На шляху до без'ядерного статусу

Однією з найсерйозніших проблем, яку довелося вирішувати політичному і військовому керівництву України вже на початку створення власних Збройних Сил, є наявність на території Ук­раїни ядерної зброї. Справді, у Декларації про державний суве­ренітет від 16 липня 1990 р. проголошено про намір України ста­ти в майбутньому державою, яка не бере участі у військових бло­ках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Цей намір було підтвер­джено 24 жовтня 1991 p., коли Верховна Рада заявила: Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, що розташовані на території

Української держави. Як одна з правонаступниць колишнього Со­юзу РСР, Україна запевнила світ, що буде дотримуватися засад Договору 1991 р. між СРСР і СІЛА про скорочення стратегіч­них наступальних озброєнь в частині, котра стосується ядерних озброєнь, розташованих на її території.

Але як кожна держава, яка має національні інтереси, Украша передусім зобов'язана дбати про свою національну безпеку. Після розпаду СРСР Украша стала фактично третьою державою світу за потужністю ядерного потенціалу (після США і Росії). На її тери­торії перебуває 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), які мають 1656 ядерних боєголовок. Кожна з ракет здат­на нести до 10 ядерних боєголо­вок індивідуального наведення. Це так звані ракети з роздільни­ми головними частинами індиві­дуального наведення (РГЧ ІН). До ядерних сил належать і ЗО стратегічних бомбардувальників, в арсеналі яких 500 крилатих ра­кет і важких атомних бомб. Цей ракетний потенціал, як твердять фахівці, за своїм рівнем — останнє слово світового ракето­будування. З 176 ракет — 46 на твердому паливі. Такі ракети в армії США можуть з'явитися лише років через 10—15. Правда,

26 із 176 ракет найближчим ча- _ .„ . .

... _ Тренуються військовики підрозділу СОМ підлягають модернізації або спеціального призначення.

виведенню з бойового чергуван­ня, бо термін їх експлуатації закінчується.

Найпотужнішими і найдосконалішими є ракети СС-24 як ста­ціонарного базування, так і розміщені на залізничних платфор­мах, зі стартовою масою 105 т і закидуваною масою 4 т, та важкі ракети СС-18 зі стартовою масою 211 ті закидуваною масою 8 т. Саме ці ракети сконструйовані КБ "Південне" і виготовлені у Дніпропетровську, де існує могутня виробнича і дослідно-кон­структорська база з унікальними випробувальними стендами, устаткуванням для перевірки, обладнанням для натурного велико­масштабного відпрацювання ракет, що постійно модернізуються.

Окрім цього, весь ракетний ком­плекс України ду­же дорогий. Так, лише у ядершгх за­рядах тактичних боєприпасів, які були вивезені до Росії у першій по­ловині 1992 p., мі­стилося 5 т плуто­нію і 4 т урану. На

... , . світовому ринку

Міністр оборони України ^{J r J}

Віталій Радецький. Яворів. 1994 p. 1 Т урану коштує

100, А плутонію —

500 Млн доларів. Отже, тільки вартість зарядів складає 2,9 млрд доларів.

Знищення ракет, особливо на рідинному паливі гентил, яке є надзвичайно токсичним і вибухонебезпечним, не вирішено до цього часу наукою, хоч і тут Україна має надзвичайно цінні ла­бораторні дослідження, невідомі світовій практиці. Величезні кошти вкладені і в обладнання ракетних шахт, які підлягають демонтажу, а також в устаткування заводу "Південьмаш".

Перший етап масового тиску на Україну припав на кінець 1992 р. Підписавши з Росією до певної міри кон'юнктурний до­говір "Старт-2" напередодні президентських виборів, США про­демонстрували своєрідний підхід до справи. Реалізація цього до­говору могла розпочатися лише за умов ратифікації договору "Старт-1" Україною, але Україну до участі в переговорному про­цесі ніхто не запрошував. Тоді чи мають підстави звинувачення на адресу України, що вона гальмує світовий процес ядерного ско­рочення, коли такого процесу, на жаль, не існує. В ньому брали участь лише США і колишній СРСР, а тепер США і Росія, яка самовільно присвоїла собі право бути єдиною наступницею ко­лишньої імперії. Адже Китай, Англія і Франція ніколи не заявля­ли, що будуть йти на будь-яке скорочення своїх ядерних потенці­алів. Швидше навпаки: у Франції розроблено програму вдоскона­лення ракетно-ядерної зброї — замінити стратегічні бомбарду­вальники "Міраж-4" на 200 нових літаків "Міраж-2000", а ракети М-20 з моноблоковою системою морського базування на ракети М-4 з роздільними головними частинами. Розміщення 16 ракет

М-4 на одному підводному човні приведе до того, що його бойова міць буде дорівнювати усім нинішнім ядерним силам Франції.

