будь-яку справу. Так можуть чинити лише ті, хто некритично ставиться до себе. («Я все можу», «Я завжди правий».)

Деякі вагання під час вирішення важливих питань притаманні навіть великим людям. Отже, кожен з нас не повинен переоцінювати своїх можливостей. Не за­вадить зайвий раз запитати себе: «А чи правий я? Чи все правильно я розрахував? Чи не порадитися мені з батьками або вчителем?»

4. Учні розглядають малюнки і за виразом обличчя, позою, жестами характе­ризують внутрішній стан зображених дітей, добирають відповідні репліки та імпровізують.

Учитель радить придумати кілька версій того, як розвиватимуться події. Варі­ант, який передбачає, що хлопчик зможе подолати свою невпевненість і скутість під час спілкування, потрібно розіграти два-три рази.

5. Завдання додому. Вчитель пропонує дітям пригадати якусь цікаву подію з їхнього життя і виконати за її мотивами малюнок, сюжет якого може бути реаліс­тичним або алегоричним. Слід також запропонувати дітям і такий варіант ма­люнка, коли події, а точніше - ставлення до них, передаються колірними мазками.

Малювання допомагає дитині деякою мірою ослабляти негативний вплив си­туації, що травмувала її.

Корисно проводити з учнями індивідуальні бесіди за малюнками, під час яких учитель спрямовує учнів на осмислення зв’язку будь-яких переживань з їхніми теперішніми почуттями, поглядами, думками. Якщо подія, яку згадала дитина, сумна, то вчитель повинен допомагати їй побачити в тому, що сталося, щось корисне і навіть оптимістичне (якщо це можливо).