Слово і лексема

У лексикології прийнято диференціювати терміни слово і лексема. Слово є конкретною одиницею. Лексема – це слово в сукупності форм і можливих значень у всіх його вживаннях. Так, у реченні Думка думку гонить є три слова і дві лексеми, бо слова думка і думку є формами (варіантами) однієї лексеми.

Лексема може варіюватися і в плані вираження, і в плані змісту. Формальними варіантами, тобто варіантами у плані вираження, є, наприклад, читати і читать, зустрічатися і зустрічатись, було би і було б, хоча і хоч і т.п., а варіантами в плані змісту є різні значення багатозначного слова, які прийнято називати лексико-семантичними варіантами.

Наприклад, лексико-семантичними варіантами можна вважати всі значення багатозначного слова шанувати – відчувати, виявляти глибоку повагу до когось, чогось, поважати (шанувати людей, героїв, творчість поета); виявляти турботу, дбати про кого-небудь, піклуватися, доглядати (шанувати батька-матір, треба шанувати себе), пригощати когось, частувати (розм.) (було чим шанувати гостей) і т.д.

Системність лексики

Між значеннями багатозначного слова існують певні системні зв’язки, тобто одне значення можна передати через інше. Так, у слові груша диференціюються три значення: а) плодове дерево, б) плід цього дерева, в) предмет, що має форму цього плода. Ці значення тісно зв’язані між собою: друге значення виникло на основі суміжності двох предметів, а третє – на основі подібності між предметами за формою. Пор.: цвіте груша – солодка груша – груша гудка.

Системність між значеннями багатозначного слова проявляється також і в тому, що існує певна наступність у формуванні цих значень: всі значення багатозначного слова виникли на основі основного, первинного значення. Так, основним значенням слова стіна є вертикальна частина будівлі (стіна будинку). На його базі виникає решта значень: висока огорожа (кріпосна стіна) і бокова поверхня будь-чого (стіна яру); суцільна маса чого-небудь (стіна жита).

Нарешті, кожне значення багатозначного слова утворює особливі зв’язки з іншими словами. Так, одне із значень багатозначного слова легкий протиставляється слову важкий, а інше значення слову складний. Системність лексики проявляється і в зв’язках між різними словами, що утворюють синонімічні та антонімічні ряди, лексико-семантичні групи слів тощо

Отже, лексика являє собою не просту сукупність слів, а систему, між одиницями якої (словами) існують постійні зв’язки, за допомогою котрих можна завжди перейти від одного слова до іншого. Як система лексика є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не порушувала її системності.

§ 9. Групи лексики за семантичними відношеннями між словами План

1. Омоніми:

а) омонімія як мовне явище;

б) відмінність омонімів від багатозначних слів;

в) шляхи виникнення омонімів;

г) різновиди омонімів;

ґ) використання омонімів у мовленні.

2. Пароніми, характеристика їх та особливості вживання.

3. Синоніми:

а) поділ синонімів на групи;

б) поняття синонімічного ряду та його домінанти;

в) функції синонімів.

4. Антоніми, стилістичне вживання антонімів.

Як уже відзначалося у попередній темі, лексика – це не довільна сукупність слів, а чітко упорядкована за певними закономірностями система. Окремим аспектом дослідження лексики є встановлення семантичних відношень між словами. Дослідження відношень між різними, подібними та протилежними за змістом словами дозволяють виділити такі групи лексики, як омоніми, пароніми, синоніми, антоніми.

Омоніми

Від полісемії принципово відрізняється явище омонімії – наявності у мові слів, які збігаються за звуковим складом, але за семантикою – різні. Наприклад: косити траву, збіжжя (стинати); косити на когось (дивитися неприязно); косити під хворого (удавати хворого – жаргонне). На папір нанесено крап (забарвлення у вигляді дрібних цяток); крап – барвник, добутий із коріння фарбувальної марени. Корнет, або хорунжий, - перший офіцерський чин у кавалерії царської армії; корнет – духовий мідний музичний інструмент типу вкороченої труби.

Омоніми – це слова, однакові за звучанням і різні за лексичним значенням. Термін походить із грецької мови (homos – однаковий; onyma – ім’я) й означає, що одне і те ж матеріальне вираження словесного знака (тобто звуковий склад слова) використовується для позначення абсолютно різних реалій.

