Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зміст відкрите заняття.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
757 Кб
Скачать
☆

Перебіг заняття

I. Організація студентів. Постановка завдань заняття.

II. Мотивація навчальної діяльності.

У попередній темі ми розглянули, які види потреб існують. Вони можуть бути задоволені лише там, де є виробництво. Найголовнішою метою виробництва є створення споживчих благ для якнайповнішого задоволення потреб людей. Потреби, що на перший погляд не залежать від виробництва — потреби в повітрі, питній воді або спілкуванні, — насправді є залежними від виробництва. Адже якість води й повітря — це похідні від екологічної чистоти виробничих технологій, а змістовність спілкування людей залежить від розвинутості особливого виробництва — індустрії розваг.

Вивчення економічного змісту виробництва необхідне для тих, хто працює чи готується до трудової діяльності.

Завдання 1. Назвіть поняття, пов'язані з виробництвом. Виграє той, чиє слово буде останнім. Метою завдання є сприяння формуванню пізнавального інтересу, розвитку технічних умінь у процесі навчання.

III. Актуалізація опорних знань:

Завдання 1. Тест «Так чи ні».

1. Економічна наука досліджує, як має розвиватися суспільство. (Ні)

2. Ідея природної економічної свободи була єдиним внеском А. Сміта в економічну теорію. (Ні)

3. Етапи економічного дослідження: збирання фактів, розробка теорій, обґрунтування економічної теорії. (Так)

4. Моделі відображають головні взаємозв'язки між економічними величинами. (Так)

5. Потреба — це необхідність мати якомога більше товарів і послуг. (Ні)

6. Потреби людей обмежені, а суспільні блага безмежні. (Ні)

7. Потреби задовольняються споживчими благами. (Так)

8. Піраміда Маслоу — це своєрідна класифікація потреб, створена за критерієм значущості та ієрархії потреб. (Так)

9. Задовольняючи свої потреби, людина керується об'єктивними оцінками споживчих благ. (Ні)

10. В економіці, де звичайним явищем є насичення ринку споживчими благами, діє правило зменшення граничної корисності споживчого блага. (Так)

11. В економіці, де звичайним явищем є дефіцит споживчих благ і на поведінку споживача суттєво впливає інфляція, може діяти правило зростання граничної корисності споживчого блага. (Так)

IV. Вивчення нового матеріалу.

Зміст

Методика

  1. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне

Як нам уже відомо, основою життя людського суспільства є економіка, яка утворює каркас цивілізації і є фундаментом для усіх інших сфер діяльності людей – політики, культури, моралі, ідеології, науки, соціальної і духовної сфери тощо. У сфері економіки створюються і використовуються життєві блага для задоволення людських потреб. Щоб жити, працювати, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло (К. Маркс), тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби для життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ – це трудова діяльність людей. Створені життєві блага здійснюють свій рух (економічний кругообіг) через усі сфери – виробництво, розподіл, обмін і споживання. Таким чином, найважливішою сферою економіки є виробництво.

Розвиток цивілізації свідчить про те, що за час свого існування людству відомі лише три форми суспільного виробництва – натуральна, товарна і безпосередньо суспільна. У докапіталістичних формаціях панувала натуральна форма виробництва, але вже в період розпаду первісного ладу зароджується товарна.

Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і зна­ло дві основні форми організації суспільного виробництва: на­туральну і товарну. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма ор­ганізації суспільного виробництва.

Товарне виробництво, на відміну від натурального, є не замкнутою, а відкритою економічною формою господарства.

У товарному господарстві між виробниками існують не без­посередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.

Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та ін­ших.

По-перше, наявність суспільного поділу праці, за якого відбувається спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності. Там, де немає су­спільного поділу праці, не може бути і товарного виробництва, товарно-грошових відносин. Без поділу праці, без якісної ди­ференціації трудової діяльності виробників обмін результата­ми їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів.

