- •Перша частина Лісого грунтознавства Вступ
- •Історія розвитку лісового ґрунтознавства
- •Ґрунт, як фактор розвитку лісів
- •Питання для самопідготовки:
- •Частина і Розділ 1. Походження, склад та властивості мінеральної частини ґрунтів
- •1.1. Характеристика гірських порід
- •1.2. Процеси вивітрювання та їх значення для ґрунтоутворення
- •1.3. Гранулометричний склад твердої фази ґрунту
- •1.3.1. Класифікація ґрунтів за гранулометричним складом
- •1.4. Первинні і вторинні (глинисті) мінерали
- •1.5. Хімічний склад гірських порід і ґрунтів. Форми хімічних сполук
- •1.6. Радіоактивність ґрунтів
- •Сорбція 90Sr та 137Cs ґрунтами та десорбція їх розчинами солей
- •Питання для самопідготовки:
- •2.1. Загальна схема ґрунтотворного процесу
- •2.2. Фактори і умови ґрунтоутворення
- •2.3. Елементарні ґрунтотворні процеси
- •2.4. Типи ґрунтоутворення
- •2.5. Будова ґрунтового профілю. Морфологічні ознаки ґрунтів
- •Питання для самопідготовки:
- •3.1. Рослинні організми
- •3.2. Мікроорганізми
- •3.3. Тваринний світ ґрунту
- •3.4. Форми взаємовідносин між живими організмами у ґрунті
- •Питання для самопідготовки:
- •4.1. Загальні фізичні властивості
- •Фізико-механічні властивості ґрунтів
- •Питання для самопідготовки:
- •5.1. Ґрунтові колоїди, їх склад, будова та властивості
- •5.2. Вбирна здатність ґрунту
- •5.3. Kислотність та лужність ґрунтів
- •5.4. Буферна здатність ґрунтів
- •5.5. Окисно-відновні процеси в ґрунтах
- •Питання для самопідготовки:
- •6.1. Стан та форми води у ґрунті
- •6.2. Водні властивості ґрунтів
- •6.3. Водний режим ґрунтів
- •6.4. Вплив лісової рослинності на водний режим ґрунтів
- •Питання для самопідготовки:
- •7.1. Склад ґрунтового повітря і повітряні властивості ґрунтів
- •7.2. Газообмін між ґрунтом та атмосферою. Динаміка вмісту со2 та о2 в ґрунтовому повітрі
- •7.3. Роль со2 та о2 в ґрунтових процесах і розвитку рослин
- •Питання для самопідготовки:
- •8.1. Джерела тепла в ґрунті
- •8.2. Теплові властивості ґрунтів
- •8.3. Тепловий режим ґрунтів
- •8.4. Вплив лісової рослинності на температурний режим ґрунтів
- •Питання для самопідготовки:
- •9.1. Фактори природної родючості ґрунтів
- •Продуктивність та освоєнність різних природних зон
- •9.2. Особливості формування поживного режиму в лісових сукцесіях
- •9.3. Поживний режим лісових ґрунтів
- •Питання для самопідготовки:
9.3. Поживний режим лісових ґрунтів
В процесі росту і розвитку, рослини засвоюють з ґрунту хімічні елементи, але не в однакових кількостях. В залежності від кількості, яка необхідна рослинам для росту і розвитку, елементи мінера-льного живлення поділяються на макро (виносяться врожаєм десятками кілограмів з гектара), мікро (грамами) і ультрамікрое-лементи (міліграмами). До макроелементів відносять: N, P, K, S, Ca, Mg, Fe, C, Na, мікроелементів - Zn, Br, Mn, Cu, Mo, I, As, B, F, Pb, Ti, V, Cr, Ni, Sr, Co, Ba; ультрамікроелементів - Ag, Au, Rb, Hg, Ra. З елементів живлення оксиген, гідроген і карбон засвоюються рослинами з повітря (повітряне або некореневе живлення), інші - з ґрунту (кореневе живлення). Розподіл їх у різних типах ґрунтів і генетичних горизонтах нерівномірний і вони містяться як у доступних, так і у недоступних рослинам формах.
Поглинання більшості елементів живлення рослинами відбувається через кореневу систему, які, разом з карбоном, що засвоюється листям з повітря утворюють органічні сполуки різної складності. Засвоєння елементів живлення з ґрунту відбувається вибірково, тобто рослини засвоюють тільки ті сполуки, які потрібні їм для життєдіяльності.