Те, що омоніми – це різні слова, які не мають нічого спільного у властивих їм значеннях, знайшло відбиття у лексикографічній практиці. Омоніми у словниках фіксуються як окремі реєстрові одиниці¹, наприклад: Бабка¹ – мати батька або матері; інші значення: повитуха, ворожка, шептуха. Бабка² – частина токарного верстата для закріплювання деталей. Бабка³ – у копитних тварин – суглоб над копитом і кістка цього суглоба. Бабка⁴ – ковадло для клепання коси. Бабка⁵ – страва з локшини, рису, сиру і т.ін. Бабка⁶ – хижа комаха. Бабка⁷ – купка складених на полі снопів жита, льону і т.ін. Бабка⁸ – петелька, на яку застібають гаплик. Бабка⁹, діалектне, – подорожник. Бабка¹⁰, діалектне, – гриб підберезник.

На противагу омонімам пряме і переносні значення багатозначного слова нумеруються як різні лексико-семантичні варіанти, що об’єднані в межах однієї лексеми. Наприклад: Асиміляція. 1. Дія за значенням асимілювати і стан за значенням асимілюватися (напр., асиміляція народу). 2. Процес засвоєння рослинним чи тваринним організмом зовнішніх щодо нього речовин (біологічний термін). 3. Уподібнення одних звуків іншим (лінгвістичний термін).

Досить часто один із омонімів (або й кожен із групи омонімів) характеризується внутрішнім поділом на лексико-семантичні варіанти, тобто є багатозначним словом. Наприклад: Глава¹. 1. Голова – частина тіла людини або тварини. 2. Той, хто стоїть на чолі кого-, чого-небудь. Глава². Розділ книги, статті.

Хоча суттєвою ознакою омонімів є відсутність спільного у їх семантиці, чим омонімія протиставляється полісемії, однак ці два лексико-семантичні явища часом досить важко розмежувати. Зокрема на заваді послідовності їх розмежування може стояти те, що одним із джерел омонімії є розщеплення багатозначного слова на різні слова. При цьому два значення одного слова втрачають метафоричні або метонімічні відношення і розходяться настільки, що починають сприйматися як самостійні слова, семантично не пов’язані. Такі перехідні випадки надзвичайно складні, і важко встановити, де ще окремі значення, хоча й надто віддалені, одного й того ж слова, а де вже окремі слова.² Тому і в лексикографічній практиці лексичні одиниці, які фактично набули статусу омонімів, нерідко продовжують об’єднуватися у межах одного слова. Так, “Словник української мови” (т. IV, с. 260) подає одним із значень слова коник (зменшено-пестливе до кінь) таке: “комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркотливі звуки”. На метафоричних відношеннях – здатності стрибати – наголошує й “Етимологічний словник української мови” (ІІ, с. 550), пояснюючи походження назви комахи, однак подає його як окреме слово (коник¹) поряд з омонімічним коник ² - “підставка в нижній частині даху; підставка в гончарному крузі; один з чотирьох стояків витушки, на які надівається пряжа”. Останні значення (частково) “Словником української мови”, як і значення “комаха”, віднесені до внутрішнього варіювання багатозначного слова коник (див. значення 7 і 8). Віддаленість предметів називання (тварина, комаха, неістоти), входження слів на їх позначення у різні синонімічні ряди (коник (= кінь) – конячка, конячина, шкапина, жеребчик тощо і коник (= комаха) – цвіркун, стрибунець), різна їх сполучуваність (коник вороненький, міцний, трудяга і коник зелений, сюркотливий), а також неоднакові словотворчі можливості (коник (= кінь) → кінний, конячий, конина, коняр тощо) – все це дозволяє говорити про розрив полісемії і подальше існування новоутворених слів “за принципом ... незалежних ліній”.³ Таким чином, своїм виникненням омоніми можуть завдячувати розпаду багатозначного слова.

Серед інших шляхів виникнення омонімів виділяють такі:

• історичні зміни у фонетичній системі мови, наприклад: слати (відсилати, відправляти) з давньоруського сълати і слати (стелити) із стълати;

• збіг у звучанні слова, що належить до корінної лексики, і запозичення, наприклад: балка (яр) та балка (колода, брус) – з німецької мови;

• збіг запозичень: ліга (об’єднання окремих осіб, організацій, держав; асоціація) – з французької мови та ліга (знак над нотами, що означає: грати зв’язно) – з італійської. В українській мові омонімізувалися і деякі слова, що засвоєні з однієї мови, наприклад: туш (музичне привітання) і туш (фарба) – з німецької мови;

• збіг у звучанні літературного слова і діалектизму, наприклад: без (прийменник) та діалектне без (бузок);

• омонімічний збіг у результаті словотворення: а) від одного кореня: сходження (дія за значенням сходити – підніматися або спускатися куди-небудь) та сходження (дія за значенням сходитися – приходити з різних місць в одне); б) від різних коренів: злити ← злий; злити ← лити.

Отже, внутрішніми чинниками омонімії є семантичний (розпад багатозначного слова), фонетичний, словотворчий. Омонімія також зумовлюється контактами даної мови з іншими мовами, що є зовнішнім чинником омонімії.

