Література

1. Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) : [монографія] / Г. М. Вокальчук ; за ред. А. П. Грищенка. – Рівне : Перспектива, 2004. – 524 с

2. Вокальчук Г. М. „Я – беззразковості поет” (словотворчість Михайля Семенка) : [монографія] / Г. М. Вокальчук. – Рівне : Перспектива, 2006. – 201 с.

3. Гак В. Г. К проблеме гносеологических аспектов семантики слова / В. Г. Гак // Вопросы описания лексико-семантической системы языка : [тезисы докладов]. – Ч. 1 – М., 1971. – С. 95–98.

4. Кронгауз М. А. Семантика : [Учебник для студ. лингв. фак. ВУЗ] / Максим Кронгауз. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Академия, 2005. – 352 с.

5. Стріха Е. Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція / Едвард Стріха. – Нью-Йорк : Слово, 1955. – 268 с.

6. Ogden C. K. Meaning Of Meaning / С. К. Ogden, І. А. Richards. – London : Mariner Books. – 396 p.

Опанащук Ольга

Науковий керівник – Вокальчук Г. М., доктор філологічних наук, доцент

Семантика авторських емотивів негативного реагування в українській поезії хх століття

Здійснено аналіз семантики індивідуально-авторських назв емоцій негативного реагування в українській поезії ХХ ст., визначено їхні стилістичні функції у тексті.

Ключові слова: індивідуально-авторський новотвір, лексико-семантична група, емоції негативного реагування, українська поезія ХХ ст.

The analysis of semantics of the individually-author names of negative emotions in the Ukrainian poetry of ХХ^th century is done, their stylistic functions are certain in the text.

Key words: individually-author new formation, lexical-semantic group, negative emotions, Ukrainian poetry of ХХ^th century.

На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки значну увагу фахівці приділяють вивченню та дослідженню неологічної лексики. Лінгвістичні розвідки вітчизняних та зарубіжних мовознавців (зокрема І. К. Білодіда, Г. М. Колесника, Н. М. Сологуб, Г. М. Вокальчук, Н. В Гаврилюк, О. О. Жижоми, С. К. Богдан, А. А. Калєтнік та ін.) були спрямовані на вивчення різних аспектів авторських лексичних новотворів (АЛН), а саме: лексико-семантичного, ономасіологічного, лексикографічного, словотвірного, функціонального, стилістичного. Що ж до оказіональних назв емоцій, то вивчення їхніх особливостей ще не було об’єктом спеціальних досліджень. Метою пропонованої статті є виокремлення й семантичний аналіз найрепрезентативніших авторських емотивів негативного реагування, засвідчених в українських поетичних текстах ХХ ст. Матеріалом дослідження слугували словники АЛН в українській поезії минулого століття [3, 4, 5, 6].

Система АЛН на позначення емоцій та почуттів характеризується значною кількістю та різноманітністю концептів, що свідчить про увагу поетів до внутрішньо-індивідуального світу особистості, про важливість адекватної вербалізації найтонших порухів душі і, водночас, про багатство мовних засобів та варіативність асоціативно-образного мислення.

Із поетичних вокабулярів 57 авторів для аналізу було відібрано 540 емотивів, із яких 202 – негативні емоції. Найбільш репрезентативними концептами лексико-семантичної групи (ЛСГ) „Емоції негативного реагування” є: злість, біль, печаль, сум, туга, гнів, лють, горе, про що свідчить частотність кореневих морфем у складі АЛН: зл- (32 одиниці), біл΄- (22), печал΄- (15), сум- (14), туг- (13), гнів- (10), лют- (8), гор- (7). Індивідуально-авторські назви емоцій аналізуються у зв’язку із самими емоціями як явищами психічного світу людини, а також з урахуванням традиційних назв емоцій і закономірностей, які спостерігаються у мовній номінації цих явищ.

Усі одиниці ЛСГ „Емоції негативного реагування” мають сему ‘негативна емоція’, хоча не всі назви можна однозначно віднести до групи „деструктивних” емоцій.

Однією з центральних у групі негативних емоцій є злість – „усвідомлена, направлена на когось гнівливість. Її переживання супроводжується почуттям недоброзичливості, роздратування, гніву, досади, розлюченості” [7, с. 248].