Кореневе засвоєння елементів живлення відбувається у зоні ризосфери, у шарі ґрунту, що прилягає до кореневого волоска, радіус якого відповідає довжині самого волоска. Органічні рештки, які присутні на поверхні ґрунту у лісі, поступово подрібнюються мезофауною, перегнивають і надходять до ґрунту, де відбувається їх гуміфікація та мінералізація. У хвойних лісах головну роль у розкладанні органічних речовин відіграють мікроскопічні гриби і базидіоміцети, а у широколистяних - бактерії. Співвідношення таксономічних груп мікроорганізмів залежить від характеру лісових насаджень: складу порід, вологості ґрунту і інших факторів.
Присутній у ризосфері на межі "ґрунт-корінь", елемент попадає у зону так званого активного переносу. На поверхні кореневого волоска завжди є іони водню, які вивільняються кореневою системою в результаті дихання, утворюючи з водою вугільну кислоту, яка дисоціює на катіони гідрогену і аніони НСО3 (гідрокарбонатний іон), які є "обмінним фондом" кореневого волоска. З появою катіонів кальцію, магнію, калію та інших елементів, кореневий волосок позбавляється катіонів гідрогену, які переходять до ґрунтового розчину.
Фосфор кореневі волоски засвоюють у вигляді аніонів фосфор-ної кислоти, віддаючи у ґрунтовий розчин гідрокарбонатні іони.
Більшість деревних порід (більше 80% видів) нормально ростуть і розвиваються формуючи на кореневих кінчиках так звану мікоризу, знаходячись з ними у симбіозі. Розрізняють ендотрофну, екзотрофну та ектоендотрофну мікоризу. Перший її тип (ендо-трофний) характерний тим, що міцелій гриба розростається у міжклітинних просторах та клітинах тканин "кори кореня" і майже не виходить на поверхню. У клітинах формується скупчення гіф, які частково засвоюються рослиною. Цей тип мікоризи поширений у рослин з родини орхідейних та вересових.
При екзотрофній мікоризі навколо всмоктуючих коренів утворюється щільний чохлик з переплетених гіф гриба. Кореневі волоски відсутні, їх замінюють численні вільні гіфи, які відходять від зовнішнього шару чохлика та проникають у ґрунт. Всередину кореня міцелій проникає лише у міжклітинники первинної кори, не заходячи глибше до тканин. Цей тип мікоризи властивий деревним рослинам.
При ектоендотрофній мікоризі кінцівки коренів покриті чохликом з міцелію, від якого у ґрунт проникають гіфи, а міцелій добре розростається і у міжклітинниках первинної кори, і у підкоровій тканині кореня. У клітинах, які залишаються живими, гриб утворює клубки гіф та деревовидні розгалуження, а в міжклітинниках - пузирчасті здуття. Цей тип мікоризи найбільш характерний для більшості лісових порід, особливо коли насадження ростуть на добре гумусованих ґрунтах. Мікоризу даного типу формують, в основному, шапкові гриби (білий, підберезовик, осичник, маслюк, ріжок, хрящ-молочник, мухомор, сироїжка тощо). Багато з них є облігатними симбіонтами і без співжиття з певною деревною породою не утворюють плодових тіл, але міцелій може рости і у ґрунті (рис. 9.2).
Властивість вищих рослин засвоювати поживні речовини за участю грибів-мікоризоутворювачів називається мікотрофністю.
Найкраще гриби забезпечують поживними речовинами вищі рослини при ендотрофній мікоризі. Без неї рослини з родини
Рис. 9.2 Мікориза деревних порід. де: 1 - ектотрофна мікориза дуба: а - меристема; б – центральний циліндр; в - зовнішній чохлик, утворений гіфами мікоризного гриба, що проникли між клітинами паренхіми кореня; г - сітка Гартіга. 2 - ендотрофна мікориза клена: а - меристема; б - центральний циліндр, в - кореневі волоски; г - гіфи гриба, що проникли у середину клітин паренхіми кори.