Омонімія знаходить вияв на різних мовних рівнях (омонімічними можуть бути морфеми, стійкі словосполучення, синтаксичні конструкції та ін.), однак найбільш повно це явище виявляється в лексиці. Отож передусім виділяють лексичні омоніми – слова однакового звучання, але різного значення, що належать до однієї частини мови. Наведені вище приклади (за винятком без¹ та без²) – це приклади лексичних омонімів. Лексичні омоніми функціонують і на рівні власних назв: Славутич (поетична назва Дніпра) і Славутич (назва міста); Москва – ріка і Москва – столиця держави.

За ступенем омонімічності лексичні омоніми поділяються на повні, або абсолютні, і неповні, тобто часткові. Повні лексичні омоніми – це слова однієї частини мови, однакове звучання яких збігається в усіх граматичних формах. Для прикладу назвемо слова ключ (назва знаряддя для замикання та відмикання замка) і ключ (назва джерела): загубила ключа і пити воду з ключа (Р.в.); цьому ключеві (і одному, і другому) ціни немає (Д.в.); виготовити запасний ключ, знайти ключ цілющої води (З.в.) і т.д. в однині; ось лежать ключі, б’ють ключі (Н.в.); не мати ключів, йдемо по воду до ключів (Р.в.) і т.д. у множині.

Відповідно часткові омоніми – це слова, що за звучанням збігаються не в усіх граматичних формах. Наприклад: мул (назва осаду на дні водойми) і мул (назва тварини), для них різними є форми родового відмінка однини (мул-у, мул-а) і відсутні форми множини для першого в омонімічній парі слова з матеріально-речовинним значенням. Аналогічно є омонімами лише в однині лава (назва ослона) та лава (назва вулканічної маси). Навпаки, збігаються лише множинні форми іменників кадр (назва окремого знімка на кіно- та фотоплівці) і кадри (назва складу працівників). Рідше часткові омоніми спостерігаються в системі дієслова. Пор.: вити (плести) – в’ю, в’єш, в’є, в’ємо і т.д., вити (видавати протяжні звуки) – вию, виєш, виє, виємо і т.д., тоді як форми минулого і майбутнього недоконаного часів, умовного способу та наказового однакові.

Неповні омоніми часом відносять до омоформ⁴ на підставі збігу звучання частини окремих граматичних форм. Омоформи – це окремі граматичні форми слів, які звучать однаково, але мають різне значення. Серед омоформ традиційно виділяють морфологічні омоніми – тотожні за звучанням різні граматичні форми одного слова. Особливо багаті на таку тотожність іменники ІІІ відміни, у яких омонімічними є форми Р.в., Д.в. однини та Н.в., З.в., Кл.в. множини (солі, ночі, речі, повісті), а в М.в. однини до цієї ж форми додається прийменник (у солі, у повісті). До морфологічних омонімів відносять також однакового звучання граматичні форми різних однокореневих слів, що належать до тієї самої частини мови, наприклад: сусіди – Р.в. однини іменника спільного (жіночого і чоловічого) роду сусіда і Н.в. множини іменників сусід, сусіда; раба – Р.в. однини іменника чоловічого роду раб і Н.в. іменника жіночого роду раба.

Морфологічні омоніми – це різновид омонімів граматичних. Крім них, до граматичних омонімів відносять міжчастиномовні омоніми – слова або їхні окремі граматичні форми (омоформи), які належать до різних частин мови, зберігаючи при цьому зв’язки на рівні лексичних значень. Наприклад: злотий – назва ознаки предмета (зроблений із золота) і злотий – назва грошової одиниці у Польщі, рип – назва опредмеченої дії і рип – вигуково-дієслівна форма, самопас – назва особи за родом заняття (хто пасе свою худобу окремо від спільного стада) і самопас – назва ознаки дії (без пастуха, без нагляду) і т.ін. Такі омоніми зберігають семантичні зв’язки завдяки тому, що це слова спільного кореня.

Від граматичних міжчастиномовних омонімів відрізняються лексико-граматичні омоніми – слова або їхні окремі граматичні форми (омоформи), що належать до різних частин мови і, отже, мають різне лексичне значення, наприклад: діти – Н.в., Кл.в. іменника і діти – початкова форма дієслова, три – Н.в., З.в. числівника і три – форма ІІ особи однини наказового способу дієслова терти. Лексико-граматичними омонімами також є слова, які характеризуються різною частиномовною належністю і відсутністю лексичного значення⁵, наприклад: а – сполучник (Дощ іде не туди, де просять, а туди, де косять. – Н.тв.), а – вигук (нерідко вимовляється протяжно: - А-а-а... – котилось ближче щось дике... - М. Коцюбинський), а – частка (А йди, Лукашу! – Леся Українка). Ряд лексико-граматичних омонімів, крім службових частин мови, може включати і повнозначні. Так, ще одне слово а – це назва першої літери українського алфавіту на позначення голосного звука [а], воно функціонує у мовленні як невідмінюваний іменник середнього роду (У цьому рядочку у тебе найкраще вийшло третє “а”). Інші приклади: біс – іменник (злий дух, чорт) і біс – вигук; браво – прислівник (сміливо, енергійно) і браво (вигук); гаразд – прислівник (як слід, належним чином), гаразд – іменник (щастя, благополуччя) тощо.