По-друге, наявність економічного відособлення виробни­ків благ як власників. Економічною основою відокремленості суб'єктів господарювання спочатку була приватна власність на засоби виробництва, а потім й інші форми власності (колек­тивна, акціонерна, змішана тощо). Продукти праці проти­стоять один одному як товари, якщо вони вироблені еконо­мічно самостійними виробниками, що самі розпоряджаються результатами своєї праці. Тобто, якщо товаровиробник водно­час є і товаровласником. Власник самостійно вирішує на свій страх і ризик, що, де, коли і скільки виготовляти, з ким здій­снювати обмін і на яких умовах. Тобто, економічна відокрем­леність зумовлює наявність яскраво вираженою економічного інтересу суб'єкта і свободу вибору ним господарської діяль­ності.

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і роз­винуте.

Проста й розвинута форми товарного виробництва мають спільні риси і відмінності

У сучасних умовах зростає рівень загальності товарного виробництва як у рамках національних господарств, так і у всесвітньому масштабі.

Це зумовлено такими причинами:

по-перше, процесом подальшого поглиблення суспільного поділу праці всередині національної економіки, що супрово­джується виникненням нових галузей виробництв (електроні­ка, біотехнологія. космічна техніка, телекомунікації, інфор­матика тощо);

по-друге, тенденцією розширення товарних відносин у сфе­рі нематеріального виробництва, що спрямоване на задоволен­ня інтелектуальних потреб людини;

по-третє, швидким зростанням чисельності населення, що викликає розширення ринку найманої праці;

по-четверте, завдяки процесу інтернаціоналізації, розши­ренню всесвітніх економічних зв'язків товарне виробництво дедалі більше набуває всесвітнього характеру.

Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки.

Тому економіка, яка відки­дала необхідність розвитку товарного виробництва, ринкових відносин, відкидала і досягнення світової цивілізації, чим прирікала себе на саморуйнування, як це трапилося з команд­но-адміністративною економікою в колишніх соціалістичних країнах. Тому вихід із кризи й економічний розвиток України полягає у створенні розвинутої ринкової економіки, інтегру­ванні її у світове ринкове господарство.

РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації

(слайд 3-4 демонструють визначення поняття натуральне господарсьво та товарне виробництво)

РОБОТА ЗІ СХЕМОЮ

(слайд 5 – основні риси натурального господарства)

БЕСІДА

Які причини зумовили виникнення і функціону-вання то­варного виробництва, товарних відносин?

(слайд 6 – причини виникнення товарного виробництва)

(слайд 7-8 – поняття простого та розвинутого виробництва

РОБОТА ЗІ СХЕМОЮ

(слайд 9 – спільність і відмінність простого й розвинутого то­варного виробництва)

(слайд 10 – причини зростання загального товарного виробництва)

(слайд 11 – поняття ринкова економіка)

ВИСНОВОК

Дві обов'язкові передумови, необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва, — на­явність суспільного поділу праці та економічного відокрем­лення виробників. І якщо суспільний поділ праці створює об'єктивні умови для обміну взагалі, то економічна відокрем­леність виробників потребує обміну товарів як еквівалентів.

2. Зміст і структура суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогре­сивного руху людського суспільства, розвитку всієї цивіліза­ції.

Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки.

По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне ви­робництво. Воно, починаючи з первіснообщинного суспіль­ства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний про­цес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в якому бере участь лише окрема особа, так само без­глуздо, як існування і розвиток мови без спілкування людей.

У будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від од­ного. Реально ж суб'єкти господарювання об'єднані взаємни­ми зв'язками як виробники і споживачі щодо отримання зна­рядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продук­ції. Уся ця система господарських зв'язків, що ґрунтується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний ор­ганізм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв'язку, не може бути "справ­жнім" виробником, що відповідає його економічній природі.

По-друге, у процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких ви­значається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний харак­тер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Су­спільство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є вод­ночас процесом відтворення. Відтворювальний аспект су­спільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного продукту: власне виробництво, розпо­діл, обмін і споживання.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складо­вою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціо­нує і розвивається на основі властивих їй об'єктивних еконо­мічних законів.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці, засоби праці.

Праця — свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою за­доволення потреб.

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Ін­шими словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.

Предмети праці — усі природні речовини, на які спрямо­вана праця людини і які становлять матеріальну основу май­бутнього продукту.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби ви­робництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематері­альне виробництво

Суспільне виробництво має і галузеву структуру.

