2.3. Філософія Середньовіччя

та Відродження

Філософія Середньовіччя

Залежно від історіософської позиції, Середньовіччя як

історичну епоху можна вважати або закономірним продов-

женням античності (і тоді важко зрозуміти безодню між

ними), або новим витоком історії. Більш прийнятною є друга

позиція, яка Єрунтується на концепції історичного колово-

роту (греко-римська цивілізація занепала, прийшли нові

народи і розпочався новий цикл нової цивілізації).

Варвари, які завоювали Римську імперію, перебували

на стадії становлення феодального (традиційного землероб-

ського) суспільства. А феодалізм ще не визнавав особи. Що-

правда, європейський феодалізм перейняв від античності

християнство, а християнство як релігія передбачає певну

самостійність особи і орієнтована на особу, наділену свобо-

дою волі. (Релігія є носієм ідеї особистості). Оскільки ж за

феодальних відносин особа не може реалізуватись як соці-

альна одиниця, вона під впливом християнства утверджу-

ється як духовна особа. Духовна особа З це своєрідний ком-

проміс феодалізму і християнства: особа, яка не може реа-

лізуватись у зовнішньому світі, заглиблюється в себе.

Характерною особливістю середньовічного світогляду

є теоцентризм. Античність не знала ідеї трансцендент-

ного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважа-

лося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх кос-

мосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-ін-

Філософія Середньовіччя та Відродження

77

шому мислило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він

абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння

Бога втрачає свою самоцінність. Вона виступає тільки си-

мволом чи знаком божественної премудрості, адресованим

людині. Відношення Бога і природи мислиться в катего-

ріях справжнього і несправжнього буття елеатів: Бог єди-

ний, неподільний, незмінний (трансцендентний); природа

множинна, подільна, рухома, але існує завдяки Богові.

Філософія в Середньовіччі розвивалася в лоні релігії як

панівного світогляду тієї епохи. Релігія, безумовно, звужу-

вала межі філософського мислення, задавала і проблемати-

ку, і загальну модель вирішення проблем. Крім того, філо-

софія в епоху Середньовіччя не мала власної соціальної ба-

зи З особи, яка потребувала б філософського світогляду.

Тому розвиток в лоні релігії був єдино можливим способом

існування і збереження філософського мислення загалом. В

іншій іпостасі воно тоді просто не могло б існувати.

Формування християнської філософії має свої особли-

вості. Як релігія, християнство підозріло ставилось до язи-

чницької мудрості З античної філософії. Одначе, вступи-

вши з нею в дискусію, воно змушене було відповідати на

аргументи аргументами. Завдяки цьому шляхом Ызапере-

ченняы в лоно християнства був перенесений філософсь-

кий стиль мислення.

Носіями філософії в дану епоху було вузьке коло слу-

жителів церкви. Світської філософії не існувало. Звідси

догматизм, авторитаризм і традиціоналізм цієї філософії.

Патристика

Перший період (IIЗVII ст.) у розвитку середньовічної

філософії названий патристикою.

Патристика (лат. раіегЗбатько) З сукупність філософських докт-

рин християнських мислителів (отців церкви) IIЗVII ст.

Представлений він вченням Ыотців церквиы З Квінта Те-

ртулліана (160З220), Августина Блаженного та ін. Відо-

мим твердженням ЫВірую, бо це абсурдноы Тертулліан ви-

словив один із основних принципів патристики З примат

віри над розумом. Розум справді був безсилий будь-що змі-

нити в період розпаду Римської імперії. Відновитись до життя

можна було тільки через віру, через утвердження абсолют-

но нових цінностей. У цих словах теолога не просто церков-

на догма, а вистраждана епохою істина.

78

Історичні типи філософі!

Августин Блаженний пристосував платонізм для роз-

будови християнської теології. На його думку, світ ідей

Платона е не що інше, як думки Бога, що передують акту

створення світу. В Бога ідеї передують речам, в людині

вони слідують за речами. Пізнаючи речі, людина проникає

в думки Бога. В такий спосіб теологи поєднали релігійну

доктрину створення світу Богом і концепцію Платона.

Певний інтерес представляє концепція історії Авгус-

тина. На противагу циклічним уявленням про час, харак-

терними для греко-римської культури, Августин розви-

нув лінійну концепцію: історія має початок (створення

світу), кульмінацію (пришестя Христа) і майбутній кінець

(друге пришестя і страшкий суд). І хоч така концепція є

есхатологічною (визнає кінець історії), однак розуміння

історії як єдиного сповненого смислу процесу сприяло про-

будженню історичної свідомості. Стараннями Августина

в європейській культурі утверджується розуміння часу як

однолінійної перспективи, що йде з майбутнього через су-

часне в минуле.