Таким чином, серед міжчастиномовних омонімів виділяються граматичні (ті, що зберігають семантичні зв’язки як однокореневі слова) та лексико-граматичні (ті, що, належать до різних частин мови і мають різне лексичне значення).

Існують суміжні з омонімією явища – омофони та омографи.

Омофони – (від гр. homos, вже поясненого, та phōnē – звук) – це слова, однакові за звучанням, а різні за значенням та написанням. Наприклад: кленок [кле^инóк] від клен і клинок [кли^енóк] від клин, сонце і сон це, зав’яз і за в’яз та ін.

Омографи – (від гр. homos та grapho – пишу), або графічні омоніми, – це слова (чи форми слів), однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Наприклад: крýгом (гончарним) і кругóм (навколо), крéдит (бухгалтерський термін) і кредúт (позика), корчí (пеньки) і кόрчі (судома) тощо. Існування омографів зумовлене відмінностями у наголошуванні слів.

Якщо лексичні омоніми та переважна більшість омографів реєструються в словниках як окремі слова, то омофони словниками не фіксуються, оскільки свій вияв знаходять у мовленні.

Омонімічні відношення спостерігаються і на рівні різних мов. Так звані міжмовні омоніми – це однозвучні слова з різним значенням, вживані у різних мовах. Наприклад: луна (укр. ехо) і луна (рос. місяць), головешка (укр. шматок обвугленого дерева, що тліє) і головешка (рос. голова), пелена (укр. нижній край сукні, спідниці) і пелена (рос. суцільний покрив, те, що закриває з усіх боків) та ін.⁶

Подібно до окремих значень багатозначних слів значення омонімів конкретизуються у контексті, тому точність висловлюваної думки забезпечується виразним контекстом. Наприклад: Думи мої, думи мої! Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас – Де ж мені вас діти! (Т. Шевченко).

Спеціальне застосування омонімія знаходить у грів слів, як засіб гумору та іронії. Прикладом цього може послужити усмішка:

• Івасику, у вас є корова? – питає вчитель.

• Є.

• То розкажи, як вона виглядає.

• А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забив дошками.

Таким використанням омонімів відзначається, крім розмовного мовлення, художній стиль, зокрема дитяча література. Наприклад: Невидимий вітер, немов футболіст, ганяв по дорозі березовий лист. Я слідом ішов через площу і міст На пошту відправити братові лист (І. Січовик). П’ять синочків у синиці. Хочуть вже літать сини ці. “Підростіть, - їм каже мати, - треба дужчі крильця мати” (Скоромовка).

Цікавою є така організація тексту, коли подається одне омонімічне слово, а друге домислюється читачем, наприклад: Знайшла собі лисичка оранжевий грибок (= лисичку). Взяла його з травички й поклала в козубок. А вдома як відкрила той козубок вона – до лапки притулилось маленьке лисеня (читай: гриб лисичка )! (Т.Герасименко).

Омоніми обігруються в загадках: Слово це – старовинна будова з гостряками мурованих веж. Щойно зміниш наголос ти – цим одразу будову замкнеш; З якої байки одягу не пошити?; Якої байки не розповісти (Н.тв.)?

Учні надзвичайно люблять працювати з таким матеріалом, особливо коли їм вдається розплутати навмисно створене “непорозуміння”: Рано-вранці в середу Пригнав Прокіп череду. А корови в череді (вид трав’янистої рослини. – Л.Л.): рябі, чорні та руді (П. Бойко).

ПАРОНІМИ

П а р о н і м и (від гр. para – біля, поруч, onyma – ім’я) – слова, близькі за звучанням, але відмінні за семантикою.

