Література

1. Даниленко Н. Засоби масової комунікації і політична соціалізація особистості / Н. Даниленко // Соціальна психологія. – 2004. – № 4 (6). – C. 63.

2. Колеватов В. А. Социальная память и познание / В. А. Колеватов. – М. : Мысль, 1984. – 190 с.

3. Копиленко О. Л. Влада інформації / О. Л. Копиленко. – К. : Україна, 1991. – 108 c.

4. Косиков Г. К. Р. Барт – семиолог, литературовед / Г. К. Косиков // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Р. Барт. – М. : Прогресс, 1989. – 616 с.

5. Любивый Я. В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития / Я. В. Любивый. – К. : Наукова думка, 1993. – 141 с.

6. Моль А. Социодинамика культуры / А. Моль. – М. : Прогресс, 1973. – 408 с.

7. Назаров М. М. Массовая коммуникация в современном мире / М. М. Назаров. – М. : УРСС, 1999. – 240 с.

8. Потятиник Б. В. Медіа: ключі до розуміння / Б. В. Потятиник. – Львів : ПАІС, 2004. – 312 с.

9. Тоффлер О. Третья волна / О. Тоффлер // США – экономика, политика, идеология. – 1982. – № 7. – С. 99.

Дзяд Алевтина

Науковий керівник – Зайцев М. О., кандидат філософських наук,доцент

Людина – штучна істота: вигадки голлівудських режисерів чи гірка реальність

Актуальність теми статті полягає в тому, що на сучасному етапі свого розвитку людство дедалі більше використовує штучні об’єкти у повсякденності. І хоча людина – це насамперед біологічна істота, вона все частіше оточує себе штучним і як наслідок поступово і сама перетворюється в залежну від своїх витворів напівштучну істоту.

Ключові слова: людина, людство, штучна істота.

The topical problem of this article is that on modern level of developing, mankind begin more and more use different artificial things in daily life. Even If people are biological, they’re surrounded by all these unnatural things and in conclusion they also become such as feigned creature.

Key words: man, mankind, artificial creature.

Ще кілька років тому ми із захопленням переглядали фільми у стилі фентезі голлівудських режисерів, а зараз світ із жахом спостерігає за „фантастичними” експериментами наших та світових учених.

Люди, які визнають Бога творцем усього, вірять, що людина – це Богом створена істота, але є й ті, хто більше схильний до теорії Ч. Дарвіна, який стверджував, що людина в результаті еволюції походить від мавпи.

Людина – це насамперед біологічна істота, яка наділена, на відміну від інших тварин, свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина – істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Тож, людина – жива система – становить єдність природного і соціального, тілесного і духовного, спадкоємного, уродженого і прижиттєво-надбаного.

Згідно з роздумами одного з гуманістів ХV століття Дж. Піко делла Мірандоли, Бог, створивши людину, поставив її в центрі Всесвіту і звернувся до неї зі словами про те, що не дасть людині ні визначеного місця на Землі, ні особистого образу, ні особливих зобов’язань, щоб їх людина мала б за власним бажанням, згідно зі своєю волею і своїм рішенням. У Піко ми чуємо відлуння вчень про людину, якій Бог дав свободу і волю, а людина повинна насамперед вирішити свою долю, знайти своє місце у цьому світі. Людина не просто природна істота, вона – творець самої себе і цим відрізняється від інших природних істот.

Мислитель ХХ ст. М. Мамардашвілі говорив, що людина – це істота, яка є тією мірою, у якій вона сама себе створює певними засобами, не даними в самій природі. Людина в тому людському, що є в неї, це перш за все не фізична істота [9, с. 88]. Людина, виділена на тлі предметів, що становлять природу й космос, виділена тим, що ми інтуїтивно називаємо людськістю. Ця людяність не дана природою. Людина є істотою тією мірою, якою вона самостворюється. Ми маємо розрив між культурою і природою. Людина не є щось породжуване природою в тому розумінні, що немає такої підстави в природі, що породжувало б у людині людське. Людині немає на що покладатися поза самою собою. Немає гарантій, фундаменту в природі для людськості. Людина – істота, що висить у порожнечі, як би випадкова. Усі фізичні природні процеси піддаються виродженню. Усе в природі переходить у хаос, тому що закон природи – тимчасовість. Людина – штучна істота. Людина – народжувана не природою. Людина – самонароджувана через культурно винайдені пристрої [6, с. 159].

