86. До основних елементів світової валютної системи належать:
міжнародна валютна ліквідність — це здатність певної країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань. Міжнародні ліквідні ресурси включають такі елементи:
.золотовалютні резерви, резервні кредити в МВФ і розрахунки в СПЗ та євро;
.резервні валюти (золото й національні валюти провідних розвинутих країн світу, євро та СПЗ), міжнародні розрахункові одиниці (євро та СПЗ);
.уніфікований режим валютних паритетів;
.регламентація режимів валютних курсів;
.світовий грошовий товар. Приймається кожною державою самостійно як еквівалент вивезеного з неї багатства та для обслуговування міжнародних економічних відносин. Міжнародним грошовим товаром можуть бути резервні валюти;
.міждержавне регулювання валютних обмежень;
.уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу;
.режим світових валютних ринків і ринків золота;
.міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання.
Світова валютна система базується на різних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують економічні, політичні та культурні міжнародні відносини. У своєму розвитку функціональна форма світових грошей зазнала значних змін. Світова валютна система сьогодні базується на кількох національних валютах провідних країн світу та міжнародних валютних одиницях (євро та СПЗ).
Світова валютна система є сукупністю механізмів і правил, що забезпечують зв’язки між національними та регіональними валютними системами.
87.Оскільки валютна система, як зазначалося вище, - це державно-правова форма організації валютних відносин, то види валютних систем прийнято поділяти на:
національну валютну систему;
міжнародну (регіональну) валютну систему;
світову;
Національна валютна система - це складова грошових відносин окремої країни, яка охоплює державно-правові форми організації валютних відносин однієї держави з іншими, а також з міжнародними економічними і політичними структурами.
Елементи національної валютної системи:
національна валюта - грошова одиниця країни;
режим конвертованості національної валюти і характер обмежень;
валютний паритет і режим курсу національної валюти;
склад, режим формування та використання золотовалютних резервів;
форми та організація міжнародних розрахунків;
статус національних установ, що регулюють валютні відносини, режим внутрішнього валютного ринку і ринку золота тощо.
Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між державами будь-якої однієї групи.
Основними елементами міжнародної (регіональної) валютної системи є:
міжнародна розрахункова одиниця (євро);
спільні міжнародні валютні фонди;
злагоджений режим регулювання валютних курсів;
регіональні кредитно-розрахункові установи тощо.
Світова валютна система - це спеціально розроблена державами і закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між всіма країнами або значною частиною країн світу, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси та здійснюється міжнародний платіжний обіг.
Елементи світової валютної системи:
визначений набір форм міжнародних засобів обігу і платежу (вільно конвертована валюта, міжнародні колективні валюти - євро, СПЗ);
узаконений режим валютних паритетів і курсів;
уніфіковані і регламентовані форми і правила міжнародних розрахунків;
механізм забезпечення платіжно-валютними засобами міжнародного обігу;
умови взаємної конвертованості валют;
статус міжнародних (міждержавних) валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини;
режим функціонування міжнародних ринків валюти і золота;
мережа міжнародних і національних банківських установ, що здійснюють міжнародні розрахункові і кредитні операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю.
88. Світовий валютний ринок - це не проста арифметична сума національних, регіональних та міжнародних ринків, а певним чином субординована, взаємопідпорядкована система ринкових сегментів, між якими існує взаємообумовлений прямий та зворотний зв'язок. Валютний ринок - це складова сфери обміну національної та міжнародної економіки, в якій здійснюється торгівля національними та наднаціональними грошовими одиницями і валютними цінностями, що обслуговують міжнародні платіжні операції.
Світовий валютний ринок - це не проста арифметична сума національних, регіональних та міжнародних ринків, а певним чином субординована, взаємопідпорядкована система ринкових сегментів, між якими існує взаємообумовлений прямий та зворотний зв'язок.
Валютний ринок як інструментальний механізм передбачає участь у ньому відповідних суб’єктів: державні установи (центральні банки,казначейства окремих країн); фізичні особи, юридичні особи, що здійснюють ЗЕД, та іноземні вкладення активів; валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж; комерційні банки; валютні брокерські фірми.
