2.2. Типологія рішень.

Все різноманіття управлінських рішень в залежності від характеру проблем і методів їх вирішення можна умовно розділити на типи (рис. 2.2).

Так, за методами, що використовуються, виділяються рішення стандартні і такі, що повторюються. За даними зарубіжної практики, біля 90% рішень приймаються по типових ситуаціях. До таких ситуацій відносяться ті, що пов'язані із закупівлею товарів, формуванням асортименту, підбором кадрів і ін. Для їх рішення застосовуються відомі моделі з внесенням необхідних коректувань на специфічні особливості. Це робиться тому, що абсолютного повторення всього нюансу ситуації практично не буває.

До тих, що не програмуються відносяться рішення, що приймаються в нових ситуаціях. Вони можуть носити разовий, творчий характер, багато в чому залежать від здорового глузду і інтуїції (наприклад, розробка нових технологій, виробів, формування нової структури).

В залежності від творчого внеску менеджерів в розробку УР є чотири рівні рішень: рутинні, селективні, адаптаційні і інноваційні.

Перший рівень - рутинні рішення. Вони приймаються згідно з відпрацьованим механізмом і існуючою програмою дій. Важливо вивчити особливості ситуації, співвіднести її з накопиченим досвідом, прийняти відповідальність за конкретні дії. У вияві творчого підходу немає необхідності, оскільки всі процедури рішення відомі.

Другий рівень - селективні рішення. Ініціатива і свобода дій на даному рівні виявляється в обмежених межах. Наприклад, при оцінці різних відомих альтернатив і виборі з них оптимальних.

Третій рівень - адаптаційні рішення. Вони розраховуються на додаткові, непередбачені труднощі. Як правило, при їх розробці поєднується використання творчого нестандартного підходу на основі нових ідей з відпрацьованими раніше можливостями. Має значення особиста ініціатива керівника для пошуку нового розв'язання відомої проблеми.

Четвертий рівень - інноваційний. Рішення цього рівня пов'язані зі складністю і непередбачуваність подій. Це викликає необхідність прийняття неординарних рішень, що містять нововведення.

Характер проблеми лежить і в основі застосування системного аналізу як одного з методів обґрунтування рішень. У зв'язку з його використанням виділяються три типи проблем:

- добре структуризовані;

- слабо структуризовані;

- неструктуризовані.

Під структуризацією розуміється можливість кількісного вираження залежностей між елементами ситуації. Міра формалізації проблеми як ознака типізації уперше запропонована американськими фахівцями Г.Саймоном і А.Ньюеллом.

Добре структуризовані вважаються проблеми, в яких залежності між елементами ситуації можуть набувати чисельних значень або символів. При рішенні добре структуризованих проблем використовуються кількісні методи аналізу: лінійного, нелінійного, динамічного програмування, теорії масового обслуговування, теорії ігор, методологія яких відома як “дослідження операцій”.

Слабо структуризованими є проблеми, як правило, складні, відмінні, насамперед, якісними залежностями елементів ситуації. Однак слабо структуризовані (або змішані) проблеми містять як якісні, так і кількісні елементи при переважаючому складі перших. Це область застосування системного аналізу. У розв'язанні подібних проблем виключається можливість побудови моделей, але не завжди. Все залежить від конкретної ситуації і прийнятності поєднання кількісних і евристичних методів.

Неструктуризовані (або якісно виражені) проблеми містять лише описи найважливіших ресурсів, ознак і характеристик, кількісні залежності між якими абсолютно невідомі. Розв'язання проблем неструктуризованих проводиться з використанням евристичних методів, заснованих на інтуїції, логіці, теоретичних міркуваннях, досвіді, професіоналізмі особи або колегіального органу суб'єкта управління. Це найбільш численний клас проблем.

У процесі структуризації проблем необхідно звести до мінімуму кількість елементів, що не формалізуються з таким розрахунком, щоб проблема придбала більш певний характер. Проблема, що вирішується, незалежно від її типу, повинна ув'язуватися з цілями управління підприємством, і на цій основі доцільно формувати процедуру розв’язання даної ситуації.