1. Процес пізнання подано як циклічне повторення

Ыопредметненняы свідомості й Ырозпредметненняы (подо-

лання її предметності), як покладання об'єкта і зняття

цього покладання (фіхтевські теза З антитеза З синтез).

Під Ыопредметненнямы Гегель розумів вихід свідомості на-

зовні, набуття нею предметної форми (наприклад, інже-

нер створив машину, художник З твір, парламент З кон-

ституцію). Це творіння стає самостійним предметом (об'-

єктом), який починає жити власним життям. При цьому

його життя може вступити в суперечність із задумами тво-

рця (техніка породжує проблеми, конституція, як виявля-

ється, не задовольняє людей тощо). Ця несумісність логіки

суб'єкта і логіки життя об'єкта називається Ывідчужен-

ням*. Отже, Ывідчуженняы З це таке відношення суб'єк-

та і об'єкта, за якого суб'єкт не бачить себе в своєму тво-

рінні, відмовляється визнати його своїм.

Німецька класична філософія

133

Для Гегеля Ыопредметненняы часто перетворюється на

Ывідчуженняы з тієї причини, що свідомість (ідеальне),

втілюючись у предмет (матеріальне), відштовхує своє тво-

ріння саме тому, що воно матеріальне. Тобто Ывідчужен-

няы набуває форми протистояння ідеального і матеріаль-

ного. І це Ывідчуженняы долається завдяки усвідомленню

ідеєю того, що матеріальне творіння є її інобуттям (тобто

її буттям в іншій формі). Ідея впізнає себе у своєму тво-

рінні й примиряється з ним.

^Категорія Ыопредметненняы і похідна від неї Ывідчу-

женняы відіграли значну роль у філософії Фейєрбаха і

Маркса.

2. У ЫФеноменології духуы субстанція виступає як суб-

станція-суб'єкт. Під субстанцією Гегель, як і його попере-

дники Фіхте і Шеллінг, розумів ідею, що розвивається.

Субстанція З це об'єктивовані, перетворені на щось

самостійне форми знання (мистецтво, релігія, філософія

та ін.). Але це знання (субстанція) рухається вперед реа-

льними людьми (суб'єктами), які засвоюють готові форми

і йдуть далі. В концепції субстанції (суспільного знання)

і суб'єкта (свідомості індивіда) Гегель розвиває ідею єдно-

сті суспільно-історичного й індивідуального суб'єкта, до-

лаючи робінзонаду (розгляд суб'єкта як окремого індиві-

да) попередньої філософії. Щоправда, ця єдність швидше

декларується як загальний принцип, ніж обЄрунтовується

через конкретні форми. (Проблеми комунікації й інтерсу-

б'єктивності, які досліджують конкретні форми виходу за

межі індивідуального суб'єкта, постали перед філософією

лише в XX ст.)

3. ЫФеноменологія духуы побудована на принципі істо-

ризму. Філософію XVIIЗХУШ ст., предметом якої перева-

жно була природа, час і історія, цікавили дотично. Нато-

мість у XIX ст., коли предметом дослідження стає культу-

ра, проблеми історичності (часовості) виходять на передній

план. І це зрозуміло, оскільки час не такий важливий для

природи, як для культури. Час, історичність є способом іс-

нування, постійного самовідтворення культури. Ця думка

в розгорнутому вигляді представлена вперше у філософії

Гегеля, для якої минуле існує в сучасній свідомості як її

структурний елемент, як елемент її логічної розбудови. І

тому для розуміння сучасного знання (свідомості) необхід-

но досліджувати шлях його історичного становлення.

Завдяки ЫФеноменології духуы окрема свідомість під-

нялася до абсолютної ідеї, яка, власне, і є предметом ви-

вчення філософії Гегеля. Абсолютна ідея (Бог) у своєму

134

Історичні типи філософії

розвитку долає такі ступені: спочатку вона розгортається

у власній стихії З в Ычистомуы мисленні, відтак перехо-

дить у природу, але природа як матеріальне, тілесне не

відповідає її суті і вона створює сферу духу, тобто людсь-

ку культуру, яка перебуває в історичному розвитку. От-

же, розвиток ідеї відбувається за діалектичною тріадою З

теза (чисте мислення), антитеза (природа) і синтез (дух).

Відйовідно і система філософії Регеля розпадається на ЫЛо-

гікуы як науку про чисте мислення, ЫФілософію приро-

диы і ЫФілософію духуы.