У нематеріальному виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художника, скульптора, письменника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їх­ньої праці, як і в матеріальному виробництві, є створення ма­теріалізованих благ — книг, картин, скульптур, кінострічок, фотографій. Але все-таки духовне виробництво відносять до нематеріального виробництва, оскільки головним у ньому є не матеріальна частина створення речі, а її естетична ціннісність, глибина духовного відображення реального світу через талант людини.

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває фор­ми "товару-послуги", яка має ряд характерних ознак, що від­різняють її від продукту сфери матеріального виробництва

Між сферами матеріального та нематеріального виробни­цтва існує тісний взаємозв'язок та взаємодія. Сфера матеріального виробництва створює матеріально-технічну ба­зу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріаль­ного виробництва. У свою чергу сфера нематеріального вироб­ництва задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі сфери матеріального виробництва. Підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного і культур­ного рівнів працівників сфери матеріального виробництва, розвиток охорони здоров'я, спорту, туризму, поліпшення жит­лових умов, повноцінний відпочинок значною мірою вплива­ють на якість і продуктивність їх праці.

У сучасних умовах значення сфери нематеріального вироб­ництва і послуг значно підвищується, його зростання стає за­кономірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особливо розвинутих цивілізованих держав.

РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації

(слайд 14 – поняття суспільного виробництва)

(слайд 15 – основні риси виробництва)

(слайд 16 – структурні елементи виробництва

(слайд 17 – сфери суспільного виробництва

(слайд 18 – галузева структура суспільного виробництва)

(слайд 19 – ознаки товару-послуги)

(слайд 20 – взаємозвязок матеріального і нематеріального виробництва)

(дидактичний матеріал)

3. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умо­ви — фактори виробництва.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економічній науці поряд з поняттям "фактори виробни­цтва" використовується і така категорія, як "ресурси виробни­цтва". Вони є сукупністю природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в про­цесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресур­сів, це вже реально використані в процесі виробництва ресур­си. Інакше кажучи, фактори виробництва — це "працюючі ре­сурси".

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факто­рів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Сучасна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуаль­ною діяльністю людини, спрямованою на виробництво еконо­мічних благ і надання послуг В економічній науці, протягом останнього часу, сформувала­ся концепція "людського капіталу", згідно з якою праця осві­ченого та кваліфікованого працівника розглядається як голо­вний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.

Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певного запасу знань, навичок, здібнос­тей, мотивацій і стану здоров'я, які доцільно й ефективно вико­ристовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як су­купність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, ви­користовуваних для виробництва товарів та послуг.

Цей фактор є в основному в двох формах: нату­рально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капі­талу представлений машинами, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигля­ді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочи­нає свою діяльність, для придбання матеріально-речових еле­ментів виробництва та наймання робочої сили.

Земля як фактор виробництва включає саму землю, а та­кож лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

При цьому сама земля в цій сукупності факторів розгляда­ється як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак:

по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором вироб­ництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею суші нашої планети і становить лише 29 % від її загальної площі. В Украї­ні площа землі становить 61 млн. га, в тому числі площа сіль­ськогосподарських угідь — 42 млн. га;

по-друге, земля є не відтворюваним фактором виробни­цтва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини при­родного багатства її практично неможливо штучно відтво­рити;

по-третє, земля, на відміну від інших факторів вироб­ництва, є фізично, непереміщуваним фактором виробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілю сільськогос­подарського виробництва для суб'єктів господарювання;

по-четверте, земля як фактор виробництва при належ­ному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;

по-п'яте, земля широко використовується і в несільськогосподарському виробництві як територія для будівни­цтва виробничих споруд, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин тощо.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спря­мована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді ство­рення нових засобів праці, впровадження прогресивних техно­логій, використання нових видів енергії, матеріалів, передо­вих методів організації виробництва та праці тощо, наука пе­ретворилась на головну продуктивну силу суспільства.

Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно револю­ціонізує всі інші фактори виробництва (працю, капітал, під­приємницькі здібності, інформацію, природокористування), збагачує їх якісно новим змістом.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим факто­ром суспільного виробництва, який можна визначити як сис­тему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життє­діяльності й насамперед в економічній сфері.

Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та ви­робництвом, інформація має суттєвий вплив на розвиток економічних процесів. Завдяки розвитку інформації відбува­ється переоцінка ролі та місця матеріально-речових факторів суспільного виробництва. Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економіч­ної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційна місткість виробництва, праці та продукту.

