4. Рейди упа ' Загальна характеристика рейдів

Рейдами в УПА називали швидкі марші окремих відділів по територіях, не охоплених повстанським рухом. Такими рейдами були походи відділів УПА на ОСУЗ і СУЗ у роки німецької оку­пації і в новій підбільшовицькій дійсності. Такими були походи відділів УПА за кордони України: на Білорусь, в Польщу, у Сло­ваччину й Румунію. Урешті, рейдами називали також походи від­ділів УПА по територіях, охоплених повстанським рухом, коли відділи УПА мали якесь спеціальне завдання: пропаганду, сабо­тажі, атентати тощо.

Бійці УПА охоче йшли в рейди. Рейдуючі відділи добирали, звичайно, з найкраще вишколених, озброєних й одягнених від­ділів УПА. Дуже часто рейдові передував спеціальний вишкіл призначеного до рейдування відділу. Точні інструкції для коман­дирів рейдів були нормальним явищем.

Рейди належали до категорії зачіпно-офензивних акцій УПА. їх тактична перевага полягала у використанні руху, цього най­важливішого елементу партизанської війни. Постійний швидкий рух створював моменти несподіванки й заскочення. Рейдуючі від­діли з'являлись звичайно там, де їх найменше чекали. Коли во­рог отямлювався від несподіванки й збирав сили для протидії, рейдуючі відділи зникали й з'являлися за десятки кілометрів, де знову їх найменше чекали. Добре випрацьована тактика рейду­вання й добре організована розвідка значно допомагали в про­веденні операції.

Завданням рейдуючих частин була, головно, пропаганда ідеї українського визвольно-революційного руху, поширення проти-рсжимних настроїв серед широких мас населення, створення пе­редумов для активізації революційних сил на даних теренах. Рейди на землі сусідніх народів були також важливим засобом зміц­нення дружби між українським і сусідніми народами. Пропаган­дистську роботу рейдуючі відділи вели своєю поставою, живим словом, поширенням підпільної літератури. Інколи до завдань рейдуючих відділів належала також оборона населення перед оку­пантами: атентати на представників окупаційної адміністрації, нищення ворожої агентури на місцях. Часом рейдуючі відділи ви­конували саботажні акції. Одначе майже завжди вони повинні були уникати боїв з ворожими відділами й вступали в бої тільки в випадку крайньої необхідності.

Проводячи рейди по своїх і чужих землях, УПА мала цілком конкретні успіхи. Вона привернула увагу всього вільного світу до визвольної боротьби українського народу й здобула для себе симпатії у світі. У самому СРСР вона спричинилася до поси­лення протибільшовицьких настроїв і зміцнення революційних сил серед поневолених народів. На землях сусідніх народів вона створила передумови для консолідації місцевих революційних сил і включення їх до єдиного фронту боротьби проти сталінського імперіалізму. Зростаючі революційні сили різних народів поча­ли дивитися на Україну як на свого провідника в боротьбі проти Кремля.

Рейди були основною пропагандистською формою дій УПА впродовж усього часу її існування. Про більшість рейдів ми згаду­вали вже в попередніх розділах. У дальших розділах предметом розгляду будуть рейди УПА, головно по територіях сусідніх країн.

Перший рейд УПА у Словаччину

Навесні 1945 р. відділ УПА "Галайда И" (командир Куліш) рейдував по Польщі, доходячи до Варшави, відділ УПА "Холод­ноярці" (командир Град) по Закарпаттю. Улітку відділ УПА "Во­вки" пішов у рейд на Підляшшя, командир Зенон у Білгорайщи-ну, один відділ у Житомирщину. Відділ УПА "Помета Полісся" успішно рейдував по Берестейській та Пінській областях. Та най­успішнішим з усіх цих рейдів був перший рейд у Словаччину.

У цьому рейді взяли участь відділи УПА-Захід, зокрема ку­рінь "Підкарпатський" (командир Прут), а також сотні УПА ко­мандирів Сокола, Бурі й Мирона. Загальне командування рей­дом здійснював командир ТВ "Маківка" Андрієнко (Вітовський).

