Література

1. Документи Другого Ватиканського Собору: Конституції. Декрети. Декларації. / [упоряд. та голов. ред. Г. Генгало]. – Л. : Свічадо, 1996. – 753 с.

2. Кияк С. Р. Ідентичність українського католицизму: генезис, проблеми, перспективи : [монографія] / С. Р. Кияк. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. – 632 с.

3. Соціально-зорієнтовані документи Української Греко-Католицької Церкви (1989–2008) / [заг. ред. Леся Коваленко]. – Л. : Вид-во Укр. катол. ун-ту, 2008. – 711 с. – (Джерела християнського суспільного вчення та служіння ; вип. 1).

4. Україна і Ватикан : [зб. наук. праць] / А. Колодний, О. Реєнт, Л. Филипович, С. Кияк. – Івано-Франківськ – Київ, 2008. – 576 с. – (Українсько-ватиканські відносини в контексті суспільних і міжконфесійних проблем ; вип. І).

5. Україна релігійна : [колективна монографія / упоряд. та голов. ред. А. Колодний]. – К. : Вид-во Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2008. – 436 с.

Опанащук Павло

Науковий керівник – Шаправський С. А., кандидат історичних наук, старший викладач

Особливості процесу реінтеграції ісламу в автономній республіці крим

Матеріали статті присвяченні аналізу особливостей процесу реінтеграції мусульманських громад на території Автономної Республіки Крим. Звернена увага на перспективи розвитку ісламу в цьому регіоні. Також оцінюється ступінь напруженості між мусульманськими та християнськими громадами та території АРК.

Ключові слова: реінтеграція, іслам, Автономна Республіка Крим.

The features of article are dedicated to the analysis of the process of reintegration of Muslim communities in the Autonomous Republic of Crimea. We pay the attention on the development of Islam in this region. Also the degree of tension between Muslim and Christian communities at the territory of Crimea is being estimated.

Key words: reintegration, Islam, Autonomous Republic of Crimea.

Актуальність дослідження визначається тим фактом, що вивчення ситуації у мусульманському середовищі Криму має важливе суспільно-політичне значення, що обумовлено усвідомленням загрози вибуху мусульмансько-православного протистояння в Криму, а також незначною кількістю спеціальних комплексних досліджень із цієї теми. У наш час, коли питання ісламського фактора в Криму викликає великий інтерес українського суспільства, у науковій сфері вкрай не вистачає фундаментальних досліджень із проблем відродження ісламу в АРК. Масова репартація кримських татар до Криму наприкінці 80-х років ХХ ст. дала поштовх до активного дослідження процесу реінтеграції нової етнічності в стале етноконфесійне середовище регіону.

У статті зроблена спроба аналізу публікацій, що з’явились за роки незалежності України щодо проблеми відродження ісламу в Криму, особливостей цього багатовекторного процесу.

Мета дослідження – проілюструвати основні особливості процесу реінтеграції мусульманських громад в Автономній Республіці Крим.

Джерельною базою дослідження є роботи, що спеціально присвячені вивченню політичного, культурного та правового стану ісламу на території України.

На тлі масового повернення в АРК кримських татар, яке розпочалося з кінця 80-х років, процес ,, ісламського відродження ” у Російській Федерації та інших державах СНД протікає дещо простіше, оскільки в Криму молода українська держава має справу не просто з відродженням, а з реінтеграцією ісламу в переважно православне етноконфесійне середовище, яке вже майже сформувалося (на межі 85–95-х тут абсолютно домінувало населення православної орієнтації, до того ж існували анти-татарські упередження) [9, с. 145].

Умовно можна виокремити три фази процесу реінтеграції ісламу у Криму. Перший етап початкової фази, який охоплює 1989–1993 рр., може бути визначений як фаза піднесення. На цьому етапі формувалися мусульманські релігійні общини, відновлювалися старі та будувалися нові мечеті, створювалися ісламські установи, ісламські політичні організації (Духовне управління мусульман Криму (ДУМК)). Уже 1991 р. у Криму було утворено Кадіат (згодом ДУМК) зі статусом мухтасібату, тобто канонічно самостійної адміністративної одиниці. ДУМК визнає над собою авторитет муфтія, підкоряється його розпорядженням.

Неправильно було б недооцінювати наявність елементів політизації у мусульманському руслі Криму. У цей час випливає широкий спектр різноманітних проявів політичної боротьби в релігійному житті, де іслам є фактором етнічної мобілізації. У Криму це виявилось особливо чітко. Це стає зрозумілим, якщо пригадати тезу академіка В. Бартольда про те, що ,,…для народів, позбавлених політичної незалежності, релігія є єдино можливим виявом національної єдності” [6, с. 82]. Активізація діяльності мусульманських громад стала ,,викликом” для переважно православного повоєнного населення Криму. Однак реінтеграція ісламу в конфесійну структуру протікала досить толерантно. У листопаді 1992 р. була створена Рада релігійних конфесій Криму „Мир – дар Божий” із метою збереження та зміцнення національного та релігійного миру. Ініціювали її створення муфтій Криму та глава місцевої єпархії Української православної церкви Московського патріархату архієпископ Сімферопольський та Кримський Лазар разом із представниками інших конфесій.

