Проблеми комплектування

Вивчення та перевірка тисяч чоловік, що надходили з новим по­повненням було, вкрай складним як для СМЕРШу, так і для партполіторганів завданням. Тож військове командування застосо­вувало й інші методи вирішення проблеми нового поповнення. На 1 -му та 4-му Українських фронтах, які майже до кінця 1944 р. зна­ходилися на західноукраїнському терені та поповнювалися за раху­нок місцевого населення, були розроблені спеціальні документи, в яких, поряд із питаннями прийому, навчання і політичної обробки нового поповнення, давалися конкретні розпорядження і щодо його комплектування в бойових підрозділах. На 1-му Українському фронті такий документ — наказ командувача фронтом — було прийнято 11 вересня 1944 р. 10 листопада 1944 р. командувач 4-м Українським фронтом генерал-лейтенант І.Петров і член Військо­вої ради фронту генерал-полковник Л.Мехліс затвердили аналогіч­ний документ — "Вказівку про порядок прийому, вивчення і по­літичної обробки нового поповнення". "Мобілізованих на території Польщі, Західної України, а також добровольців із Закарпатської України, щоб уникнути утворення земляцьких груп,— зазначалося в цьому документі,— не направляти компактними масами в один і той же стрілецький підрозділ, а розподіляти їх по декілька чоловік на взвод. Конкретно це означає, що мобілізованих, наприклад, у Польщі спрямовувати рівномірно в усі дивізії, полки, батальйони, роти, що підлягають укомплектуванню. В мінометні, артилерійські та кулеметні підрозділи належить направляти по одному на міно­метну, гарматну і кулеметну обслугу. Особливо слідкувати за тим, щоб мобілізованих було розподілено по ротах так, щоб призвані із одного села, району, потрапили б у різні відділення, взводи та роти...

Мобілізованих на терені Польщі та Західної України не на­правляти в розвідпідрозділи, не використовувати у якості зв'яз­ківців, радистів і спостерігачів. Тимчасово до повного визволення заборонити використовувати їх у якості ординарців."

Принцип розпилення, який було викладено у цьому документі, здавна використовували в імперських арміях по відношенню до неблагонадійних народів. Під час війни "розпилення" широко використовувалося у вермахті, особливо із кінця 1942 p., коли через нестачу поповнення німці вдалися до мобілізації в свої війська слов'ян із окупованих країн. Поляків, словаків, слове­нів, а також колишніх радянських полонених розподіляли у вер­махті по два-три чоловіки на німецький взвод.

Щодо Червоної армії, то під час утворення Союзу РСР "розпи­лення" було засуджено в ній "як огидний наслідок колишньої царської армії". "Нам відомо,— писав у 1924 р. начальник По­літуправління УВО В.Бронштейн,— як будувала свою армію мо­нархічна Росія. Вона, що роздиралася із середини національними роздорами і була "міцна" своїм великоросійським самодержав­ством, прагнула розсіяти людську масу, дезорганізувати всіляку організованість, порвати які б то не були натурально складені, суспільні, сімейні, національні зв'язки, щоб отримати людину-одинака, і цілою системою морального та фізичного впливу зро­бити з нього чудове (до пори, до часу) знаряддя свого панування."

Але вже у 30-ті роки принцип розпилення утвердився при ком­плектації в Червоній армії (в першу чергу, із представників за­кавказьких та середньоазіатських національностей, а з 1944 р. він був розповсюджений і на призовників із Західної України).