Рейдуючі відділи зібрались на Самбірщині 25 липня і без зна­чних втрат перейшли польсько-радянський кордон. 8 серпня во­ни зійшлися в лісі коло села Лоп'янка близ Тісної на Лемківщині. Два тижні відбувався тут спеціальний вишкіл. 22 серпня пройшла нарада командирів рейдуючих відділів у с. Поляна Суровична й тієї ж ночі відділи перейшли польсько-словацький кордон.

Наступного дня під вечір рейдуючі відділи вступили у перше село на словацькому боці. Це було с. Сухе Межиляборського по­віту (окресу). Мешканці його називали себе "руснаками греко-ка­толиками", або^ческо-словенськими країнцами" і були дуже ско-мунізовані. Значна їх частина належала до СКС ("Словенска ко­муністична страна"). Вони спочатку дуже боялися "бандитів-ба н-деровцев", але культурна поведінка стрільців, особливо спільна вечірня молитва, заспокоїли їх. На нічліг відділи відійшли до лісу.

З таким самим упередженням прийняли наших повстанців мешканці с. Велькроп. Тут повстанці скликали збори місцевого населення і командир Крук звернувся до селян з промовою, в якій роз'яснив цілі УПА. Поява великої групи повстанців у Ме-жиляборському повіті стривожила всю Словаччину. Місцеві ор­гани "штатней народней безпечности" негайно повідомили про повстанців Братіславу й Прагу. Але їхні заходи, спрямовані на те, щоб стримати просування повстанських відділів углиб Сло­ваччини, не мали жодного успіху.

Відділи УПА перейшли цілий Стропківський повіт і, між ін­шим, побували в селах Вареховце, Рецейов, Сарада, Якушевцс, Міковце, Мразовце, Пінковце, Грабовце і Діяпаловце. В кож­ному з цих сіл повстанці скликали населення на мітинги й про­водили з ними бесіди на актуальні теми. Скрізь по селах зголо­шувалися численні добровольці, що хотіли вступати в ряди УПА.

28 серпня в с. Діяпаловце командир Андрієнко поділив рей­дуючу групу на три відділи. Один відділ пішов у рейд на Закар­паття, один повернувся на Лемківщину, а один ще продовжував рейд по Словаччині, прямуючи на південь.

29 серпня близько півночі відділ сотника Мирона наблизив­ся до р. Ондав. Біля с. Кельча вступив у короткий бій з кому­ністичними заставами. Розігнавши їх, перейшов р. Ондав між селами Бжани та Бальков у Гіралтовському повіті. Біля с. Би­стре відділ перейшов р. Тепля і попрямував у Пряшівські ліси. Населення Гіралтовського окресу, що складалося з словаків, ста­вилось до українських повстанців дуже прихильно, давало їм те­ренових провідників, остерігало перед своїми комуністами та до­помагало на кожному кроці.

Коли рейдуючий відділ був уже недалеко Пряшева, в лісах біля гори Шімонка, чехо-словацькі органи безпеки стягнули значні сили з Братислави й Кошиць і почали оточувати ліси, в яких перебували повстанці. Скрізь по шляхах їздили танки, гармати, мотоциклісти, в повітрі шуміли літаки. Незважаючи на сильну блокаду, рейдуючий відділ перейшов спокійно через села Чер-веніца, Гувіз і Лисечок, переправився через р. Терису і пішов у ще більші ліси.

15 вересня відділ квартирував у с. Рускі Пекляки близ Пря­шева. Тут у полон до повстанської застави потрапило 8 чехо­словацьких вояків. Після приязної бесіди із ними повстанських старшин їм видали відповідні посвідки і звільнили.