Августин у ЫСповідіы відкрив новий предмет досліджен-

ня З переживання людини, внутрішню духовну особу. Гре-

ки не знали сфери внутрішніх переживань як чогось само-

стійного. Для них особа виявляла себе через дію. З момен-

ту, коли зовнішня діяльність стала регламентованою, коли

релігія загострила моральні почуття, самі помисли, пору-

хи душі почали сприйматися, як дія. Християнство не тіль-

ки відкрило, а й розбудувало цю внутрішню духовну осо-

бу. Августин дав цікавий аналіз часу, виходячи із структу-

ри внутрішніх переживань. У душі він розрізняє три

настанови: чекання, спрямоване в майбутнє; увагу, пов'я-

зану із сучасним; пам'ять, яка утримує минуле. Завдяки

цим настановам душа Ыконституюєы, творить час. Час, на

думку Августина, існував би навіть за умови існування од-

нієї лише душі. Ідея Ыконституюванняы часу на основі вну-

трішніх переживань набула популярності у філософських

течіях XX ст. З феноменології та екзистенціалізмі.

Схоластика

Наступний період (ХІПЗXV ст.) в розвитку середньо-

вічної філософії називають схоластикою.

Схоластика (лат. зс&о/азіїкоз Зучений, шкільний) З філософське

вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціо-

налістичною методикою та формально-логічними проблемами.

Філософія Середньовіччя та Відродження

79

Філософія викладалась у школах при монастирях, вона

була шкільною мудрістю, звідси і назва З Ысхолаы (з гре-

цької З школа). Пізніше це слово набуло негативного зна-

чення, ним стали позначати відірване від життя мудру-

вання. У розвитку схоластики існує два періоди:

1. До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина,

пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство).

2. З XIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми

Аквінського (1225З1274), який пристосував вчення Арі-

стотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За

іменем фундатора цей період схоластики отримав назву

тпомізм.

Перехід від ідей Августина до томізму зумовлений кі-

лькома чинниками. Передусім розвитком і зміцненням

третього стану (ремісників і торговців), в яких пробуджу-

ється інтерес до природи. А вчення про природу краще

розвинуто у філософії Арістотеля. Для Платона природа

взагалі позбавлена самоцінності.

Певну роль у поширенні вчення Арістотеля у Західній

Європі відіграло й ознайомлення європейців зі вченням

арабських мислителів, Арістотелевих послідовників З

Аверроеса (1126З1198) і Авіценни (980З1037). Арабська

та Візантійська філософія стали перехідною ланкою від

античної до західноєвропейської культури ХШЗXV ст.

У східній частиш Римської імперії З Візантії З перехід

до феодалізму відбувався поступово, без різкого розриву з

античною традицією. Тут збереглося багато творів ан-

тичних мислителів. Саме з Візантії бере початок філософ-

ська думка всіх народів православного світу (Вірменії, Гру-

зії, Київської Русі). Пожвавлення міського життя в XII ст.

на арабському Сході зумовило розквіт арабської філосо-

фії, яка засвоїла античну традицію. Схід у цей час значно

випереджав Захід у культурному розвитку, а східна філо-

софія помітно вплинула на розвиток західноєвропейської

філософської думки.

Схоластика, особливо її розвинута форма З томізм,

практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку

її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, мож-

на передати розумом. У підвищенні статусу розуму в схо-

ластиці порівняно з патристикою полягає суттєва відмін-

ність католицизму від православ'я, які розійшлись у XII

ст. Католицька теорія сформувалась на основі більш ра-

ціональної схоластики, а у православ'ї домінує патристи-

ка. Цим значною мірою зумовлено і те, що наука сформу-

валась саме в Західній Європі.

80

Історичні тили філософи

Перейнявши вчення Арістотеля про активну форму і

пасивну матерію, Фома Аквінський виділяє чотири сту-

пені буття:

З Ыцарство мінералівы, де форма є лише зовнішньою

визначеністю речей;

З Ырослинне царствоы, де форма виступає як рослин-

на душа;

З тваринне царство і, відповідно, тваринна душа;

З людина і розумна безсмертна душа.

Форма як організуючий принцип по-різному пронизує

матерію на цих рівнях З від зовнішньої форми до розум-

ної душі, яка існує окремо від тіла і яка є безсмертною на

відміну від рослинної і тваринної душі. Церква високо

оцінила вчення Фоми Аквінського. Він, як і Августин,

був причислений до рангу святих. У XX ст. його вчення

було поновлене церквою (неотомізм), проголошено офіцій-

ною філософією Ватикану.

Суттєве значення для подальшого розвитку європейсь-

кої філософії мала дискусія між номіналістами і реаліста-

ми, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть.

Центральна проблема дискусії З природа загальних понять.

Ця проблема споріднена з проблемою співвідношення зага-

льного і одиничного, що хвилювала давньогрецьких філосо-

фів, але їй властиве дещо інше смислове забарвлення.

Реалізм (лат. геаііз З суттєвий, дійсний) З філософський напрям,

згідно з яким загальні поняття (універсали) існують реально як сут-

ності речей.

Реалісти З Ансельм Кентерберійський (1033З1109),

Фома Аквінський З вважали, що людина осягає ці сут-

ності в поняттях розуму. Отже, універсаліям спершу на-

давався статус реального буття З сутності речей, а вже

відтак З загального 'поняття розуму.

Номіналізм (лат. потеп З Ім'я) З філософське вчення, що запе-

речує онтологічне значення універсалій (загальних понять), ствер-

джуючи, що універсалі? існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

Номіналісти З Вільям Оккам (1300З1349), Жан Бу-

ридан (1300З1350) З вважали, що речі одиничні, не при-

ховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки

назвами одиничного, вони З творіння людського розуму.

