5.3. Порука (гарантія)

Договір поруки (гарантії) укладається між кредитором і поручите­лем. На підставі поруки (гарантії) поручитель бере на себе зобов'я­зання перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за ви­конання зобов'язань цієї особи повністю або частково. При нестачі коштів у боржника (і не лише грошових коштів, але й іншого май­на) поручитель (гарант) несе субсидіарну (додаткову) відповідаль­ність за його зобов'язаннями перед кредитором, якщо законодав­ством або договором не передбачено солідарну відповідальність по­ручителя і боржника (солідарна порука).

Поручителем (гарантом) можуть бути не лише комерційні орга­нізації, але й некомерційні, наприклад, громадські чи релігійні ор­ганізації, споживчі кооперативи, благодійніфондитощо. Поручи­телем (гарантом) можуть бути також фінансовані власником уста­нови, у тому числі бюджетні, але в такому випадку установа, яка має майно на праві оперативного управління, відповідає за своїми зобов'язаннями лише тими грошовими коштами, що знаходяться в її розпорядженні, а при нестачі коштів відповідальність за зобо­в'язання установи несе власник відповідного майна.

Припускається множинність поручителів (гарантів), які перед кредитором відповідають солідарно, якщо інше не передбачено до­говором поруки (гарантії). Поручитель (гарант) відповідає за борж­ника за всіма зобов'язаннями, у тому числі за сплату неустойки і процентів, відшкодування збитків і т. д., якщо договором не перед­бачено інше.

У разі якщо поручитель (гарант) виконав за боржника зобов'я­зання, до нього переходять усі права кредитора. Поручитель (га­рант) має право зворотної вимоги до боржника в розмірі сплаченої за нього суми.

Кредитор, по відношенню до якого поручитель (гарант) вико­нав зобов'язання за боржника, зобов'язаний вручити поручителю (гаранту) документи, що посвідчують вимогу до боржника, і пере­да] и права, що забезпечують цю вимогу.

Порука (гарантія) припиняється , якщо боржником виконане за­безпечене порукою зобов'язання. Порука (гарантія) припиняється також, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (гаран­та) протягом року від дня настання строку зобов'язання. Якщо строк виконання зобов'язання не вказаний або визначається мо­ментом запиту, порука (гарантія) припиняється по закінченні двох років від дня укладання договору поруки (гарантії).

Порука може оформлятися шл яхом складання єдиного докуме­нта під назвою «договір поруки». Але на практиці, особливо в бан­ківській діяльності, гарантія традиційно оформляється у формі так званого гарантійного листа.

Гарантійні листи можуть використовуватися і мають своє юри­дичне значення за умови, що направлений поручителем (гарантом) кредитору гарантійний лист буде прийнятий кредитором і останній у письмовій формі (листом, телеграмою, телетайпом, телефоногра­мою і т. д.) повідомить поручителеві (гаранту) про прийняття гара­нтійного листа.

У випадку коли кредитор не повідомляє поручителю (гаранту) про прийняття гарантійного листа, Господарський суд буде вихо­дити з тексту договору, за яким видається порука (гарантія). Якщо в договорі між кредитором і боржником є посилання на цей гаран­тійний лист, то вважається, що між поручителем (гарантом) і кре­дитором установлені відповідні договірні відносини поруки (гаран­тії). За відсутності в договорі посилання на гарантійний лист під­стави, що засвідчують укладання між кредитором і поручителем (гарантом) договірних відносин, відсутні, і договір поруки (гаран­тії) між. сторонами вважається неукладеним.

Порука (гарантія) може оформлятися відповідною познач­кою (або записом) поручителя (гаранта) на договорі між креди­тором і боржником, зобов'язання за яким забезпечуються по­ручителем.

Договір поруки (гарантії) повинен містити в собі відомості про те, який конкретно договір, на який термін має зобов'язання та на яку суму гарантується. В іншому разі договір поруки може бути визнаний недійсним.

Чинне господарське законодавство України серед видів забезпе­чення виконання зобов'язань передбачає гарантію. Згідно з п. 5 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹ серед опе­рацій, що можуть здійснюватися банками, передбачається надан­ня гарантій, поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які мають намір їх виконати в грошовій формі.

Гарантія як спосіб забезпечення виконання господарських зо­бов'язань є субсидіарним зобов'язанням, що видається банківсь­кою установою в порядку, установленому Національним банком України, на прохання (клопотання) зацікавленої особи (боржника), за яким відповідний банк (гарант) зобов'язується згідно з умовами гарантійного зобов'язання сплатити грошову суму кредиторові з метою ліквідації заборгованості з боку боржника.

Таким чином, у господарських відносинах для забезпечення виконання зобов'язань застосовується банківська гарантія - пись­мове зобов'язання гаранта, яке є строковим і набирає чинності з моменту видачі. Строковість цього зобов'язання визначається в са­мій гарантії.

Відповідно до ст. 200 ГК України банківська гарантія є специ­фічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'я­зань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організа­цією про задоволення вимог управненої сторони в розмірі грошо­вої суми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя осо­ба (зобов'язана сторона) не виконає вказане в ньому певне зобо­в'язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Висунення заперечень і претензій гарантом управненій стороні допускається лише в межах гарантійного листа. Зобов'язання, яке випливає з банківської гарантії, виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Виконання зобов'язань суб'єктів господарювання, які нале­жать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та в спосіб, передбачені законом (п. 2 ст. 199 ГК України).