Розділ 4

Діяльність юридичної служби шодо організації договірної роботи

на підприємстві

4.1. Загальні положення шодо участі юридичної служби в договірній роботі

Робота з виявленн я та встановлення найбільш раціональних до­говірних зв'язків, опрацювання правових методів впливу на не­добросовісних конкурентів покладена на юрисконсульта. Договір має не лише відповідати закону. Важливо, щоб керівник підпри­ємства міг використати його як ефективний важіль для поліпшен­ня показників роботи підприємства. Тому юрисконсульт здійснює організаційну роботу з проведення договірної кампанії у взаємодії зі службами й керівниками відділів постачання, збуту, фінансів, економіки підприємства. Юрисконсульт перевіряє, щоб договори мали необхідні реквізити, передбачені законодавством, бере участь у визначенні конкретних умов поставок. Він має також оформля­ти переддоговірні спори, коли розбіжності сторін не вдається усу­нути шляхом прямих переговорів заінтересованих організацій. Залежно від того, у якій ролі виступає підприємство в договорі поставки - покупця чи постачальника, - юрисконсульт складає або протокол, де фіксуються розбіжності, або заяву до господар­ського суду, але в обох випадках він разом із керівником бере участь у розгляді гіереддоговірних спорів у господарському суді.

Юрисконсульт стежить за тим, щоб при підписанні договору до нього було додано всю необхідну документацію. Належно проведена договірна кампанія - це лип/е один із засобів забезпечення стійких взаємних відносин підприємству процесі виробничої діяльності.

Подальша робота юрисконсульта полягає в тому, щоб усіма пра­вовими засобами домагатися виконання договорів. Для цього не­обхідно своєчасно доповідати керівникові підприємства про пору­шення зобов'язань, вивчати причини їх виникнення, пропонува­ти й застосовувати ефектизні заходи впливу до винних осіб свого та іншого підприємства, з яким укладено той чи інший договір.

4.2. Загальні умови укладання господарських договорів

Реалізація комерційних планів будь-якого підприємця немож­лива без складання угод і укладання договорів, тому що договір - це форма, в якій втілюються задуми та розрахунки бізнесменів, їх прагнення отримати прибуток. Займатися підприємництвом і не укладати договорів просто неможливо.

Усі ділові взаємовідносини між суб'єктами ринку регламенту­ються законодавством і тими умовами, які вони передбачили у сво­їй угоді. Успіх всього комерційного заходу чи операції часто зале­жать від того, як таку угоду складено й оформлено. Це й не дивно, оскільки саме в договорі визначаються права й обов'язки сторін, їх відповідальність, ціна, строки, порядок розрахунків тощо.

Отже, що таке договір взагалі?

Це не тільки документ, необхідний для того, щоб оприбуткува­ти грошові кошти на ваш розрахунковий рахунок. Договір — це, у першу чергу, угода сторін, акт, у якому виражена їхня взаємна зго­да діяти спільно в інтересах взаємної вигоди. Якщо взаємна згода сторін відсутня, то немає і договору.

Яким має бути «надійний» договір?

Це договір, який:

1. укладений у ваших інтересах;

2. не порушує чинного законодавства;

3. юридично надійно захищає ваші інтереси, а обов'язки ва­шого контрагента по догозору суворо забезпечені його від­повідальністю;

4. не має жодного «підводного каменя» або гак званих «юри­дичних мін».

Наявність останніх у договорі становить серйозну загрозу всій угоді і може звести нанівець будь-який прекрасний і добре пропра- цьований з економічного погляду комерційний проект.

Звичайно, будь-якій угоді і, відповідно, договору передує серйо­зна робота з пошуку належного партнера, за попередньою узгодже­ністю основних моментів передбачуваної операції і т.п. А тому для тих, хто починає безпосередню роботу з узгодження всіх конкрет­них умов майбутнього контракту, хотілося б запропонувати деякі рекомендації, що можуть стати в пригоді.

Виділяють чотири основні правила укладення угоди будь-яко­го виду.

1. Необхідно чітко уявити, що ви «затіяли», що ви хочете зро­бити і що бажаєте отримати.