Така відмінність у співвідношенні одиничного і зага-

льного в світі речей передбачала різні тлумачення спосо-

бу їх творення. Реалісти З прихильники платонівсько-

арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розу-

ФчлософтСередньовіччя та Відродження

81

мом З вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога переду-

ють творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому

творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зумовлює

ланцюжок: ідея, що існує в Бога, З сутність речі З ідея

в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого, що постала

в концепції Аквінського, зумовлена різним способом вті-

лення ідеї З форми.

Номіналісти щодо розуміння Бога схилялись до біб-

лійної традиції, яка тлумачить його як вищу волю. На їх

думку, Бог творить речі за своєю волею, вони не є втілен-

ням ідей. Речі одиничні. Це є підставою для заперечення

принципу ієрархічності побудови світу.

Обидві концепції по-різному інтерпретують і пізнан-

ня. Для реалістів пізнання важливе для осягнення розу-

мом сутності, розкриття її через умоспоглядання (зарод-

ки майбутнього раціоналізму). Для номіналістів пізнання

є чуттєвим пізнанням одиничних речей. Саме це живило

їх увагу до досвіду, фактів, дало поштовх для емпірично-

го напряму у філософії Нового часу.

Філософія епохи Відродження

Період XVЗXVI ст. прийнято називати епохою Відро-

дження. Соціально-економічною суттю цієї епохи є заро-

дження капіталізму. В містах Італії, які збереглися як

торгово-ремісничі осколки Римської імперії, зароджуєть-

ся мануфактура, формуються торгові центри загальноєв-

ропейського значення. Історична особливість цієї епохи

зумовлена зародженням капіталізму та розкріпаченням

(частковим) особи.

Середньовіччя, як відомо, не знало соціальної особи.

То був період станового суспільства, навіть ремесла і тор-

гівля мали становий характер (цехи, гільдії). Однак хри-

стиянство як релігія формувало особу, здатну до вибору

між добром і злом, нести відповідальність за свій вибір.

Але ця Ывнутрішняы, духовна особа була скована феода-

льними відносинами. Напруга між Ывнутрішньою особоюы

і зовнішніми феодальними порядками знайшла свою пер-

шу розрядку в епоху Відродження, коли зовнішній пан-

цир ослаб, і особа отримала змогу реалізуватися у сфері

соціальної діяльності. Ця особа, тільки почавши звільня-

тись від феодальних пут, ще не знала меж своєї свободи.

Така безмірність, відсутність відчуття Ыцього я не можуы

і вражає в особистостях епохи Відродження. До їх когор-

82

Історичні типи філософії

ти належать творці, які реалізовувались в усіх видах тво-

рчої діяльності, З художній, технічній, науковій, і ман-

дрівники-авантюристи, які, долаючи мислимі та немис-

лимі перепони, відкривали нові землі.

Якщо з економічної точки зору епоха Відродження бу-

ла світанком капіталізму, то із соціологічної З вона стала

епохою пробудження особи, яка іще не усвідомила меж сво-

їх можливостей. Йдеться не про формування особи, яке за

відсутності християнства затяглось би на довгі століття, а

саме про пробудження внутрішньо сформованої особи.

Назва епохи походить від переконання її творців у то-

му, що вони відроджують культуру античності. Справді,

Ыреабілітація тілесностіы в живописі та скульптурі, поно-

влення особи у сфері соціальної діяльності З все це свід-

чить про спорідненість цих епох. Але такий підхід е пове-

рховим. Античність не знала духовного виміру особи, во-

на не була опосередкована Середньовіччям. Тому особа

епохи Відродження є принципово іншою. Вона пройнята

духовністю З здобутком Середньовіччя.

Відродження З це епоха розквіту художньої культу-

ри, зародження гуманізму як світської культури, епоха

реформації та контрреформації, заміни геоцентричної си-

стеми геліоцентричною, епоха великих географічних від-

криттів. Усі ці фактори визначали духовний зміст її.

Розквіт художньої культури (Дайте Ашг'єрі (1265З1321),

Леонардо да Вінчі (1452З1519), Буонарроті Мікеланджело

(1475З1564)) набув небувалого розмаху, перетворивши мис-

тецтво на центр духовного життя. Якщо в Середньовіччі

стрижнем духовного життя була релігія, то в епоху Відро-

дження релігія, церква перебували під відчутним впливом

мистецтва, і навіть глави церкви схилялися перед художни-

ками. Непросто знайти пояснення цьому феномену. Ймовір-

но, він зумовлений тим, що саме в мистецтві відкрились

перші можливості для реалізації духовної енергії пробудже-

ної особи. А можливо, й тим, що в мистецтві Відродження

вперше гармонійно поєдналось тіло, з якого було знято пе-

чать гріховності, і душа, принцип духовності.