та орхідейних існувати не можуть. Інші представники вищих рослин мають неоднакову ступінь мікотрофності. Сосна, модрина, ялина, ялиця, дуб, бук ростуть та розвиваються тільки за наявності мікоризи, складаючи групу облігатних мікотрофів. Береза, тополя, осика, глід, бузина, інші деревні породи успішно ростуть як з мікоризою, так і без неї, хоча в умовах лісу утворюють мікоризу і відносяться до групи факультативних мікотрофів. Ясен, берест, деякі кущі, як правило, мікоризу не утворюють і відносяться до автотрофів.
Мікориза відіграє певну роль і у захисті деревних рослин від патогенів. Чохлик із гіфів гриба є механічним бар'єром, що захищає ніжні тканини коренів, що всмоктують поживні сполуки, від ураження патогенами та впливу несприятливих абіотичних факторів. Крім того, гриби-симбіоти виділяють антибіотики, які перешкоджають проникненню в кореневу систему патогенів (збудників кореневої губки, виляганню сіянців у розсадниках). Використовуючи вуглеводи, які виділяються через коріння у ґрунт вищими рослинами, гриби-мікоризоутворювачі не дозволяють їх використовувати грибам-патогенам, зменшуючи небезпеку ураження коренів вищих рослин.
Таким чином, для деревних рослин, які утворюють мікоризу, симбіоз дуже важливий, оскільки деревні рослини повніше використовують поживні речовини ґрунту, у них інтенсивніше проходять біохімічні реакції і фізіологічні процеси, що покращує ріст і розвиток рослин. Особливо важлива мікориза у посушливих районах: завдяки великій поглинаючій поверхні гриба та його стійкості до високого осмотичного тиску, рослини краще забезпечуються водою, переносять посуху, а коренева система з мікоризою функціонує довше.
Значний вплив на засвоєння поживних речовин з ґрунту лісо-вими сукцесіями справляє температурний режим. Спостереження за вмістом у ґрунті рухомих форм елементів живлення показали, що під час переходу середньодобової температури через +5°С в ґрунті різко збільшується їх вміст, прискорюючи дифузію та поглинання ґрунтовим вбирним комплексом. Підвищення температури ґрунту призводить до зростання концентрації речовин в ґрунтовому розчині, посилює обмін між ґрунтовим вбирним комплексом і іонами розчину. Високі літні температури практично не збільшують вміст доступних поживних речовин в ґрунті, проте значний вплив на поглинання поживних речовин кореневою системою рослин справляє вологість, яка різко знижує їх вміст у ґрунті.
При аналізі результатів досліджень по впливу рубок догляду встановлено, що із збільшенням їх інтенсивності зростає амоніфі-каційна здатність в ґрунті, мобілізація рухомих сполук фосфору, а нітрифікаційні процеси пригнічені, що узгоджується з високим вмістом в органічній речовині лісових підстилок фракції бітумів.
Вплив рубок догляду на поживний режим ґрунту проявляється в збільшенні площі живлення одного дерева (з певного об'єму ґрунту менше число дерев використовує вологу і елементи живлення). Особливо зростає вміст рухомих форм нітрогену, який хвойні породи найбільше засвоюють із ґрунту. Якщо в ґрунті міститься достатньо поживних речовин, то подальше збільшення їх вмісту під впливом рубок догляду не впливає на величину приросту деревини і навпаки, при їх нестачі, внесення добрив при зріджених деревостанах справляє позитивний вплив на поживний режим ґрун-ту. Динаміка вмісту елементів живлення і кислотності перегнійно-акумулятивного горизонту протягом вегетаційного періоду під впливом рубок догляду вказує на підвищення вмісту у ґрунті легкогідролізованого нітрогену, рухомих сполук фосфору, обмінного калію, кальцію, зниження активної кислотності (табл. 9.7, 9.8).