На жаль, істини «знай, чого бажаєш», дотримуються не всі. Ніхто й ніколи вам не зможе допомогти, якщо ви, маючи на меті підписати договір, не до кінця усвідомили не лише деталі угоди, але й найважливіші її моменти. Щоправда, дана рекомендація шви­дше зі сфери психології, ніж права; проте це не применшує її зна­чення .

Спробуйте створити ідеальну модель передбачуваної операції, що за чим іде, що маєте зробити ви, що має зробити ваш контрагент тощо. Накресліть приблизну схему майбутньої операції, розбийте її на етапи і строки - від укладення договору до його виконання, що і як має бути зроблене на кожному етапі, що для цього необхідно, прорахуйте можливий ризик. Тепер ви можете чітко уявити собі захід, який має відбутися, і будете володіти ситуацією.

Лише після цього можна розпочинати складання формулювань умов договору, звертатися за консультаціями до фахівців, готува­ти всі необхідні документи тощо.

2. Проект передбачуваного договору краще готувати самому, ніж довіряти це контрагенту.

Коли говорять: « Краще вам готувати договір », - то не мають на увазі, що ви маєте робити це особисто. Мається на увазі, що автором проекту договору буде ваша сторона. Конкретно складати проект до­говору повинні фахівці відповідного профілю.

Можете не хвилюватися, ваш контрагент не буде особливо пе­рейматися чужими прибутками і складе договір «під себе», а ваш інтерес він буде просто, так би мовити, брати до уваги. Дане поло­ження природне, його механізм розкриє будь-який психолог. Тому «чужий договір» ви будете просто підганяти під свої інтереси, але ініціатива з вашого боку вже буде втрачена. Таку велику «фору» своєму, навіть дуже доброму і порядному, партнерові давати все- таки не варто.

3. Ніколи не підписуйте договір, доки його не переглянув і не завізував ваш юрист.

Це одне з найголовніших правил, яким має керуватися кожний підприємець. За своєю значимістю дане правило справедливо може бути віднесене до ♦золотої заповіді бізнесмена *. Будь-який договір - це завжди юридичний документ, і гріш йому ціна, якщо його скла­дали некомпетентні особи. Юрист запропонує змінити формулю­вання, роз'яснить вам правові наслідки тієї чи іншої умови, поре­комендує свій варіант статті, пункту тощо.

За кордоном жоден підприємець кроку не зробить без свого адвоката, оскільки прекрасно розуміє, що інколи порада юриста допоможе уникнути великих збитків, а то й попередить банк­рутство.

Чимало підприємців широко застосовують на практиці різні форми типових договорів, благо, й відповідної літератури з цього питання більш ніж достатньо. Та й даний посібник містить при­близні форми. їх використання значно спрощує процес складання конкретного договору і дає можливість людям, які не мають спеці­альної освіти, більш-менит орієнтуватися в складних юридичних відносинах. Проте слід враховувати, що універсального договору, здатного надійно убезпечити ваш бізнес, не існує. Договір - це акт індивідуальний, і типова форма ніколи не зможе змінити живого фахівця.

4. Не допускайте двозначності і недомовок.

Формулюючи умови договору, не допускайте двозначності, роз­митості фраз, нечіткості. У договорі має значення кожна буква, кожна кома. Якщо вам щось незрозуміло, запитайте в спеціаліста, що означає певний термін, який смисл несе те чи інше словосполу­чення, фраза тощо. Пам'ятайте, що ваш контрагент у випадку спо­ру буде будь-яке «хистке» формулювання намагатися інтер­претувати на свою користь. Більш того, ваш партнер може спеціа­льно включити в договір важко зрозуміле для вас (але добре зрозу­міле йому самому) положення, у якому ваші інтереси будуть ущем­лені з найнесподіванішого для вас боку.

Структура договору та його основні умови. Уявляється, що будь-який «надійний» договір має складатися з чотирьох частин:

1. преамбула (або вступна частина);

2. предмет договору; права та обов'язки сторін;

3. додаткові умови договору;

4. інші умови договору.

Преамбула (вступна частина) договору містить такі основні по­ложення:

1. Назва договору (договір купівлі-продажу, поставки, комісії, на надання брокерських послуг, оренди, про спільну діяльність тощо).