У мовознавчій літературі пароніми трактуються неоднаково. При вужчому розумінні до паронімів відносять тільки однокореневі слова, які належать до однієї частини мови, подібні за морфемним складом, що зумовлює і їх семантичну подібність, наприклад: паливо – пальне, ожеледь – ожеледиця, познайомити – ознайомити, капелюх – капелюха, хід – хода. Як видно з прикладів, ці слова відрізняються суфіксами, рідше префіксами та закінченнями. Розуміння паронімів як однокореневих слів зумовлює дослідження їх як джерела мовних труднощів, і вони розглядаються у плані культури мовлення – застереження від помилкового вживання одного слова замість іншого. Наприклад: гармонійний – гармонічний (перше означає “злагоджений, милозвучний, стрункий”, друге – “заснований на принципах гармонії, тонально злагоджений” (муз.) і “розташований у строго пропорційній послідовності”). Будучи різними за лексичним значеням, пароніми характеризуються здебільшого різними сполучувальними можливостями і поєднуються з визначеним колом слів: гармонійний розвиток, гармонійна людина, гармонійне поєднання, гармонійний витвір, гармонійні відносини; гармонічний лад, гармонічна побудова, гармонічне утворення, гармонічний мажор і гармонічний ряд, гармонічна пропорція, гармонічне розміщення, гармонічні функції тощо. Взаємозаміна паронімів у таких сполученнях неможлива, оскільки викликає спотворення змісту. Якщо ж пароніми і вступають у зв’язки з одним і тим же словом, то відмінності у їх значенні зберігаються, наприклад: гірська (яка знаходиться в горах) і гориста (пересічена горами, підвищена) місцевість (край, країна, район). Але: гірський – масив, хребет, ланцюг, схил, урвище, шпиль, водоспад, озеро, річка, потік, дорога, стежка, простори, переходи, пасовище, дуб, птах, орел, вітер; гористий – ландшафт, берег. До витлумаченого розуміння паронімії як явища наближається й таке, коли до паронімів відносять і різнокореневі слова, які мають випадкову співзвучність і також помилково можуть сприйматися одне замість іншого, наприклад: впереміж – впереміш, мимохідь – мимохіть, Австрія – Австралія та ін.

Пароніми у широкому розумінні – це взагалі співзвучні слова, форми слів: дерен – терен; вокал – бокал; місяця – міситься. Такі пароніми розглядаються в стилістиці, поетиці як один із виражальних засобів мови – засіб словесної гри, засіб створення музичної фрази, римування. Співзвуччя паронімів посилює змістову організацію тексту, наприклад: Хоч гірше, аби інше (Н. тв.). Привертається увага до семантичної вмотивованості такого зіставлення, наприклад: “І крешем, і кришим, і крушим, як стій” (П.Тичина); У пеклі наших доль не знаєш сам – ти бранець чи обранець (Л.Костенко).

Навмисне зближення в контексті співзвучних слів або форм із певною стилістичною настановою називається парономазією.

До словників паронімів включають близькозвучні слова, відмінні за своїм значенням, які викликають труднощі у плані культури мовлення, оскільки у мовній практиці буває їх змішування.⁷

СИНОНІМИ

Наявність синонімів у мові дослідники пов’язують із здатністю мовної системи мати кілька характеризуючих до одного характеризованого. Як зазначає О.І. Нечитайло, визначення синонімів у лінгвістичній літературі зводяться до кількох основних груп.⁸ Найбільш переконливими серед них визнано ті, у яких синоніми трактуються як слова, що виражають одне поняття, виділяючи різні його сторони, різні ознаки. При цьому синоніми відрізняються відтінками значення, експресивними та стилістичними особливостями, вживаністю, сполучуваністю. Те, що синонімічні засоби базуються на одному понятті, дає підстави вважати синонімами і тотожні слова. Отже, синоніми (від гр. synōnymos – однойменний) – це слова як близькі, так і тотожні за значенням.

На думку А.П. Євгеньєвої, автора “Словаря синонимов русского языка” (М.: Советская энциклопедия, 1964), розуміння синонімів як явища, що охоплює одиниці тотожного і близького змісту, склалося в усіх європейських мовах. Такий підхід залишається майже без змін протягом тривалого часу в теорії та практиці укладання словників синонімів. Ці два положення навіть диференційовано в термінах: 1) синоніми, тобто слова з тотожними, ідентичними лексичними значеннями; 2) квазісиноніми (від лат. quasi – майже, приблизно), тобто слова з близькими, але не тотожними лексичними значеннями.⁹

Оскільки синоніми завжди співвідносні з одним поняттям, то це слова, які з погляду морфології належать до однієї частини мови. Синонімами можуть бути іменники: колір, барва, забарвлення, масть (тварин); прикметники: рідний, кровний, кревний, єдиноутробний, єдинокровний, однокровний; дієслова: назвати, найменувати, прозвати, наректи, охрестити; прислівники: старанно, ретельно, пильно, дбайливо. Найбільше синонімів серед прикметників. За ними йдуть прислівники, іменники (з абстрактним і оцінним значенням). Серед числівників синоніми зустрічаються епізодично (півтораста – сто п’ятдесят; кілька, декілька; немало, чимало). Непродуктивна синонімія серед займенників (який, котрий; кожний, всякий; дехто, хтось, хто-небудь, будь-хто, казна-хто тощо). Синоніми наявні і серед неповнозначних слів: прийменників – біля (столу), коло, поблизу, недалеко від, обіч, край, при; сполучників – але, проте, однак; або, чи; щоб, для того щоб, затим щоб, аби та ін.; часток – чи, невже, хіба; як, наче, ніби, мов. Навіть серед вигуків: ой!, ой леле!, боже!, матінко! та ін.

