- •Вступ. Фонетика і фонологія. Орфоепія. Графіка й орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія.
- •Підручник для студентів вищих навчальних закладів
- •§ 8. Предмет розділу “Лексикологія”. Слово як мовна одиниця. Лексичне значення слова, типи лексичних значень План
- •Поняття про лексику. Словникове багатство української мови. Основний словниковий фонд української мови
- •Лексикологія як розділ мовознавства. Предмет і завдання розділу
- •Зв’язок лексикології з іншими розділами мовознавчої науки
- •Слово як одна з основних одиниць мови. Ознаки слова
- •Номінативна функція слова. Слово і поняття
- •Однозначність і багатозначність слова. Слова однозначні та багатозначні
- •Зміст слова. Лексичне значення слова
- •Типи лексичних значень багатозначного слова
- •Слово і лексема
- •Системність лексики
- •§ 9. Групи лексики за семантичними відношеннями між словами План
- •§ 10. Лексика української мови з погляду походження. Споконвічна українська лексика План
- •Групи лексики української мови з погляду походження
- •Споконвічні українські слова, їх ознаки
- •Індоєвропейська лексична спадщина
- •Слова праслов’янського лексичного фонду
- •Проблема існування спільносхіднослов’янських слів у складі споконвічної лексики
- •Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки
- •Українські слова в інших мовах
- •Лексичні запозичення з інших мов План
- •Запозичення із слов’янських мов
- •Запозичення з неслов’янських мов
- •Розряди слів іншомовного походження за рівнем їх освоєності
- •Освоєння слів іншомовного походження
- •Про вживання іншомовних слів в українській мові
- •§ 11. Склад лексики сучасної української літературної мови за стилістичним вживанням План
- •Поняття про стиль. Стилістичне розшарування лексики сучасної української літературної мови
- •Стилістично нейтральна, або загальновживана, лексика.
- •Стилістично забарвлена лексика. Книжна лексика. Групи книжної лексики
- •Розмовна лексика
- •Діалектизми, просторіччя, жаргонізми як складові загальнонародної національної мови, стилістичне використання їх у літературній мові
- •§ 12. Зміни у словниковому складі української літературної мови. Активна й пасивна лексика План
- •Тлумачення застарілих слів
- •Фразеологія
- •§ 13. Фразеологія української мови План
- •Лексикографія § 14. Лексикографія української мови План
- •Морфеміка і словотвір
- •§ 15. Морфемна будова слова
- •Основа і закінчення
- •Поняття про морфему. Морфемна будова слова
- •Типи морфем
- •§ 16. Словотвір План
- •Дієслова з префіксом дис- виражають значення ліквідації дії, названої безпрефіксним дієсловом, наприклад: гармонізувати – дисгармонізувати, асоціювати – дисасоціювати.
- •Морфолого-синтаксичний спосіб словотворУ
- •Лексико-синтаксичний спосіб словотвору
- •Лексико-семантичний спосіб словотвору
- •Віддруковано на видавничій системі ra4300 тдту ім.І.Пулюя Зам. № 324. Наклад 500
Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки
Найчисленнішим шаром споконвічної (успадкованої, корінної) лексики є власне українські слова, що виникли в період становлення та розвитку української мови. За обсягом і семантико-стилістичною структурою власне українська лексика є найпоширенішим та найрізноманітнішим пластом корінної лексики нашої мови. Ці слова можуть бути різного походження і різної давності, але закріпилися в українській мові в період її формування та розвитку. Ця лексика виражає специфіку української мови на лексичному рівні в зіставленні з іншими слов’янськими мовами.
До складу власне української лексики належать слова, що означають місцевість: вибалок, гай; час: щодня, година, щогодини; відносини між людьми, суспільні явища: рада, громадянин, урядовець, панування, володар, глитай; явища природи: кисень, повітря; побут, страви: очіпок, клуня, сніданок, вареники, галушки, паляниця; назви тварин: курка, лоша, качка, каченя, курча, цуценя; назви ознак, якостей, процесів: коханий, яскравий, чарівний, гартувати, лаятися. Крім того, за словами Л. Булаховського, виразними індивідуальними рисами української мови виступають численні й різноманітні слова, що називають ознаку дії, стану: осторонь, наздогад, слідком, біжком, вистрибом, притьмом, нишком, назирцем, бігцем, миттю, ницьма, крадькома, навпростець, наввипередки, навпомацки, завбільшки, завширшки, сторчака, знестяму, обмаль, горілиць, віч-на-віч, удосвіта, надвечір, заздалегідь, торік, позаторік, вряди-годи та інші.