Продовжуючи рейд, відділ перейшов через повіти Пряшівсь-кий, Сабанівський (села Міхаляни, Подольок, Бальпоток, Градіс-ко), Бардіївський, Стропківський, Снінський і Гуменський. У Снінському повіті повстанці дали кілька концертів у селах Ацідов-це, Зубне, Паніна. Були також у селах Яблонки Нижні й Вижні та в с. Тепеловце. С. Тепеловце лежить на відстані 8 км від кордо­ну. Тут українські повстанці влаштували прощальну забаву, а після неї, під приязні вигуки місцевого населення відійшли до кордону.

Треба підкреслити, що значна кількість рейдуючих повстан­ців були випускники II турнусу І Старшинської школи УПА "Олені". Ці колишні студенти Львівського університету й учні середніх шкіл організували дуже гарний хор, що давав усюди кон­церти для місцевого населення і співав по церквах. Вістки про культурну поведінку українських повстанців поширювалися ле­том блискавки і скрізь наших повстанців приймали щиро і при­язно. Щоб стерти позитивне враження словацького населення від зустрічей з повстанцями, словацькі більшовики організували за радянським прикладом провокаційну банду, яка видавала се­бе за українських повстанців і восени 1945 р. діяла в Снінсь­кому окресі, грабуючи місцеве населення. Комуністична преса зчинила з цього приводу великий шум і почала нагінку проти українських повстанців. Треба, одначе, сказати, що населення, яке бачило УПА, не піддавалось цій пропаганді.

Другий рейд УПА у Словаччину

Другий рейд УПА у Словаччину, що дістав такий розголос у світовій пресі й показав світові повстанців із найкращої сторо­ни, був старанно підготовлений. Відділи, призначені до рейду, пройшли дбайливий вишкіл. Його провели згідно з спеціальною інструкцією, що її одержав командир рейдуючої частини — сот­ник Мирон 15 березня 1946 р.¹

¹ 'інструкція для командира рейдуючих відділів** та "Короткі вказівки для тих, що йдуть у рейд на Словаччину" надруковані в журналі "До Зброї", ч. 2—3 (10—11) за 1947 p., а також у збірці документів "За Свободу Народів", вид. АБН, 1946 р.

² Повстанці розповсюджували такі матеріали чеською та словацькою мовами: знамениту брошуру Маївського "Більшовицька демократизація Європи" в перекладі ("Большсвіцке демократизаце Европи"), на яку був великий попит, листівку "Чесі! Словаці! Вояці!", "По­відомлення" (Виписка) та "Одвертий лист" і "Декларацію". Кожен повстанець мав у сво­єму наплечнику по 10 примірників кожного роду літератури, решта була в обозі. Текст листівок і повідомлення — у збірці документів "За Свободу Народів".

^{Рейд відділів УПА у Словаччину в квітні 1946 р. був тріумфаль­ним походом. У ньому брали участь піші і кінні відділи УПА, а та­кож відділи мотоциклістів і роверистів. Коли почався рейд і відді­ли перейшли у Словаччину, вся чеська й польська урядова преса та радіо подавали офіційний неправдивий комунікат про те, що відділи УПА при спробі перейти кордон Словаччини були розбиті й до Словаччини дістались тільки нечисленні групи-недобитки. Тим часом, відділи УПА увійшли в Словаччину без перешкод і більшовицька преса змушена була й далі кричати про УПА, що мало свій відгук у світовій пресі. На терен Словаччини виїхали за­кордонні кореспонденти з Праги й дбайливо визбирували всі ві­стки про повстанців. Повідомлення про їх культурну поведінку, про зразкову поставу, про мету їхньої боротьби почали проника­ти в світову пресу. Морально-політичні успіхи рейду були справді дуже великими. Рейдуючі відділи пройшли через повіти Межиля-борський, Брановський, Гуменський, Гіральтовський, Стропків-ський, Бардіївський, Пряшівський, Сабіновський і на півдні дій­шли аж під Михайловці й Кошиці. У цих повітах повстанці відві­дали 106 сіл, в тому числі 11 великих осередків, організували 16 великих мітингів, 40 гутірок і 69 розмов з представниками ін­телігенції. Розповсюдили значну кількість підпільної літератури2 й розіслали цю літературу на всі сторони, навіть поштою. Треба під­іфеслити надзвичайно сердечне ставлення до українських повстан­ців словацького населення. Словаки раділи, що повстанці приве­дуть до порядку недобитих комуністів, "руснаки" надіялись, що це саме станеться з доморобними комуністами — "вождем" Укра­їнської Національної Ради Пряшевщини Караманом1 і священи­ком Іллею Качуром з Мірошева Вижнього, пов. Свидник. Проте повстанці ставились до місцевих комуністів стримано.}