Валютні ринки можна класифікувати наступним чином:
від рівня організації: біржовий, позабіржовий;
від рівня розташування: регіональні (Європейський (Лондон, Цюріх, Париж, Франкфурт-на-Майні), Північно-Американський (Нью-Йорк), Азіатський (Токіо, Сінгапур, Гонконг)), національні;
від виду валютних операцій: ф’ючерсні, опціонні, форвардні, спеціальні (відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсійних операцій, окремих міжнародних розрахункових одиниць)
89-90
Суб’єкти |
Функція |
1. Комерційні банки |
Здійснюють основний обсяг валютних операцій. Банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні (розміщенні) коштів та виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів. |
2. Центральні банки |
Керування валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, які впливають на рівень обмінного курсу, регулювання рівня відсоткових ставок по вкладеннях на світові валютні ринки. Найбільш впливові: ФРС США, Бундесбанк (Німеччина), Банк Англії. |
3. Великі міжнародні банки |
Є провідними споживачами валютного ринку і здійснюють найбільший вплив (Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank, Switzerland, Citi Bank,Manhattan Bank та ін.). |
4. Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції |
Мають стабільний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на ринок не мають. |
5. Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів |
Міжнародні інвестиційні фонди; здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави й корпорацій будь-яких країн. |
6. Валютні біржі |
У деяких країнах економікою функціонують валютні біржі, у функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних і фізичних осіб та формування ринкового валютного курсу. Держава, як правило, періодисно регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку. |
7. Валютні брокерські фірми |
Зводять покупців та продавців іноземної валюти і здійснюють між ними конверсійні або депозитно-кредитні операції. За посередництво стягують брокерську комісію у вигляді відсотка від суми угоди. |
91. Розрізняються світові, регіональні, національні (місцеві) валютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій та кількості валют, які використовуються. Світові валютні ринки зосереджені у світових фінансових центрах. Особливості світового валютного ринку: 1) національні валютні ринки є інтегрованою складовою частиною світового;2) цілодобове функціонування; 3) значний обсяг операцій; 4) суб’єкти з високим рейтингом; 5) операції здійснюються лише з провідними світовими валютами. На регіональних та місцевих валютних ринках здійснюються операції з конкретними конвертованими валютами (сінгапурський долар, Саудівський ріал, кувейтський динар тощо.) Міжбанківський ринок поділяється на прямий та брокерський. Тому складовою ланкою в інституціональній структурі валютного ринку є брокерські фірми, які здійснюють майже 30% загального обсягу валютних операцій. Види валютних ринків:1)ринок спот або ринок негайної поставки; 2)форвардний (строковий) ринок, де укладаються строкові контракт купівлі-продажу валют. Розрізняють: форвардні, ф'ючерсні контракти та валютні опціони. Окремо слід виділити ринок обміну національних валют, де торгують банкнотами, що випускаються ЦБ різних країн. Ринок спот (ринок негайної поставки валюти). Найбільш крупний сегмент вал. ринку (до 65% обігу валюти). Операції з обміну валют здійснюються у формі відривних чеків по банківських рахунках в різних валютах. Строк постачання валюти по банківському чеку з поміткою "негайно" складає 1-2 дні. Учасники ринку використовують сучасні засоби зв'язку, включаючи супутниковий. Висока швидкість передачі інформації забезпечує її миттєве розповсюдження по всьому світу, незважаючи на великі відстані між учасниками цього ринку. Ефективність проявляється в мінімальному розходженні між цінами купівлі та продажу, а також в миттєвій реакції обмінних курсів на безперервний потік інформації, що поступає.2.Строкові валютні ринки. Поставка валюти від 3-х днів до декількох років. Строковий валютний ринок існує, бо ринок спот поставляє валюту в надто короткий строк для багатьох міжнародних угод.Курс строкового ринку не співпадає з курсом спот через різні рівні %ставки.
92. Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.
