Тлумачення застарілих слів

1. Маркгра^/ф – титул правителя прикордонного округу (марки) у Франкській державі VІІІ-ІХ ст., а також особа, що мала цей титул; згодом – спадковий титул деяких німецьких князів.

2. Аба^/т – 1) глава католицького чоловічого монастиря; ігумен; 2) у Франції – католицький священник.

3. Рядо^/вичі – у давній Русі – категорія залежних людей, які відбували феодальні повинності на підставі певного договору (ряду) з паном.

4. Поса^/дник – У Київській Русі – намісник князя.

5. За^/куп – у Київській Русі – бідний селянин, який одержав позичку від землевласника й став залежним від нього.

7. Холо^/п – у давній Русі – підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; згодом – двірський слуга, кріпак. // Людина, яка приналежно підкоряється цареві, панові; раб.

8. Поса^/д – У давній Русі Х-ХІV ст. та в Російській державі ХV-VІІІ ст. – ремісно-торговельна частина міста за міською стіною.

9. Хи^/жа – невелика убога хата; халупа.

10. Скуде^/льник – Гончар.

11. Поли^/в’яний – политий поливою.

12. Кулі^/ш – густий суп (звичайно з пшона).

13. Лемі^/шка – страва з густо завареного борошна, звичайно гречаного.

14. Зу^/бці – . Страва з очищених зерен ячменю, зварених або підсмажених.

15. Пу^/тря – страва з ячної крупи й солодкого квасу.

16. Ква^/ша – страва з гречаного або житнього борошна з солодом, подібна до густого киселю.

17. Шули^/к – корж, политий медом із розтертим маком.

18. Ку^/бок – великий келих; чара.

19. Бра^/га – спиртний напій різної міцності.

20. Сиріве^/ць – напій, приготовлений із залитих кип’ятком і настояних протягом певного часу житніх сухарів; хлібний квас.

21. Калга^/нка (калгані^/вка) – горілка, настояна на калганці – трав’янистій рослині, корінь якої використовується для лікування шлункових хвороб або його кладуть у горілку, щоб зробити її запашною.

22. Ялове^/ць (ялі^/вець) – вічнозелений чагарник, рідше – дерево родини кипарисових із лускоподібною або короткоголчастою хвоєю та ягодоподібними шишками, вживаними в медицині.

23. “Го^/рлиця” – українська сольна народна пісня.

24. Ба^/лка – яр із пологими схилами.

25. Санджа^/рівка (санжа^/рівка) – народна пісня і танець.

26. Дробу^/шки (дрібу^/шки) – 1) тоненькі, дрібно заплетені косички; 2) вид рухів в українських народних танцях, що виконуються дрібними кроками з притупами; 3) музика, що виконується в дуже швидкому темпі і під яку легко танцювати дрібними кроками.

Слід відзначити, що окремі слова, появившись у мові в певний період, вживаються в ній протягом якогось часу як неологізми, доки предмет, явище, поняття, що ними називаються, не стають для людей звичними, – тоді слова переходять до загальновживаної лексики. На певному етапі життя це явище, предмет може вийти із вжитку – виходять із активного вживання і слова, що їх називали. Так слово проходить шлях:

неологізм -----------→ загальновживане ---------→ застаріле слово.

Така доля випала в українській літературній мові багатьом словам, серед яких неп, непман, робітфак, ФЗУ (фабрично-заводське училище), МТС, РТС, загальнонауковий факультет, загальнотехнічний факультет, лікбез, хата-читальня, Радянський Союз, Українська Радянська Соціалістична Республіка та ін. Така ж доля спіткала слово фазенда. Ним у кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. називали в Україні ділянку, на якій вирощували овочі, городину для родини. Слово поширилось у мовленні українців під впливом заморських телесеріалів. В останні роки воно вийшло із широкого вживання, багатьма забулося. Залишилося воно у назві газети, але то вже інше, омонімічне, слово.

Через те, що у словниковому складі мови постійно відбуваються зміни (появляються нові слова, зникають застарілі слова), у мові постійно існує лексика активна і пасивна.

Активна лексика – це частина словникового складу сучасної літературної мови, яка вільно вживається в живому щоденному спілкуванні в усіх сферах життя людського суспільства, у різних формах і стилях літературної мови. До неї, отже, належать і слова загальновживані, і слова, використовувані в спеціальній, науковій літературі, в професійному та офіційно-діловому мовленні.

Пасивна лексика – це частина словникового складу літературної мови, зрозуміла усім, хто володіє даною мовою, але мало вживана у живому щоденному спілкуванні. До пасивної лексики належать неологізми (доки вони є такими), застарілі слова.

Активну й пасивну лексику мови не слід ототожнювати із активним і пасивним словником кожного мовця.

Активний словник кожного носія даної мови включає тільки ту частину словникового складу літературної мови, якою він користується в усному й писемному спілкуванні. Характер, обсяг цього словника залежить від освіченості мовця, роду його заняття, кола його інтересів, культурного рівня.

Пасивний словник окремого мовця складається зі слів, значення яких він розуміє або догадується про нього із контексту, але в своєму мовленні він їх не вживає. Кількість таких слів у людей різна і залежить від освіти, роду заняття, інтересів.

Кожен мовець повинен дбати про збагачення свого активного словника. Особливою турботою вчителя, вихователя дошкільної установи є турбота про збагачення активного словника учнів, вихованців, щоб вони змалку вчилися висловлювати свої думки вільно, не відчували труднощів у доборі слів під час спілкування.