Державницька ідея в. Винниченка

Яскраву сторінку в історії політичної думки України XX ст. вписав Володимир Винниченко (1880—1951). Ядром його політичної концепції була державницька ідея, сутність якої він визначає так: «Поки що людство розбите на окремі національні колективи, які переважно звуться державними, то очевидно, що найкра­щим засобом збереження його життя і розвитку кожної нації є державність, себто комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національними колективами, які зв'язують його в компактну цілісність, які забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому. Нація без державнос­ті є покалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі так зва­ні «недержавні нації» прагнуть своєї держави, через те так самовіддано окремі члени її віддають сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, хто стоїть на заваді цьому себто, які тримають їхній колектив у покаліченому стані».

Будучи справжнім соціалістом, Винниченко цілком відкидає совєтсько-більшо-вицький соціалізм, називаючи його тупим, диким, повним терору, крові, насильст­ва, неймовірного страждання, бо творці його не про соціалізм думали, а про вибор­чу боротьбу, дисципліну, престиж, захоплення влади.

В. Виниченко пропонує свій варіант творення соціалізму, який він назвав «коле-ктократизацією». Його суть в об'єднанні, «себто: негайно, але без зброї, почати пе­реводити приватну власність на засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця... Не націоналізація, а соціалізація. Краще сказати: колектократія, себто влада колективна. Ще простіше ... організація кооператорів продукційних, торговельних, фінансових, аграрних і таких інших, колектократизація всьо­го національного господарства...».

Націоналізм д. Донцова

Особливе місце у формуванні та встановленні української національної свідомо­сті й ідеології належить політичній доктрині Дмитра Донцова (1883—1973), який поклав в українській політологічній думці початок течії так званого «інтегрального націоналізму». Ця течія, в націоналізмі почала зароджуватись в останній чверті XIX ст. в умовах зрослого суперництва між національними державами і занепаду ідей гуманізму та лібералізму.

На початку XX ст. «інтегральний націоналізм» поширюється не тільки в Захід­ній, а й у Східній Європі. Особливе його піднесення припадає на 20—30-ті роки, коли в багатьох країнах утверджувались диктаторські і тоталітарні режими. Найбі­льшим впливом націоналізм цього типу користувався в так званих запізнілих націях (Німеччина, Італія, Японія). Характерними його рисами були крайній радикалізм, войовничість, експансіонізм.

На терені України основні ідеї цього типу націоналізму можна розглянути на прикладі табл. 12. Ці риси великою мірою були притаманні і поглядам Дмитра До­нцова. Слід зазначити, що він своїх перших журналістських працях в поділяв марк­систські ідеї про революційність національних рухів. Згодом Д. Донцов пориває з соціал-демократією й активно пропагує свою націоналістичну концепцію. Най­більш повно ця концепція знайшла своє висвітлення у багатьох його працях, особ­ливо в таких: «Підстави нашої політики» (1921) і «Націоналізм» (1926). Його кон­цепція включає три вихідних елементи:

1. Росія — найголовніший ворог України;

2. селянство — хребет нації й держави;

3. необхідність сильного відчуття мети і волі.

Ідеалом державного ладу Д. Донцов вважав «селянську дрібнобуржуазну респу­бліку». Це єдине, що могло врятувати Україну від російського комунізму, який «оперує лише з рабами» й прагне «запанувати над масою, що, крім шлункових ін­тересів і демагогічних кличів, нічого не розуміє».