Деякі слова у синонімічні відношення не вступають. Зокрема це власні назви, назви жителів певної місцевості, переважна більшість термінів.

У складі синонімів з близьким (нетотожним) значенням за характером відмінностей, які виявляються між ними, виділяють такі три основні групи: семантичні синоніми, стилістичні синоніми, семантико – стилістичні синоніми.

Семантичні синоніми (або ідеографічні, понятійні) – це стилістично нейтральні слова, які відрізняються додатковими відтінками у лексичному значенні. Наприклад: боротьба – діяльність, спрямована на подолання або знищення кого-, чого-небудь, війна – організована збройна боротьба між державами, суспільними класами, наступ – активні дії проти кого-, чого-небудь.

Стилістичні синоніми – це слова, тотожні за значенням, але різні за експресивно-емоційним забарвленням, сферою вживання, належністю до різних стилів мови. Наприклад: ринок – базар; торгóвиця, торг, торговище (застаріле); товкучка, товчок (розмовне); у складі термінів: пташиний базар (а не ринок) і світовий ринок (а не базар).

Семантико–стилістичні (або понятійно–стилістичні) синоніми – це слова, які відрізняються між собою і відтінками лексичного значення, і експресивно-емоційним забарвленням одночасно. Вони використовуються зі стилістичною метою для кращого вираження свого ставлення до когось, чогось, для більш влучного зображення подій, характеристики персонажа тощо. Наприклад: ходити (стилістично нейтральне слово); походжати, ступати (поважно, урочисто рухатися); чвалати (рухатися, долаючи перешкоди); простувати (упевнено рухатися у визначеному напрямі). Якщо хочуть показати, що людина йде повільно, ледве переставляючи ноги, або йде навпростець, то вживають синоніми дибати, сунути, плентатися, брести. На фоні стилістично нейтрального слова ходити дієслова походжати, ступати, простувати містять позитивно-оцінний елемент характеристики дії. Усі інші – розмовні лексеми, які дають негативну оцінку названим процесам (за винятком дибати – у сполученні цього дієслова з іменником дитина).

Синоніми, однакові за значенням і позбавлені семантичних чи експресивно-оцінних відтінків, називаються абсолютними. Наприклад: сім’я – родина; буква – літера – графема; голкіпер – воротар; спектакль – вистава.

Абсолютні синоніми досить поширені серед термінів: лабіалізований – огублений, фрикативний – щілинний, асиміляція – уподібнення та ін. З часом і між абсолютними синонімами може розвинутися диференціація. Зокрема один з них поступово переходить до пасивної лексики, наприклад: речівник (заст.) – іменник. Може розвинутися стилістична диференціація (графема – книжне, буква – міжстильове), навіть семантична (аероплан – літак старої конструкції, літак – новіший і найновіший літальний апарат). Оскільки абсолютні синоніми виділяються на підставі тотожності, повного збігу лексичного значення, то їх іще називають повними. На противагу їм слова з близьким, але не тотожним лексичним значенням – це неповні синоніми.

За характером прояву синонімічності розрізняють вільні (постійні, загальновживані) та контекстуальні синоніми.

Вільні синоніми – це такі слова, синонімічні зв’язки між якими проявляються незалежно від контексту, оскільки значення їх усталене, пов’язане з лексичною системою мови в цілому. Наприклад: болото, багно, багнище, мочарі, багновище, твань, тванюка; брижитися (про водяну поверхню), рябіти, морщитися, ряботіти; бурхливий (про море, потік, річку), бурний, бурливий, буремний, буйний, збурений, розбурханий, розбушований, розбуялий, збунтований, кипучий, вируючий, нуртуючий, клекітливий, клекітний.

Слова, які зближуються своїми значеннями в контексті, називаються контекстуальними (від лат. contextus – тісний зв’язок, з’єднання < contexo – сплітаю) синонімами. Вони зустрічаються значно рідше. Наприклад, у контексті слова сказав, здивувався, хвалився, посміхнувся, вставив, підморгнув тощо можуть по-різному виражати те саме поняття – говорити:

• Ти ж дивись та гляди мені… - ще наказувала мати щось із порога, коли він перестрибнув перелаз і мало не збив із ніг якусь дівчинку.

