Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Політична соціологія в Україні.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Межі маніпулювання

Можливості маніпулятивного використання ЗМІ великі, але не безмежні. Межі маніпулювання суспільною думкою визначаються насамперед уже сформованою масовою свідомістю, стереотипами і поглядами людей. Для того щоб бути ефекти­вним, маніпулювання повинне спиратися на менталітет і існуючі уявлення насе­лення, проте під впливом пропаганди ці уявлення поступово можуть змінюватися.

Істотними перешкодами для маніпулювання є власний досвід людей, а також неконтрольовані владою системи комунікацій: родина, родичі, знайомі і друзі, ви­робничі групи і т. д. Однак політичне маніпулювання, особливо при монополії його ініціаторів на ЗМІ, економічну і політичну владу, здатне обходити ці бар'єри, оскі­льки верифікаційні можливості індивідуального і групового досвіду щодо політики обмежені і допускають різні інтерпретації. Наприклад, провал економічної політи­ки уряду можна пояснювати по різному: його некомпетентністю або корумпованістю, важкою спадщиною минулого режиму, неминучістю труднощів у період рефо­рмування, підступністю опозиції або ворожих держав і т. п. Найскладніші в населення захисні механізми проти маніпулювання в галузі нової проблематики ті, щодо якої в нього ще не склалася думка.

Рекомендована література

Бебик В., Сидоренко О. Засоби масової інформації посткомуністичної України. — К., 1996.

Власенко Н., Зосько С, Сиротич М. Україна на шляху до інформаційно­го суспільства: проблеми та здобутки. — К., 1995.

Доценко Е. Психология манипуляции. — М., 1996.

Дудченко В. С Информационные технологи. — М., 1996.

Землянова Л. Американская коммуникативистика. — М., 1995.

Кастельс М. Высокие технологии: экономика и общество. — М., 1990.

Коваленко А. О. Політичний аналіз і прогнозування. — К., 2002.

Конецкая В. П. Социология коммуникации. Учебник. — М., 1997.

Королъко В. Г. Основы паблик рилейшнз. — К., 2000.

Максимов А. А. «Чистые» и «грязные» технологи выборов. — М., 1999.

Мас-медіа України. Довідник. — К., 1995.

Міцкевич Е., Файєрстоун Ч. Телебачення. — К., 1994.

Морозова Е. Г. Политический рынок и политический маркетинг: кон­цепции, модели, технологии. — М., 1999.

Мухаев Р. Т. Политология. —М., 2000.

Несбит Д., Эбурдин П. Что нас ждёт в 90-х годах: Мегатецденции. Год 2000. —М., 1992.

Петров О. В. Социологические избирательные технологии. — Днепро­петровск, 1998.

Почепцов Г. Паблик рилейшнз. — М., 1998.

Почепцов Г. Теория коммуникации. — К., 1996.

Пугачёв В. П., Соловьёв А. И. Введение в политологию: Учебник. — М., 1996.

Современные политические мифологии: содержание и механизмы функционирования. — М., 1996.

Шкляр В. Политика и средства массовой информации. — Одесса, 1990.

Щеглов А. Ю. Информационные технологии в социальной работе. — М, 1994.

ЛЕКЦІЯ 9. ПОЛІТИЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ

1.Сутність політичного прогнозування та його основні етапи.

  1. Принципи і методи політичного прогнозу­вання.

  2. Політичний прогноз і футурологія.

1. СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ЙОГО ОСНОВНІ ЕТАПИ

Необхідність та сутність прогнозування

Оскільки люди самі творять свою історію, вони завжди прагнуть знати резуль­тати своєї діяльності, передбачити майбутнє, намагаються з'ясувати, що чекає їх країни, держави, які перспективи розвитку. Тобто в самому загальному вигляді

прогнозування — це випереджальне відображення дійсності. Здатність прогнозу­вання — інтелектуальна діяльність людини, одна з головних функцій людської сві­домості.

Суспільна природа передбачення особливо рельєфно постає перед нами в науко­вому передбаченні, передумовами якого є такі продукти суспільного духовного ви­робництва, як гіпотези, закони, теорії. У науковому передбаченні немає чого-небудь містичного, воно являє собою таке знання про невідоме, яке грунтується на уже відомому знанні про сутність явищ і процесів, які нас цікавлять та про тенден­ції їхнього подальшого розвитку.

Між науковим передбаченням та пророцтвом і утопізмом існують принципові відмінності.

Прогноз спирається на знання реальних взаємозв'язків (насамперед закономір­ностей), а прорікання спираються на одкровення, бачення, фантастичні взаємо­зв'язки, так само й для утопій (що претендують на науковість і нерідко дійсно вті­люють у собі відповідний елемент наукового) характерне заповнення відсутніх реальних знань вигаданими конструкціями і деталями.

Під прогнозом розуміється науково обґрунтоване судження про можливі ста­ни об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни їхнього здійснен­ня. Процес же розроблення прогнозів називається прогнозуванням. Прогнозу­вання — це спеціальні наукові дослідження конкретних процесів, явищ, подій, у підсумку яких з одних, уже відомих зведень про минуле і сьогодення, одержу­ють уявлення про можливі стани прогнозованого об'єкта, тобто одержують інші знання. Кожен прогноз розробляється так, щоб уникнути небажаних результатів вірогідного розвитку подій і прискорення ймовірного розвитку в бажаному на­прямку.

Наукове передбачення не може претендувати на абсолютно точне і повне знання майбутнього, на свою обов'язкову вірогідність: навіть ретельно вивірені і зважені прогнози виправдуються лише з відповідним ступенем вірогідності. Отже, наукове передбачення є ймовірне знання. Ступінь його вірогідності зале­жить від:

  • терміну, що відокремлює нас від події, що передбачається, явища, процесу. Неважко здогадатися, що чим віддаленіша прогнозована ситуація, тим менший ступінь вірогідності знання;

  • обґрунтованості прогнозу знанням відповідних закономірностей, традицій, менталітету тощо;

  • системності, складності і динамічності прогнозованого стану суспільства або окремого його компонента.