В епоху Відродження зароджується Ысвітськаы гумані-

тарна, тобто людська (про людей і для людей), наука на

відміну від Ыбожественного знанняы, яке панувало в офі-

ційних університетах. Термін Ыгуманізмы спершу означав

світське знання, і великі гуманісти епохи Відродження (Фра-

нческо Петрарка (1304З1374), Еразм Роттердамський

(1466/69З1536)) були гуманістами саме в цьому значенні

слова. При дворах феодалів і монархів активно працювали

Філософія Середньовіччя та Відродження

83

перекладачі; літераторам і філософам покровительствува-

яа світська влада. Посилення світської влади, яка протя-

гом всього Середньовіччя вела боротьбу за верховенство з

владою духовною (церквою), значною мірою зумовило за-

родження світської науки. Суперечки світської та духовної

влади сприяли звільненню філософів від абсолютного впливу

релігії. В цей період набула поширення концепція двох

істин З релігійної та філософської. Релігійна, вважалось,

дана Богом через Біблію як одкровення, філософська є знан-

ням, отриманим на основі вивчення природи З божого тво-

ріння. Ці відмінні за формою істини повинні збігатися за

змістом. Завдяки концепції двох істин філософія набула

відносної незалежності від релігії.

Новаторський дух цієї епохи виявився і в сфері релігії.

Саме в цей час виникла і поширилася реформація З релі-

гійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви. Во-

но вимагало спрощення релігійних обрядів, заперечувало

роль церковних ієрархів як посередників між людиною і

Богом, відкидало монашество як релігійний інститут. Суть

реформації, з одного боку, за словами К. Маркса, полягає

у здешевленні церкви. Буржуазія, що народжувалася, ра-

хувала гроші і ие хотіла нести тягар витрат на розкішне

життя вищих церковних ієрархів. З іншого боку, реформа-

ція З це аоглиблення духовного життя, перенесення ваги

із зовнішнього контролю офіційної церкви на контроль вну-

трішній. Протестантизм можна розглядати і як реакцію на

Ыбезмірністьы, Ывідв'язаністьы (в тому числі й від мораль-

них норм) особи епохи Відродження.

Очевидно, цим зумовлена така жорсткість моральних

норм у протестантів. Німецький мислитель Макс Вебер вва-

жав, що протестантизм відіграв вирішальну роль у станов-

ленні капіталізму, оскільки творець німецької реформації

Мартін Лютер (1483З1546) проголосив працю богоугодною

справою та осудив неробство, наголошуючи, що в праці лю-

дина подібна до творця всього сущого. Протестантизм засу-

див пияцтво і розпусту, через які розтринькувались здобут-

ки праці, добробут людини визнав свідченням її богоугодної

поведінки. Бідність стала вадою (якщо ти бідний, то ведеш

небогоугодне життя), багатство вважалося чеснотою. Цим,

на думку Вебера, поясняюється те, що капіталізм зародився

в країнах, де переміг протестантизм. Сучасні дослідники по-

годжуються з тим, що протестантська етика найбільше від-

повідає духу капіталізму. Натомість православна свідомість

за духом ще далека від виправдання багатства, вважаючи

бідність виявом вищої моральності.

84

Іствричмі'топи філософи

Справді революційним Щодо усвідомлення місця лю-

дини в світі, в системі Ылюдина З природа З Богы було

геліоцентричне вчення Миколи Коперника (1473З1543).

До нього головним вважалося відношення людини і Бога.

Земля З центр Всесвіту, людина З вінець творіння. 'От-

же, весь світ Бог створив для людини. Геоцентрична сис-

тема Єрунтується на телеології.

Телеологія З вчення про мету, доцільність, згідно з яким все для

чогось призначене, має свою ціль.

Все, що відбувається в світі, набуває смислового зна-

чення крізь призму відношення людини і Бога. Голод,

землетрус, комета З це дії або знаки (попередження) Бо-

га, їх треба тільки уміти читати. Саме завдяки цьому в

Середньовіччі набула такого поширення астрологія. І ра-

птом усе це було піддано сумніву. Земля проголошувала-

ся однією з планет, що обертається навколо Сонця (Копе-

рник), а Сонце однією із зірок, навколо яких є свої плане-

ти, ймовірно, заселені розумними істотами З Джордано

Бруно (1548З1600). Сприйняти все це було непросто. Ви-

ходило, що не для людини призначений весь цей нескін-

ченний всесвіт і його не можна інтерпретувати в межах

спілкування людини з Богом. То був відчутний удар по

телеології. Адже концепція Коперника спонукала осмис-

лювати світ крізь призму причинності (чому), а не доціль-

ності (для чого). Світ у ній набував рис об'єктивності, не-

залежності від волі та бажань людини. Значно меншим

стало значення астрології та інших псевдонаук, хоча і Ко-

перник, і Галілео Галілей (1564З1642), і Йоганн Кеплер

(1571З1630) не відмовлялися від складання гороскопів.

Геліоцентрична система змінила і уявлення про Бога. Він

все більше мислився як всесвітній розум, а не Бог, який

на кожному кроці турбується про людину. Реакція церк-

ви на геліоцентричну систему була особливо агресивною,

бо вона відчула, яка загроза світоглядним засадам корі-

ниться у вченні Коперника.

У той час коли астрономія розширила межі Всесвіту до

безконечності, великі географічні відкриття, зроблені ман-

дрівниками-мореплавщями, дали чітке уявлення про Зем-

лю як обмежену кулю. Хоча вчені давно висловлювали цей

здогад, факт її підтвердження мав непересічне значення.

