- •Передмова
- •Методична розробка заняття змістового модулю 1. Загальні засади теорії економічного розвитку суспільства
- •Перебіг заняття
- •I. Організація студентів. Постановка завдань заняття.
- •III. Мотивація навчальної діяльності.
- •II. Актуалізація опорних знань:
- •IV. Вивчення нового матеріалу.
- •V. Закріплення вивченого матеріалу.
- •VI. Узагальнення вивченого матеріалу.
- •Перебіг заняття
- •I. Організація студентів. Постановка завдань заняття.
- •II. Мотивація навчальної діяльності.
- •III. Актуалізація опорних знань:
- •IV. Вивчення нового матеріалу.
- •V. Закріплення вивченого матеріалу.
- •VI. Узагальнення вивченого матеріалу.
- •Перебіг заняття
- •I. Організація студентів. Постановка завдань заняття.
- •II. Мотивація навчальної діяльності.
- •III. Актуалізація опорних знань:
- •IV. Вивчення нового матеріалу.
- •V. Закріплення вивченого матеріалу.
- •VI. Узагальнення вивченого матеріалу.
- •Перебіг заняття
- •I. Організація студентів. Постановка завдань заняття.
- •II. Актуалізація опорних знань:
- •III. Мотивація навчальної діяльності.
- •IV. Вивчення нового матеріалу.
- •Економічні системи та їх класифікація
- •V. Узагальнення вивченого матеріалу.
- •VI. Закріплення вивченого матеріалу.
- •VII. Домашне завдання:
- •Перебіг заняття
- •I. Організація студентів. Постановка завдань заняття.
- •II. Актуалізація опорних знань:
- •III. Мотивація навчальної діяльності.
- •IV. Вивчення нового матеріалу.
- •Власність в економічній системі
- •V. Узагальнення вивченого матеріалу.
- •VI. Закріплення вивченого матеріалу.
- •VII. Домашне завдання:
- •Рекомендована література
- •З мротос сагавтабт утрость і тикопло. (з ростом багатства ростуть і клопоти).
- •3 Конкурс "Що людині треба?"
- •4 Конкурс "Як ти думаєш?"
- •5 Конкурс. "Загадки".
- •7 Конкурс "Назви слово".
- •8 Конкурс. Билиця і казка.
- •1. Перевірти правельність відношення до груп матеріального та не матеріального виробництва
- •2. Робота з дошкою.
- •3 Завдання: прочитай речення, розподіли по групам, поясни.
- •4. Тест для самоконтролю.
- •Доповідь студента Підходи до класифікації факторів виробництва.
- •Доповідь студента Споживчий кошик
- •Доповідь студента Теорії вартості
- •Продуктивність праці
- •Продуктивність суспільної праці, матеріаломісткість, капіталомісткість
- •Трудомісткість
- •Фондомісткість, фондовіддача
- •Матеріалоємність
- •Доповідь студента
- •Доповідь студента
- •Право власності
- •Право власності
- •Бланк відповідей Практична робота з економіки право власності
Перебіг заняття
I. Організація студентів. Постановка завдань заняття.
II. Мотивація навчальної діяльності.
У попередній темі ми розглянули, які види потреб існують. Вони можуть бути задоволені лише там, де є виробництво. Найголовнішою метою виробництва є створення споживчих благ для якнайповнішого задоволення потреб людей. Потреби, що на перший погляд не залежать від виробництва — потреби в повітрі, питній воді або спілкуванні, — насправді є залежними від виробництва. Адже якість води й повітря — це похідні від екологічної чистоти виробничих технологій, а змістовність спілкування людей залежить від розвинутості особливого виробництва — індустрії розваг.
Вивчення економічного змісту виробництва необхідне для тих, хто працює чи готується до трудової діяльності.
Завдання 1. Назвіть поняття, пов'язані з виробництвом. Виграє той, чиє слово буде останнім. Метою завдання є сприяння формуванню пізнавального інтересу, розвитку технічних умінь у процесі навчання.
III. Актуалізація опорних знань:
Завдання 1. Тест «Так чи ні».
