Костянтин Ушинський (1824-1870)

Українсько-російський педагог, зробив значний внесок у теорію навчання.

Важливе місце в його дидактиці належить принципам навчання: наочності, свідомості, систематичності, активності та самодіяльності учнів. К. Ушинський розглядав дидактичні принципи в тісному зв'язку з формами і методами навчання. Велику увагу приділяв розробленню методики роботи вчителя на уроці, пропонував запроваджувати різні види робіт, доцільні методи і способи навчання: пояснення нового матеріалу, повторне осмислення вивченого, опитування, вправи, письмові та графічні роботи, індивідуальні та фронтальні заняття учнів тощо. Він вважав, що кожний урок повинен мати основну думку, яку необхідно закріпити у свідомості учнів, а також освітнє і виховне значення (формувати інтерес до знань, розвивати мислення, виховувати працелюбність та ін.).

Великого значення педагог надавав вивченню таких навчальних предметів, як рідна мова і література, іноземна мова, історія, географія, природознавство, математика та ін.

У працях К. Ушинського можна знайти відповідь не тільки на питання "чого навчати", "як навчати", а й як учитися, як забезпечити розвиток учня. Навчання, на його думку, слід здійснювати так, щоб діти мали можливість працювати самостійно, а вчитель керував їхньою працею і давав для неї матеріал. У процесі вивчення рідної мови необхідно розвивати в дітей успадковану здібність, яку називають даром слова, навчати їх свідомо й активно використовувати багатства рідної мови і граматики. Для ефективного їх засвоєння доцільно використовувати найкращі зразки народної творчості, усні та письмові вправи, поступово їх ускладнюючи.

К. Ушинський вважав бесіди з учнями важливим засобом розвитку їхнього мовлення і мислення. У навчанні грамоти (читання) обстоював звуковий (аналітико-синте-тичний) метод. Він обґрунтував основні компоненти учіння (діяльності учня): сприймання навчального матеріалу, розуміння, запам'ятовування, відтворення, закріплення.

Джон Дьюї (1859-1952)

Дидактична концепція американського філософа і педагога Дж. Дьюї істотно вплинула на становлення світової педагогіки. Вона основана на прагматизмі, що набув форми інструменталізму. Ця філософія не визнає класичного критерію істини, за яким істина є відповідністю наших думок дійсності, що не залежить від нас. Прагматизм за істинне (дійсне) визнає те, що корисно, відсуває на другий план наукове пізнання, а з ним також істину, не обтяжену характеристикою корисності.

Дж. Дьюї стверджував, що дитина пізнає нове не заради знань, як вважали попередники, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. Він вперше поєднав пізнання і діяльність. Крім цього, як прихильник природничо-наукового емпіризму, він визначив місце пізнання і діяльності у розв'язанні повсякденних дитячих проблем. Процес розв'язання, що спирається на метод експерименту, має забезпечувати успішне відкриття учнями нових істин, що відбувається ступенево:

1) відчуття проблеми (утруднення);

2) її виявлення і визначення;

3) пошук можливого розв'язання;

4) виявлення шляхом умовиводів наслідків із імовірного розв'язання;

5) подальші спостереження й експерименти, що дають змогу зробити висновок, у якому міститься позитивне чи негативне судження.

Ці етапи мислення, іноді з деякими модифікаціями, почали називати ступенями і відповідно до них будувати шкільні уроки. Деякі вчителі намагалися застосовувати їх механічно на всіх уроках, не помічаючи, що вони в такий спосіб формалізують процес навчання.

В основі експериментального методу Дж. Дьюї - розвиток індивідуальної ініціативи учня. Він вважав, що педагог повинен допомагати пізнавати тільки те, що спонтанно зацікавило дитину, а не пропонувати вивчати щось інше. Учень має у процесі самостійного дослідження відкривати для себе властивості і закономірності предметів і явищ, а педагог може тільки відповідати на його запитання, якщо такі з'являться. Дж. Дьюї був прихильником думки, що пізнавальної активності, зацікавленості дитини достатньо для повноцінного інтелектуального розвитку та освіти. Навчання слід здійснювати насамперед як трудову та ігрову діяльність, як процес дослідження проблемного середовища, знаходження відповідей на суперечливі питання. Основними умовами успішності навчання, на думку Дж. Дьюї, є: проблематизація змісту навчального матеріалу, навчальна активність учня, зв'язок навчання з життям школяра, грою і працею.