А)Існують такі види валют:1. Залежно від емітента валютних коштів розрізняють види валют:— національна — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо);— іноземна — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;— колективна — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).2. Залежно від режиму використання:— конвертована валюта (повно або частково);— неконвертована.3. Залежно від сфери і мети використання:— валюта оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;— валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;— валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.\
Б) Конвертованість — здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти.
В) Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.
Г) Валютний паритет — співвідношення валют різних країн, вимірюване співвідношенням їхнього золотого вмісту.Валютний паритет – це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо
|
|
Д)ВАЛЮТНЕ КОТИРУВАННЯ (currency quoting) – визначення валютних курсів. Повне В.к. означає, що встановлюється курс покупця (bid) і продавця (offer). |
|
|
93. Валютний курс, як ціна однієї валюти, що, виражається в грошових одиницях інших країн, відхиляється від вартісної основи паритету купівельної спроможності валют під впливом співвідношення попиту та пропозиції валюти.Співвідношення попиту та пропозиції валюти залежить від чинників, що відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями. Серед чинників, що впливають на валютний курс, слід розрізняти кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники.Кон'юнктурні чинники визначаються коливаннями ділової активності, змінами політичної та військово-політичної обстановки, чутками та прогнозами. Вплив кон'юнктурних чинників на попит та пропозицію валюти важко передбачити.Відносно довгострокових тенденцій, що визначають динаміку валютного курсу, виступають структурні чинники, які теж впливають на валютний курс. Ці чинники більш ґрунтовно, довгостроково визначають місце національної грошової одиниці у валютній ієрархії.
Найістотніші з таких чинників:- темпи зростання продуктивності праці, темпи зростання ВНП країни, місце і роль країни у світовій торгівлі;
- на валютний курс, на паритет купівельної спроможності впливає співвідношення темпів інфляції в різних країнах. Чим вищі темпи інфляції, тим нижчим буде валютний курс валюти даної країни;
- різниця відсоткових ставок у різних країнах. Зміна відсоткових ставок у країні впливає на міжнародний рух капіталів. Підвищення відсоткової ставки стимулює приплив іноземних капіталів, що за інших рівних обставин підвищує валютний курс. Зниження відсоткових ставок заохочує відплив капіталу, зокрема й національного, за кордон і спричинює відповідне зниження валютного курсу;- безпосередньо на курс валюти впливає також міра використання її в зовнішньоекономічних відносинах, ступінь використання її в міжнародних розрахунках;- міра довіри до валюти на національному та світовому ринках. Довіра до валюти залежить від стану економіки країни, визначається також стабільністю політичної обстановки, чинниками, що вже були розглянуті (темпи зростання ВНП, продуктивності праці, інфляції, рівень відсоткових ставок тощо). Йдеться не тільки про сьогоднішній стан цих показників, а й перспективи їхньої динаміки в майбутньому;
- на курс національної валюти впливає також стан платіжного балансу, що займає центральне місце в системі балансів міжнародних розрахунків. Платіжний баланс являє собою співвідношення суми платежів, які країна здійснила за кордоном, та надходжень, що вона отримала з-за кордону за певний період.
94. Валютні операції - це угоди, пов'язані з купівлею-продажем валюти і платіжних документів в іноземній валюті, з використанням їх як платіжних та розрахункових засобів у міжнародних відносинах.