Згідно з принципом тотожності мислення і буття Ге-

гель оголошує логіку вченням не тільки про мислення,

але й про форми буття, оскільки сутністю буття є мислен-

ня. Предметом його логіки стають категорії. Але катего-

рії у Регеля З це не апріорні форми розсудку Канта. Вони

є загальними поняттями розуму, моментами в розвитку аб-

солютної ідеї. Розвиток ідеї по східцях (категоріях) З

від найбільш абстрактних і однобічних визначень до кон-

кретних і повних З становить зміст логіки. Тобто Регель

намагався розташувати всі найзагальніші поняття в тако-

му порядку, який відповідав би логіці розвитку будь-якого

знання. Найзагальнішими вузловими моментами цього по-

рядку є Ыбуттяы, Ысутністьы і Ыпоняттяы.

Справді, будь-яке пізнання предмета фіксує насампе-

ред його буття (наприклад, атом є), далі пізнання прони-

кає в його сутність (розкриває закономірності атома) і фор-

мує поняття (теорію атома). Тому логіка Регеля і розпада-

ється на три частини З ЫБуттяы, ЫСутністьы і' ЫПоняттяы.

Колена з них, у свою чергу, також включає тріаду. На-

приклад, ЫБуттяы поділяється на якість, кількість, міру,

які знову ж розпадаються на тріади. Завдяки цьому пред-

метом дослідження ЫЛогікиы стає понад 80 загальних по-

нять, кожне з яких переходить у наступні й охоплює по-

передні. Зокрема, в ЫБуттіы Гегель розглянув взаємозв'я-

зок категорій якості й кількості, їх перехід у міру. У

ЫСутностіы показав єдність і взаємопроникнення проти-

лежностей. ЫПоняттяы, як і вся система, вибудуване на

принципі заперечення заперечення. Перехід кількості в

якість, взаємопроникнення (боротьба) протилежностей і за-

перечення заперечення були піднесені в марксизмі до ра-

нгу трьох законів діалектики, яким намагалися підпоряд-

кувати всі явища світу.

У ЫЛогіціы Регеля виявилася гнучкість понять, їх вза-

ємозалежність, субординація за глибиною проникнення в

суть. Свою логіку (як логіку розуму) він протиставляв

Німецька класична філософія

135

формальній логіці Арістотеля, яку вважав логікою розсу-

дку. Спроба радянських філософів на основі ЫЛогікиы Ре-

геля, а також ЫКапіталуы Маркса створити Ыдіалектич-

нуы логіку, відмінну від традиційної арістотелівської, ви-

явилась безплідною. І все ж ЫЛогікаы Регеля залишається

неперевершеним зразком діалектики; розроблений ним ді-

алектичний метод є одним з найпродуктивніших у філо-

софії. Вразливим аспектом діалектичної логіки Регеля є

те, що вона нав'язує свою схему загальних понять (кате-

горій) будь-якому предмету. Вона не виводить ці катего-

рії з розвитку предмета, а намагається ззовні привнести

їх у предмет. Логіка, що обмежує дійсність, постає як

панлогізм. Однак не слід заперечувати і позитивної сто-

рони діалектичної логіки. Саме завдяки їй загальні по-

няття (необхідність і випадковість, тотожність і відмін-

ність та ін.) мисляться у взаємозв'язку, в переходах. Зміст

цих понять через їх співвіднесення набув тієї визначенос-

ті, яка вислизала від розсудкового і буденного мислення.

ЫФілософія природиы Регеля, попри деякі цікаві ідеї

(про нерозривну єдність матерії, простору, часу і руху), є

найменш оригінальним його твором. Характерно, що вели-

кий діалектик заперечував розвиток у природі, вважав, що

матерія лише урізноманітнюється в просторі. Значно плід-

нішою є його ЫФілософія духуы, в якій Гегель розглянув

етапи розвитку духу, виклав свої погляди на мораль, пра-

во, історію, релігію, мистецтво. З усіх цих проблем він

читав курси лекцій, які після його смерті видали його слу-

хачі. У них блискуче продемонстрована плідність діалек-

тичного методу. І хоча Гегель часто нехтував змістом зара-

ди форми (втискував матеріал у тріади), але завдяки діа-

лектиці його філософія стала одним з найвизначніших

витворів в історії філософії.

Особливий інтерес становить гегелівське розуміння іс-

торії. Історія людства, на його думку, З це прогрес у пі-

знанні свободи, а ідеал історичного розвитку суспільства З

досягнення свободи для всіх. Відповідно до цього Гегель

поділив всесвітню історію на три періоди: східний, ан-

тичний і германський. На Сході людина, за його словами,

ще не дозріла до свободи, тому там всі раби, за винятком

одного вільного З деспота; в античності частина суспільс-

тва піднялася до ідеї свободи, інша З раби. Тільки в Єв-

ропі в Новий час свобода поширилася на всіх. Взірцем

втілення свободи вважав німецьку монархію, що було оче-

видним заграванням з існуючою прусською політичною

системою.