Власне українські слова відрізняються деякими фонетичними та словотвірними ознаками. Основні фонетичні особливості власне українських слів такі:
ненаголошені [у], [і] на початку слова перед приголосними, після голосних можуть змінюватися на [Ў] та [ĭ] нескладотворчі: [ходи′5Ў], [воЎк], [краĭ];
перед початковим голосним [о], [у] у словах можуть з’являтися приставні приголосні [й], [г], [в]: ягня [йагн′а] (< агне), горіх (< оріх), гострий (< острий), вітчизна (< отчизна), вухо (< ухо);
п
ри
зміні слова етимологічні звуки [о], [е]
чергуються з [і] в новоутворених закритих
складах: віз (< возъ) – воза,
піч (< печь) – печі. Не
чергується той [і] з [о], [е], який утворився
з старого Ђ:
дід (дЂдъ)
– діда, ліс (лЂсь)
– лісу;
наявність глоткового [г]: (голова, гора) та африкат [дж], [дз]: джерело, дзиґа;
у кінці слова і складу дзвінкі приголосні не оглушуються [д′ід], [н′іж], [н′і /жка], [гладки /й];
перед голосними [е], [и] м’які приголосні стверділи: село, сила, дитина, риба; а перед [і] та [а], [е], [у] (на письмі букви я, ю, є) залишилися м’якими або пом’якшеними: лід, діти, синє, ряд, люди;
губні, шиплячі та [г], [к], [х] в кінці слова завжди тверді;
у ряді слів є подовжена вимова приголосних звуків, які реалізують двіз двох однакові фонеми (друга з них виникла внаслідок асиміляції [j] до м’якого приголосного: знание > знанье > [знанjе] > знанне > знання) або дві різні фонеми, між якими відбулись асимілятивні процеси: смієшся [с′м′ійес′:а].
Словотвірні особливості виявляються у наявності суфіксів, властивих тільки українській мові:
суфікс –ин- , за допомогою якого утворюються слова із значенням одиничності (зернина, соломина), абстрактного поняття (біганина), неофіційної адміністративно-територіальної назви (Київщина);
суфікси -ець, -янин, що утворюють слова – назви осіб за місцем мешкання: полтавець, киянин;
суфікси -ач, -ій, за допомогою яких утворюються назви людей за професією: викладач, сіяч, оглядач, завідувач, водій;
суфікс -арк(а), -ак, що утворюють слова – назви знарядь праці: косарка, держак, сіряк;
суфікси -иськ(о), -ус(а), -юр(а), -юг(а), -омах(а), що використовуються для утворення слів із значенням збільшеності, згрубілості: хлопчисько, козарлюга, грудомаха;
суфікси -ець-, -ик-, -ичок-, -ен(я), -енят(а), -атк(о), -очк(о), -ус(я), -усь-, -унь(о), -есеньк-, -ісіньк-, за допомогою яких утворюються слова зі значенням зменшеності, здрібнілості, пестливості: хлопчик, коник, каченя, ягнятко, дитяточко, Олюся, дідусь;
суфікси -ш-, -іш-, що використовуються для утворення вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників: тонкий – тонший, добрий – добріший, глибоко – глибше, смачно - смачніше;
суфікси -уч(ий), -юч(ий), -ач(ий), -л(ий), за допомогою яких утворюються активні дієприкметники: лежачий, плаваючий, посивілий;
суфікси -чи, -вши, за допомогою яких утворюються дієприслівники: працюючи, ходивши;
складні форми майбутнього часу дієслів, що утворюються з інфінітива та особових форм допоміжного дієслова имати: ходити + иму – ходитиму, ходити + имеш – ходитимеш, ходити + имемо – ходитимемо.