Екологічний фактор виробництва. В другій половині XX століття у зв'язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили.

Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фак­тор виробництва, що характеризує діяльність людини стосов­но поєднання та ефективного використання всіх інших фак­торів виробництва з метою створення благ та послуг.

Специфіка цього фактора полягає в особливому типі пове­дінки суб'єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідаль­ності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують роз­виток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлен­ня, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкрива­ють дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю зна­чущістю та результативністю прирівнюється до витрат інте­лектуального капіталу.

Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів ви­робництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і вза­ємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спромож­ний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б од­ного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.

Крім того, факторам виробництва властива взаємозамін­ність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляєть­ся, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробни­цтва і максимально можливим обсягом продукції, що виробля­ється за допомогою цього набору факторів, характеризує ви­робничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого.

РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації

(слайд 22 – фактори виробництва)

ДОПОВІДЬ СТУДЕНТА

(слайд 24 – ознаки фактору виробництва земля)

ВИСНОВОК.

Зем­ля як специфічний та не відтворюваний фактор виробництва, який необхідно берегти та раціонально викори-стовувати.

ВИСНОВОК

У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна револю­ція переростає в інформаційну револю-цію, яка стає вирішаль­ним фактором еконо-мічного та соціального розвитку сучасно­го суспільства. І в цих умовах суспільство, яке не стало на шлях інформатизації та радикальної трансфор-мації на її осно­ві господарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відста-вання та поступову деградацію.

ВИСНОВОК.

Факторами виробни-цтва є земля, праця, капітал» здатність підприємництва, і, як уважають деякі економісти, інформація.

Земля - це узагальню-юче визначення всієї сукупності ресур­сів, які людина, розпочинаючи виробництво, бере в природи.

Праця - це узагальню-юче визначення лю-дських ресурсів, за­лучених до виробництва.

Капітал - це узагальню-юче визначення майна, що належить підприє-мцям або іншим власникам і використо-вується для створення речей і послуг.

Здатність до підприємництва здібність до організації вироб­ництва, ризику в момент організації чи перебудови.

Інформація – Інформа-тивний ресурс, який використовується при виробництві.

(слайд 25 – виробництво як система перетворення)

(слайд 26-27 – творче завдання див. дидактичний мат.)

4. Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники

Процес виробництва завжди пов'язаний із певними елементами, без яких він відбуватися не може.

Залежно від способу поєднання праці та засобів виробництва виділяють такі технологічні способи виробництва: реміснича технологія, машинне та сучасне автоматизоване виробництво.

Ефективність — це одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів.

При повному обсязі виробництва розрізняють два види ефективності — розподільна та виробнича.

Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів та послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства.

Виробнича ефективність — використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і надання послуг із найнижчими витрата.

Оскільки ресурси обмежені, то зазвичай економіка за повної зайнятості та повного обсягу виробництва не може забезпечити безмежну кількість товарів і послуг. Саме тому люди повинні здійснювати вибір: що виробляти, а від яких товарів відмовитися.

Множинність економічних цілей при обмеженості, ресурсів ставить проблему економічного вибору — вибору найкращого з альтернативних варіантів їх використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб за даних витрат.

Соціально-економічними орієнтирами пошуку раціональних альтернативних варіантів використання ресурсів є не лише економія і зростання їхньої віддачі, а й: оптимізація процесу споживання; збереження й охорона довкілля; здешевлення товарів і послуг; забезпечення перспектив розвитку виробництва і споживання. Раціональна людина має підрахувати не лише майбутні витрати, але й витрати невикористаних виробничих можливостей. Це допоможе зробити оптимальний вибір.

Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників.

У найзагальнішій методологічній формі економічна ефективність суспільного виробництва визначається як співвідношення "результати — витрати" за формулою

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність пра­ці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефективність.

З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як від­ношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу:

Продуктивність праці на макрорівні визначають як від­ношення національного доходу до середньої чисельності пра­цівників, зайнятих у його створенні.

