Героїзм та мужність воїнів-українців на фронтах

¹ War in the East... P. 101.

Зазначимо, що хоча кількість нагород не завжди правильно ві­дображала дійсну звитягу воїнів, все ж вона була її певним показ­ником. Щодо цього, то серед радянських військовослужбовців, на­городжених під час війни урядовими нагородами, українці стано­вили досить вагому частку. Всього за мужність та відвагу, виявлені у боях із німецько-фашистськими загарбниками, українці та меш­канці України отримали 2,5 млн орденів та медалей із загальної кількості 7 млн нагород, що були вручені воїнам радянських збройних сил. А серед Героїв Радянського Союзу — вищої від­знаки СРСР — українці становили 18,2% — 2072 чол. (порівня­но: росіяни — 71%, білоруси — 3,3%, представники ще 40 наці­ональностей — 7,4%). Під час радянсько-німецької війни імена багатьох героїв-українців були широко відомі не тільки на фронті, але й в тилу. Наприклад, Іван Кожедуб, уродженець с. Обратієв-ка Шостинського району Сумської обл. разом із маршалом Жуко-вим та відомим радянським асом Покришкіним тричі під час вій­ни був нагороджений "Золотою Зіркою" героя. Рахунок збитим лі­такам ворога він відкрив під час Курської битви і до кінця війни довів його до 62 літаків, в тому числі одного реактивного. Це був найкращий результат серед радянських льотчиків на той час. Всьо­го ж за період війни він здійснив 330 бойових вильотів, брав участь у 120 повітряних боях. Талановитий льотчик, Кожедуб розробив ряд нових прийомів та заходів ведення повітряного бою, майстер­но володів технікою пілотування. За час війни він пройшов шлях від старшого льотчика до заступника командира винищувального авіаційного полку, а згодом — до маршала авіації.

Із 115 двічі Героїв Радянського Союзу, удостоєних цього зван­ня під час війни,— 32 українці та уродженці України. Серед них — підполковник С.Супрун, командир винищувального авіа­полку, який геройськи загинув у перші дні війни. В числі пер­ших двічі Героїв Радянського Союзу також уродженець Луганська, льотчик дальньої авіації гвардії капітан О.І.Молодчий. За період війни він здійснив 311 бойових вильотів. Вже у 1941 р. бомбив Берлін, Кенігсберг та інші міста Німеччини.

Багато воїнів-українців та уродженців України здійснили под­виги, що переросли у самопожертву в ім'я свободи і незалежно-сти рідного народу. Подвиг Гастелло, що спрямував разом із своїм екіпажем палаючий літак на німецьку танкову колону (так зва­ний "наземний таран") повторили 52 українці. Серед учасників повітряних таранів — 55 синів України, а старший лейтенант Б.І.Ковзан за період війни здійснював повітряні тарани 4 рази. 25 українських воїнів рятували товаришів під час бою, закрива­ючи своїм тілом амбразури ворожих дотів та дзотів. Серед них був і кулеметник 24-ї стрілецької дивізії рядовий В.П.Май-борський. 13 липня 1944 р. в боях за Україну він повторив под­виг Матросова. Проте чудом залишився живим.■..

Серед жінок-українок, що стали героїнями війни, слід згадати снайпера Л.М.Павлюченко. За час війни вона знищила 309 гітле­рівських солдатів та офіцерів. А санітарка сержант М.С.Борови-ченко та санінструктор сержант М.К.Байда відзначилися тим, що врятували під час бою життя багатьом солдатам та офіцерам.

РАДЯНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ МОБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Мобілізація 1941 р.

Як і в усьому тодішньому Союзі РСР, мобілізація в Україні розпочалася на другий день війни. Вона охопила військовозо­бов'язаних 1905—1918 pp. народження, а у серпні до них при­єдналися також чоловіки 1890—1904 pp. народження та призов­ники 1923 р. народження.

У цілому в Україні в 1941 р. в Червону армію було мобілізо­вано близько 2,5 млн чоловік та ще 1,3 млн влилося до загонів народного ополчення. Зазначимо, що з цього процесу майже ціл­ковито було виключено Західну Україну, яку вже за перший тиж­день війни окупували німці. Це ж стосувалося і ряду областей Правобережжя, де якщо навіть мобілізація і проводилась, мобі­лізованих не встигали відправити до місць призначення і їх або розпорошувала ворожа авіація при спробі пішим ходом відійти на схід, або вони відразу вливалися у ряди діючої армії, і вже у складі її частин і з'єднань потрапляли в оточення чи полон.

В умовах сум'яття початкового періоду війни досить масовим серед мобілізованих українців було дезертирство. Щодо мобілі­зації на Лівобережжі — в Донбасі та на півдні республіки — то в цілому вона пройшла успішно і з великим піднесенням.

Мобілізація в Україні у 1943—1944 pp.