Інтелектуальні обрії європейців значно розширилися вна-

слідок їх ознайомлення з невідомими їм культурами.

Філософська палітра епохи Відродження виграє різно-

манітністю барв, серед яких і неоплатонізм, і неопіфаго-

Фіяософія Середньовіччя та Відродження

85

рейство, і арістотелізм, і епікуреїзм. Вже в цьому роз-

маїтті виявилася її відмінність від одноманітного Серед-

ньовіччя. Та визначальною була роль неоплатонізму, ідеї

якого поділяли не тільки філософи, а й учені (Галілей,

Коперник, Кеплер).

Відомий мислитель раннього Відродження З неопла-

тонік Микола Кузанський (Кребс) (1401З1464), який в

новому дусі трактував ідеї неоплатонізму. ЫЄдинеы, на його

думку, охоплює все, воно не має нічого протилежного со-

бі. Звідси парадоксальний, але логічний висновок: Ыєди-

неы З тотожне безконечному. Згідно з цим твердженням

одиниця, єдине (мінімум) і безконечне (максимум) збіга-

ються. Іншими словами, безконечність можна мислити як

єдине, а єдине З як безкінечність. На цій підставі М. Ку-

занський висловив кілька парадоксів, зокрема про збіж-

ність діаметра і кола на безкінечності, про відсутність від-

мінності між центром і колом. На безкінечності будь-яка

точка стає центром. На Емісце одиниці, яка у греків була

конститутивним принципом сущого (визначала його ме-

жу та міру), М. Кузанський ставить безкінечність. Це руй-

нувало уявлення давніх людей про космос і готувало

підЄрунтя для ідеї про безкінечність Всесвіту, відсутність

в ньому центра, і, отже, для переходу від геоцентризму до

геліоцентризму. Ідея збіжності центру, одиниці (Бога) і

безкінечності (світу) стала основою пантеїзму.

Пантеїзм З філософське і релігійне вчення про присутність Бога у

єстві самої природи, ототожнення Бога з природою, розчинення

Бога в природі, або, навпаки, природи у Богові.

Пантеїсти вважали, що Бог і природа єдині, Бог мовби

розлитий у природі. Завдяки пантеїзму відбувається реабі-

літація природи, яку перестають вважати гріховною. Це

певною мірою стосується як зовнішньої природи, так і тіла

людини. Ідеї пантеїзму поділяли і деякі мислителі Відро-

дження, зокрема, дотримувався її знаменитий швейцарсь-

кий лікар і алхімік Теофраст Парацельс (1493З1541), який

висунув здогад, що людське тіло З це хімічна система.

Відомим пантеїстом Відродження був італійській мис-

литель Джордано Бруно, який, поділяючи думки Кузан-

ського про збіжність протилежностей, поєднав їх з геліо-

центричним вченням Коперника. Дж. Бруно стверджував,

що космос і божество безкінечні, вони єдині. Природа З

це ЫБог в речахы. Здатність мислити, відчувати (гілозо-

їзм) притаманна всім речам природи. Завдяки пантеїзму

долається дуалізм матерії та форми, який був притаман-

86

Історичні типи філософії

ний платонівсько-арістотелівській традиції. Матерія не

просто матеріал, який отримує активність через набуту

ззовні форму, вона сама по собі (завдяки божественній

суті) активна. Починаючи з Бруно, європейська філосо-

фія перестала протиставляти матерію та форму як актив-

ний і пасивний перині. Матерію вона починала мислити

субстанцією, якій притаманний рух і активність.

У боротьбі з реформацією і поширенням нових науко-

вих ідей католицька церква вдалась до контрреформації.

Був створений орден єзуїтів, який через суди інквізиції

намагався зупинити поширення ідей, що, на погляд церк-

ви, суперечили Святому Письму. Чи не вперше в історії

людей судили не за моральні злочини, а за наукові ідеї.

Католицизм, завдяки притаманному йому раціоналізму,

стимулював народження науки, але цей же католицький

раціоналізм ставав ворогом науки, коли вона виходила за

рамки церковних догм. Жертвою такого гоніння був і

Д. Бруно, якого спалили на вогнищі в 1600 р.

Вчення М. Кузанського і Дж. Бруно дають підстави

для висновків, що в онтології Відродження панували дві

ідеї З пантеїзму і безкінечності Всесвіту. В гносеології

М. Кузанський запроваджує розмежування між розсудком,

побудованим на забороні 'поєднання суперечливих

суджень, на дотриманні правил формальної логіки, і ро-

зумом, здатним осягнути збіжність протилежностей (мак-

симуму і мінімуму). Таке розмежування розсудку і розу-

му знайшло свій подальший розвиток в німецькій кла-

сичній філософії (Кант, Гегель).

У розумінні людини мислителі Відродження підня-

лись до ідеї свободи як вирішального виміру людського

існування. На відміну від античності, в якій людина по-

чувалась часткою космосу чи полісу і повинна була жити

співмірно з цілим (звідси така увага до категорії міри у

греків), італійський філософ Дж. Шкко делла Мірандо-

ла (1463З1494) проголошує, що людина повинна сама

створити свою міру. Пробуджена Ыдуховна особаы Відро-

дження втратила Ыприроднуы міру, а соціальної ще не

набула. Це відкрило простір для яскравих проявів інди-

відуалізму в епоху Відродження.