1. Економічна наука досліджує, як має розвиватися суспільство. (Ні)
2. Ідея природної економічної свободи була єдиним внеском А. Сміта в економічну теорію. (Ні)
3. Етапи економічного дослідження: збирання фактів, розробка теорій, обґрунтування економічної теорії. (Так)
4. Моделі відображають головні взаємозв'язки між економічними величинами. (Так)
5. Потреба — це необхідність мати якомога більше товарів і послуг. (Ні)
6. Потреби людей обмежені, а суспільні блага безмежні. (Ні)
7. Потреби задовольняються споживчими благами. (Так)
8. Піраміда Маслоу — це своєрідна класифікація потреб, створена за критерієм значущості та ієрархії потреб. (Так)
9. Задовольняючи свої потреби, людина керується об'єктивними оцінками споживчих благ. (Ні)
10. В економіці, де звичайним явищем є насичення ринку споживчими благами, діє правило зменшення граничної корисності споживчого блага. (Так)
11. В економіці, де звичайним явищем є дефіцит споживчих благ і на поведінку споживача суттєво впливає інфляція, може діяти правило зростання граничної корисності споживчого блага. (Так)
IV. Вивчення нового матеріалу.
Зміст |
Методика |
|
|
Як нам уже відомо, основою життя людського суспільства є економіка, яка утворює каркас цивілізації і є фундаментом для усіх інших сфер діяльності людей – політики, культури, моралі, ідеології, науки, соціальної і духовної сфери тощо. У сфері економіки створюються і використовуються життєві блага для задоволення людських потреб. Щоб жити, працювати, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло (К. Маркс), тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби для життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ – це трудова діяльність людей. Створені життєві блага здійснюють свій рух (економічний кругообіг) через усі сфери – виробництво, розподіл, обмін і споживання. Таким чином, найважливішою сферою економіки є виробництво. Розвиток цивілізації свідчить про те, що за час свого існування людству відомі лише три форми суспільного виробництва – натуральна, товарна і безпосередньо суспільна. У докапіталістичних формаціях панувала натуральна форма виробництва, але вже в період розпаду первісного ладу зароджується товарна. Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство. Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва. Товарне виробництво, на відміну від натурального, є не замкнутою, а відкритою економічною формою господарства. У товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів. Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших. По-перше, наявність суспільного поділу праці, за якого відбувається спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності. Там, де немає суспільного поділу праці, не може бути і товарного виробництва, товарно-грошових відносин. Без поділу праці, без якісної диференціації трудової діяльності виробників обмін результатами їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів. По-друге, наявність економічного відособлення виробників благ як власників. Економічною основою відокремленості суб'єктів господарювання спочатку була приватна власність на засоби виробництва, а потім й інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана тощо). Продукти праці протистоять один одному як товари, якщо вони вироблені економічно самостійними виробниками, що самі розпоряджаються результатами своєї праці. Тобто, якщо товаровиробник водночас є і товаровласником. Власник самостійно вирішує на свій страх і ризик, що, де, коли і скільки виготовляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах. Тобто, економічна відокремленість зумовлює наявність яскраво вираженою економічного інтересу суб'єкта і свободу вибору ним господарської діяльності. Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинуте. Проста й розвинута форми товарного виробництва мають спільні риси і відмінності У сучасних умовах зростає рівень загальності товарного виробництва як у рамках національних господарств, так і у всесвітньому масштабі. Це зумовлено такими причинами: по-перше, процесом подальшого поглиблення суспільного поділу праці всередині національної економіки, що супроводжується виникненням нових галузей виробництв (електроніка, біотехнологія. космічна техніка, телекомунікації, інформатика тощо); по-друге, тенденцією розширення товарних відносин у сфері нематеріального виробництва, що спрямоване на задоволення інтелектуальних потреб людини; по-третє, швидким зростанням чисельності населення, що викликає розширення ринку найманої праці; по-четверте, завдяки процесу інтернаціоналізації, розширенню всесвітніх економічних зв'язків товарне виробництво дедалі більше набуває всесвітнього характеру. Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки. Тому економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва, ринкових відносин, відкидала і досягнення світової цивілізації, чим прирікала себе на саморуйнування, як це трапилося з командно-адміністративною економікою в колишніх соціалістичних країнах. Тому вихід із кризи й економічний розвиток України полягає у створенні розвинутої ринкової економіки, інтегруванні її у світове ринкове господарство.