Умови, за яких проводилася мобілізація в Україні у 1943— 1944 pp., як у військово-політичному, так і в морально-психо­логічному плані значно відрізнялися від мобілізації 1941 р. Цього разу наступ вела вже Червона армія, виснажені боями полки і дивізії якої потребували постійного поповнення. Водночас "до­віра" радянського керівництва до місцевого населення, яке майже два роки перебувало під впливом ворожої пропаганди, була пі­дірвана. Недовіру та підозру до українців з боку сталінського ре­жиму викликала також активізація діяльності українських наці­онально-патріотичних сил. Усе це позначилося як на характері, так і на формах радянської мобілізації в Україні.

Місцеві військкомати змогли відновити свою діяльність ли­ше через місяць-другий після звільнення районів та областей від німецької окупації. Тож, щоб не гаяти часу, до мобілізації була активно залучена діюча армія. Спеціальною директивою ра­дянського військового командування армія отримала карт-бланш на використання, згідно з її потребами місцевих людських ре­сурсів. Необхідність цього, не притаманного в цілому діючій армії заходу (адже і мобілізувати, і займатися потім військовим ви­школом нового покоління було досить складною справою), по­яснювалося в директиві ускладненнями в роботі транспорту, пе­ревантаженість якого не давала змоги вчасно доставляти на фронт підготовлене в тилу нове поповнення. Водночас у документі за­значалося, що в тилу достатньо людських ресурсів, щоб забез­печити усі потреби армії.

Під час боїв в Україні Червона армія досить активно вико­ристовувала надане їй право. Наприклад, у Сталінській обл. пе­редовими частинами призвали й мобілізували під час наступу 12800 чол., у Сумській — 24 031. Під час боїв на правому боці Дніпра командування 40-ї армії доносило в штаб 1-го Українсько­го фронту, що мобілізація проводиться у 160 населених пунктах, з яких в армію влилося вже 11 300 чол. Ще більш активною бу­ла мобілізаційна діяльність армії у Західній Україні.

Поступово у звільнених від німців областях України віднов­лювали свою роботу і місцеві військкомати. Наприкінці 1944 р. в Україні діяли усі обласні, 78 міських, 82 міських-районних та 734 сільських-районних військових комісаріатів. Переважна біль­шість із мобілізованих ними також надходила до діючої армії. Така система діяла як подвійне лезо бритви. Кого не забирала армія, того згодом забирали місцеві військкомати.

Усього ж за час від початку 1943 і до вересня-жовтня 1944 pp., тобто за період визволення України від німців, військкомати ук­раїнських округів мобілізували майже 2,5 млн військовозо­бов'язаних 1894-1926 pp. народження. По окремих областях Ук­раїни мобілізація населення за період з початку 1943 р. по ве-ресень-жовтень 1944 р. мала такий вигляд:

Запорізька

Кіровоградська

Миколаївська

Одеська

Херсонська

Ізмаїльська

Львівська

Дрогобицька

Станіславськд

Тернопільська

Рівненська

Волинська

Чернівецька

Усього: 123251 57460 24067 192123

даних немає

41180 47482 34201 59218 135959 102816 82691 61711

2422524

994 935 565 1129 574 464 853 751 880 933 736 665 567

27382

Проте на цьому мобілізація в Україні не припинилася. В За­хідній Україні вона продовжувалася майже до початку 1945 р. Крім того, від кінця 1944 р. розпочався достроковий призов військовозобов'язаних 1927 р.н., тобто сімнадцятирічних.

Дострокові призови в Україні

Дострокові призови сімнадцятирічних юнаків сталінське ке­рівництво розпочало ще у 1942 р. (1925 р. народження). В Ук­раїні перший достроковий призов розпочався у 1943 р. (1926 рік народження). Згідно з рішеннями ДКО від 3 листопада 1944 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову про призов військовозобов'яза­них 1927 р. народження, який почав здійснюватися у Київсько­му та Харківському військових округах з 15 листопада 1944 p., а в Одеському та Львівському військових округах з 1 грудня 1944 р. Відстрочку від призову отримували ті, хто працював у промисловості, студенти вузів, технікумів, учні 10 класів та учні спецшкіл наркомосу. В цілому, на березень 1945 р. по 4 військо­вих округах України було призвано: по Харківському — 82 555, по Одеському — 64 943, Львівському — 30 799, Київському — 87 394, всього - 265 091.

Хоча військова підготовка цих юнаків мала бути більш три­валою, ніж для інших призовних років, багато хто з них відразу після призову потрапив до діючої армії. Наприклад, з Харківсько­го військового округу ще наприкінці 1944 р. було відправлено в армію 37 305 чол., а з Львівського — 10 052.

На початку 1945 р. військкомати розпочали підготовку до при­зову військовозобов'язаних 1928 р. народження.