Таблиця 9.7
Вміст в ґрунті легкогідролізованого нітрогену залежно від рубок догляду
Найменування показників |
Контроль |
Вирубано дерев, %: |
||
17 |
26 |
38 |
||
Вміст легкогідролізованого нітрогену, в г на 1 дерево |
4 |
5 |
7 |
8 |
Приріст вмісту легкогідролізованого нітрогену, в % від контролю |
100 |
124 |
162 |
229 |
Таблиця 9.8
Вміст у ґрунті і річне засвоєння осикою елементів живлення, в г на 1 дерево
Найменування показників |
N |
P2O5 |
K2O |
Ca |
Mg |
Споживання осикою 30 років |
46 |
5 |
34 |
69 |
6 |
Вміст в ґрунті без рубок |
307 |
34 |
16 |
922 |
85 |
Вміст в ґрунті з рубками |
339 |
72 |
32 |
1504 |
657 |
Споживання осикою 55 років |
131 |
14 |
120 |
192 |
11 |
Вміст в ґрунті без рубок |
511 |
71 |
37 |
3177 |
254 |
Вміст в ґрунті з рубками |
842 |
107 |
46 |
3941 |
956 |
Під впливом рубок догляду біологічний колообіг елементів зростає. Збільшення кількості відмерлої органічної речовини у вигляді деревних і трав'янистих залишків, активізація біохімічних процесів і підвищення швидкості розкладання підстилки обумов-люють збільшення вмісту в ґрунті перегною і поживних речовин.
Таким чином поживний режим ґрунту це надходження, перетворення (зміна доступності), переміщення і втрати основних елементів мінерального живлення рослин протягом вегетації.
Нітрогенний режим ґрунту пов'язаний з гумусовими сполуками, рослинними рештками різного ступеня розкладу та мікробною плазмою. На органічні сполуки нітрогену припадає понад 90% його загального вмісту, проте вони є недоступними рослинам, які засвоюють тільки нітроген мінеральних сполук, кількість яких не перевищує 1-3% від загального його вмісту. Отже, основним джерелом мінерального нітрогену є органічні речовини, які в процесі мінералізації розкладаються до аміаку (у кислих ґрунтах - під впливом грибів, у нейтральних - бактерій, а за посушливих умов - актиноміцетів). Аміак внаслідок подальшої нітрифікації - переходить у нітратну форму. Під впливом бактерій Nitrosomonas аміак спочатку окиснюється до нітритної кислоти: 2NН3 + 3О2 →2НNО2 + 2Н2О, яка потім під впливом бактерій Nitrobakcter переходить в нітратну: 2НNО2 + О2 → 2НNО3 (в аеробних умовах з нейтральною або лужною реакцією ґрунту).
Оскільки мінералізація органічних решток та гумусу в теплий період року - процес безперервний, то в ґрунті завжди містяться три групи сполук нітрогену різного ступеня доступності рослинам:
- мінеральні сполуки нітрогену у вигляді нітратів, нітритів, солей амонію зв’язаного з вбирним комплексом ґрунту. Вони безпосередньо засвоюються рослинами і є джерелом нітрогенного живлення;
- органічні сполуки, що легко гідролізуються (амінокислоти, аміни кислот, деякі білкові сполуки), які розкладаються і тому мінералізуються (нітроген, сполук що легко гідролізуються);
- органічні сполуки, що не гідролізуються, не піддаються розкладу розчинами мінеральних кислот та важко піддаються мінералізації.
Більша частина валового нітрогену ґрунту представлена групою сполук, що не гідролізуються, а сполуки які безпосередньо засвоюються рослинами і легко гідролізуються містяться в кількостях від міліграмів до десятків міліграмів на 1 кілограм ґрунту.
Процес переходу сполук нітрогену з недоступних для рослин, у мінеральні форми відбувається за схемою: білки, гумусові речовини → амінокислоти → аміди → аміак → нітрити → нітрати. Розклад органічних речовин з утворенням аміаку - амоніфікація. Цей процес може відбуватися в аеробних і анаеробних умовах за участю груп бактерій амоніфікаторів, грибів, актиноміцетів. Утворення нітратів з аміаку - нітрифікація - відбувається тільки в аеробних умовах за участю нітрифікуючих бактерій.
Найбільш інтенсивно процеси нітрифікації протікають при 25-32оС, вологості ґрунту 60-70% капілярної вологоємності і при рН 6,2-8,2. Нітрати, що утворюються - сполуки дуже рухомі, слабо фіксуються ґрунтом і можуть вимиватися дощовими, поливними або дренажними водами. Втрати нітратів відбуваються не тільки за рахунок вимивання, але й внаслідок відновлення їх при розвитку денітрифікації, а також при використанні їх мікроорганізмами ґрунту (іммобілізація нітрогену ґрунту).