Другий етап початкової фази охоплює 1993–95 рр. У цей період на тлі збройного спротиву опозиції у Таджикистані, накопичення релігійно-політичного потенціалу на Північному Кавказі відбувається кристалізація системи ісламської освіти, перебудова духовних управлінь, розширення та зміцнення зв’язків з іноземними ісламськими центрами, формування нової генерації мусульманського духовенства, консолідація навколо мечетей стійких мусульманських громад. Усі ці процеси активно вплинули на перебіг подій в Україні. На 1993 р. ДУМК зареєструвало близько 100 громад мусульман, діяло 30 мечетей, 20 будувалось [9, с. 142–143].

Нагальною проблемою того часу бала відбудова освітніх центрів. Із 1994 р. у Сімферополі функціонує перше медресе, навчання в якому було складено на основі програм ліцеїв Туреччини. Детального розгляду набуває питання зв’язків Меджибісу та ДУМК з ісламськими релігійними організаціями. Найбільш тісні стосунки були встановлені з ісламськими організаціями Туреччини. Активізувалися також зв’язки Меджибісу з протурецькими релігійними організаціями в Європі [3, с. 44].

Друга фаза охоплює період 1995–99 рр., її можна умовно визначити як ,,еволюційну”. У цей період у Криму було взято курс на тотальну політизацію ісламу. Під час візиту до Туреччини 14–17 березня 1995 р. М. Джемільов зустрічався з духовним лідером Туреччини Ф. Гюленом, яким обговорював питання будівництва в Криму мечетей, шкіл та ліцеїв кримських татар. 1997 р. підписано протокол між Україною та Саудівською Аравією про перше організоване паломництво (хадж) мусульман України до святинь ісламу (більшість віруючих, які поїхали до Мекки, були з Криму).

У цей час також відбулися певні позитивні зрушення на шляху порозуміння між релігійною структурою кримських татар та УПЦ КП. За період 1995–1999 рр. відбулися конструктивні зрушення в релігійній мережі Криму. Можна констатувати реальне збільшення кількості релігійних громад мусульман, питома вага яких серед релігійних організацій АРК була 45,5% від загальної кількості релігійних громад регіону. Коштом Всесвітньої Організації ісламської молоді збудовано мечеть у с. Піонерське, відреставровано мечеть у Сімферополі. За підтримки Об’єднаних Арабських Еміратів збудовані мечеті в с. Зуя та у Джанкої [8, с. 103–105].

Сучасний етап, який охоплює 1999–2005 рр., можна вважати третім етапом реінтеграції ісламу в Криму. Етнополітична та етноконфесійна ситуація АРК ускладнилася новим параметром уявної конфліктності між ісламом та православ’ям ( який раніше в політичній боротьбі майже не використовувався), подіями в США, Іраку та антитерористичною кампанією.

Уже в липні 2000 р. після зустрічі М. Джемільова з головою УПЦ КП Філаретом, на якій обидві сторони висловили критичне ставлення до дій архієпископа Лазаря, відносини у міжконфесійній раді різко погіршились. Каналами Кримського інформаційного агентства було розповсюджено заяву ДУМК, у якій муфтій Криму виступив проти масового поширення християнської символіки в Криму. 25 липня 2000 р. загальне зібрання священнослужителів Сімферополя та Кримської єпархії відповіло на заяву ДУМК [5, с. 8–10].

Ці події викликали серйозний дисонанс в етнорелігійному середовищі Криму, конфліктогенний заряд набирав сили. Кульмінацією конфлікту став демонтаж православного хреста на пагорбі над с. Морське 25 жовтня 2000 р. через 4 години після його встановлення. 1 листопада того ж року в с. Кіровське було знято та вивезено православний хрест, який був встановлений на місці майбутнього будівництва храму Св. Амвросія Оптинського. Тоді ж було знищено кілька пам’ятників на мусульманському цвинтарі, здійснено акт вандалізму щодо пам’ятного знаку жертвам депортації біля залізничного вокзалу. Тільки за період 2000 р. у Криму було знищено 4 голгофських хрести і під загрозою знищення опинилися хрест на Кабаньєму перевалі в Байдарській низині [2, с. 48].

Демонтаж хрестів викликав вибух емоцій та дискусій із приводу виправдання дій сторін, їхньої конкретності у правовому аспекті. У намаганні розв’язати конфліктну ситуацію було прийнято рішення залишити вже встановлені хрести в Євпаторії, Феодосії, Мазанці, а хрест у Морському зробити менших розмірів на схилі тієї гори, де знаходиться християнське кладовище. Отже, на рівні компромісу все ж вдалося владнати цей локальний конфлікт, однак про стабільність говорити було рано.

Отже, через згадані конфлікти на півострові слалася міжрелігійна напруга, у цей період особливо помітною стає тенденція до посилення зв’язку між релігійним та політичним життям кримських татар.

Процеси репарації кримських татар на історичну Батьківщину та реінтеграція ісламу в Криму на початку 90-х рр. відбувалися досить толерантно. Іслам у Криму був як потужний фактор етнічної консолідації. Категорична позиція української влади щодо недопущення проникнення радикальних ідей ваххабізму в АРК призвела до прагнення мусульманських лідерів півострова активно протидіяти насадженню цієї гілки ісламської ідеології у регіоні. Поряд із тим спостерігається процес активізації зовнішньополітичних контактів кримських татар із країнами ісламського світу, які фінансували проекти будівництва мечетей на півострові: запрошують на навчання кримськотатарську молодь, спонсорують хадж до Мекки. Найбільше занепокоєння викликає втручання політики в релігійне життя кримських татар та зворотній процес ісламізації політичної культури мусульман Криму [4, с. 56].