Рейд виявив, що населення Словаччини зрозуміло повстанські заклики й що воно цілковито на боці УПА. Словацькі вояки не ви­ступали проти українських повстанців, а, навпаки, шукали зв'язків з ними. У виборах, що відбулися невдовзі після рейду, словацьке населення завдало сталінським агентам із словацької компартії сер­йозної поразки². Це, як і оголошення воєнного стану в Словаччині, масові арешти, репресії, що посипались на місцеве населення після виборів, свідчили про ріст революційних настроїв у Словаччині й започаткування боротьби, що в її вогні зростав й зміцнів спільний фронт поневолених народів проти московських імперіалістів, фронт, конечну потребу якого висунула й гаряче пропагувала УПА

Боїв під час рейду не було, бо словацьке військо й жандар­мерія пильно уникали зустрічей з відділами УПА. Єдина зустріч (16 квітня) з колишніми червоними партизанами, що мала міс­це в околицях Пряшева, закінчилася повним успіхом повстан­ців. Червоні партизани після перших пострілів повстанських ку­леметів розбіглися і дали вільний прохід відділам УПА.

За кілька тижнів перед рейдом польське військо, розбите від­ділами УПА в районі Лупкова, тікало через Свидник на Сло­ваччину, де було роззброєне й інтерноване. Словацьке населен­ня Свидниччини порівнювало польське військо з УПА й порів­няння було на користь українців. Словаки говорили: "Польське військо — це була банда, обдерта, брудна, голодна. Натомість УПА — це справжня армія, подібна до німецької або чеської". Навіть словацькі жандарми були захоплені рейдуючими відділа­ми. Вони оповідали одному священикові: "Билі у нас українське возстальце. Вельмє пєкнє се заховалі. А на нашу збрань навет не смотрєлі. Оні маю лепшу збрань амсріцку, а англіцку..."*.

¹ Пізніше зарахований до "ворогів народу".

' Результат виборів у Словаччині: 61,92% голосів було за демократичну партію, 30,72% за комуністичну, решта — за дрібні партії.

¹ 3 листа одного греко-католицького священика, оригінал переховується в Архівах ЗПУГВР.

Великдень 1946 р. частина рейдуючого відділу проводила в гре-ко-католицькому селі в Гіралтовському окресі. Про цей Великдень оповідав один греко-католицький священик, що дістався на Захід: "На самий Великдень 21 квітня о 4-й год. ранку, саме коли я збирався на Літургію, прийшло на церковний майдан 5 сотень по­встанців зі своїм польовим духовником. Повстанський хор співав мені до Служби Божої. Співав прекрасно: мої вірники плакали з радісного зворушення і жалю, що ті вояки не можуть святкувати Пасхи в своїх церквах. Під час Служби Божої польовий духівник сповідав своїх вояків. Майже всі вони приступили до Святого Причастя. Під час свячення пасок українські повстанці, опустив­ши кріси до ніг, співали хором "Христос Воскрес із мертвих". Я і мої парохіяни не могли стримати сліз зворушення, слухаючи їх­нього співу. Всі мої вірники запросили українських повстанців до себе на свята. Ввечері повстанці виводили з дівчатами коло церкви гагілок, яких мої вірники ще ніколи не бачили"¹.

У червні 1946 р. українські повстанці ще раз з'явились у Свидниччині. 8 червня відвідали вони с. Грабівчик. Через кіль­ка днів були в селах Рівне і Млинарівці. Про цей рейд знову з'явилося багато вісток у світовій пресі.