Колишній прем'єр-міністр Великобританії М.Тетчер вважала ядерну зброю головним чинником стримування війни і переко­нала світову громадськість, що Англія володіє лише мінімаль­ним арсеналом, який необхідний для її безпеки. Мало того, кіль­кість британських боєголовок у зв'язку з модернізацією зросте з 775 до 1193.

Про Китай взагалі не доводиться говорити, оскільки ця дер­жава має свої окремі плани в галузі ядерного озброєння і нічого скорочувати не збирається.

Незважаючи на договір про нерозповсюдження ядерної зброї, у світі існує ще три групи держав. До першої належать ті, що неофіційно володіють ядерною зброєю. Таких держав є десь 5—7, до другої входять порогові держави, що є на грані володін­ня ядерною зброєю, до третьої — біляпорогові. До цієї остан-; ньої групи входять ті, що мають політичні рішення про ство­рення ядерного потенціалу, але ще не мають необхідних науко­во-технічних ресурсів.

Отже, Україна, не відкидаючи в майбутньому свого без'ядер­ного статусу, мусить добре задуматися над проблемою, чи мож­на так легковажно позбуватися головного аргументу своєї без­пеки. Мало того, утримування невеликих за кількістю стргму-ючих ядерних сил є економічно вигідним, дає можливість ви­вільнити сотні тисяч працездатних чоловіків і використати їх у сфері виробництва. Росія, до речі, все це дуже добре обрахува­ла, розробляючи програму модернізації власних ядерних сил. В інтерв'ю газеті "Известия" перший заступник Міністра оборо­ни Російської Федерації АКокошин про РЯС говорить так: "...ра­кетне військо — найдешевший вид Збройних Сил. Воно здатне вирішувати 60—100 відсотків стратегічних завдань, а вимагає для себе тільки 5—6 відсотків усього оборонного бюджету. Причому 7 відсотків з них йде на утримання особового складу, 9 на капі­тальне будівництво, 4 на науково-дослідні та дослідно-конструк­торські роботи".

Які ж підходи до долі ядерного арсеналу, що розміщений на території України, визначилися у депутатів Верховної Ради Ук­раїни? їх три:

Перший: ми не маємо ані необхідної технології, ані кадрів для догляду за міжконтинентальними ракетами, тому від них треба відмовитися. Та цієї думки дотримується небагато депутатів, в основному ті, які, будучи членами парламенту України, постій­но воюють саме проти її державності.

Другий: Україна повинна оголосити себе ядерною державою. У той час коли десятки держав, для яких загроза агресії не біль­ша, ніж для України, розробляють програми ядерної зброї, ви­трачаючи на це величезні кошти, Украша добровільно віддає цю зброю і зводить нанівець свою оборонну могутність. Але зайняв­ши цю позицію, ми можемо потрапити в лещата політичної та економічної блокади Заходу, мусимо вкладати великі кошти в модернізацію ракетно-ядерного потенціалу.

Третій: Україна не зійде з колії, яка веде до без'ядерного ста­тусу, але виставляє певні умови. Нам потрібна фінансова допо­мога і компенсація за ядерні компоненти, гарантії національної безпеки з боку ядерних держав.

Очевидно, Україна готова для серйозного діалогу зі СІНА та іншими розвинутими країнами Європи, але усім, хто буде вести цей діалог, треба скинути промосковські окуляри.

Депутати Верховної Ради України стоять перед серйозною про­блемою, від вирішення якої залежатиме майбутнє Украшської держави, її безпека. І тому мусять добре пам'ятати такі слова М.Тетчер: "Війни обминають країни з надійною обороною".

Друга проблема, тісно пов'язана з проблемою ядерного ста­тусу,— це позиція Украши щодо участі у військово-політичних блоках. З одного боку, відмова України від статусу ядерної дер­жави при одночасному позаблоковому характері військової по­літики не дозволятиме сподіватися на прикриття ядерної пара­сольки союзників. З другого, нас, на превеликий жаль, в НАТО не чекають. А відмова від позаблоковості вестиме хіба до війсь­кового союзу з Росією, про що лише мріють проросійськи на­строєні політичні кола.