Анаеробні умови сприяють процесам денітрифікації - процесу відновлення нітратів до газоподібних форм NO, NO2, N2, який відбувається за участю специфічних мікроорганізмів – денітрифі-каторів. Умови, що сприяють цьому процесу - нестача оксигену в ґрунті, лужна реакція і надлишок нерозкладених рослинних решток.
Денітрифікація має негативний ґрунтово-екологічний наслідок, оскільки призводить до втрати молекулярного нітрогену із ґрунту через його звітрювання та аерацію.
Деревні рослини постійно оточені атмосферним нітрогеном, але саме цей елемент часто є фактором, який обмежує їх ріст. Більшість дерев не здатні використовувати нітроген атмосфери для свого живлення. Встановлено, що рослини із родини бобових (акація біла, акація жовта, аморфа) та підродини мімозових здатні до зв'язування атмосферного нітрогену за допомогою бактерій з наступним, після відмирання, використанням його для живлення. Окремі деревні породи вступають у співжиття із актиноміцетами, завдяки чому здатні засвоювати атмосферний нітроген: вільха, обліпиха, лох вузьколистий.
Бульбочкові бактерії, що вільно існують у ґрунті, не здатні до зв'язування газоподібного нітрогену. Проникаючи через кореневі волоски та молоді клітини епідермісу кореня, вони інтенсивно розвиваються у тканинах, утворюючи "бульбочки", що густо заселені бактеріями (у акації білої бульбочки стають досить великими та здатні функціонувати 2 роки, у вільхи з маленьких бульбочок утворюються здерев'янілі довговічні різотамнїї, а від них розходяться бокові корінчики. Оскільки у ґрунті завжди є актиноміцети, то процес утворення бульбочок та різотамній відбу-вається постійно, тому й фіксація атмосферного нітрогену - постійна.
Зв'язування нітрогену повітря рослинами, які мають бульбочки та різотамнії, залежить і від інтенсивності інших фізіологічних процесів, що відбуваються у рослині, в першу чергу, від фотосинтезу. Надходження нітрогену, що зв'язується трав'янистими і деревними рослинами із родини бобових, становить 100-400 кг/га щорічно. Накопичений у мікробній плазмі нітроген після її розпаду та мінералізації може бути використаний автотрофними організмами. Мінеральний нітроген несимбіотичного походження становить 5-15 кг/га, а симбіотичного - 70-200 кг/га. Незначна кількість мінерального нітрогену надходить у ґрунт з атмосферними опадами (2-5 кг/га). Таким чином, нітрогенний режим ґрунту залежить від багатьох чинників, які й зумовлюють його формування.
Ґрунти різного походження відрізняються вмістом загального нітрогену, формами його сполук, інтенсивністю їх трансформації. Валові запаси нітрогену в метровому шарі різних типів ґрунтів коливаються від 2 до 22,8 т/га. Найменше їх у дерново-підзолистих та сірих лісових ґрунтах, а найбільше - в чорноземах типових та звичайних.
У дерново-підзолистих ґрунтах сполуки нітрогену більш рухомі, ніж у чорноземах. Так, мінеральний нітроген у дерново-підзолистих ґрунтах становить 3%, легкогідролізований - 15%, негідролізований - 52% від загального, а в чорноземах ці показники становлять 1-2, 6-11 і 73-79% відповідно. Вміст нітратних та амонійних сполук характеризується значною динамічністю протягом вегетаційного періоду, що обумовлено інтенсивністю біологічних процесів та поглинанням нітрогену кореневими системами рослин. Так, ялина найбільш засвоює нітрогену з половини травня до половини липня, а сосна і модрина - з половини липня до половини вересня; дуб помірно засвоював нітроген протягом всього вегетаційного періоду.