• Ти чого? – налякано спитала дівчинка.

• А тобі вулиці мало, що біля перелазу чалапаєш?! – одразу гримнув на неї.

• Я ж не знала, що ти будеш через перелаз стрибати…- довірлиро сяйнула великими синіми очима і запитала: - Це твоя вулиця?

• Моя !

• А наша вулиця ширша! – похвалилася дівчинка (За М. Стельмахом).

Дериваційні процеси створюють передумови для виділення однокореневих синонімів на відміну від різнокореневих.

Однокореневі синоніми – це слова, що мають лексико-семантичну спільність, виражену коренем, і семантичні або стилістичні відмінності, привнесені в них афіксами, наприклад: славний – славетний, прославлений; подарунок – дар, дарунок; кругом – навкруги; змовчати – промовчати, перемовчати. Особливо продуктивно вони творяться суфіксами суб’єктивної оцінки: вітер – вітерець, вітрюган, вітрище.

Синоніми об’єднуються в синонімічні ряди, або синонімічні гнізда. Синонімічний ряд – це група слів, об’єднаних спільним значенням. У синонімічному ряду виділяється стрижневе слово, яке називається домінантою і є основою цього ряду. Домінанта (від лат. dominans – пануючий) – таке слово, що найчастіше передає значення, властиве всім членам ряду, позбавлене будь-яких емоційно-експресивних відтінків. Наприклад, у синонімічному ряду завірюха, метелиця, хуртовина, заметіль, буран, пурга, хвища, хурделиця, сніговиця домінантою є завірюха. Деякі члени синонімічного ряду називають те саме поняття без будь-яких відтінків і забарвлення (метелиця, хуртовина, заметіль), інші ж до основного змісту додають нові ознаки (буран – переважно в степу, пурга – в горах, тундрі) або є стилістично забарвленими (хвища, хурделиця, сніговиця – розмовне).

У синонімічні ряди поєднуються слова однієї частини мови, що цілком зрозуміло. До синонімічного ряду входять слова як з різними коренями, так і однокореневі, наприклад: спілий (фрукт) – доспілий, стиглий, достиглий, зрілий, дозрілий.

До синонімічного ряду разом з окремими словами можуть входити фразеологізми. Наприклад: говорити – казати, балакати, варнякати, патякати, базікати; пісню співати, правити теревені, точити ляси. Це можливо за умови, якщо фразеологізм за значенням співвідноситься з певною частиною мови (у наведеному прикладі – з дієсловом).

Багатозначні слова утворюють кілька синонімічних рядів – до окремих значень інший ряд: висота (простір на великій відстані від землі) – височина, височінь, вишина, високість; підхмар’я, піднебесся (перев. поетичне); вись (поетичне); піднебесність (рідко); висота (частина земної поверхні, вища від навколишнього простору) – височина, узвишшя (рідко), узгір’я (невелика височина); висота (відстань від основи предмета до найдальшої точки його вгорі по вертикальній лінії) – височина, вишина; ріст, зріст (про тварин і рослини); висота (високий рівень розвитку чого-небудь) – височина, височінь.

У мовленні синоніми виконують такі функції:

1. функцію семантичного добору слова з ряду можливих назв з метою адекватного позначення поняття, уточнення і виділення його окремих рис, влативостей. Наприклад: Почалася хуртеча, що її звуть тут пургою; Та тільки поминув останній будинок, аж побачив, що хуртовина ось-ось обернеться на чорну хуртечу, тобто чорну пургу (О. Плевако);

2. функцію стилістичного добору слова з ряду можливих назв для адекватного оформлення поняття у функціонально-стильовому, емоційно-оцінному аспектах. Наприклад: Ще була вона, Наталочка, зовсім, зовсім маленькою, ну просто манюсінькою, і придумувала казки (О. Копиленко);

3. функцію підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики поняття шляхом нанизування, нагромадження слів шляхом ампліфікації ( від лат. amplificatio – збільшення, розширення). Наприклад: Нагинаючись в низеньких дверях, один за одним почали входити високі, рослі молодці (Г. Хоткевич);

4. функцію заміщення з метою уникнення небажаних повторень. Наприклад: Кохаю край наш дорогий, що зветься Україна. Вітчизні хочу я своїй зрости достойним сином. Є в світі зваби немалі, цікава стежка кожна... Але до рідної землі збайдужитись не можна (В. Коломієць).