Переважна більшість АЛН цієї групи утворена поєднанням 2-х компонентів – узуальних слів, що традиційно використовуються на означення певного емоційного стану. Так, негативність семантики лексеми зло підсилюється її поєднанням з назвами інших неприємних емоцій:

- тривога (на думку психолога Астапова, тривога – це стан передчуття неприємної події без видимої причини [10, c. 251]): зло-тривога, напр.: Вискоблили, вимили підлогу, / Двері – навстіж: з вітром сонце йде! / Щоб ні смутку, ані зла-тривоги / Не лишилося й в кутку ніде! (О. Ющенко);

- гнів (як відомо, гнів – „негативний за знаком емоційний стан, що, як правило, виявляється у формі афекту” [7, c. 250]): гнів-злоба, напр.: Не доведи нас до хатоньки з краю, / Не доведи нас до гніву-злоби (В. Попенко).

Додаткову негативну конотацію у значення АЛН вносить:

- колір: зловісно-чорний (чорний колір практично в усіх етнокультурах – це символ темряви, зла, смерті): І дві стихії нищать мої сни: / зловісно-чорний океан печалі / й всепереможне полум’я весни (Л. Рибенко);

- просторова характеристика: зловісно-низько (у бінарній опозиції низ ↔ верх відбилося розуміння першого як чогось неприємного): Зловісно-низько так північний кряче крук… (Є. Маланюк).

Семантику лексико-семантичного поля (ЛСП) ‘злість’ передають також слова, що опредметнюють якість: злодумний, злозичливий, пам’ятозлобний, злосердний, злоотруйливий, злорукий, ворожозлий, ревуче-злий, злозвичний, зломіщанський. Такі АЛН увиразнюють семантичну структуру тексту, несуть у собі смислове та стилістичне навантаження. Серед афіксальних утворень відзначається збірний іменник злораддя: Гукнуть би увсебіч: / „Брати!..”/ Та не дає розп’яття: / Хто – попід сонцем доброти,/ Хто – з місяцем злораддя (С. Руднєв), що вживається як антонім до слова доброта. АЛН злораддя допомагає зберегти ритміку строфи, а також бере участь в утворенні метафори.

Із погляду емоційного переживання гнітючим і обтяжливим, що часом переходить у страждання, є больове відчуття. „Біль – психічний стан, що виникає у результаті надзвичайно сильних або руйнівних впливів на організм при загрозі для його існування або цілісності” [7, с. 246]. Найбільшу групу серед АЛН, що вказують на переживання болю, становлять композити та юкстапозити, які, порівняно з простими словами, містять пізнавально-оцінну сему:

- біль-тягар (Рух сонячних мечів і власний жар, / І гострі леза слів і тавра мови / Скував коваль в крицеві згустки-сплави / Й замурував у них свій біль-тягар (О. Ведміцький). Так, другий компонент юкстапозита традиційно вживається на позначення пригніченого настрою і мотивується лексикою зі значенням тиснути: тягар „пригнічений настрій” ← тягар „велика вага, тяжка ноша” [9, с. 18].

- біль-страта (Не минути болю-страти / Блискавки – як ніж (В. Блакитний). Цей юкстапозит указує не так на фізичний біль, який супроводжує явище страти – „найвища міра покарання – позбавлення життя” [2, с. 112]), як на згубну дію болю, унаслідок якого людина втрачає спокій, радість тощо.

- радість-біль (Так хвильно шелестять зелені плавні / І викликають радість-болі давні… (О. Ющенко). Із погляду психології „людина, яка переживає біль (душевні страждання) ніколи не може відчувати в той самий момент радості” [7, с. 203]. Оскільки в контексті цей іменник ужито у формі множини, це може свідчити про належність його до категорії збірних понять, безпосередня семантика складників якого нейтралізується, і він використовується автором на позначення емоційного боку пережитих колись подій.

- біль-жада (Річки тепле ковбання, / літеплена вода. / Ось тобі, сну – смеркання, / спогад твій – біль-жада (В. Стус). Другий компонент новотвору – жада є діалектизмом і означає „велике, нестримне бажання чого-небудь; прагнення до чого-небудь, до володіння чим-небудь” [2, с. 369], а оскільки бажання залишилося незадоволеним, то ліричний герой відчуває душевний біль.

- біль-самота (...і вже ти, як цятка, і вже над пітьмою / спалахуєш зойками болю-самоти (В. Стус). Семантика новотвору цілком зрозуміла: причиною болю є самотність.