Фосфатний режим є одним з найважливіших показників родючості ґрунту. Фосфору у ґрунті менше, ніж нітрогену, його вміст вкрай нерівномірний і поповнюється в основному з материнського підґрунтя. В процесі вивітрювання гірських порід важкорозчинні сполуки фосфору поступово переходять в доступні для рослин форми. Чим більше фосфору міститься у материнській породі, тим більшою є його ймовірність накопичуватися в ґрунті. Іншим джерелом накопичення фосфору у верхньому шарі ґрунту є його біологічна акумуляція рослинами та мікроорганізмами. Коренева система трав'янистих рослин в основному зосереджена у верхньому горизонті ґрунтів, де і відбувається максимальне накопичення органічних (у складі фітатів, нуклеїнових кислот, фосфатидів, цукрофосфатидів, а ще більше - в гумусі) і мінеральних фосфорних сполук. Фосфор органічних сполук не може бути використаним рослинами до їх мінералізації. Мінеральні сполуки фосфору, утворені при вивітрюванні материнських порід та мінералізації органічних речовин, загалом доступні рослинам, проте різною мірою. Більшість природних фосфатів представлена солями ортофосфорної кислоти, з яких у ґрунтовому розчині переважають іони Н2РО4-, які з NН4+, Nа+, К+, Мg2+, Са2+, Fе3+, АІ3+ утворюють одно, дво і тризаміщені солі: NH4Н2PO4, КН2РО4, Са(Н2РО4)2 та ін. Однозаміщені солі є легкорозчиними у воді і доступні рослинам, проте у ґрунті їх кількість незначна. СаНРО4 . 2Н2О, МgНРО4 . 2Н2О та інші двозаміщені солі, хоча й є менш розчинними, проте залишаються доступними рослинам. Тризаміщені Са3(РО4)2, А1РО4, FеРО4 - нерозчинні у воді і слабодоступні рослинам. Кальцієві сполуки є більш розчинними ніж сполуки феруму та алюмінію, особливо в їх основній формі.
Фосфати кальцію і магнію переважають у лужних і нейтральних ґрунтах, а в кислих - фосфати алюмінію і феруму. При мінералізації гумусу утворюються розчинні солі фосфорної кислоти, які доступні рослинам, однак значного накопичення таких фосфатів у ґрунті не спостерігається, оскільки вони піддаються інтенсивному хімічному, фізико-хімічному і біологічному поглинанню. При хімічному поглинанні водорозчинні солі фосфорної кислоти реагують з кальцієвими і магнієвими солями з утворенням трьохзаміщених фосфатів, що в аморфному стані ще здатні розчинятись у слабких кислотах, але з часом набувають апатитоподібної структури і стають недоступними для більшості рослин. Таке засвоєння харак-терне для ґрунтів, з реакцією, близькою до нейтральної (слабокис-лих, нейтральних, слаболужних). У кислих ґрунтах через нестачу кальцію і магнію утворюються нерозчинні фосфати заліза та алюмінію.
При фізико-хімічному засвоєнні аніон РО4-3 поглинається позитивно зарядженими колоїдами ґрунту, але через те, що таких колоїдів мало обмінне вбирання РО4-3 ґрунтом незначне.
Крім того, рухомість фосфатів залежить від вмісту органічних речовин і вологості ґрунту (наявність гумату натрію збільшує доступність фосфору). Органічні кислоти, що зв’язують катіони алюмінію і заліза, перешкоджають утворенню розчинних фосфатів. Періодичне висушування ґрунту, підвищує рухомість фосфору.
У процесі іммобілізації мінеральні сполуки фосфору в результаті використання рослинами та мікроорганізмами переходять у органічні.
Фосфатний режим характеризують за вмістом валового фосфору, співвідношенням його органічних і мінеральних сполук, фракцій-ним складом, у тому числі мінеральних сполук, інтенсивністю їх трансформації. Валові запаси фосфору в метровій товщі різних типів ґрунтів коливаються від 3,8 до 22,9 т/га: найменшими вони є у дерново-підзолистих, а найбільшими - у чорноземах. Для оцінки фосфатного режиму ґрунту, який відображає особливості складу та генезису, використовують фракційний склад мінеральних фосфатів - в доступних і малороступних для рослин сполуках. Активні сполуки поділяють на слабозв'язані (водорозчинні) фосфати, Аl-фосфати, Fе-фосфати і Са-фосфати.
Різні типи ґрунтів мають свої, лише їм притаманні, активні сполуки фосфору, що тісно пов'язано з їх генезисом. Наприклад, дерново-підзолисті і сірі опідзолені ґрунти характеризуються високим вмістом А1 і Fе-фосфатів, а чорноземи - Са-фосфатів. Ґрунти з кислою реакцією за низьких валових запасів фосфору мають більшу частку активних фосфатів, ніж чорноземи. Із глибиною вміст фосфатів поступово зменшується.