Трудомісткість — це показник, обернений продуктивно­сті праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

Фондовіддача — це показник, який характеризує ефек­тивність використання засобів праці, тобто кількість продук­ції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виготовленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

Фондомісткість — це зворотний бік фондовіддачі, який відображає вартість витрат виробничих фондів на одиницю виготовленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використа­них предметів праці, тобто показує, скільки виготовлено про­дукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витраче­них матеріальних ресурсів.

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріало-віддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ре­сурсів на одиницю виробленої продукції.

Капіталомісткість — це показник, близький до показ­ника фондомісткості продукції. Він визначається як відно­шення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним при­росту обсягу виробленої продукції.

Соціальна ефективність суспільного виробництва пока­зує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню своєї го­ловної, кінцевої мети — служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини

Рівень життя — це фактичний стан забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матері­альних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту — прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум — це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормаль­ного функціонування організму людини, збереження її здо­ров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Законом України з 1 грудня 2014 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу встановлено в обсязі 1301 грн. Це со­ціальний орієнтир для формування величини мінімальної за­робітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних ви­плат.

Прожитковий мінімум відображає так звану межу біднос­ті населення, за якою настає деградація особистості.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення.

Ці чотири стандарти (ІЛР) використовуються у світовій практиці експертами ООН для встановлення відповідності рів­ня життя, освіченості і довголіття країни міжнародним стан­дартам.

Крім того, для аналізу стану її прогнозування соціально-економічної ситуації в країні розраховують й інші показники:

Між економічною та соціальною ефективністю виробни­цтва існує тісний взаємозв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого став­лення робітників до праці тощо) суттєво впливає на підвищен­ня ефективності суспільного виробництва.

РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації

(слайд 29-30 – мета виробництва та технологічні способи виробництва

(слайд 31-32 – визначення ефективності та видів ефективності)

(слайд 33 – формула розрахунку ефективності виробництва)

РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ

(див. дидактич мат.)

(слайд 34 – показники економічної ефективності)

(слайд 35-36 – формули розрахунку показників економічної ефективності)

РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ

(див. дидактич мат.)

(слайд 37 - показники соціальної ефективності виробництва)

ДОПОВІДЬ СУДЕНТА «Споживчий кошик українця» дидактичний матеріал

(слайд 38-39 – показники розвитку людини (ІРЛ)

Зміст виробництва розкривається також у його організаційних формах, до числа яких належать поділ праці, обмін діяльністю, управління.

Виробництво завжди має суспільний характер, адже люди працюють спільно, створюючи блага, як правило, не для себе особисто, а для задоволення потреб інших. Це зумовлюється поділом, кооперацією, комбінуванням праці.

Поділ праці означає спеціалізацію-окремих виробників чи їхніх груп на створенні певного блага або на виконанні визначених трудових операцій.

Окремі виробники, підприємства і цілі галузі спеціалізуються на виробництві певних благ або їхніх частин та виконанні певних операцій (наприклад, транспортування, торгівля, кредит, виконання окремих операцій під час виготовлення одного життєвого блага, тощо). Тому розрізняють попродуктивний (спеціалізація на створенні окремих продуктів) і поопераційний (спеціалізація на окремих виробничих операціях) поділ праці. У примітивних суспільствах здійснюється переважно природний поділ праці — за статтю й віком.

Кооперація праці — це такий поділ праці, коли багато спеціалізованих виробників спільно беруть участь у єдиному процесі виробництва або пов'язаних між собою процесах виробництва.

Сукупність підприємств, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це підприємства транспорту, зв'язку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо. Послуги виробничого характеру надають оптові та роздрібні торговці, банкіри, страхові та рекламні агенти, брокери, водії, зв'язківці.

Із курсу математики та соціально-економічної географії ви знаєте, що показником ефективності виробництва є продуктивність праці. Вона визначається за формулою: де ПП - продуктивність праці,

Q — кількість виробленої продукції,

L — кількість людей, задіяних у процесі виробництва,

ІПП — це індекс продуктивності праці, відносна величина, що характеризує зміну рівня певного явища в часі, просторі чи порівняно з планом. Вимірюється в частках або у відсотках.

(слайд 40-41 – кооперація праці та формула розрахунку)

Використовуючи знання з історії, фізики, техніки, охарактеризуйте названі способи виробництва.

1. Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини: з природою і сукупністю стосунків між людьми. Проаналізувавши наведену схему, визначте, як проявляються ці взаємодії в реальному житті?

РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ (див. дидакт.матер)

5. Альтернатівні теорії вартості

Вартість належить до фундаментальних, вихідних категорій економічної науки, від неї, як на генеалогічному дереві, виростають інші категорії, також ціна, прибуток, попит, пропозиція тощо. Вона пронизує весь комплекс економічних зв'язків, що виникають у процесі суспільного відтворення матеріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу та споживання. Охоплюючи всі клітини економіки, вартість визначає мотиви й мету діяльності економічних суб'єктів, сприяє ефективному розподілу й використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

Водночас вартість виконує важливу обліково-інформативну функцію. Уся статистика, комерційна і виробнича інформація щодо процесів, що відбуваються в економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні. Нарешті, сучасна інтернаціоналізація економічних відносин зумовлює і відповідну інтернаціоналізацію категорії вартості.

Тому аналіз теорій вартості, оцінка їх надбань та окреслення перспектив мають важливе значення не тільки для вдосконалення системи економічних знань, а й для розв'язання деяких сучасних суспільно-господарських проблем нашої країни.

В економічній науці існує кілька теорій вартості: факторів (витрат) виробництва, попиту і пропозиції, трудової вартості, граничної корисності тощо.

У розвитку будь-якого виробництва існують межі, які виникають тому, що суспільство володіє лише певним обсягом факторів виробництва, миттєве збільшення яких є недосяжною мрією. Через обмеженість перед суспільством завжди виникає проблема, як розподілити ресурси таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайкраще задовольнити потреби людей.

Обмеженість певною мірою відносна, оскільки вона зумовлена рівнем потреб. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Наприклад, менше споживання виробів із хутра збереже життя багатьом тваринам. Але деякі види ресурсів, насамперед невідтворювані, обмежені природою. Тож, прийде час, коли їх буде вичерпанно. Наприклад, корисні копалини, родючі ґрунти, водні ресурси, ліси — їх кількість у природі ми можемо визначити, а бездумне використання може призвести до їх вичерпання. Що стосується цих ресурсів, то вони є абсолютно обмежені.

РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ

(слайд 42 – основні теорії вартості)

(слайд 43 – проблеми вибору)

виробничі ресурси поділяються на відтворювані та не відтворювані. Пригадайте з курсу географії, які ресурси належать до відтворюваних, а які до не відтворюваних.

Альтернативна вартість — це ціна однієї речі, що вимірюється через іншу річ, від якої необхідно відмовитися в процесі вибору.

Одним із класичних прикладів економічних моделей є крива виробничих можливостей (КВМ), за допомогою якої визначаємо умови прийняття рішення виробником щодо використання обмежених ресурсів в умовах зростаючих потреб. Спробуємо зробити припущення:

— Економіка функціонує в умовах повної зайнятості й досягає потенційного обсягу виробництва.

— Кількість наявних ресурсів постійна.

— Технологія виробництва постійна.

— Уся вироблена продукція поділяється на два види: споживчі товари й засоби виробництва.

Крива АСВ характеризується максимально можливими обсягами виробництва засобів виробництва і споживчих благ за умови повного та ефективного використання всіх наявних ресурсів й описує чотири фундаментальні принципи функціонування будь-якої економічної системи.

— Усі ресурси, які використовуються у виробництві, є обмеженими (точки А, В, С — максимальні можливості системи).

— Існує необхідність вибору між альтернативними можливостя­ми використання ресурсів (або А, або В, або С).

— Вибір одного з варіантів виробництва призводить до втрати можливості використати ресурси будь-яким іншим чином, тобто пов'язаний із витратами втрачених можливостей (альтернативною вартістю).

— Під час нарощування виробництва одного з товарів (наприклад, споживчих товарів) і скорочення виробництва іншого (наприклад, за­собів виробництва) витрати втрачених можливостей (альтернативна вартість) зростають.

РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації

(слайд 44 - визначення альтернативної вартості, виробничих можливостей та кривої виробничих можливостей)

РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА

підкріплюється демонстрацією презентації

(слайд 45-51 – різновиди кривої виробничих можливостей та шляхи зростання виробничих можливостей)

РОЗВ’ЯЗОК ЗАДАЧ

(див. дидактичний матеріал)