У вченні про суспільство мислителі цієї епохи дійшли

до ідеї зумовленості політичних подій матеріальними ін-

тересами людей. Цю думку висловив і розвинув у своїх*

працях італійський мислитель Ніколло Макіавеллі (1469З

1527). Він (і це певною мірою відповідає духові того часу)

розглядав політичні події, не беручи до уваги моральних

Філософія Середньовіччя та Відродження

87

критеріїв. Підхід у політиці, який ігнорує моральні цін-

ності (аморалізм, віроломство), отримав назву макіавел-

лізму. В цю ж епоху англійський філософ Томас Мор

(1478З1535) і італієць Томазо Кампанелла (1568З1639)

висунули перші соціальні утопії, які привабливо змальо-

вували суспільство, побудоване на засадах соціальної рів-

ності та спільної власності. Ці ідеї містили значний гума-

ністичний заряд, провіщали прихід принципів Ыбратерст-

ва, рівності і свободиы, під якими пізніше відбувалися

буржуазні революції.

Найсуттєвішою особливістю епохи Відродження стало

те, що саме в цей час філософія і наука виходять з-під

патронату релігії, стають світськими знаннями, урізнома-

нітнюються течії, розширюється коло проблем філософії.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте філософські джерела геоцентризму.

2. Чому саме Августин Блаженний е автором розуміння часу як од-

нолінійної перспективи?

3. Що зближує Августина і Платона і що їх роз'єднує.

4. Чому й нині не припиняється суперечка між номіналістами та

реалістами?

5. Проаналізуйте філософський сенс заповідей Христа.

6. Які риси середньовічної філософії зберегли свою актуальність?

Аргументуйте відповідь.

Теми рефератів

1. Філософська система Т. Аквінського.

2. А. Блаженний З засновник християнської антропології.

3. Віра г знання: проблеми розмежування.

4. Релігія в системі культури.

5. Наука і релігія: протистояння і точка дотику.

6. Ідея безконечності М. Кузанеького і сучасні досягнення науки.

Література

Августин Аврелий. Исповедь. З М., 1991.

Горфункель А. X. Философия зпохи Возрождения. З №, 1980.

Гуревич А. Я. Средневековьій мир. З Мґ 1990.

Лосев А. Ф. Зстетика Возрождения. З М., 1978.

Соколов В. В. Европейская философия XVЗXVII веков. З М., 1984.

Соколов В. В. Средневековая философия. З М.. 1979.

2.4. Західноєвропейська філософія

Нового часу (XVIIЗXVIII ст.)

Новим часом називають епоху, яка розпочалася бур-

жуазними революціями в Західній Європі (наприкінці

XVI З на початку XVII ст. в Нідерландах, у середині XVII

ст. З в Англії). Ідеологією ранніх буржуазних революцій

був протестантизм, а в XVIII ст. нею стає значно радика-

льніше та матеріалістичне за своєю суттю Просвітництво.

Проблематику філософії Нового часу визначили такі

фундаментальні чинники, як наукова революція, що три-

вала протягом XVIЗXVII ст., та формування буржуазно-

го громадянського суспільства (XVIII ст.). Цим зумовлене

домінування гносеології, зокрема проблеми методу пізнан-

ня на першому етапі (XVII ет.) розвитку тогочасної філо-

софії і соціально-політичної проблематики на другому

(XVIII ст.), в епоху Просвітництва. В історичному аспекті

XVII ст. З це підготовча фаза Просвітництва, зароджен-

ня ідей, які набули пізніше більш окресленої форми.

Наукова революція XVIЗXVII ст. та її вплив

на розвиток філософії

Відрізок часу приблизно від опублікування праць

М. Коперника ЫПро обертання небесних сферы (1543) до

виходу ЫМатематичних засад натуральної філософіїы Ісаака

Західноєвропейська філософія Нового часу (XVIIЗXVIII ст.)

89

Ньютона (1687) називають епохою наукової революції. Суть

цієї революції визначали такі особливості:

1. Відмежування наукового знання від релігії та філо-

софських вчень минулого. Релігія, стверджує один з тво-

рців нової науки Г. Галілей, вчить, як потрапити на небо,

а не як воно влаштоване, бо це є справою науки. Галілей

рішуче заперечував авторитет Арістотеля для розбудови

нової науки. З часом наука поступово ставала самостій-

ною сферою професійної діяльності й особливим типом

знання.

2. Піднесення досвіду до рангу експерименту. Першим

почав регулярно вдаватися до експерименту Галілей. На

відміну від простого спостереження експеримент є актив-

ним втручанням у природу, яке можна повторювати без-

ліч разів різними людьми. Дані, отримані під час експе-

рименту, не є випадковими, вони З наукові факти. Екс-

перимент пов'язує ідею, що виникла під час логічних

міркувань, з чуттєвим досвідом, внаслідок чого він або

стверджує, або заперечує цю ідею. Експеримент передба-

чає застосування інструментів, що зближувало науку і тех-

ніку, ремісника і вченого.

