23. Економічне середовище міжнародних економічних відносин.

До нього належать такі фактори:

1) переважаючі відносини власності в країні;

2) механізм організації національних господарств, тобто сукупність форм, в яких здійснюється конкретне регулювання повсякденного економічного процесу;

3) виробничі та зовнішньоекономічні традиції країни;

4) економічний потенціал країни. Причому враховується не тільки наявність ресурсів, а й можливість їх ефективного використання, оптимальність розвитку народногосподарських структур і експортних потенціалів;

5) якісний рівень і диверсифікація розвитку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

6) рівень розвитку засобів виробництва, техніки та технології, який характеризується:

– прискоренням темпів морального зносу обладнання та устаткування;

– технологічною диверсифікацією;

– сумісністю технологій;

7) міжнародна спеціалізація економічної діяльності країн;

8) рівень розвитку інфраструктури;

9) спорідненість економічних структур країн;

10) демографічна ситуація, яка характеризується загальним обсягом, структурою, перспективами росту населення окремих країн;

11) рівень споживання населення, який визначається доходами, цінами, заощадженнями, доступністю одержання кредитів. Одним із показників економічного потенціалу країни є факт ефективності і можливості використання природних ресурсів.

Єдиний економічний простір передбачає також наявність єдиних норм і стандартів організації і управління міжнародними процесами, втілених в принципах менеджменту. В якості обов’язкової інфраструктурної компоненти економічного середовища світового господарства повинна вміщувати єдиний науково-інформаційний простір. В рамках єдиного економічного простору регулювання економічного життя світового співтовариства відбувається на основі соціально-орієнтованих ринкових відносин і коригуючих функцій ТНК, ТНБ, міждержавних та наддержавних інститутів.

24. Інфраструктура сучасних мев.

Важливе місце у структурі світової економіки посідають інфраструктурні галузі. Залежно від виконуваних функцій у національних і світовому господарствах вони групуються у комплекси виробничої, інституційної, інформаційної, економічної, ринкової інфраструктури. Інфраструктура - це сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура - транспорт, зв'язок, шляхи, лінії електропередач і т. д.) і населення (соціальна інфраструктура - комплекс заходів охорони здоров'я, торгівлі тощо).

Термін "інфраструктура" і перша самостійна теорія інфраструктури вперше постала у працях А. Маршала (1910) і Д. Кларка (кінець 40-х років). Рівень розвитку інфраструктури залежить від стадії технологічного та економічного розвитку суспільства. Інфраструктурні галузі та об'єкти характеризуються високою гнучкістю залежно від рівня їх виробничих і соціальних функцій, черговості їх виконання, масштабів створеного потенціалу та обсягу послуг, що ними надаються. Дедалі більшого значення нині набуває міжнародна інфраструктура - сукупність національних елементів транспортних систем, інформації та зв'язку, міжнародних банків і сфери послуг світового рівня, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність і функціонування міжнародного капіталу, розвиток бізнесу та конкуренції. Перехід до інформаційно-технологічної моделі світового господарства потребує якісного розвитку наявних та створення нових об'єктів і ланок інфраструктури, яким були би притаманні внутрішня єдність і спільне функціональне призначення. Найвищого рівня всі види діяльності інфраструктури набули у розвинутих країнах. Сектор послуг тут сягає близько 75%. Так, у секторі послуг США зайнято понад 70%, економічно активного населення, у країнах Західної Європи - від 60% (ФРН, Фінляндія) до 70% (Бельгія, Нідерланди, Норвегія). Зростання ролі інфраструктури у світовому суспільному виробництві та обігу потребує дальшого підвищення економ. ефективності всіх її галузей, і насамперед, транспортних. Транспортна інфраструктура є вадливим елементом світових продуктивних сил.

Завдяки розвитку міжнародного транспорту розширюються межі міжнародних відносин, збільшуються обсяги світової торгівлі; залучаються в міжнародні економічні, науково-технічні та культурні відносини нові території, країни й народи. Транспорт сприяє процесам інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних економічних відносин.