- ворон-біль (Навіть чорним крилом різоне ворон-біль... (С. Бабій). Значення АЛН випливає з семантичної наповненості його компонентів. У народному уявленні, ворон – символ чогось зловіщого, його крякання символізує про наближення лиха, що приносить із собою страждання, а, отже, – біль.

На відміну від потенційних слів, оригінальністю та виразністю відзначаються контамінації. Так, висока експресивність новотвору лютобіль забезпечується поєднанням у його структурі емоційно забарвлених слів (лютий + біль – лютобіль): Звичайно – вона кохає. І це так просто, / що вона дзвоне, шука розваги / від лютоболі шука з людьми, / мені близькими, у їх єднанні / щоб цієї прірви не боялись (М. Семенко).

Дуже часто нерозділене почуття кохання змушує нас страждати. Фізіологічний вияв цієї емоцій знайшов своє мовне вираження. 1921 р. М. Семенко створив однокореневий контамінований іменник любіль <від любов + біль> (Тиждень назад – вчора / І сьогодні – кохання біль / І сьогодні – передчуття / Завтрього тижня любіль (М. Семенко).

На особливості дії болю, його переживання та зовнішні прояви вказують такі АЛН, як боліти-кричати, болісно-вразливий, болюче-переконливо, незручно-болісно. Меншим ступенем оказіональності характеризуються морфологічні неологізми: співбіль, стобіль, розбільний, безбільно.

АЛН ЛСП ‘біль’ характеризуються семантичною місткістю й експресивністю та служать для передачі складних емоційних станів і особливостей їх переживання. Крім того, завдяки їх використанню поетичне мовлення набуває урочистості та пафосу.

Уваги заслуговує також група АЛН, утворених на основі узуальної номінації печаль. Семантична мотивація цієї назви лексикою горіння свідчить про те, що давні слов’яни асоціювали її з вогнем: печаль ← псл. *реktі „пекти” [9, с. 18]; Із психологічного погляду, печаль – негативна емоція. Дуже часто людина, яка переживає печаль не хоче розповідати про свій стан, вона ніби „замикається в собі”, мовчить. Цю особливість переживання печалі вдалось мовно виразити В. Поліщукові контамінованим утворенням мовчаль, семантика якого цілком прозора: мовчаль <від мовчазна + печаль> (Ах, мовчаль моя, розірвися співом!) Семантика АЛН мовчаль у результаті актуалізації імпліцитних сем є складнішою, що зумовлює її вагомість у межах надфразної єдності.

Прагнучи привернути увагу читачів, автори намагалися „поєднати непоєднуване”. Із психологічного погляду „два переживання ніколи не можуть відчуватися водночас, вони існують послідовно” [7, с. 205]. Усупереч законам психології, автори здійснили спроби означити особливість нового емоційного стану. У результаті маємо номінативні одиниці радісно-печальний (Хай хоч ві сні — мандрівки дальні / Без суєтливих перепон, — / І очі радісно-печальні / Білоодежних Дездемон! (М. Рильський) та радісно-печально (Радісно-печально, / гірко-весело / я не зайвим на землі живу) (М. Сингаївський), компоненти яких є назвами полярних за своїм змістом емоцій „радість” – „печаль”. Семантично місткими є номінації печалі утворені шляхом слово- та основоскладання, що, залежно від семантики структурних компонентів основи, підкреслюють негативний характер її переживання: печаль-змія, печаль-отрута, печаль-орган, печаль-пожар, печаль-спокута, печаль-хмарина. Меншим ступенем оказіональності характеризуються морфологічні неологізми безпечальний, печальність, запечалений та півпечаль.

Отже, авторські емотиви негативного реагування, на відмінну від узуальних назв, є семантично складнішими і покликані передати найтонші порухи людської душі. Значна їх частина має прозоре значення, і настільки влучно підкреслює думку автора та органічно вплітається в зміст твору, що ці АЛН сприймаються як давно відомі, і не можна уявити, якими іншими одиницями можна було б їх замінити. Крім того, вивчення АЛН на позначення емоцій негативного реагування допомагає зрозуміти емоційну „атмосферу” ХХ ст., розкрити таїну внутрішнього світу людини у час соціальних негараздів та кризових життєвих подій.