Калійний режим ґрунтів визначається передусім вмістом у них калію, який є значно вищим за вміст нітрогену і фосфору. Його запаси в метровій товщі різних типів ґрунтів коливаються в межах 180-350 т/га. Основним джерелом надходження калію, як і фосфору, для рослин є материнська порода. У процесі вивітрювання та ґрунтоутворення первинні мінерали групи польових шпатів і слюд з вмістом 10-12% К2О трансформуються у монтморилоніт, вермику-літ та інші вторинні мінерали із вмістом 1-6% К2О. Калій мінералів становить основну частку його запасів у ґрунті, проте він є не доступним для рослин і при подальшій трансформації переходить у різні за доступністю рослинам форми:
- калій, що входить в склад кристалічної решітки мінералів - мало доступний рослинам. Найбільше його міститься в польовому шпаті (K2Al2Si6O16), менше в мусковіті - KAl2[AlSi3O3](OH)2, нефе-ліні [(Na,K)2OAl2O3 ∙ 2SiO2+nSiO2], біотиті [(НК)2(MgFe)2(SiO4)3], та ін. Найменш доступний калій польового шпату, дещо більше біотиту, нефеліну, мусковіту (завдяки обмінним реакціям із солями ґрунтового розчину);
- калій, необмінно фіксований ґрунтом. Необмінне вбирання калію ґрунтом відбувається завдяки адсорбції кристалічною решіт-кою глинистих мінералів монтморилонітової та гідрослюдистої груп. Збагачення ґрунту гумусом і лужна реакція посилюють необмінне вбирання калію. Необмінно-фіксований кристалічними решітками мінералів та органо-мінеральних сполук калій лише частково доступний рослинам;
- калій, засвоєний мікроорганізмами ґрунту, який здатний переходити в доступні форми тільки після їх відмирання. Його вміст у дерново-підзолистому ґрунті (за даними О.В. Петербургського, 1975), близько 1,3 мг на 100 г ґрунту.;
- основна форма калію, що використовується рослинами - калій, обмінно увібраний колоїдами ґрунту. Катіони калію легко обмінюються на катіони водню і переходять у ґрунтовий розчин, з якого і засвоюються рослинами. Чим багатший ґрунт на гумус, чим кращий його гранулометричний склад, тим більший вміст обмінного калію. Від валової кількості його обмінна форма становить 0,8-3,0% (0,1-1,5 мг-екв/100г ґрунту);
- водорозчинний калій найбільш доступний рослинам, але його кількість рідко переважає 0,1 мг-екв/100г ґрунту. Найбільш доступним для рослин є калій, який міститься у ґрунтовому розчині у вигляді легкорозчинних солей азотної, фосфорної, вугільної, органічних кислот (КNО3, К2СО3, КН2РО4 тощо). Водорозчинні солі калію присутні в ґрунті завдяки хімічному вивітрюванню калієвмісних мінералів.
Особливості калійного режиму полягають у тому, що у ґрунті постійно відбувається трансформація важкодоступних сполук калію в легкодоступні форми, і навпаки, що забезпечує еколого-біогеохімічну стабільність калійного режиму ґрунту. Якщо рослини засвоюють водорозчинний і обмінний калій, то його кількість відновлюється за рахунок необмінно-фіксованого калію ґрунту. Паралельно відбуваються і зворотні процеси – закріплення легкодоступного калію у важкодоступні сполуки. Як валові запаси, так і вміст рухомих форм залежить від гранулометричного складу ґрунту: чим важчий гранулометричний склад і багатший ґрунт на високодисперсні фракції, тим більшим є валові запаси та вміст рухомих форм калію.
Ґрунти є основним джерелом з якого рослини засвоюють не тільки азот, фосфор і калій, а й кальцій, магній, натрій, залізо, сірку, мікро- та ультрамікроелементи, вміст яких обумовлюється переважно хімічним та мінералогічним складом ґрунтів.
При оптимальному поєднанні у ґрунті інших факторів його родючості (вологості, температури) валовий вміст елементів міне-рального живлення відображає тільки його потенційну родючість, а ефективна, яка оцінюється рівнем приросту деревостанів, залежить від вмісту доступних рослинам форм поживних речовин: сполук нітрогену, фосфору, калію та інших елементів. По відношенню лісових культур до поживного режиму прийнято поділяти на три групи: оліготрофи, мезотрони, мегатрофи (табл. 9.9).
