Григорій Ващенко (1878-1967)

Український педагог Г. Ващенко є автором багатьох праць, зокрема "Загальні методи навчання", "Виховний ідеал", "Система навчання", "Засади естетичного виховання" та ін. Він глибоко досліджував одну з ключових загальнопедагогічних проблем - методи навчання на різних етапах освіти (дошкільне виховання, початкова, неповна і повна середня загальноосвітня та вища професійна школа).

Г. Ващенко класифікує методи навчання, спираючись на два істотні елементи, які передбачає техніка навчального процесу: певні логічні способи мислення і певну, організовану переважно учителем систему подразнень або суто технічних засобів навчальної роботи. На його думку, класифікація методів навчання має бути адекватною класифікації методів науки. Це означає, що методи навчання необхідно аналізувати з позицій тих самих процесів мислення, що характеризують відповідні методи науки. Наприклад, група методів, що характеризують інтелектуальні процеси в навчальній роботі (індуктивний, дедуктивний, аналітичний, синтетичний і ін.) фактично збігається (в назвах) з методами наукового дослідження (індукція, дедукція, аналіз, синтез та ін.). Звичайно, ототожнювати наукову і навчальну працю не слід. Водночас не можна заперечувати подібності між ними, тим більше протиставляти їх.

Основне завдання розумового виховання, на думку Г. Ващенка, полягає у розвитку інтелектуальних здібностей молоді: спостережливості, пам'яті, творчої уяви, логічного мислення. Він сформулював вісім принципів навчання, які забезпечують досягнення завдань розумового виховання: наукового навчання; систематичності; виховного навчання; зв'язку навчання з життям; приро-довідповідності; індивідуалізації; активності; наочності. Кожен з них охоплює по кілька правил навчання, які конкретизують принципи, формулюючи конкретні вимоги, наприклад "учи активно!".

Великого значення він надавав зв'язкам логічних операцій: аналізу і синтезу, індукції, дедукції, аналогії - як синтетичним способам розвитку мислення учнів.

Г. Ващенко зазначав, що ефективність застосовуваних методів навчання прямо залежить від міри усвідомлення вчителем і учнями цілей навчання й виховання.

Петро Гальперін (1902-1988)

Дидактична модель російського психолога і педагога П. Гальперіна ґрунтується на теорії поетапного формування розумової діяльності. Він вважав, що будь-яка нова розумова дія, наприклад уява, розуміння, мислення, настає після відповідної зовнішньої діяльності. Цей процес відбувається в кілька етапів, що зумовлюють перехід від зовнішньої діяльності до внутрішньої - психологічної: створення орієнтовної основи дії, формування її в матеріальній площині, у площині зовнішньої та внутрішньої мови. Ефективним є тільки таке навчання, яке враховує всі етапи. Воно ґрунтується не на виявленні та розвитку успадкованих здібностей особистості, а на оволодінні нею видами і способами пізнавальної діяльності, які дають змогу особистості стати членом суспільства.

В учнівській діяльності П. Гальперін виокремлював орієнтувальний, виконавчий і контрольний елементи. Орієнтувальний елемент стосується використання учнями об'єктивних умов, необхідних для виконання визначеної діяльності. Виконавчий елемент зводиться до послідовності етапів перетворення об'єкта діяльності, а контрольний - зіставлення результатів діяльності з відповідними зразками, а при виявленні розбіжностей - відповідного коригування орієнтованої і виконавчої складових цієї діяльності. Уся діяльність не є самоціллю, а зумовлена певним мотивом. Коли мета завдання збігається з мотивом, дія стає діяльністю. Інакше кажучи, діяльність - це процес розв'язання завдання, спричинений бажанням досягти мети, що можна забезпечити за допомогою цього процесу. До того ж важливим є етап формування відповідної мотивації в учнів.

П. Гальперін експериментально обґрунтував теорію мовної свідомості, уваги, розробив принципи диференціальної діагностики, розумового розвитку дитини з наступною корекцією як способом подолання педагогічної занедбаності. Адекватним методом дослідження психіки як орієнтовної діяльності він вважав формувальний експеримент.