3. Політичний прогноз і футурологія Основні етапи розроблення прогнозу

Алгоритм найважливіших операцій розроблення політичного прогнозу включає такі основні етапи:

• передпрогнозна підготовча стадія (розроблення програми дослідження і конк­ретизація завдання на прогноз);

• побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого об'єкта методами систем­ного аналізу;

• збір даних прогнозного тла (наприклад, тенденції соціально-економічного розвитку, соціальна та міжнаціональна обстановка, вектор суспільної думки і т. д.);

• побудова серії попередніх пошукових моделей на основі прогностичних прин­ципів і специфічних методів;

• побудова серії нормативних (ідеальних) моделей;

• оцінка вірогідності і точності прогнозу;

• вироблення рекомендацій для ухвалення політичного рішення;

• критичний розбір підготовленого прогнозу.

Прогнозування варто відрізняти від утопій та футурологічних концепцій.

Утопія і прогноз

Утопія у широкому значенні — це своєрідний вид науково-художньої творчос­ті, соціального проектування, який існує в різних жанрах і формах і що дозволяє створювати образи бажаного або небажаного майбутнього. Термін введений анг­лійським мислителем Т. Мором, автором книги «Утопія» (1516). Утопізм — про­цес мислення, що оперує ідеями, зверненими в ідеальне, фантастичне майбутнє. Кожний політичний рух розробляє свій міф, що має прийматися як надія, котра на­повнює сенсом колективні дії.

Сучасні утопії являють собою також різні технологічні проекти: євгенічні, елек­тронні, екологічні, феміністські, окультні, містичні. При цьому, як і на попередніх етапах розвитку людства, утопічна думка перетинається з релігійною проповіддю, соціально-політичним і культурним реформізмом та стихійним революціонаризмом.

Футурологія і прогноз

Футурологія — галузь теоретичних досліджень, наукових знань, соціальних прогнозів і уявлень про майбутнє людства. Термін ввів німецький соціолог О. Флехтхейм (1943). Основні напрями футурології визначилися в 60-ті роки XX ст. в діяльності «Комісії 2000 року» при Американській академії мистецтв і наук, а та­кож у доповідях Римського клубу. У центрі уваги в цей період виявилися песиміс­тичні прогнози, пов'язані з катастрофічними для людства наслідками інтенсивного виробництва і споживання.

Представники концепцій технологічного оптимізму (Г. Кан, пізніше — О. Тофлер), навпаки, пророкували повернення до традиційних цінностей на основі тривалого підйому виробництва до кінця століття. Автори цих концепцій намага­ються обґрунтувати можливість застосування досягнень науки і техніки для вирі­шення гострих соціальних проблем, для згладжування суперечностей між класами; висувають ідеї «постіндустріального» (Д. Белл) і «технотронного» (3. Бжезинс-кий) суспільства, «багатонаціональних корпорацій», що контролюють увесь світ і усувають можливість міжнародних конфліктів (Г. Кан) тощо.

Для 70—80-х років характерне прагнення до розроблення комплексних моделей суспільного розвитку, насамперед глобальних моделей, що враховують розвиток економіки, перспективну демографічну ситуацію, стан навколишнього середовища і мінерально-сировинної бази, енергопостачання. Для більшості напрямів футуро­логії зберігається сподівання на швидке економічне зростання в глобальних масш­табах, так само як і переконання, що прийдешня цивілізація розчинить у собі про­тилежні соціальні системи (Ф. Бааде, Ф. Поллак).

Слід зауважити, що галузь дослідження у футурології нечітко визначена і поєд­нує передбачувальні функції різних соціальних наук. У ній розглядаються як перс­пективи розвитку людства в цілому (глобальне прогнозування), так і окремих сфер громадського життя (наука і техніка, культура й освіта, економіка й політика). У прогностичних дослідженнях проявилися дві ціннісні орієнтації: песимістична (обґрунтування неминучості катастрофи західної цивілізації і всього людства) та оп­тимістична (своєрідна апологія постіндустріального суспільства), що визначають вплив футурології на формування світоглядних орієнтацій сучасності.

Найефективнішим методом у футурології є моделювання суспільних процесів, розроблення сценаріїв можливого {пошукова модель — екстраполяція виявлених тенденцій) і бажаного майбутнього (нормативна модель, що враховує суспільні іде­али, потреби, норми) з урахуванням змінного впливу самого прогнозу. Прогности­чні моделі будуються за допомогою інтегрування результатів анкетування експер­тів, «мізкових атак» фахівців, спеціальних ігрових ситуацій. Авторами різних футурологічних концепцій є: Д. Белл, 3. Бжезінский, Г. Кан, Р. Арон, Ф. Бааде, Р. Юнг, Дж. Гелбрейт, У. Ростоу, Г. Маркузе, О. Тофлер, Ю. Хабермас. Над перед­баченням про майбутнє людства працюють спеціальні науково-дослідні організації в США, Європі, Росії та інших країнах.

Рекомендована література

Абалкин Л. И. К самопознанию России. — М., 1995.

Баталов Э. Я. В мире утопии. — М., 1989.

Бердяев 77. А. Смысл истории. — М., 1990.

Бестужев-Лада И. В. Поисковое прогнозирование. — М., 1984.

Бжезинский 3. Великая шахматная доска. — М., 1998.

Вишняк О. I., Ревель I. 77. Дослідження і прогнозування виборів у Росії та Україні: досвід і проблеми (1990—1998). — К., 1998.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. — К., 1993.

Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму. Що далі? — К., 1996.

Гончаренко А. 77. Прогнозирование и политика (генезис и эволюция про­гнозирования в системе «национальной безопасности» и внешнеполитиче­ском механизме США). — К., 1993.

Кеннеди 77. Вступая в давадцать первый век. — М., 1975.

Козловский 77. Культура постмодерна: Общественно-культурные послед­ствия технического развития. — М., 1997.

Кокошин А. А, Прогнозирование и политика. — М., 1975.

Моделирование и процесс миирового развития и сотрудничества / Под. ред. Д. Гвишиани. — М., 1991.

Несбит Д., Абурден 77. Мегатенденции, год 2000. — Десять новых на­правлений 90-х годов. — М., 1990.

Общая и прикладная политология. — М., 1997.

Политическая теория и политическая практика. Словарь-справочник. — М., 1994.

Политическая энциклопедия: В 2 т. —М., 1999.

Политический риск: анализ, оценка, прогнозирование и управление. — М, 1992.

Рабочая книга по прогнозированию. — М., 1992.

Тофлер О. Третья волна. — М., 1992.

Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. — К., 2000.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1992.