3. Проголошення математики мовою науки. Галілей,

Кеплер, інші вчені були неоплатоніками та піфагорійця-

ми. Вони вірили, що Бог творив світ на основі математи-

чної гармонії. Галілей розмежував об'єктивні та суб'єкти-

вні якості речей. Розмір, форма, місце, рух, час З все,

що можна кількісно виміряти, З є об'єктивними якостя-

ми, а запах, звук, колір З суб'єктивними, які не здатні

існувати самі по собі. Об'єктивні якості можна звести до

математичних відношень, їх повинна вивчати наука. За-

стосуванню математики в природознавстві сприяло і вчення

Галілея про Ыідеальні фізичні тілаы (абсолютну пустоту,

абсолютну круглість), властивості яких легко математи-

зуються.

4. Виокремлення проблеми методу в самостійну сферу

знання, що свідчить про зрілість науки. Вчені почали ці-

кавитися не тільки знанням про природу, але й знанням

про саме знання. Формування науки як самостійної сфе-

ри логічно доказового і емпірично підтверджуваного знан-

ня мало вирішальний вплив на подальший розвиток філо-

софії. Почала втрачати позиції філософія, яка вибудову-

валась на правдоподібності, Єрунтувалась на буденному

досвіді, а то й релігійних догмах. Філософія стала наслі-

дувати науку, чиї ідеї сягають за горизонт буденного до-

свіду. Відтоді при поясненні світу філософія змушена

90

Історичні типи філософії

була узгоджувати свої конструкції з науковими концеп-

ціями. Більше того, в раціональному поясненні світу фі-

лософія отримала конкурента З науку, якого сама ж і

виростила, їй довелося шукати відмінний від наукового

спосіб бачення світу. У процесі цього пошуку сформува-

лася метафізика.

Метафізика З умоглядне вчення про найзагальн/ші веди буття З

світ. Бога й душу.

Основним поняттям метафізики XVII ст. є субстан-

ція. Субстанція З те, що існує само із себе, тобто абсо-

лютне (нествореие і незнищуване), самодетерміноване

(незалежне ні від чого). Вона визначає все суще, лежить

в основі сущого, породжує його. В середньовічній філо-

софії єдиною субстанцією визнавався Бог, у Новий час

завдяки науці поступово почали вважати субстанцією

природу. Принцип інерції (Ісаак Ньютон З 1643З1727),

закон збереження імпульсу (Декарт), збереження речо-

вини (Антуан Лавуазьє З 1743З1794) відкрили мож-

ливість і природу розглядати з позиції збереження, не-

знищенності.

Метафізика була першою спробою філософії Нового ча-

су розмежуватись з наукою у пізнанні світу. Наука пізна-

вала його -на основі фактів та узагальнень. Метафізика

конструювала світ на основі умоглядного знання (через

субстанцію та її атрибути З невід'ємні властивості). Час-

то вони перетиналися в доробку одних і тих самих мисли-

телів (Декарт, Лейбніц), але іноді вступали в суперечність.

Звідси і вислів Ньютона: ЫФізико, остерігайся метафізи-

ки!ы Але й у фізиці Ньютона не обійшлося без Ыметафі-

зичнихы допущень (такими виявились, зокрема, поняття

абсолютного часу і простору). Суперечність природознавс-

тва і метафізики стала особливо очевидною в епоху Про-

світництва (XVIII ст.), коли більшість філософів виступи-

ла проти метафізики.

І все-таки чільне місце у філософії XVII ст. посідала

не метафізика, а гносеологія.

Для підтвердження достатньо навести назви провід-

них праць мислителів, які започаткували основні напря-

ми розвитку філософії того періоду З ЫНовий органоны

(органон-метод) Френсіса Бекона і ЫРоздуми про методы

Р. Декарта.

Сама гносеологія під впливом розвитку науки також

якісно змінилася. Тепер вона стала перейматися не пі-

знанням взагалі, як це було в попередній філософії, а

Західноєвропейська філософія Нового часу (XVI ІЗXVI11 ст.)

91

науковим пізнанням. (Тепер на означення теорії науково-

го пізнання іноді вживають термін епістемологія). Філо-

софи мали намір пояснити механізм формування загаль-

нозначущих наукових істин (законів науки) і розробити

метод ефективного та економного відкриття цих істин.

Поява науки нового типу зумовила і докорінне пере-

осмислення відношення людини до світу. В буденному

знанні і в релігійному світогляді доводиться мати справу

з речами, смисли яких формуються на основі їх функцій.

Вода тамує спрагу, сонце посилає світло, дерево є будіве-

льним матеріалом або паливом тощо. На рівні буденного

досвіду речі сприймаються суб'єктивно З під кутом зору

практичної доцільності: для чого вони, яку роль вони ви-

конують. Звідси походить їх Ысмислы, Ызначенняы. І в ре-

лігії явища природи, будучи зведеними до засобів комуні-

кації людини і Бога, також суб'єктивні, позбавлені само-

сті, субетанційності.