Точна назва договору відразу пояснить тим, хто його читає, про які правовідносини йде мова. Якщо назви немає, то, перш ніж зро­зуміти про що договір, його доведеться прочитати й лише тоді розі­братися з ним по суті. Дана обставина викликає у будь-якого чита­ча природне почуття деякого роздратування, а це буде досить неба­жано, якщо брати до уваги, що договір читатиме суддя або подат­ковий інспектор.

2. Дата підписання договору.

Дуже часто доводиться стикатися з такою ситуацією, коли під­приємці, уклавши договір, не проставляють число, місяць і рік його підписання. Подібна практика просто неприпустима. Справа в тому, що з датою підписання договору пов'язані правильне визначення моменту його закладання та встановлення завершення строку дії, а отже, і тих юридичних наслідків, які з цим пов'язані.

Якщо сторони підписують договір в різний час, то він вважається у кладеним з моменту підписання його останньою стороною.

2. Місце підписання договору (місто або населений пункт).

Місце складання угоди - це не просто формальність; ця умова

має інколи дуже велике юридичне значення. За законодавством мі­сцем складання угоди визначаються:

а) правоздатність і дієздатність осіб, які складають угоду;

б) форма угоди;

в) зобов'язаний, що виникають з угоди (хоча в цьому випадку сторони в договорі можуть передбачити інше положення).

Це особливо важливо при укладанні зовнішньоторговельних контрактів і догові рі в з фірмами держав - членів СНД.

2. Повна фірмова назва контрагентів, під якою вони зареєстро­вані у реєстрі державної реєстрації.

3. Назва сторони за договором (наприклад, «підрядник», «по­стачальник», «орендар» тощо). Це необхідно для того, щоб у тексті договору кожний раз не повторювати повністю фірмову назву сто­рони.

4. Докладна назва посади, прізвища, імені, по-батькові особи, що підписує договір, а також назва документу, з якого випливають її повноваження на підписання договору.

Ви мас ге чітко уявляти, хто перед вами, чи є в цієї людини пра­ве ставити свій підпис на подібний договір.

Як показує практика, інколи недобросовісні контрагенти, не бажаючи виконувати свої зобов'язання за договором і нести відпові­дальність, оголошують про те, що особа, яка підписувала договір, таких повноважень не мала. Більш того, це один із найпоширені­ших способів шахрайства. У такому випадку можна рекомендува­ти таку методику безпеки.

Методика перевірки повноважень особи, що підписує договір:

1. Хто б перед вами не був, у першу чергу переконайтесь у його особі. Іншими словами, що людина, яка перед вами і яка назвалася вам Іванченком, дійсно є Іванченком. Попросіть паспорт або інший документ, що посвідчує особу.

2. Якщо перед вами директор підприємства-контрагента, то він у відповідності до законодавства діє від імені підприємства без дові­реності. Тому вам слід переконатися лише в тому, що він дійсно директор. Це можна дізнатися з наказу про призначення особи ди­ректором, з відповідного посвідчення, продивившись протокол збо­рів власників підприємства.

Справа в тому, що останнім часом на деяких підприємствах, особливо там, де директор працює за наймом, власники певною мі­рою обмежують повноваження директора з розпорядження майном і надають йому такі повноваження лише за згодою правління або складу директорів, зборів власників тощо. Наприклад, у статті під­приємства в розділі «Компетенція директора» може бути вказано, що директор має право укладати угоди на суму понад 10 тис. грн лише за згодою спостережної ради підприємства. Для того щоб у вас не було неприємностей, можна переглянути відпові­дний розділ статуту підприємства-контрагента і переконатися, що повноваження директора не обмежені.

У деяких фірмах може бути кілька керівників, наприклад, по­ряд з директором може працювати президент, голова загальних збо­рів тощо. У цій ситуації інколи буває важко визначити, хто ж є дійсним і повноважним керівником підприємстЕ;а. Тут можна реко­мендувати звернутися до статуту підприємства, у якому мають бути закріплені повноваження кожної посадової особи.

