V. Графічний диктант

Відповісти на поставлені запитання. Результати відповідей розмістити в таблиці , умовно позначаючи правильну відповідь знаком (+), а не правильну – знаком (–).

1. Оптова ціна виробника є кінцевою ціною і формується шляхом приєднання до собівартості продукції валового прибутку і податку на додану вартість.

2. Відпускна ціна на монопольні товари народного споживання збільшується на суму акцизного збору.

3. Різновидом оптових цін у ринковій економіці є ціни форвардних угод, що використовуються при операціях на біржі.

4. Прейскурантні ціни і ціни каталогу не є різновидом вільних цін.

5. Ціни нетто включають знижки і надбавки, пов’язані з розходженням базисних умов постачання.

6. Регульовані ціни можуть коливатися у визначених межах, не перевищуючи заданого рівня.

7. Залежно від територіальної диференціації ціни поділяються на такі види: єдині, регіональні, зональні, поясні.

8. За терміном дії ціни поділяються на такі види: постійні, тимчасові разові.

9. Чи існують на сьогоднішній день постійні ціни?

10. Представницькі конкурентні листи припускають на практиці формування даних про ціни зовнішньоторговельних

Таблиця відповідей:

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10

Тема. ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ МЕТОДІВ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ

План лекції

1. Класифікація методів ціноутворення.

2. Модифікація цін.

3. Зв'язок методів ціноутворення з політикою та цілями підприємства.

Домашнє завдання:

1. Вивчити конспект, (10) с.5 – 16,

2. розвязати задачу № 1 с.184,

3. дати відповіді на запитання с. 16

4. Підготовка рефератів.

5. Опрацювати питання теми, яка виноситься на срс:

• Основні моделі ціноутворення у ринковому середовищі.

І. Основні категорій і поняття

Ціна франко – склад постачальника не включає ніяких витрат із переміщення товару від продавця до покупця (із навантаження на складі постачальника, перевезення до станції відправлення, розвантаження й ін.). Усі ці витрати покупець оплачує понад ціну товару.

Ціна франко – станція відправлення враховує в ціні товару і витрати продавця на переміщення товару від свого складу до станції відправлення. Усі подальші витрати, пов’язані з доставкою товару на склад покупця, оплачуються окремо.

Ціна франко – вагон станція відправлення відрізняється від попередніх тим, що включає витрати на подачу вагона на під’їзні колії і навантаження товару у вагони на станції відправлення.

Ціна франко – станція призначення в ціну товару включає витрати на його переміщення від складу продавця до станції призначення без вивантаження з вагонів. Витрати на подальше транспортування товару до свого складу покупець оплачує понад ціну, окремо.

Ціна франко – вагон станція призначення включає транспортні витрати від складу постачальника до станції призначенняз урахуванням витрат із вивантаження продукції з вагонів. Необхідно врахувати, що більшість вантажів не перевантажується на залізничних станціях відправлення і призначення (руда, вугілля, нафтопродукти, металопрокат, труби й ін.). Для таких товарів застосовуються ціни франко – вагон станція відправлення, а не франко – станція призначення.

Ціна франко – склад покупця враховує в ціні товару усі витрати з його переміщення від складу продавця до складу покупця.

Єдині ціни (тарифи) встановлюються державними органами на окремі товари й послуги на всій території держави (на електроенергію, залізничний транспорт та ін.).

Регіональні ціни (тарифи) встановлюються місцевими органами влади на окремі товари, роботи, послуги (тарифи на житлово-комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті).

Зональні ціни встановлюються на продукцію видобувних галузей промисловості з урахуванням природно-географічних умов (на вугілля, нафту, руди).

Поясні ціни встановлюються по районах (поясах) споживання продукції з урахуванням витрат на її транспортування.

Постійні ціни (умовно) – це ціни прейскурантів і каталогів, що діють протягом визначеного терміну до їх перегляду.

Тимчасові ціни встановлюються на нову продукцію, призначену для масового виробництва, а потім замінюються постійними.

Разові ціни встановлюються на продукцію, виготовлену за індивідуальним (разовим) замовленнюм.

Поточні ціни – фактичні ціни поточного періоду.

Порівняльні ціни (незмінні) – ціни базового періоду.

Планові ціни – ціни, розраховані з урахуванням впливу на них різних факторів майбутнього періоду.

ІІ. Короткий виклад теми

В ринкових умовах застосовують методи ціноутворення, які у своїй основі спираються на :

а) витрати;

б) попит;

в) конкуренцію.

1) Методи ціноутворення, що ґрунтуються на врахуванні витрат називаються витратними. До них відносяться :

- метод повних витрат;

- метод надбавок;

- метод цільового прибутку;

- агрегатний метод.

Визначення ціни методом повних витрат(витрати додати прибуток) спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина прибутку.

Торгівельні та посередницько-збутові організації використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається націнка. За її рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат та одержання прибутку.

До витратних методів належить також метод цільового прибутку (метод, беззбитковості), при якому підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить йому бажану величину чистого доходу.

Досить обмежено при формуванні ціни застосовують агрегатний метод. Його зміст полягає в тому, що ціна визначається додаванням цін окремих складових частин товару, до якої додаються витрати на їхню комплектацію та збирання.

Агрегатний метод застосовується коли товар складається з окремо готових виробів

( меблевий гарнітур, столові сервізи), або коли продукція виготовляється з окремих елементів або вузлів.

2) Методи які враховують чинник попиту можна поділити на такі, що спираються тільки на попит, а також на методи, які одночасно враховують як витрати так і попит.

До методів, які спираються тільки на попит і не враховують витрати можна віднести метод встановлення ціни на основі відчутної цінності товару( метод суб'єктивного сприйняття покупця на товар), а також метод базової оцінки. Він застосовується у тих випадках, коли відсутня залежність між якісними характеристиками товару та його ціною, або коли споживчі властивості продукції неможливо передати кількісно( запах парфумів).

Прикладом ціноутворення з одночасним врахуванням витрат виробництва і попиту є метод прямих витрат. Він спирається як на очікувані обсяги виробництва товарів за різними цінами, так і на витрати, які пов'язані з випуском цих товарів.

3) До найпоширеніших методів встановлення цін з орієнтацією на конкуренцію можна віднести метод лідера( метод параметричної оцінки) та метод тендерного ціноутворення ( метод закритих торгів). При формуванні цін методом лідера підприємство мало уваги звертає на власні витрати та на побут, а основному спирається на ціни головних конкурентів на ринку. Ціна на головну продукцію може відхилятися від ціни лідера, але тільки в певних межах, які обумовлені відмінностями в якісних характеристиках товару. Формування цін методом лідера базується на залежності між ціною та споживчими властивостями( параметрами) виробів.

Більшість підприємств, які діють на ринку встановлюють як правило на свої товари не одну ціну, а систему цінових модифікацій у залежності від конкретних ринкових умов.

Існують наступні типи цінових модифікацій:

1)модифікація цін за географічним принципом спирається на те, що підприємства реалізовують свою продукцію в різних регіонах держави та за кордоном.

У практиці склалося п’ять основних географічних цінових модифікацій:

а)відпускна ціна підприємства на місці виробництва;

б)єдина ціна, яку підприємець встановлює для всіх споживачів, незалежно від місця знаходження, при цьому витрати по доставці беруться за середню величину;

в)зональні ціни - підприємство розділяє ринок споживачів на декілька зон;

г)ціни франко;

д)ціни франкового базису, передбачають собою вибір конкретного місця як базисного пункту і нараховують витрати на доставку від цього пункту.