Наука натомість формує відношення до світу як до

чогось самосущого, позбавленого людських вимірів. Вода

втрачає своє Ыолюдненеы значення, вона постає як рідина

з певними хімічними та фізичними властивостями. За-

вдяки науці світ перетворився на об'єкт. Сприймання су-

щого як об'єкта (об'єктивний підхід до сущого) означає

Ыочищенняы його від суб'єктивних якостей (вимірів, сми-

слів), прийняття його як незалежної від суб'єкта самості.

Це стає можливим за умови, коли річ визначається через

річ, через експеримент, коли суб'єкт виключається із вза-

ємодії речей. Це намагання Ыочиститиы об'єкт від суб'єк-

тивних Ыдомішокы буде супроводжувати філософію впро-

довж всього Нового часу.

Перетворення речей на об'єкт відбувається паралель-

но з перетворенням цих же речей на об'єкти технологіч-

них маніпуляцій. Якщо в попередні епохи вважали, що

світ складається з тіл, з певних цілостей, з якими людина

рахувалась як з творіннями Бога, то за Нового часу світ

постає як речовина, маса, енергія, як щось безлике, по-

збавлене самоцінності, чим можна маніпулювати.

Перетворення світу на об'єкт пізнання діалектичне по-

в'язане з перетворенням людини на суб'єкт пізнання. У

філософії Нового часу внаслідок розвитку середньовічної

концепції внутрішньої Ыдуховної особиы виникає поняття

Ысвідомістьы (Декарт), якій приписують насамперед гно-

сеологічні, тобто пізнавальні властивості. Свідомість як

щось принципово відмінне від зовнішнього світу (об'єкта)

92

Історичні типи філософії

і постає суб'єктом пізнання. При цьому подібно до того

як об'єкт Ыочищувавсяы від суб'єктивних домішок, так і

свідомість філософи намагались Ыочиститиы від усього, що

може викривити процес пізнання З від вірувань, автори-

тетів, неперевірених думок, недостовірних фактів.

Основні протилежні напрями у філософії

Нового часу

У філософії Нового часу, насамперед у гносеології, але

не тільки в ній, намітилося кілька протилежних течій і

підходів, суперництво і взаємодія яких визначили основ-

ні риси та закономірності її розвитку.

Визначальними протилежними напрямами у філосо-

фії цього періоду були емпіризм і раціоналізм. Вони сфо-

рмувались у гносеології при намаганні з'ясувати, яка з

двох здатностей пізнання З чуттєвість чи розум З віді-

грають вирішальну роль у формуванні наукового істинно-

го знання. Наукові істини є всезагальними. Наприклад,

те, що 2 х 2 = 4, а орбіта планет має форму еліпса, не

підлягає сумніву. В істинності цих суджень може переко-

натись кожна людина на основі логічних міркувань чи

спостереження. Але з чого випливає всезагальність і не-

обхідність цих наукових істин? Чому, скажімо, в естети-

чних оцінках люди різні, а в наукових судженнях такі

одностайні? Саме при вирішенні цього питання сформу-

валися емпіризм (течію започаткував Ф. Бекон) та раціо-

налізм (родоначальник Р. Декарт).

Емпіризм З філософський напрям, який основою пізнання вважає

чуттєвий досв/д (емпірію).

Представники цього методу вважали, що відчуття, чут-

тєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що

вони є джерелом наукових ідей.

РаціоналізмЗфілософський напрям, який визнає центральну роль

в пізнанні розуму, мислення.

Його прихильники стверджували, що всезагальний ха-

рактер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мис-

лення, його категоріальної структури).

Історичні корені емпіризму та раціоналізму сягають

протистояння номіналізму і реалізму в середньовічній фі-

лософії, їх споріднює трактування природи ідей, всезага-

льного. Протистояння емпіриків і раціоналістів позначи-

Захйноєвропейська філософія Нового часу (XVIIЗXVIII ст.)

93

лося на філософії XVIIЗXVIII ст. У першому наближенні

воно було подолано Кантом, але, хоч і не в такій гострій

формі, це протистояння наявне і в сучасній філософії.

Не менш принциповим у філософії Нового часу було

протистояння матеріалізму та ідеалізму. Ці протилежні

течії існували й раніше, але тепер вони набули чіткішої

визначеності завдяки поняттю субстанції. Матеріалісти вва-

жали субстанцією матерію, природу, ідеалісти З Бога, ду-

шу. Під впливом розвитку науки, яка перетворила світ на

самостійний об'єкт, у філософії XVII ст. утворюються про-

міжні між матеріалізмом та ідеалізмом світоглядні фор-

ми З деїзм, дуалізм, пантеїзм. Деїзм стверджував, що Бог

створив світ, дав йому перший поштовх і далі не втруча-

ється в його справи. Деїсти визнавали самість природи,

вважали її мовби другою субстанцією. Дуалізм виходив з

визнання співіснування двох субстанцій З духовної та ма-

теріальної. В пантеїзмі ці дві субстанції виступали як

щось єдине, світ поставав водночас природою і Богом.

У деїстичній формі матеріалізм розвивався у Велико-

британії (Френсіс Бекон, Томас Гоббс (1588З1679)), Джон

Локк (1632З1704), пізніше З Джон Толанд (1670З