1.3.1. Класифікація ґрунтів за гранулометричним складом

Все різномаїття ґрунтів і порід за гранулометричним складом поєднують у кілька груп з характерними фізичними і хімічними властивостями. Фракції механічних елементів мають неоднакові властивості, тому й ґрунтам, і материнським породам також характерні різні властивості, залежно від вмісту тих чи інших механічних елементів.

Одну з перших наукових класифікацій ґрунтів за гранулометричним складом запропонував М. М. Сибірцев. Вона базується на співвідношенні між фізичною глиною і фізичним піском. Класифікації, в яких враховуються дві групи механічних елементів, називають двочленними. У ґрунтознавстві частіше використовують класифікацію ґрунтів і порід за гранулометричним складом, запропоновану Н. А. Качинським (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Класифікація ґрунтів і порід за гранулометричним складом

(за Н. А. Качинським)

Назва ґрунту за гранулометричним складом	Вміст фізичної глини в ґрунтах (<0,0I мм), %:			Вміст фізичного піску в грунтах (>0,0l мм ), %:
	підзолистого типу ґрунтоутворення	степового типу, червоноземах та жовтоземах	солонцях та силь-носолонцюватих	підзолистого типу ґрунтоутворення	степового типу червоноземах та жовтоземах	солонцях і сильно солонцюватих
Пісок пухкий	0-5	0-5	0-5	100-95	100-95	100-95
Пісок зв’язний	5-10	5-10	5-10	95-90	95-90	95-90
Супісок	10-20	10-20	10-15	90-80	90-80	90-85
Суглинок легкий	20-30	20-30	15-20	80-70	80-70	85-80
Суглинок середній	30-40	30-45	20-30	70-60	70-55	80-70
Суглинок важкий	40-50	45-60	30-40	60-50	55-40	70-60
Глина легка	50-65	60-75	40-50	50-35	40-25	60-50
Глина середня	65-80	75-85	50-65	35-20	25-15	50-35
Глина важка	>80	>85	>65	<20	<15	<35

В її основу покладено співвідношення між вмістом фізичної глини і фізичного піску з врахуванням типу ґрунтоутворення. Все різномаїття порід і ґрунтів за гранулометричним складом об'єднано в дев'ять груп з характерними для кожної групи фізичними, фізико-механічними, хімічними і водними властивостями.

Користуючись цією класифікацією, можна давати як коротку, так і повну назву ґрунту за гранулометричним складом. Коротка назва дається за шкалою з врахуванням вмісту фізичної глини і фізичного піску. При повній назві додатково враховують фракції, що переважають: гравелисту (3-1 мм), піщану (1,00-0,05 мм), круп-нопилувату (0,05-0,01 мм), пилувату (0,01-0,001) і мулувату (<0,001 мм). Наприклад, якщо чорнозем типовий містить фізичної глини 80% (у тому числі мулу - 45%, пилу (середнього і дрібного) - 35%) і фізичного піску 20% (у тому числі пилу крупного - 10%, піску - 10%), то за вмістом фізичної глини цей чорнозем відноситься до се-редньої глини; першою переважаючою фракцією в ньому буде мул, другою - пил (середній і дрібний). З врахуванням зазначених фрак-цій за гранулометричним складом його називають середньоглинис-тим пилувато-мулуватим. Як видно з наведеного прикладу, при пов-ній назві ґрунту за гранулометричним складом в термінології відоб-ражають ще дві фракції - переважаючу і супутню, причому перева-жаюча фракція ставиться вкінець повної назви, що підкреслює її визначальне значення.

Для визначення гранулометричного складу ґрунту використовують польові й лабораторні методи. Найбільш поширеним серед польових методів є метод скачування шнура: 3-4 г ґрунту зволожують водою до пастоподібного стану, з добре розім’ятого і перемішаного ґрунту намагаються скачати шнур діаметром 2-3 мм і зробити з нього кільце діаметром 2-3 см. В залежності від гранулометричного складу ґрунту шнур при скачуванні прийматиме різний вигляд. Метод при достатньо професійному використанні дає можливість швидко і достатньо точно визначити яким є ґрунт за гранулометричним складом.

Кількісне визначення вмісту у ґрунті (породі) механічних фракцій (проведення гранулометричного аналізу ґрунтів) можливо лише в лабораторних умовах. В ґрунтознавстві застосовують різні методи визначення гранулометричного аналізу ґрунтів (ситовий метод, метод Сабініна відмулювання шляхом осадження в стоячій воді, метод Шене відмулювання в струмені води, ареометричний метод, метод піпетки, метод з використанням центрифуги, оптичні методи та інші), серед яких метод піпетки є найбільш поширеним.