Віддруковано на видавничій системі ra4300 тдту ім.І.Пулюя Зам. № 324. Наклад 500

1 Практикується й інший спосіб оформлення елементів омонімічного угруповання (ряду або пари): після кожного омоніма подається його порядкова позначка римською цифрою (Бабка І. Бабка ІІ і т.д.), як це прийнято, наприклад, у “Словнику омонімів української мови” О.М. Демської та І.М. Кульчицького (Л.: Фенікс, 1996).

2 Цікавий з цього погляду експеримент описано у статті М.П. Муравицької “Психолингвистический анализ лексической омонимии в украинском языке” (ж.“Вопросы языкознания”, 1991, №1, с. 116-124). Автор схиляється до думки, що при розмежуванні полісемії, перехідних явищ і виникнення омонімії, крім об’єктивних критеріїв розмежування багатозначних слів та омонімів (підстановка синонімів, почасти антонімів, зіставлення словотворчих можливостей слів, їх синтаксичних зв’язків тощо), не останнє місце відіграє суб’єктивний фактор – інтуїція носіїв мови.

3 Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища школа, 1987. - С. 81.

4 Зокрема, див.: Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. - К.: Вища школа, 1994. – С.122.

5 Демська О.М., Кульчинський І.М. Словник омонімів української мови, с.5.

6 Див.: Кочерган М.П. Словарь русско-украинских межъязыковых омонимов. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1997. – 399 с.

7 Гринчивин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К.: Рад. школа. 1986.– С 220.

8 Нечитайло О.І. Синоніми в лексикографії. – К.: Наукова думка, 1987. - С. 11 і далі.

9 Сучасна українська мова / За ред. А.П. Грищенка, 2-е вид. – К.: Вища школа, 1997. – С. 158.

1 Див.: Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія ім.. М.П. Бажана, 2000. – С.180.

1 Див: Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія ім.М.Бажана, 2000. – С. 563.

1 Енциклопедія Українознавства. Т.1 – Львів: Молоде життя, 1993.- С.6

2 Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія ім.М.П.Бажана, 2000.

3 УНВЦ – Український науково-видавничий центр.

4 В.О. Горпинич. Будова слова і словотвір. – К.: “Рад. шк.”, 1977. – С. 77 – 118.

5 Педагогічний словник. – К.: Педагогічна думка, 2001. – С. 7.

6 О.Демська, І.Кульчицький. Словник омонімів української мови. – Львів: Фенікс, 1996.

1 И.А.Бодуэн де Куртенэ. Введение в языковедение. В кн.:И.А.Бодуэн де Куртенэ.Избранные труды по общему языкознанию.т.П., М., 1963, с.290 – 291.

1 Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 28.

1 Дослідники українського словотвору, Т.В.Возний, І.І.Ковалик, К.Г.Городенська, М.В.Кравченко, З.О.Сікорська, Л.О.Родніна, Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловська, думку яких поділяємо і ми, у таких дієслівних утвореннях виділяють тримотивовані основи, пор.: Україн-/а/-, українізацій-/а/-, україннськ-/-ий/.

3 Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Наукова думка, 1979. – С.289.

4 Там само – С.290.

5 Словотвір сучасної української літературної мови: К: Наук.думка, 1979. – С.306.

6 Шанский Н.М. Очерки по русскому словообразованию. –М: Изд-во Моск.ун-та, 1968. – С.69

7 Д.І.Ганич, І.С.Олійник. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – С.209

8 Н.Г.Шкуратяна, С.В. Шевчук. Сучасна українська літературна мова. – К.: «Літера», 2000. – С.215.

9 І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Грищенко. Граматика української мови. – К.: «Радянська школа», 1982. – С.26.

118