Великий рейд УПА 1947—1948 pp.

¹ Там же. Цей лист, а також протокольні свідчення про рейд, що зберігаються в Архівах ЗПУГВР, і голоси світової преси поряд з голосами словацької підпільної преси свідчать, що рейдуюча частина (приблизно 1000 повстанців) під проводом сотника Мирона гідно і з честю виконала своє завдання. Командир рейду сотник Мирон перейшов до УПА з дивізії "Галичина". Загинув 1946 р. унаслідок нещасного випадку, підміновуючи залізничні рейки. За рейд на Словаччину був відзначений Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу.

Після виселення всього українського населення з Закерзоння ГК УПА вирішило провести великі рейди у Словаччину у другій половині 1947 і 1948 pp. Відділи УПА й підпільні кадри отри­мали наказ поступово залишати українські землі за лінією Кер­зона й переходити в Україну або через Чехословаччину до Ні­меччини й Австрії. Незважаючи на велику перевагу ворожих сил трьох держав, що приступили до ліквідації УПА, незважаючи на озброєння польських і чехо-словацьких комуністів, рейдуючі ча­стини, хоч і з незначними втратами, пройшли з боями 1500 км і дійшли до місць свого призначення, викликаючи подив своїм збройним чином в усьому світі. Про рейд і появу озброєних від­ділів УПА в Німеччині й Австрії заговорили пресові агенції й радіо, їх коментували в світовій пресі. У цій пресі з'являлося що­раз більше голосів, що правдиво висвітлювали українську ви­звольну боротьбу й проявляли до цієї боротьби свої симпатії.

Командиром рейдуючої частини в 1947 p. був майор Петро . Миколенко ("Байда"), один з визначніших старшин УПА-Захід. У 1944 р. командував рейдом відділів УПА ТВ "Лемко" (командир Рен) на Схід. Пройшов Карпатами з Лемківщини до Чорного Лісу й назад. Уродженець СУЗ, прийшов до УПА з цілим відділом, що складався з вояків родом з ОСУЗ і СУЗ. У склад рейдуючої части­ни входили дві групи під командою Громенка й Бурлаки.

Першим вирушив ще в травні 1947 р. на Захід Громенко. Пе­рейшовши західну Лемківщину, група Громенка просувалася важ­ко доступними долинами Великих Татр і перейшла в Малі Тат­ри. Тут заступили їм дорогу одна чеська дивізія, старшинська школа й мобілізовані до боротьби з відділами УПА колишні пар­тизани. Громенко розчленував свою групу на дрібні відділи й по­сувався далі на Захід фронтом шириною до 50 км. Серйозними перешкодами на його шляху були ріки Ваг, Морава, Влтава й інші, що їх пильно вартував ворог. Маршрутом Преров, Простє-йов, Требіч, Пісек, Пільзно група Громенка пробилася до Бава­рії. 11 вересня перших 36 бійців цієї групи перетнули баварсь­ко-чеський кордон коло с. Вільденранна, пройшовши за чоти­ри місяці 1500 км і провівши на шляху просування 22 бої. Ко­жен з цих 36 бійців був поранений у рейді. Через кілька днів перетнули кордон всі інші бійці рейдуючого відділу.

Група Бурлаки вирушила пізніше. Вона теж просувалася мар­шрутом групи Громенка аж до Малих Татр, але потрапила у ве­лику блокаду. Відділи групи розчленувалися й маршували на За­хід, уникаючи боїв. Унаслідок зради лісничого^ Василя Ільчука в руки чехів потрапив командир групи Бурлака з трьома членами свого штабу і зв'язковою (4 вересня). Чехи поширювали заклик, написаний власноручно Бурлакою з його фотографією і переко­нували українських повстанців здаватися в полон. Проте біль­шість бійців групи Бурлаки також перейшла щасливо до Австрії й Німеччини.

Останньою рейдувала група працівників ОУН Лемківського надрайону під проводом Мара. Вона вийшла з Лемківщини