На сучасному етапі історичного розвитку нашого суспільства людина щоразу більше стикається з об’єктами, які мають властивості „природне” і „штучне”. Наприклад: „природний інтелект” і „штучний інтелект”, „природне середовище” і „штучне середовище”, „природна їжа” і „штучна їжа” [10, с. 228].

Такі об’єкти у теоретико-пізнавальному аспекті можна поділяти на природні і штучні, які є протилежними у ситуаціях, коли людина має справу з новим для себе навколишнім середовищем, а також з різноманітними артефактами, матеріальним та ідеальними системами, способами життєдіяльності. Включення вищезазначених термінів – „природний об’єкт” та „штучний об’єкт” – до сфери теоретико-пізнавальної рефлексії вчених і філософів дає нам змогу раціонально осмислити нові тенденції в історичному розвитку людства внаслідок зростання ролі штучних об’єктів, а також трансформації природного в штучне і навпаки [12, с. 57]. Нове становище людини, яка сама поступово стає феноменом – синтезом природного і штучного [7, с. 68]. У нових умовах її життєдіяльності в штучному середовищі переосмислити традиційні матеріальні та духовні цінності, яким оволоділа людина в процесі свого історичного розвитку. А також і різні підходи до мислення, свідомості, самосвідомості особи в контексті втрати людиною своєї унікальності в діалозі зі штучним „інтелектом” та побудувати нову теорію мислення як евристичну діяльність природного і штучного інтелекту в їхньому взаємозв’язку , щоб оволодіти наявною інформацією, опрацювати її та створити нову інформацію [11, с. 142].

Можна побачити, що у науковій літературі поняття „природний об’єкт” і „штучний об’єкт” у їхньому взаємозв’язку і взаємовпливі інтерпретують у кібернетичному аспекті, при цьому „штучне” розглядають у значенні „системотехніка” (іншими словами – „технічна система”, „машина”, „робот”) [2, с. 23]. Системотехніку як засіб, знаряддя людської діяльності розглядають в аспекті раціоналізації життя, визначають місце людини у взаємозв’язку з технічними системами, а також своєрідний перехід від органічного до організованого життя.

У природно-історичному процесі своєї практичної і теоретико-пізнавальної діяльності людина стала створювати об’єкти (знаряддя праці, машини), які набули штучних ознак.

„Штучне” як властивість певних об’єктів, які створила людина, означає: 1) сукупність усього, що створила людина в єдності її теоретико-пізнавальної та практичної діяльності в певних соціокультурних умовах; 2) продукт креативної діяльності людини; 3) продукт історично визначеної культури й досягнення певного типу цивілізації; 4) „друга природа”, яку доцільно створює людина в процесі суспільної діяльності і яка доповнює та поширює природний світ.

Людина створює штучне шляхом виробництва. Як продукт штучне має чуттєво-наочні форми знарядь праці, споруд, техніки, приладів, машин, їжі, одягу. Історично штучних об’єктів створено багато. Так виник штучний світ, який оточує людину і з яким вона постійно взаємодіє: техносфера, ноосфера, техногенне середовище, місто, у якому живемо, будинки, машини, тобто ареал нашої життєдіяльності [19, с. 79].

У процесі науково-технічного прогресу вчені й інженери створюють щоразу більше штучних об’єктів. Створення таких штучних систем зумовлює поступову здатність штучних систем до самоорганізації, саморозвитку, оволодіння певними ступенями „свободи”, а відповідно і невизначеністю їхньої поведінки, не лінійності руху, що вже зближує основні характеристики складно організованих природних і штучних об’єктів коштом власних джерел, що дає підґрунтя для креативного самонавчання та само відтворювання [5, с. 190].

Така взаємодія природного та штучного поставила перед нами складну теоретичну і практичну проблему їхньої синхронізації, адже поступово відбувається вростання штучного в природне, установлення гармонійних відношень між ними. Наприклад, виникнення багатьох екологічних проблем можна пов’язувати з дисгармонією у взаємовідношеннях між природними і штучними об’єктами на Землі і в космічному середовищі навколо неї, унаслідок негативного ступеня пристосування штучних об’єктів, як продукту креативної діяльності людини, щодо природних об’єктів. У такому аспекті штучні об’єкти є деструктивною силою, яка здатна зруйнувати навколишню природу [14, с. 56–57].

Ми, люди, які є творцями штучних об’єктів, самі вступаємо в системну взаємодію з ними, у своєрідний діалог, зазнаємо зворотного впливу артефактів на себе як на живу природну істоту і через себе відчуваємо вплив штучного на біосферу, навколишнє природне середовище.