3. Заступник керівника, хоч і є повноваженою особою, проте згідно з чинним законодавством лише одна особа підприємства - керівник - має право виступати від імені підприємства без дові­реності. Тому в заступника має бути довіреність. Однак статутом підприємства можуть бути передбачені конкретні й широкі пов­новаження заступників з конкретних питань, у такому випадку будь-якої особливої довіреності від заступника не вимагається.

4. Якщо перед вами людина, яка діє за довіреністю, то після того як ви переконалися в її особі (це просто обов'язково!), зверніть особливу увагу на саму довіреність.

Методика перевірки довіреності. Перевірте таке:

а) чи є на довіреності підпис керівника (лише керівника і ніко­го більше) організації та відбиток печатки;

б) дату, коли довіреність видана (якщо такої не вказано, то довіреність недійсна!);

в) строк, на який видано довіреність;

г) обсяг повноважень, з яких однозначно має випливати, що той, хто перед вами, дійсно має право укладати саме такі угоди, про які йде мова, а не просто вести переговори від імені іншої особи з перевищенням повноважень, не тягне жодних правових наслідків для особи, від імені якої її скла­дено.

Дуже часто доводиться стикатися з проблемою про співвідно­шення повноважень особи підписувати договір і повноваження осо­би, що має право підписувати банківські документи (право першо­го і другого підпису). У цьому зв'язку слід сказати таке: повнова­ження особи підписувати банківські документи абсолютно не озна­чають, що ця сама особа має право укладати угоди від імені підпри­ємства. А отже, і головний бухгалтер підприємства має право укла­сти договір лише за наявності довіреності, виданої у відповідному порядку.

В умовах становлення соціально орієнтованої ринкової еконо­міки господарський договір є основним засобом організації відно­син між суб'єктами господарювання, регулятором господарської діяльності та інструментом її планування, формою і засобом орга­нізації господарських зв'язків. Господарський договір є формою вираження господарського зобов'язання¹.

У ст. 179 ГК України визначається, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання і не- господарюючими суб'єктами — юридичними особами на підставі гос­подарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбаче­них законом, або існує пряме зазначення в законі про обов'язко­вість укладення договору для певних категорій суб'єктів господа­рювання, або органів державної влади, або органів місцевого само­врядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визна­чати зміст договору на основі:

• вільного волевиявлення, коли сторони мають право пого­джувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не супе­речать законодавству;

• примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною зго­дою змінювати окремі умови, передбачені примірним догово­ром, або доповнювати його зміст;

• типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів Укра­їни, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

• договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти, в разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замов­лення, повинен відповідати цьому замовленню¹, про що більш до­кладно йтиметься далі.

Слід мати на увазі, що загальний порядок укладення господар­ських договорів, який регламентується ст. 5 ГПК України, відріз­няється від укладення договорів перевезення. Останній урегульо­ваний: Статутом залізниць України, затвердженим Постановою Ка­бінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457; Статутом ав­томобільного транспорту УРСР, затвердженим Постановою Ради Міністрів Української PCP від 2 7 червня 1969 р. №401; Правила­ми перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, за­твердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Кодексом торговельного мореплавства Укра­їни, введеним у дію Постановою Верховної Ради України № 277/ 94-ВР від 9 грудня 1994 p.; Статутом внутрішнього водного транс­порту Союзу PCP, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 13 жовтня 1955 р. № 1801; Повітряним кодексом України, вве­деним у дію Постановою Верховної Ради України № 3168-12 від 4 травня 1993 р.

Після процедури досудового врегулювання спору зазначеними нормативними актами передбачене право звернення сторін до судо­вих органів для розгляду спору по суті. До спорів, що виникають під час укладення договорів і можуть бути передані на вирішення господарського суду, належать також спори, пов'язані з укладен­ням договорів про порядок та умови експлуатації залізничних під'­їзних колій, подачі та забирання вагонів.

Судовий розгляд розбіжностей при укладенні вищевказаних договорів обумовлено положеннями ст. 22 Закону України «Про залізничний транспорт» і ст. 10 Закону України «Про природні монополії», згідно з якими залізниці не мають права відмовляти підприємствам в укладенні господарських договорів. Тому за наяв­ності такої відмови підприємство має право на звернення до госпо­дарського суду із заявою про спонукання залізниці до укладення відповідного договору.