перації здійснюються з метою обслуговування експорту й імпорту товарів і послуг. Часто до таких операцій вдаються для отримання прибутків від розміщення коштів за кордоном на короткий час під вищий, ніж на місцевому ринку, процент, а також для вилучення прибутку з різниці курсів валют на різних ринках, тобто із спекулятивною метою. Використовуються вони і при купівлі-продажу іноземних та міжнародних цінних паперів. Однак умовою цього є оборотність валют не тільки по поточних, а й фінансових операціях. Валютні операції поділяються на такі види: * касові або готівкові (операції "спот"), при яких покупець отримує від продавця іноземну валюту (платіжні документи в іноземній валюті) одразу ж після платежу у національній валюті; * строкові (форвардні операції), при яких відбувається купівля-продаж іноземної валюти на заздалегідь узгоджений термін з передачею її до закінчення цього терміну за курсом, що зафіксований у момент укладання угоди; * операції "своп", які об'єднують дві операції - готівкову і строкову, * арбітражні, при яких учасники операції використовують відмінності у валютних курсах на різних валютних ринках з метою отримання прибутку. Найбільш поширеною формою валютних операцій є операції з негайною поставкою валюти (реальні, касові, "спот"). Це приблизно 60% усіх операцій з іноземною валютою. Характерною рисою таких операцій є те, що купівля-продаж валюти здійснюється банками-контрагентами на умовах її поставки у наступний робочий день, не рахуючи дня укладання угоди. Це дозволяє перевести кошти в будь-яку країну і здійснити оформлення угоди. У ряді країн можна за домовленістю здійснювати розрахунки в той же або в наступний день, однак розрахунки будуть проводитися за особливим курсом. Валюта перераховується, як правило, по телеграфу. Якщо переказ валюти відбувся несвоєчасно, то винна сторона платить проценти за прострочення. Касові валютні операції насамперед застосовуються для своєчасного отримання іноземної валюти, необхідної для здійснення зовнішньоторговельних операцій.
95. Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між суб’єктами міжнародної діяльності, що пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей і послуг у міжнародному обігу. Форма міжнародних розрахунків — це спосіб оформлення, передавання та оплати товаророзпорядчих і платіжних документів, що використовуються в міжнародній практиці. Розрізняють низку форм міжнародних розрахунків, а саме такі: акредитиви, інкасо, авансові платежі, платіж на відкритий рахунок, банківський переказ, вексель, чек, пластикові картки. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями. Особливості міжнародних розрахунків такі: вони є об’єктом уніфікації, здійснюються в різних валютах, зазнають впливу валютних обмежень.Інкасо — це банківська розрахункова операція, згідно якої банк за дорученням свого клієнта отримує на базі розрахункових документів суми, сплачені покупцем за відвантажені товари чи послуги, та зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку. Розрізняють документарне інкасо (інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами) та чисте (інкасо тільки фінансових документів).Аванс — грошова сума або майнова цінність, що передається продавцеві покупцем до відвантаження товару чи навіть його виробництва в рахунок виконання зобов’язань за контрактом.Платіж на відкритий рахунок — періодичні платежі покупця продавцю у встановлені строки. Контрагенти операції вводять відкриті рахунки, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Порядок розрахунків визначається угодою контрагентів операції, контроль за своєчасністю платежів здійснюють самі учасники угоди.Банківський переказ — просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму на прохання та за рахунок клієнта іноземному партнеру з зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної суми власнику чека готівкою або в безготівковій формі. Для проведення міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки, єврочеки. Дорожній чек — платіжний документ (наказ) сплатити зазначену на ньому суму його власнику. Єврочек — чек у євровалюті, що виписується банком та сплачується в будь-якій країні-учасниці угоди «Єврочек».Пластикова картка — це персоніфікований платіжний документ, що надає власнику можливість безготівкової оплати товарів і послуг, отримання готівки в банках і банкоматах.У міжнародних розрахунках використовують прості та переказні векселі. Простий вексель — зобов’язання векселедавця сплатити кредитору певну суму у визначеному місці в зазначений термін. Переказний вексель (тратта) — це письмовий документ законодавчо встановленої форми, безумовний наказ кредитора позичальнику про сплату у вказаний строк визначеної суми названій у векселі третій особі чи пред’явнику.
96. Бала́нс платі́жний — співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць).
Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх викликають, показує, що відбувається насправді, відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.
За допомогою платыжного балансу легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
Платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо існує загроза валютної кризи.
Рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.
Інформація платіжного балансу, використовується також для:проведення оцінок кредитоспроможності країни;аналізу тенденцій економічного розвитку країни як індикатор економічного циклу;складання прогнозів впливу на валютні курси;прогнозу подальшої політики уряду;розуміння аналізу ризиків по країні;
97. ІНТЕГРАЦІЯ — процес об’єднання в єдине ціле, окремих частив або елементів. У соціально-політичному розумінні інтеграція означає зближення і єднання диференційованих соціальних чи політичних інститутів. Поняття інтеграції соціальної має на увазі наявність упорядкованих безконфліктних відносин між соціально-політичними діячами (людьми, організаціями, державами); поняття інтеграції політичної, інтеграції економічної означають, наприклад, зближення суверенних держав у сфері економічної та політичної взаємодії на базі твердження й функціонування відповідних організацій (ЄЕС, Латиноамериканська Економічна Система, Організація Африканської Єдності та ін.) і формування принципово нових інтегрованих структур (Європарламент, Євросуд, Інтерпол).
Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи. Для створення економічного інтеграційного угруповання двох чи кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються. Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв'язків країн і т. ін.; важлива також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку.
98. Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.Передумови інтеграції: близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, щоінтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються; географічна близькість країн, щоінтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків; спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються; демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов; Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.
99. Міжнародна економічна інтеграція - це взаємопереплетіння національних процесів відтворення, що базується на поділі праці між національними господарствами, встановлення між ними стійких зв'язків і взаємодій у різних формах.
Передумови міжнародної регіональної інтеграції:
1) близькість рівнів економічного розвитку й ступенів ринкової зрілості країн;
2) географічна близькість країн, що інтегруються, існування в більшості випадків загальних кордонів та історично створених економічних зв'язків;
3) спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами у сфері розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва.
Об'єктивною основою інтеграції є високий рівень міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва.
Факторами розвитку міжнародної регіональної інтеграції є:
1) глобалізація господарського життя;
2) поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва;
3) розвиток науково-технічної революції;
4) підвищення відкритості національних економік;
5) демонстраційний ефект. Він полягає в тому, що позитивні зміни в економіці країн, що входять до інтеграційного об'єднання, здійснюють психологічний вплив на країни, які не беруть участі в інтеграційних процесах, та стимулюють їхнє бажання вступити до такого об'єднання;
6) "ефект доміно". Переорієнтація економічних зв'язків країн-членів інтеграційного об'єднання один на одного часто викликає труднощі в тих країнах, які перебувають за межами об'єднання, та посилює зацікавленість останніх у підключенні до інтеграційних процесів.
100.Ціліінтеграції: Численні інтеграційні об'єднання, що виникають і розвиваються в сучасній міжнародній економіці, ставлять перед собою в принципі схожі задачі. • Використання переваг економіки масштабу. Забезпечити розширення розмірів ринку, скорочення трансакционных витрат і витягу інших переваг на основі теорії економіки масштабу. Це, у свою чергу, дозволить залучити прямі іноземні інвестиції, що з більшим полюванням приходять на ринки значних розмірів, на яких має сенс створювати самостійні виробництва, що задовольняють їхні потреби.
• Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Найважливішою метою більшості інтеграційних об'єднань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що беруть участь, у політичної, військової, соціальної, культурний і інших неекономічних областях. Для країн, розташованих географічно близько друг від друга і схожих проблем, що мають, в області розвитку, наявність добрих відносин із сусідами, підкріплених взаємними економічними зобов'язаннями, є найважливішим політичним пріоритетом. • Рішення задач торгової політики. Регіональна інтеграція нерідко розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатобічних торгових переговорів у ВТО. Вважається, що погоджені виступи від імені блоку країн більш вагомі і ведуть до більш бажаних наслідків в області торгової політики. Більш того, регіональні блоки дозволяють створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі, ніж багатобічні торгові переговори, інтереси учасників яких дуже сильно відрізняються. • Сприяння структурній перебудові економіки. Підключення країн, що створюють ринкову економіку чи здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торгових угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду, гарантія незмінності обраного курсу на ринок. Більш розвинені країни, підключаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і створенні там повноцінних і ємних ринків. Такі цілі переслідували многие західноєвропейських країн, підключаючи в тій чи іншій формі доЄС. • Підтримка молодих галузей національної промисловості. Навіть якщо інтеграційне об'єднання не передбачає дискримінаційних заходів проти третіх країн, воно нерідко розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників, для яких виникає більш широкий регіональний ринок. Такі протекціоністські настрої превалювали в країнах Латинської Америки й у країнах Африки до півдня від Сахари, особливо в 60-70-і роки.