Зворотний вплив штучного на саму людину можна визначити на таких рівнях її самоорганізації та системного існування: 1) фізичний, фізіологічний рівень (на цьому рівні організм людини розглядають як нерозривну частину техногенного світу, яка поступово взаємодіє з різними технічними системами); 2) психічний рівень (на цій стадії визначаються можливості психіки людини пристосуватися до штучного середовища); 3) інтелектуальний рівень (на цьому етапі розробляють стратегію діяльності людини у взаємодії зі штучними об’єктами, формулюють принципи самоорганізації та самовиживання людини в незвичному неприродному середовищі, формулюють принципи та методи гармонізації взаємин природного і штучного); 4) духовний рівень (на цьому рівні встановлюють вплив на сферу духу (свідомості) людини в процесі її взаємодії зі штучними системами) [16, с. 133; 21].

Найпоширенішою в сучасному світі стає взаємодія людини з таким штучним об’єктом, як комп’ютер, яку можна інтерпретувати як діалог природного і штучного інтелекту. Ще „батько” кібернетики Н. Вінер сформулював свого часу основні проблеми, які виникли в процесі створення „мислячих” машин, де головну роль відігравала людина, що створила таку машину. „Це проблема машин, які самі навчаються,..проблема само відтворювальних машин, проблема взаємин людини і машин” [3, с. 95]. Найочевиднішим у процесі діалогу „людина – комп’ютер” є вплив на абстрактно-логічне мислення. Це виявляється в формалізації самого мислення, у нарощуванні його алгоритмічності. Під впливом вимог до такого діалогу людина починає оперувати чіткішими термінами, її природна мова, як засіб вираження думок, спілкування та передавання інформації, стає синтаксично чітко оформленою за алгоритмами, заданими комп’ютером [22].

На шляху історичного розвитку науки, техніки, біотехнології створюється об’єктивна підстава для органічного „вростання штучного в природне”, поступового синтезу природного і штучного.

Сучасна людина, як продукт еволюції природи та саморозвитку суспільства, створила підстави для перетворення самої себе на нову організовану цілісність, креативну нову істоту, яку ми можемо назвати не інакше, як людино-машинний гібрид, або ж кіборг.

Таке перетворення людини на штучну істоту відбувається такими шляхами:

• штучне конструювання біоінженерними та біохімічними засобами окремих органів і трансплантація їх у природний організм людини. Хворі органи замінюють на штучні, а людський організм не відштовхує чужорідне, а навпаки синхронізує його функціональну діяльність із функціональною діяльністю природних органів.

• штучна заміна статі людини, унаслідок чого народжений від природи чоловік стає за власним бажанням жінкою чи навпаки. Такий спосіб перетворення людини змінює не тільки зовнішні атрибути статі людини, а й зумовлює зміну внутрішнього стану, психіки, штучно створює якісно нову цілісність.

• штучні добавки до їжі, яку людина щоденно вживає, генно-модифіковані продукти [17, с. 45–47].

Отож, людина – унікальне творіння у Всесвіті. Вона непоясненна, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть повною мірою розкрити таємницю людини.

Називаючи ті чи інші якості людини, видатні мислителі доходять висновку, що з-поміж них є визначальні, принципово важливі. Упродовж тривалого розвитку світоглядної культури вирізнялися з них то одні, то інші: людина є політична (полісна) істота (Аристотель); людина – це мисляча річ (Р. Декарт); людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б. Франклін); людина – це тварина, яка має особливу зовнішню організацію і здатність користуватися знаряддями праці та зброєю (К. А. Гельвецій); людина розумна (гомо сапієнс) (К. Лінней); це єдина істота, яка знає, що вона є (К. Ясперс); людина, котра грає, або людина-актор (Й. Тейзінге); сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин і предметно-практична діяльність, що є поглибленим визначенням людини як такої, котра працює (гомо фабер) (К. Маркс); нарешті, людина як істота творча. Із висоти нашого часу окремі з цих висловлювань, на перший погляд, дивні. Але не є дивним визначення людини як штучної істоти. Адже на сучасному етапі свого розвитку вона оточує себе дедалі щільнішим колом взаємодії зі штучними об’єктами, що, своєю чергою, призводить до того, що людина перестає існувати як повноцінна біологічна істота. „Ремонт” штучних органів, заміна їх на нові, штучна їжа, утрата здатності відчувати, зміна внутрішнього середовища організму – усе це впливає на людину, на її психіку, духовність та природність. Відтак на сьогоденному етапі розвитку нанотехнологій, досягнень генної інженерії людина поступово стає не лише залежною від штучного, від машин, вона й сама перетворюється на штучну істоту, на машину.