|
РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації (слайд 3-4 демонструють визначення поняття натуральне господарсьво та товарне виробництво)
РОБОТА ЗІ СХЕМОЮ (слайд 5 – основні риси натурального господарства)
БЕСІДА Які причини зумовили виникнення і функціону-вання товарного виробництва, товарних відносин?
(слайд 6 – причини виникнення товарного виробництва)
(слайд 7-8 – поняття простого та розвинутого виробництва
РОБОТА ЗІ СХЕМОЮ (слайд 9 – спільність і відмінність простого й розвинутого товарного виробництва)
(слайд 10 – причини зростання загального товарного виробництва)
(слайд 11 – поняття ринкова економіка)
ВИСНОВОК Дві обов'язкові передумови, необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва, — наявність суспільного поділу праці та економічного відокремлення виробників. І якщо суспільний поділ праці створює об'єктивні умови для обміну взагалі, то економічна відокремленість виробників потребує обміну товарів як еквівалентів. |
2. Зміст і структура суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво |
|
Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї цивілізації. Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки. По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне виробництво. Воно, починаючи з первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в якому бере участь лише окрема особа, так само безглуздо, як існування і розвиток мови без спілкування людей. У будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб'єкти господарювання об'єднані взаємними зв'язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Уся ця система господарських зв'язків, що ґрунтується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв'язку, не може бути "справжнім" виробником, що відповідає його економічній природі. По-друге, у процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва. По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є водночас процесом відтворення. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного продукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання. По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об'єктивних економічних законів. Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці, засоби праці. Праця — свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб. Праця виступає як процес функціонування робочої сили. Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили. Предмети праці — усі природні речовини, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту. Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил. Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво Суспільне виробництво має і галузеву структуру. У нематеріальному виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художника, скульптора, письменника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їхньої праці, як і в матеріальному виробництві, є створення матеріалізованих благ — книг, картин, скульптур, кінострічок, фотографій. Але все-таки духовне виробництво відносять до нематеріального виробництва, оскільки головним у ньому є не матеріальна частина створення речі, а її естетична ціннісність, глибина духовного відображення реального світу через талант людини. Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми "товару-послуги", яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв'язок та взаємодія. Сфера матеріального виробництва створює матеріально-технічну базу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріального виробництва. У свою чергу сфера нематеріального виробництва задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі сфери матеріального виробництва. Підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного і культурного рівнів працівників сфери матеріального виробництва, розвиток охорони здоров'я, спорту, туризму, поліпшення житлових умов, повноцінний відпочинок значною мірою впливають на якість і продуктивність їх праці. У сучасних умовах значення сфери нематеріального виробництва і послуг значно підвищується, його зростання стає закономірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особливо розвинутих цивілізованих держав. |
РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації (слайд 14 – поняття суспільного виробництва) (слайд 15 – основні риси виробництва)
(слайд 16 – структурні елементи виробництва
(слайд 17 – сфери суспільного виробництва
(слайд 18 – галузева структура суспільного виробництва)
(слайд 19 – ознаки товару-послуги)
(слайд 20 – взаємозвязок матеріального і нематеріального виробництва)
(дидактичний матеріал) |
3. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок |
|
Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови — фактори виробництва. Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. В економічній науці поряд з поняттям "фактори виробництва" використовується і така категорія, як "ресурси виробництва". Вони є сукупністю природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва — це "працюючі ресурси". Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва. Сучасна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію. Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг В економічній науці, протягом останнього часу, сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства. Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певного запасу знань, навичок, здібностей, мотивацій і стану здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва. Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг. Цей фактор є в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили. Земля як фактор виробництва включає саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі. При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак: по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором виробництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею суші нашої планети і становить лише 29 % від її загальної площі. В Україні площа землі становить 61 млн. га, в тому числі площа сільськогосподарських угідь — 42 млн. га; по-друге, земля є не відтворюваним фактором виробництва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини природного багатства її практично неможливо штучно відтворити; по-третє, земля, на відміну від інших факторів виробництва, є фізично, непереміщуваним фактором виробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілю сільськогосподарського виробництва для суб'єктів господарювання; по-четверте, земля як фактор виробництва при належному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально; по-п'яте, земля широко використовується і в несільськогосподарському виробництві як територія для будівництва виробничих споруд, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин тощо. Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства. Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва (працю, капітал, підприємницькі здібності, інформацію, природокористування), збагачує їх якісно новим змістом. Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом, інформація має суттєвий вплив на розвиток економічних процесів. Завдяки розвитку інформації відбувається переоцінка ролі та місця матеріально-речових факторів суспільного виробництва. Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційна місткість виробництва, праці та продукту. Екологічний фактор виробництва. В другій половині XX століття у зв'язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили. Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки суб'єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат інтелектуального капіталу. Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес. Крім того, факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу. Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію. Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого. |
РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації (слайд 22 – фактори виробництва)
ДОПОВІДЬ СТУДЕНТА
(слайд 24 – ознаки фактору виробництва земля)
ВИСНОВОК.
Земля як специфічний та не відтворюваний фактор виробництва, який необхідно берегти та раціонально викори-стовувати.
ВИСНОВОК
У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція переростає в інформаційну револю-цію, яка стає вирішальним фактором еконо-мічного та соціального розвитку сучасного суспільства. І в цих умовах суспільство, яке не стало на шлях інформатизації та радикальної трансфор-мації на її основі господарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відста-вання та поступову деградацію.
ВИСНОВОК.
Факторами виробни-цтва є земля, праця, капітал» здатність підприємництва, і, як уважають деякі економісти, інформація. Земля - це узагальню-юче визначення всієї сукупності ресурсів, які людина, розпочинаючи виробництво, бере в природи. Праця - це узагальню-юче визначення лю-дських ресурсів, залучених до виробництва. Капітал - це узагальню-юче визначення майна, що належить підприє-мцям або іншим власникам і використо-вується для створення речей і послуг. Здатність до підприємництва здібність до організації виробництва, ризику в момент організації чи перебудови. Інформація – Інформа-тивний ресурс, який використовується при виробництві. (слайд 25 – виробництво як система перетворення) (слайд 26-27 – творче завдання див. дидактичний мат.) |
4. Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники |
|
Процес виробництва завжди пов'язаний із певними елементами, без яких він відбуватися не може. Залежно від способу поєднання праці та засобів виробництва виділяють такі технологічні способи виробництва: реміснича технологія, машинне та сучасне автоматизоване виробництво. Ефективність — це одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів. При повному обсязі виробництва розрізняють два види ефективності — розподільна та виробнича. Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів та послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства. Виробнича ефективність — використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і надання послуг із найнижчими витрата. Оскільки ресурси обмежені, то зазвичай економіка за повної зайнятості та повного обсягу виробництва не може забезпечити безмежну кількість товарів і послуг. Саме тому люди повинні здійснювати вибір: що виробляти, а від яких товарів відмовитися. Множинність економічних цілей при обмеженості, ресурсів ставить проблему економічного вибору — вибору найкращого з альтернативних варіантів їх використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб за даних витрат. Соціально-економічними орієнтирами пошуку раціональних альтернативних варіантів використання ресурсів є не лише економія і зростання їхньої віддачі, а й: оптимізація процесу споживання; збереження й охорона довкілля; здешевлення товарів і послуг; забезпечення перспектив розвитку виробництва і споживання. Раціональна людина має підрахувати не лише майбутні витрати, але й витрати невикористаних виробничих можливостей. Це допоможе зробити оптимальний вибір. Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників. У найзагальнішій методологічній формі економічна ефективність суспільного виробництва визначається як співвідношення "результати — витрати" за формулою Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; екологоефективність. З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками. Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу: Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні. Трудомісткість — це показник, обернений продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції. Фондовіддача — це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виготовленої продукції до вартості основних виробничих фондів. Фондомісткість — це зворотний бік фондовіддачі, який відображає вартість витрат виробничих фондів на одиницю виготовленої продукції. Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки виготовлено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів. Матеріаломісткість є зворотним показником матеріало-віддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Капіталомісткість — це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції. Соціальна ефективність суспільного виробництва показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню своєї головної, кінцевої мети — служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини Рівень життя — це фактичний стан забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період. Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту — прожитковому мінімуму. Прожитковий мінімум — це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Законом України з 1 грудня 2014 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу встановлено в обсязі 1301 грн. Це соціальний орієнтир для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат. Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості. У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення. Ці чотири стандарти (ІЛР) використовуються у світовій практиці експертами ООН для встановлення відповідності рівня життя, освіченості і довголіття країни міжнародним стандартам. Крім того, для аналізу стану її прогнозування соціально-економічної ситуації в країні розраховують й інші показники: Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого ставлення робітників до праці тощо) суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва. |
РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації (слайд 29-30 – мета виробництва та технологічні способи виробництва (слайд 31-32 – визначення ефективності та видів ефективності)
(слайд 33 – формула розрахунку ефективності виробництва) РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ (див. дидактич мат.)
(слайд 34 – показники економічної ефективності) (слайд 35-36 – формули розрахунку показників економічної ефективності) РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ (див. дидактич мат.)
(слайд 37 - показники соціальної ефективності виробництва)
ДОПОВІДЬ СУДЕНТА «Споживчий кошик українця» дидактичний матеріал
(слайд 38-39 – показники розвитку людини (ІРЛ)
|
Зміст виробництва розкривається також у його організаційних формах, до числа яких належать поділ праці, обмін діяльністю, управління. Виробництво завжди має суспільний характер, адже люди працюють спільно, створюючи блага, як правило, не для себе особисто, а для задоволення потреб інших. Це зумовлюється поділом, кооперацією, комбінуванням праці. Поділ праці означає спеціалізацію-окремих виробників чи їхніх груп на створенні певного блага або на виконанні визначених трудових операцій. Окремі виробники, підприємства і цілі галузі спеціалізуються на виробництві певних благ або їхніх частин та виконанні певних операцій (наприклад, транспортування, торгівля, кредит, виконання окремих операцій під час виготовлення одного життєвого блага, тощо). Тому розрізняють попродуктивний (спеціалізація на створенні окремих продуктів) і поопераційний (спеціалізація на окремих виробничих операціях) поділ праці. У примітивних суспільствах здійснюється переважно природний поділ праці — за статтю й віком. Кооперація праці — це такий поділ праці, коли багато спеціалізованих виробників спільно беруть участь у єдиному процесі виробництва або пов'язаних між собою процесах виробництва. Сукупність підприємств, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це підприємства транспорту, зв'язку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо. Послуги виробничого характеру надають оптові та роздрібні торговці, банкіри, страхові та рекламні агенти, брокери, водії, зв'язківці. Із
курсу математики та соціально-економічної
географії ви знаєте, що показником
ефективності виробництва є продуктивність
праці. Вона визначається за формулою:
Q — кількість виробленої продукції, L — кількість людей, задіяних у процесі виробництва, ІПП — це індекс продуктивності праці, відносна величина, що характеризує зміну рівня певного явища в часі, просторі чи порівняно з планом. Вимірюється в частках або у відсотках. |
(слайд 40-41 – кооперація праці та формула розрахунку) Використовуючи знання з історії, фізики, техніки, охарактеризуйте названі способи виробництва. 1. Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини: з природою і сукупністю стосунків між людьми. Проаналізувавши наведену схему, визначте, як проявляються ці взаємодії в реальному житті? РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ (див. дидакт.матер) |
5. Альтернатівні теорії вартості |
|
Вартість належить до фундаментальних, вихідних категорій економічної науки, від неї, як на генеалогічному дереві, виростають інші категорії, також ціна, прибуток, попит, пропозиція тощо. Вона пронизує весь комплекс економічних зв'язків, що виникають у процесі суспільного відтворення матеріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу та споживання. Охоплюючи всі клітини економіки, вартість визначає мотиви й мету діяльності економічних суб'єктів, сприяє ефективному розподілу й використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас вартість виконує важливу обліково-інформативну функцію. Уся статистика, комерційна і виробнича інформація щодо процесів, що відбуваються в економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні. Нарешті, сучасна інтернаціоналізація економічних відносин зумовлює і відповідну інтернаціоналізацію категорії вартості. Тому аналіз теорій вартості, оцінка їх надбань та окреслення перспектив мають важливе значення не тільки для вдосконалення системи економічних знань, а й для розв'язання деяких сучасних суспільно-господарських проблем нашої країни. В економічній науці існує кілька теорій вартості: факторів (витрат) виробництва, попиту і пропозиції, трудової вартості, граничної корисності тощо. У розвитку будь-якого виробництва існують межі, які виникають тому, що суспільство володіє лише певним обсягом факторів виробництва, миттєве збільшення яких є недосяжною мрією. Через обмеженість перед суспільством завжди виникає проблема, як розподілити ресурси таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайкраще задовольнити потреби людей. Обмеженість певною мірою відносна, оскільки вона зумовлена рівнем потреб. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Наприклад, менше споживання виробів із хутра збереже життя багатьом тваринам. Але деякі види ресурсів, насамперед невідтворювані, обмежені природою. Тож, прийде час, коли їх буде вичерпанно. Наприклад, корисні копалини, родючі ґрунти, водні ресурси, ліси — їх кількість у природі ми можемо визначити, а бездумне використання може призвести до їх вичерпання. Що стосується цих ресурсів, то вони є абсолютно обмежені. |
РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ (слайд 42 – основні теорії вартості)
(слайд 43 – проблеми вибору) виробничі ресурси поділяються на відтворювані та не відтворювані. Пригадайте з курсу географії, які ресурси належать до відтворюваних, а які до не відтворюваних. |
Альтернативна вартість — це ціна однієї речі, що вимірюється через іншу річ, від якої необхідно відмовитися в процесі вибору. Одним із класичних прикладів економічних моделей є крива виробничих можливостей (КВМ), за допомогою якої визначаємо умови прийняття рішення виробником щодо використання обмежених ресурсів в умовах зростаючих потреб. Спробуємо зробити припущення: — Економіка функціонує в умовах повної зайнятості й досягає потенційного обсягу виробництва. — Кількість наявних ресурсів постійна. — Технологія виробництва постійна. — Уся вироблена продукція поділяється на два види: споживчі товари й засоби виробництва. Крива АСВ характеризується максимально можливими обсягами виробництва засобів виробництва і споживчих благ за умови повного та ефективного використання всіх наявних ресурсів й описує чотири фундаментальні принципи функціонування будь-якої економічної системи. — Усі ресурси, які використовуються у виробництві, є обмеженими (точки А, В, С — максимальні можливості системи). — Існує необхідність вибору між альтернативними можливостями використання ресурсів (або А, або В, або С). — Вибір одного з варіантів виробництва призводить до втрати можливості використати ресурси будь-яким іншим чином, тобто пов'язаний із витратами втрачених можливостей (альтернативною вартістю). — Під час нарощування виробництва одного з товарів (наприклад, споживчих товарів) і скорочення виробництва іншого (наприклад, засобів виробництва) витрати втрачених можливостей (альтернативна вартість) зростають. |
РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ підкріплюється демонстрацією презентації (слайд 44 - визначення альтернативної вартості, виробничих можливостей та кривої виробничих можливостей)
РОЗПОВІДЬ ВИКЛАДАЧА підкріплюється демонстрацією презентації (слайд 45-51 – різновиди кривої виробничих можливостей та шляхи зростання виробничих можливостей)
РОЗВ’ЯЗОК ЗАДАЧ (див. дидактичний матеріал) |

де ПП - продуктивність праці,