Розмовна лексика

Наступний шар стилістично забарвленої лексики – розмовна лексика.

До неї належать слова, які, як правило, використовуються в умовах неофіційного, невимушеного спілкування, в побутовому мовленні. Слова розмовної лексики не тільки називають предмети та явища дійсності, але й надають їм певної оцінки, позитивної чи негативної, яку встановлює мовець. Вони не порушують норм літературного слововживання, але надають мовленню неофіційного, невимушеного характеру.

Так, слова маршрутка (маршрутне таксі), мінералка (мінеральна вода) є ознакою звичайного, побутового мовлення, але вони неприпустимі в офіційно-діловому та науковому стилях. Те ж саме можна сказати й про слова відфутболити (замість переадресувати іншій особі, в інше місце), на сьогоднішній день (замість сьогодні).

Деякі слова вважаються розмовними тільки за одним з переносних значень багатозначного слова, наприклад: голосувати (піднімати руку для зупинки автомобіля), вибити (отримати чек у касі).

Слова розмовного мовлення мають відтінок зниженості або згрубілості: нероба, незграба, бідолага, вовчище, здоровенний, ляпати.

Слова розмовної лексики наближаються до слів нейтральної лексики, тому іноді буває важко провести чітку межу між ними, диференціювати їх. Для того щоб все ж таки визначити належність слова до розмовної лексики і не використовувати його не за стильовим призначенням, можна пропонувати залучити його до контексту офіційно-ділового мовлення. Якщо в такому контекстуальному оточенні слово виявило свою недоречність, неофіційність, значить, воно належить до розмовної лексики. Так, слово читалка в тексті оголошення „Читалка працює з восьмої до шостої години вечора” виявляє свою неофіційність і, таким чином, є розмовним, бо замість нього у тексті зазначеного оголошення слід використати читальний зал.

У словнику слова розмовної лексики мають позначення розм.. Розмовна лексика широко використовується в художніх творах як засіб характеристики персонажів за їх мовленням, у публіцистичному стилі – для емоційного забарвлення мовлення.

Діалектизми, просторіччя, жаргонізми як складові загальнонародної національної мови, стилістичне використання їх у літературній мові

До словникового складу літературної мови не входять діалектні слова, просторіччя та жаргонізми. Вони є частиною загальнонародної національної мови, а в літературній мові використовуються з певною стилістичною метою.

Діалектна лексика представлена словами, що обмежені у функціонуванні конкретною територією. Діалектизми зрозумілі тільки певному колу людей, які проживають у регіонах поширення такого діалекту, і незрозумілі мешканцям інших місцевостей. Так, у північних діалектах наявні слова гурок (огірок), жаркий (коричневий), ясниця (веселка), у південно-західному діалекті – файний (красивий), гаптувати (вишивати), ву^/йко (дядько по матері або старший за віком чоловік), стрий (дядько по батькові), чічка (квітка), ла^/пати (хапати, ловити).

Слова діалектної лексики часто позначають явища природи, сільськогосподарські процеси, реманент, свійських тварин, умови сільського побуту. Такі слова широко використовуються в художніх творах для типізації їх героїв, як засіб стилізації мовлення. Слід зазначити, що надмірне використання в художніх творах діалектних слів засмічує мовлення, шкодить прозорості зображення подій.

Поза лексичними, граматичними та орфоепічними нормами літературної мови, крім діалектизмів, знаходяться просторічні слова. Різниця між діалектними та просторічними словами полягає у тому, що діалектизми – це слова певної місцевості, а просторічні слова поширені по всій території функціонування української мови. Вони використовуються для зниженої характеристики предмета, ознаки або процесу, наділені експресією згрубілості, фамільярності, неповаги до того, що зазначається.

Такими є слова пузо (живіт), морда (обличчя), лапа (рука), ляпати (говорити), роззява (неуважна людина), розпанахати (розрізати), хвігура (фігура). До складу просторічної лексики входять і лайливі слова та звороти.

Ознакою просторіччя є також вживання слів з неунормованим наголосом (чи^/тання, гуртожи^/ток, випа^/док, жи^/тло, мережа^/ замість відповідно чита^/ння, гурто^/житок, ви^/падок, житло^/, мере^/жа), слів в неправильних граматичних формах (дякувати батьків замість дякувати батькам; по аудиторіям замість по аудиторіях; саме головне замість найголовніше; проїздний замість проїзний; тудою, сюдою замість туди, сюди; тута, тама замість тут, там тощо).

Просторічні слова є ознакою низької культури та освіти мовців, але в художній літературі та публіцистиці вони використовуються як засіб мовленнєвої характеристики персонажів, засіб створення певного колориту, вираження негативного ставлення до зображуваного.

Крім діалектизмів та просторічних слів, за межами літературної мови знаходяться також і слова жаргонної лексики. Жаргон (від фр. jargon – цвірінькання, незрозуміла мова) – це мовлення певного кола людей, об’єднаних спільністю інтересів, потреб, уподобань, до складу якого входить велика кількість експресивно забарвлених слів та словосполучень, що позначають загальновживані поняття.

Жаргонні слова зустрічаються у мовленні підлітків, учнів шкіл, студентів вузів: кіл („одиниця”), хвіст (академічна заборгованість), плавати на іспиті (погано володіти екзаменаційним матеріалом, невпевнено відповідати); предки (батьки), шпаргалка (шпора) (прихований, допоміжний матеріал), кльово, класно (добре), тачка (таксі).

Особливий різновид жаргону становить так зване арго (від фр. argot - жаргон), умовне мовлення, відоме та зрозуміле тільки вузькому колу мовців. Воно створювалося окремими соціальними групами людей, в основному декласованими елементами, щоб зробити таке мовлення незрозумілим для інших. Існувало арго бродячих торговців, арго злодіїв, злочинців, волоцюг, старців, шулерів. Прикладами арго можуть бути такі слова: хаза (помешкання), шамать (їсти), фраєр (дрібний злодій), малина (притон), бан (вокзал), тирити (красти).

Використання лексики названих груп у мовленні не відповідає нормам літературної мови, засмічує його і ускладнює розуміння. Іноді такі слова зустрічаються у художніх творах літератури минулого та сучасності для зображення відповідних соціальних персонажів.