АНТОНІМИ

Антоніми (від гр. anti – проти, onyma – ім’я) – це слова з протилежним значенням. Антонімічне протиставлення базується на певній семантичній основі. Наприклад: день – ніч ( назва частин доби); високий – низький (назва фізичних параметрів предметів за відстанню знизу вгору); щирий – підступний (назва внутрішніх властивостей людини), говорити – мовчати (назва дії, стану); ліворуч – праворуч (назва просторових понятть) тощо.

Антонімічні відношення стосуються двох слів, тому ряд антонімів – це антонімічна пара. Члени цієї пари можуть представляти граничний вияв семантичної спільності, допускаючи проміжні члени (молодий – старий при наявності інших слів на позначення віку: моложавий, нестарий, середнього віку). Антоніми можуть доповнювати одне одного до родового поняття, не маючи проміжного члена (босий – взутий, оскільки невзутий = босий і навпаки).

В антонімічні пари об’єднуються слова однієї частини мови, наприклад: правда – брехня, світло – темінь (іменники); швидкий – повільний, ласкавий – грубий (прикметники), працювати – байдикувати, сміятися – плакати (дієслова), високо – низько, далеко – близько (прислівники). Обмеженою є антонімія в системі займенників (всі – ніхто, всякий – ніякий), а надто – числівників (мало (людей) – багато (людей), один – мільйони). Антонімічні відношення можуть підкреслюватися за допомогою службових слів, переважно прийменників: над землею – під землею, перед собою – за собою, в кімнату – з кімнати, з хлібом – без хліба, на гору – з гори, на печі – під піччю та ін. Антонімія обмежено виявляється серед часток (так – ні, лише – навіть). Спостерігається вона і серед вигуків (стоп – марш, тю-тю-тю – киш, майна (команда при вантажних роботах, що означає “спускай!”, “донизу!”) – віра (команда, що означає “піднімай!”, “вгору!”)).

Якщо предмети чи явища не мають логічного протиставлення, то вони не мають і антонімічної пари. При потребі у такому випадку вдаються до повного заперечення: це не книжка. Навпаки одне слово може вступати у кілька антонімічних пар, якщо воно багатозначне: в ньому антонімія стосується окремих значень. Наприклад: молодий місяць (який недавно з’явився) – повний місяць; молоде сало (свіже) – старе сало; молоде тісто (за в’язкістю) – круте тісто.

За будовою виділяють різнокореневі та однокореневі антоніми. Переважають різнокореневі (усі приклади, наведені вище). Однокореневі антоніми виникають шляхом приєднання префіксів до відповідних коренів, причому одне із слів може бути безпрефіксним (язикатий – без’язикий, воля – неволя, надводний – підводний, ввійти – вийти, занести – винести, під’їхати – від’їхати, витягти (на гору) – стягти), а також суфіксам (величенький – величезний, довгенький – довжелезний, важкенький – важенний, басок – басище). Антоніми, утворені за допомогою префікса не-, здебільшого не мають точної визначеності у вияві певного поняття. Наприклад: молодий – немолодий (середніх літ чи старий?), поганий – непоганий (хороший, не дуже хороший?).

За сферою вживання розрізняють антоніми загальномовні (зрозумілі поза контекстом, оскільки протилежне значення міститься у лексичному значенні слів) і контекстуальні (які виникають у контексті на основі вживання слів у переносному значенні). Безперечно, переважають загальномовні. Приклади контекстуальних антонімів: У мужички руки чорні, в пані рученька тендітна (Леся Українка): чорні набуває переносного значення грубі, в результаті переосмислюється опозиція рука – рученька як згрубіле – пестливе.

Антоніми беруться за основу при побудові таких стилістичних засобів, як антитеза, оксиморон (або оксюморон) та антонімічна іронія.

Антитеза (від гр. antithesis – суперечність ) – це підкреслене протиставлення протилежних понять, думок, почуттів, характерів тощо. Зокрема антитеза використовується у назвах творів: “Батьки і діти” (Б. Олійник), “Шторм і штиль” (Д. Ткач), “Грім і тиша” (В.Симоненко), “На коні і під конем” (А. Дімаров) та ін.

Оксиморон (від гр. oxymōron – “дотепне безглуздя”) – це сполучення слів, на перший погляд несумісних. Наприклад: поспішайте повільно, мудра простота, мертві душі; І співала осінь весняні пісні (Леся Українка), зойк у мовчанні (Ліна Костенко). Метою оксиморону є виразне підкреслення діалектичної суті явища, складності і протиріччя описуваного факту.

Антонімічна іронія знаходить вияв при сприйманні слова, вжитого в певному контексті, у протилежному значенні, наприклад: “добрі дядечки давали, та з рук не спускали” (ж. “Перець”).

Знання усіх розглянутих груп лексики, уміле використання їх сприяє піднесенню культури мовлення, забезпечуючи його правильність, точність, доречність, виразність, образність, багатство.