5.1. Загальні положення про виконання господарських

зобов'язань

Господарським (ст. 173 ГК України) визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учас­никами) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ст. 174 ГК України (згідно з останньою один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на ко­ристь іншого суб єкта (виконати роботу, передати майно, сплати­ти гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов 'язку).

Основними видами господарських зобов'язань є майново-гос- подарські та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розширити зміст гос­подарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо зако­ном не встановлено інше.

Виконання господарського зобов'язання боржником характе­ризується тими діями, які він повинен здійснювати відповідно до змісту зобов'язання. Вони зводяться до передачі речей у власність чи тимчасове користування, до доплати йому грошових сум, вико­нання робіт, надання послуг тощо.

Виконання зобов'язання може проявитися і в утриманні від здійс­нення певних дій, якщо саме це становить обов'язок боржника¹.Виконання господарського зобов'язання підпорядковується певним принципам, тобто встановленим законом основним поло­женням, яких необхідно дотримуватися в процесі виконання зобо­в'язання.

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зо­бов'язань: принцип належного виконання та принцип реального виконання. Що стосується господарських зобов'язань, то вони ха­рактеризуються і конкретизуються в договірній дисципліні, під якою слід розуміти необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків відповідно до умов дого­вору та вимог законодавства².

Принцип належного виконання (ч. 1 ст. 193 ГК України) ви­значає, іцо суб'єкти господарювання та інші учасники господарсь­ких відносин повинні виконувати господарські зобов'язання нале­жним чином відповідно до закону, інших правових актів, догово­ру, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язан­ня - відповідно до вимог, що звичайно ставляться за певних умов. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбаче­них ГК України.

Дія принципу належного виконання зобов'язань спрямована на те, щоб виконання кожного конкретного зобов'язання неодмін­но приводило до досягнення тієї мети, заради якої воно було вста­новлене.

Чинне господарське законодавство передбачає стабільність і на­дійність правових зв'язків, які складаються між учасниками гос­подарських зобов'язань. Воно закріплює правило про недопусти­мість односторонньої відмови від виконання господарського зобо­в'язання і односторонньої зміни його умов, за винятком випадків, передбачених законом. Під односторонньою відрловою від виконан­ня господарського зобов'язання слід розуміти дострокове припи­нення дій з виконання зобов'язання за ініціативою однієї зі сторін. Зміна умов договору (наприклад, предмета, строків виконання, мі­сця і способів виконання) не тягне за собою його припинення, змі­нюються лише окремі умови і, відповідно, його зміст.

У зобов'язаннях, які випливають із господарських договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, одно­сторонній відступ від зобов'язання можливий за наявності відпові­дної умови в укладеному договорі або в додатковій угоді до нього.

Принцип реального виконання є логічним розвитком принципу належного виконання та означає неприпустимість заміни того, що зобов'язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і виплати неустойки.

Закон вимагає, щоб зобов'язання виконувалося в натурі - пе­редавалося майно, виконувалися роботи, надавалися послуги, у зв'язку з якими суб'єкти господарювання вступили в зобов'язан­ня. Так, у ч. З ст. 193 ГК України передбачається, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом чи догово­ром або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Вимога реального виконання, тобто виконання в натурі, охоп­люється, як уже було зазначено, поняттям належного виконання господарського зобов'язання.

До умов, які характеризують належне виконання зобов'язань, відносяться вимоги, що їх висувають до суб'єктів і предмета вико­нання, а також до строку, місця і способів виконання. Вимоги до предмета зобов'язання визначаються договором чи законодавством. Вони мають бути точними й конкретними, їх порушення може не тільки ускладнити виконання зобов'язання, а й взагалі зробити його неможливим.

Конкретизація і деталізація вимог до кількості і якості предме­та виконання особливо важливі в зобов'язаннях з передачі майна (поставка, купівля-продаж і т.ін.), з виконання робіт (капітальне будівництво, проектні й пошукові роботи). Досягнути цього мож­на як посиланням на вимоги нормативно-технічної документації (стандартів, технічних умов і т.д.), які в багатьох випадках міс­тять граничні параметри чи допустимі варіанти, так і підвищеними вимогами щодо цих параметрів і варіантів. Стосовно до суб'єктно­го складу звичайно передбачається, що боржник сам виконує борг, який на нього покладений¹.

У ст. 546 ЦК України передбачені види забезпечення вико­нання зобов'язань. Виконання зобов'язань може забезпечува­тися неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. До таких заходів належать і банківська гарантія (ст. 200 ГК України), і загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань.