3. Система формування та змін політичних еліт

Політичний розвиток суспільства тісно пов'язаний із системою формування і змін політичних еліт. Як уже зазначалося, в кожному організованому суспільстві формується привілейована верства, яка здійснює керівництво і є панівною. У цій верстві виділяється суспільна група, яка бере участь у процесі реалізації політичної влади, тобто в прийнятті і здійсненні політичних рішень. У вузьке коло панівної групи (панівної еліти) входять безпосередньо представники всіх гілок влади, пред­ставники виконавчих і силових міністерств, оскільки саме вони реалізують владу, здійснюють принцип примусу, захист і утримання пануючого політичного режиму. Таким чином, в основі феномену політичного елітаризму лежить абсолютизація по­літичної влади, яка виступає основою соціально-політичних відносин усякого реор­ганізованого суспільства.

У самій основі виділення політичної еліти лежить необхідність керівництва і управління суспільством, тобто володарювання і панування над ним. Суть феноме­ну політичного елітаризму розкривається через поняття політичної влади і політич­ної організації суспільства. Влада — завжди відносини нерівності, які є результа­том неоднаковості володіння індивідами силою, грошима, знаннями. Разом з тим розвиток суспільства призвів до виживання більш соціально пристосованих особистостей (не більш видатних і розумних, а більш пристосованих!) — так звана селе­кція крайностей. Розвиток самого суспільства підштовхує його до ускладнення, ро­сту рівня його організованості, що разом усе це веде до виділення в його рамках політичної керівної еліти, основними принципами діяльності якої є ієрархічність, розмежування компетенцій та характеру рішень. Тому від ефективності системи формування і змін політичних еліт залежить ефективність і розвиток політичної си­стеми суспільства.

Ці системи визначають, як і з кого здійснюється відбір кандидатів на керівну посаду, хто його здійснює, яким критеріям повинен відповідати кандидат. У світо­вій політичній практиці склалися дві основні системи формування політичних еліт: антрепенерська (підприємницька) і система гільдій (корпоративна). Безумовно, ці системи виділені досить умовно, оскільки в житті використовується їх різне поєд­нання. Але переважання елементів тієї чи іншої системи формування підводить до висновків про діючий механізм добору кандидатів.

Антрепренерська система орієнтована на особисті якості кандидата, його вміння подобатися людям. Цю систему характеризують: відкритість, широкі можливості для представників будь-яких соціальних груп претендувати на отримання лідирую­чих позицій у суспільстві; невелике число формальних вимог, інституційних пере­шкод; широке коло експертів, яке може включати весь електорат; висока конкурен-тність добору, гострота суперництва за отримання керівних посад; першорядна значимість особистих якостей, індивідуальної активності, уміння знайти підтримку широкої аудиторії, зацікавити її новими ідеями та реалістичними програмами. Ця система орієнтована на талановитих людей, вона відкрита для молоді, нових ідей і розповсюджена в країнах стабільної демократії.

Одночасно антрепенерська система має суттєві недоліки. Насамперед, це слабка прогнозованість поведінки кандидатів після того, як вони досягають мети. Треба акцентувати увагу і на високому ризику непрофесіоналізму в політиці, схильності нових представників еліти до надмірного захоплення зовнішнім ефектом своїх вчи­нків, популізмом.

Система гільдій (від лат. gilde — корпорація) має давні традиції і є дуже консер­вативною, в ній майже відсутня конкуренція. Тому вона схильна до відтворювання одного й того ж типу керівників, прирікаючи тим самим еліту на поступове вими­рання, перетворення її на замкнену касту. Але все ж таки ця система забезпечує на певний час високий ступінь передбачуваності в політиці і знижує можливість ви­никнення конфліктів усередині еліти. Різновиди системи гільдій притаманні і для країн з демократичною політичною системою, і для країн з авторитарно-тоталітарною системою.

Як уже зазначалося, система гільдій має як позитивні, так і негативні сторони. До числа позитивних сторін відноситься врівноваженість, виваженість прийняття політичних рішень, незначний ступінь ризику при їхньому прийнятті, досить висо­ка передбачуваність політики. Головні цінності системи гільдій — спадкоємність, рівномірність, безконфліктність. У той же час вона має явно виражену тенденцію до бюрократизації, організаційної рутини, догматизму. Система гільдій культивує масовий конформізм. Вона ускладнює виправлення помилок і усунення недоліків за ініціативою знизу. Без доповнення конкурентними механізмами ця система веде до поступової деградації політичної еліти і перетворення її на привілейовану касту. Гарантії проти деградації системи гільдій забезпечуються гласністю, свободою слова, розподілом влади, політичним плюралізмом. Критерії ефективності еліти ви­значаються політичною стабільністю, рівнем національної безпеки, оптимальним співвідношенням між громадянським суспільством і правовою державою

Схема 23. Антрепренерська політична еліта

Особливу систему гільдій представляє номенклатурна система. Вона була по­ширена в країнах соціалістичного табору. її особливості полягають у тому, що змі­на ключових посад у всіх сферах суспільного життя здійснювалась тільки партій­ними організаціями чи під їх контролем. Пародоксальність такого принципу полягає в тому, що марксизм заперечує вибраність, елітарність та еліти в соціаліс­тичному суспільстві як прояв нерівності. Однак на практиці, в житті Радянського Союзу та інших країн соціалістичного табору була створена система влади, яка спиралася не на економічну, а на політичну нерівність.

Як зазначає М. Джилас, радянська номенклатурна еліта мала чітку ієрархічність. Усі номенклатурні посади поділялися на 14 рангів. Найвищу ступінь партійно-державної піраміди влади займав Генеральний секретар ЦК КПРС, далі йшли члени Політбюро ЦК, кандидати в члени Політбюро ЦК, секретарі ЦК і т. ін. Сенс ієрар­хічної побудови номенклатури полягав у тому, що кандидати послідовно підніма­лися по сходинках від нижчої посади до вищої. При такій системі формування елі­ти були виключені конфлікти всередині еліти, забезпечувалася послідовність політичного курсу. Разом з тим, ця система відтворювала особисту відданість кан­дидата керівництву, підлабузництво, показову активність. Тому з часом здібним, талановитим, самостійним людям система поступово почала обмежувати доступ до влади.

Системи формування і змін політичних еліт значно впливають на якісний стан та результативність діяльності політичних еліт. Для ефективної їхньої діяльності потрібні такі передумови:

• повна гласність діяльності політичних еліт. Це означає, що суспільству регу­лярно подається звіт про діяльність усіх органів державної влади, критичний і різ­нобічний аналіз результатів управління економікою, соціальною і духовною сфе­рами громадського життя;

• недопущення перетворення правлячої еліти в тоталітарну. Розв'язання цього завдання насамперед пов'язане зі свободою засобів масової інформації. Вони пови­нні бути незалежними у фінансовому відношенні;

— встановлення справжнього плюралізму в суспільстві. В економічній сфері це означає рівність і наявність усіх форм власності, а отже, різноманітних форм соціа­льної та економічної діяльності людини. У політичній сфері — це вільна діяльність політичних партій, громадсько-політичних рухів, що забезпечується дотриманням законів, норм, традицій. Нарешті, це вільна конкуренція політичних лідерів, прав­лячих і опозиційних політичних еліт, їхніх програм і ідей.