Таблиця 9.9
Відношення деревних порід до родючості ґрунту
(за П. С. Погребняком, 1968)
Вибагливість до ґрунту |
Деревні породи |
Оліготрофи |
Ялівець, сосна гірська та звичайна, береза повисла, акація біла, сосна чорна |
Мезотрофи |
Береза пухнаста, осика, сосна Веймутова, модрина сибірська, горобина, берека, верба козяча, дуб північний, дуб скельний, дуб звичайний (пізня форма), вільха чорна, каштан їстівний, дуб звичайний (рання форма) |
Мегатрофи |
Клен гостролистий, клен явір, граб, бук, ялиця, осокір, клен польовий, бархат амурський, верба біла та ламка, ільм, ясен, горіх волоський |
Примітка: Породи у групах розміщенні за ступенем вибагливості до родючості ґрунту.
За класами віку деревостанів засвоєння елементів живлення нерівномірне. У більшості деревних порід (сосна, ялина, дуб) найбільше поживних елементів виноситься у віці 21-40 років, у берези в 1-10 років, у липи і осики до 70 років. Загальна кількість поживних елементів, які накопичуються різними видами порід з часом наростає (табл. 9.10). Заходи щодо догляду за лісом повинні спрямовуватися на забезпечення елементами живлення деревних порід в періоди найбільшої в них потреби. Особливо велике значення це має при вирощуванні насаджень, які засвоюють найбільшу кількість елементів живлення у молодому віці. Від ступеня забезпеченості елементами живлення в цей період значною мірою залежить життєвість і продуктивність деревостанів. Широко відоме масове усихання соснових культур на бідних піщаних ґрунтах у молодому віці. Тому при створенні нових лісонасаджень важливо проводити агрохімічне обстеження грунтів та оцінювати їх забезпеченість поживними елементами та, при необхідності, проводити заходи з покращення поживного режиму.
Таблиця 9.10
Засвоєння нітрогену і зольних елементів одним деревом залежно від віку, грам
Порода |
Вік, років |
N |
Са |
Mg |
K |
P |
S |
Сосна, бонітет I |
14 32 45 71 93 |
4,4 12,3 38,6 31,0 23,3 |
2,7 11,5 24,5 26,3 16,5 |
0,6 2,2 5,2 3,8 4,4 |
2,1 5,1 13,4 11,0 8,3 |
0,5 1,6 3,5 3,1 2,3 |
0,4 1,6 6,1 41 3,8 |
Ялина, бонітет II |
24 38 60 72 93 |
1,2 9,9 16,4 17,6 22,5 |
1,1 9,2 13,8 17,3 21,3 |
0,2 1,6 2,6 2,5 2,6 |
0,6 6,6 8,6 8,5 8,0 |
0,2 2,1 2,7 2,8 3,2 |
0,2 1,6 2,9 3,6 4,7 |
Липа, бонітет II |
13 25 40 74 |
5,7 19,7 43,0 140,0 |
7,6 25,7 56,8 184,6 |
0,9 3,5 7,9 27,9 |
2,9 11,6 24,9 73,3 |
0,6 2,2 4,9 17,1 |
0,7 3,0 6,5 14,9 |
Дуб, бонітет I |
12 25 48 93 130 |
3,0 38,0 94,0 102,0 345,0 |
6,0 51,0 143,0 169,0 498,0 |
0,6 6,0 18,0 21,0 47,0 |
2,0 2,0 41,0 41,0 128,0 |
1,0 4,0 16,0 22,0 48,0 |
1,0 4,0 12,0 14,0 39,0 |
Осика, бонітет I |
10 25 30 50 |
8,0 32,0 46,0 131,0 |
14,0 49,0 69,0 192,0 |
2,0 5,0 6,0 11,0 |
7,0 25,0 34,0 120,0 |
1,0 3,0 5,0 14,0 |
1,0 4,0 6,0 11,0 |
Береза, бонітет I |
10 25 37 62 |
25,0 76,0 69,0 55,0 |
14,3 61,5 55,8 73,6 |
- - - - |
15,8 41,5 39,8 42,3 |
3,0 10,5 10,9 13,5 |
2,8 8,8 5,2 7,2 |
