Основні засади націоналізму за д. Донцовим

Базові характеристики інтегрального націоналізму	Представники концепції
	Микола Міхновський (1873—1924) Дмитро Донцов (1883—1973) Микола Сціборський (1897—1941) Степан Бандера (1909—1959) Ярослав Стецько (1912—1986)
Форма державного правління	Народна держава (республіка)
Тип політичного ре­жиму	Національна диктатура як перехідна форма державного будівництва
Національна ідея	Нація (етнічна) — це об'єднуючий і єдиний чинник суспільного та дер­жавного буття
Політична ідея	Провідна верства українських патріотів, які покликані будувати свою державу і керувати нею
Ієрархія цінностей	Нація (етнічна) — держава — суспільство

Запропонована ним селянська демократія була не демократією «пацифізму, ега­літаризму, антимілітаризму, охлократії, жолудкового соціалізму і класової бороть­би...», а «демократією праці, ієрархії, суспільної солідарності, обов'язку і міцного поступу». Це демократія «самодисципліни», вищих ідей, «продукції», «свободи й самодіяльності». Вона визнає рівність у конкурентній боротьбі за життя. Ідеалом суспільного устрою і селянської демократії вважає Північну Америку.

На особливу увагу заслуговує друга частина книги «Чинний націоналізм», де викладено суть авторової концепції, зокрема, шести засад чи вимог «вольового на­ціоналізму»:

перша засада нової національної ідеї — зміцнювати волю нації до експансії, жа­добу панувань і підкорення всього чужого — як мета, боротьба — як засіб;

друга — прагнення боротьби й усвідомлення її неминучості;

третя — дух романтики, релігійного панування, містичного пориву, ірраціона­лізму, яким має бути перейнята національна ідея;

четверта— непримиренність, фанатизм, брутальність та аморальність, що бе­руть до уваги лише інтереси спільноти (нації) — саме це дає національній ідеї ви­бухову силу в історії;

п'ята — право сильних націй організовувати й вести інші народи для зміцнення й розвитку людської цивілізації;

шоста — кожна нова ідея, аби здобути собі право на життя, має спертися на іні­ціативну меншість, що застосовує творче насильство для суспільного поступу.

Для Д. Донцова не стояло питання про неприйняття запропонованого ним «чин­ного націоналізму». «Боротьба за існування є законом життя. Всесвітньої правди немає... Життя признає її тому, хто викажеться більшою силою, моральною і фізич­ною. Ту силу можемо ми здобути лиш тоді, коли переймемося новим духом, новою ідеологією. Перед кожною нацією є дилема: або перемогти, або згинути». Зрозумі­ло, що були й інші напрями націоналізму. Серед них можна назвати національно-державницький, базові характеристики якого подано в табл.

Основні концепції націоналізму

Представники концепції	Базові	характеристики державницького націоналізму
	Форма державного правління	Форма міждержа­вного об'єднання	Національна ідея	Ієрархія цінностей
Станіслав Дністрянський (1870—1935)	Національно-демократична дер­жава	Спілка народів конфедератив­ного типу	Право народу на визначення в етні­чних межах	Нація (політична)
Володимир Старосельський (1884—1939)			Синтез інтересів нації як спільності із загальнолюдсь­кими інтересами	Держава
Ольгерд Бочковський (1884—1939)
Степан Рудницький (1877—1937)	Національно-де­мократична дер­жава в етнічних межах	Балтійсько-Чорноморська федерація	Ідея національної спільності на геополітичному ґрунті	Суспільство

Монархічно-гетьманська концепція В. Липинського

Серед політичних доктрин України у XX ст. значне місце посідає монархічно-гетьманська жавної незалежності можливе через попереднє спадкове монар­хічне правління. концепція В'ячеслава Липинського (1882—1931). Він вважав, що здо­буття Україною дерГетьман є «національним прапором», живим символом України, навколо якого гуртується все населення, а головним чинником державобудівництва є, на його думку, встановлення правової монархії в традиційній гетьманській формі. Але ця монархія, як вважав Липинський, суттєво відрізняється від московської, що спиралася на насилля й необмежену владу царя, а також від польської, де король завжди був маріонеткою шляхти. Його ще вважають одним із засновників україн­ського консерватизму, який поділяли окремі знані представники політичної думки. Базові характеристики цієї течії зазначені у табл. 14.

Які ж основні методи організації державного будівництва в Україні? В. Липинський виділяв три основні державні форми:

1. демократія з республікою;

2. охлократія з диктатурою;

3. класократія з правовою, обмеженою законом монархією. Найбільш придат­ною для України є остання форма. Липинський це пояснює тим, що вибори до де­мократичної республіки (парламенту) — це політична бутафорія. Для українського руху, він міркував, можуть стати фатальними гасла демократії й громадянського суспільства, оскільки вони спричинять штучне копіювання демократії за взірцями інших країн, а політична культура однієї нації не може бути механічно перейнята іншою. В. Липинський вважав, що основна умова створення української державно­сті— це єдність: релігійна, регіональна, політична, організаційна, національна. Справу української державності завжди губила відсутність єдності між українцями (галицько-наддніпрянський антагонізм). Здобуття державності багато в чому зале­жить від організації провідної верстви, від її згуртованості. Але потрібно спочатку виплекати її. Народ, що не вміє відтворити власних «панів», тобто провідної верст­ви, змушений навіки коритися чужим панам.