136

Історичні типи філософи

Загалом Гегель, який у молодості захоплювався ідея-

ми Французької революції, в зрілу пору поступово схиля-

вся до консерватизму і реакції. Державу він тлумачив як

втілення ідеї Бога і розуму в світі. ЫДержава в собі і для

себе є етичною тотальністю, реалізацією ідеї свободи, аб-

солютною ціллю розуму, найреальнішою свободоюы. Таке

розуміння держави стало основою тоталітаризму: не дер-

жава існує заради громадян, а навпаки, громадяни для

держави. Концепція Гегеля абсолютизувала тотальність,

заради якої вона нехтувала одиничним, конкретним як

несуттєвим. Іншими словами, Гегель прогледів особу, як

новий центр, навколо якого організовувалося суспільне

життя в Європі Нового часу.

Концепція Гегеля була піддана критиці його сучасни-

ками і наступними філософами, які вказували на такі її

вразливі сторони, як панлогізм (Шлегель, Шлейєрмахер,

Шопенгауер, Керкегор), ігнорування конкретної людини,

яку він віддав на поталу тотальності (Керкегор). Фейєр-

бах і Маркс критикували Гегеля за ідеалізм, за некрити-

чне сприйняття існуючого в Пруссії соціального порядку

як Ырозумногоы.

Ідеї Гегеля вплинули на формування філософії К. Ма-

ркса. Наприкінці XIX З на початку XX ст. вони пережи-

ли ренесанс у неогегельянстві й почасти у Франкфуртсь-

кій школі.

Філософія Л. Фейєрбаха

Після смерті Гегеля прихильники, його філософії поді-

лилися на два табори З старогегельянців, які трималися за

систему вчителя, і молодогегельянців, які перейняли деякі

аспекти його методу. Виражаючи настрої німецької буржу-

азії напередодні революції 1848 р., молодогегельянці З Бру-

но Бауер (1809З1882), Давид Штраус (1808З1874), Макс

Штірнер (1806З1856) З вважали головним завданням фі-

лософії критику релігії. До молодогегельянців належав і Лю-

двіг Фейєрбах, роль вчення якого в історико-філософському

процесі визначається передусім тим, що воно стало проміж-

ною ланкою між Гегелем і Марксом. Фейєрбах був учнем

Гегеля, але під впливом суспільних настроїв і нових досяг-

нень природознавства, яке він вивчав в університеті, пере-

йшов на матеріалістичні позиції. Критиці релігії (насампе-

ред християнства) присвячена основна його праця ЫСутність

хрис'Шлнстваы. Вихідна теза цієї критики полягала в тому,

Німецька класична філософія

137

що сутність Бога З це відчужена сутність людини. Люди-

на, вважав він, створила за своєю подобою (сутністю) духов-

ну істоту, яку наділила своїми рисами (мудрістю, силою,

волею, добротою) і поклоняється своєму творінню. Отже,

Бог З це сутність людини, перенесена на небо і протистав-

лена їй. Людина З страждуща істота, природа не відпові-

дає на її страждання (сподівання, мрії) і людина творить

Бога як своє відчуження.

Головне завдання своєї філософії Фейєрбах вбачав у по-

доланні релігійного відчуження. Людина повинна бачити в

іншій людині Бога, ставитися до неї як до Бога, а не покло-

нятись вигаданій нею сутності. Це, на його думку, повертає

людині всю повноту її буття. Але Фейєрбах не ставив собі

запитання: хто є гарантом того, що розуміння людиною бо-

жественного, яке вона проектуватиме на інших людей, є

справжнім, а не свавільним? Якщо мірою Бога є людина,

тоді зникає сенс заклику бачити Бога в іншій людині.

Свою філософію Фейєрбах називав антропологізмом,

оскільки людина проголошується основним предметом фі-

лософії. Суть фейєрбахівського антропологізму полягає в

тому, що людина постає як родова істота, тобто як істота,

наділена рисами, притаманними людському роду взагалі.

Такими родовими рисами він вважав мислення (розум),

волю і чуттєвість (серце). Значно менше уваги, порівняно

з попередниками, він приділяв культуротворчій природі

людини, її історичному способу буття:

Філософія марксизму

До лівого крила молодогегельянців належали також

Карл Маркс (1818З1883) і Фрідріх Енгельс (1820З1895),

творці марксизму.

Марксизм З ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну

економію і Ытеоріюы революційного перетворення буржуазного су-

спільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).

Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її

творці проголосили звільнення робітничого класу

(пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного

від соціального гноблення суспільства. В цьому плані

вони виступили продовжувачами утопічних соціаліс-

тичних теорій (Томас Мор, Томмазо Кампанелла,

Клод Сен-Сімон (1760З1825), Шарль Фур'є (1772-

1837) та ін.), які зображали щасливе суспільство, побудо-

138

Історичні типи філософії

ване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях

до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні

приватної власності, яку вважав основою експлуатації лю-

дини людиною (причиною Ывідчуженняы людини). Здійс-

нити це покликаний історією вільний від пут приватної

власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом

партії комуністів здійснити соціалістичну революцію.

Класова боротьба проголошувалася рушійною силою

історії, і на цій підставі виправдовувалося насильницьке

захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату,

яка буде правити суспільством не на основі законів (бур-

жуазних за своєю суттю), а на засадах революційної доці-

льності. Насилля, яке у Гегеля стихійно виконувало фун-

кцію повивальної бабусі історії, перетворене марксизмом

на свідому практику окремої організації чи державного

апарату, дорого обходилося народу, який спокутувався обі-

цяними швидкими плодами. Скрізь, де були спроби вті-

лення цієї доктрини в життя, за нею тягнувся широкий

кривавий шлейф.

Філософські погляди Маркса і Енгельса сформувалися

під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Основні їх філософські

праці З ЫРукописи 1844 рокуы, ЫКапіталы К. Маркса, спі-

льна з Енгельсом ЫНімецька ідеологіяы, ЫАнти-Дюрінгы Ен-

гельса. Системний виклад філософи у них відсутній. Й мо-

жна реконструювати на основі окремих концепцій та ідей,

висловлених у вищезазначених та інших працях. Ці обста-

вини породили різні, іноді протилежні, інтерпретації філо-

софії марксизму.

Філософією марксизму є матеріалізм, або, як його на-

зивали в радянському марксизмі, діалектичний та істо-

ричний матеріалізм. Й творці під впливом Фейєрбаха по-

долали ідеалізм Гегеля, але перейняли Його діалектику

(звідси назва Ыдіалектичний матеріалізмы, хоча в їх пра-

цях такий термін відсутній). Вони поширили матеріалізм

на розуміння історії і суспільних явищ З створили істо-

ричний матеріалізм, або матеріалістичне розуміння істо-

рії. Такою є радянська версія філософії марксизму, яка

має достатньо підстав, щоб претендувати на істину, оскі-

льки Єрунтується на працях Енгельса і пізнього Маркса,

Дещо інший варіант філософії реконструюють на ос-

нові ранніх праць Маркса, в яких вихідною категорією

для розуміння людини (суб'єкта) і світу (об'єкта) вважа-

ється матеріальна практика (матеріалістично переосмис-

лена ідея активності Фіхте З Гегеля), а для розуміння

суслільно-історичного процесу використовується катего-

Німецька класична філософія

139

рїя Ывідчуженняы (приватна власність, капітал як Ывідчу-

женняы людини, яке необхідно подолати). Цей варіант ма-

рксизму розвивали переважно веомарксисти (Дьйордь Лу-

кач (1885З1971) і Франкфуртська шкода).

Незважаючи; на різні інтерпретації, безперечною за-

слугою Маркса можна вважати те, що він підняв на ви-

щий щабель матеріалізм. Попередні представники цієї те-

чії З французькі матеріалісти і Фейєрбах З виходили з.

природи (матерії) і пояснювали людину (сферу культури)

через природу. Така позиція, як відомо, називається на-

туралізмом. Маркс зробив спробу матеріалістичного тлу-

мачення людини не як природної, а як практичної і, от-

же, культурно-історичної істоти. Взявши практику (пра-

цю) за основу відношення людини і світу, він відкрив нові

перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем

історії та культури, особи і свободи, практичної діяльнос-

ті й пізнання.

Підхід до практики як до суспільно-історичної діяль-

ності, що охоплює і процес пізнання, сприяв новому розу-

мінню процесу пізнання. Маркс став розглядати його як

суспільне явище, подолавши таким чином робінзонаду по-

переднього матеріалізму. Слід зазначити, що тлумачення

пізнання як суспільного явища у філософії стало панів-

ним тільки в XX ст. Щодо цього марксизм значно випере-

див свій час.

Слабкістю Ыпрактичної філософіїы молодого Маркса є

загальний характер (абстрактність, неконкретність) понят-

тя Ыпрактикаы, недостатня узгодженість категорії Ыпрак-

тикаы і категорії Ыматеріяы як вихідних: при розбудові сис-

теми. Не зрозуміло, яка з них є вихідною, а яка похідною.

Якщо вихідною є Ыпрактикаы, а матерія З вторинною, то

це суперечить матеріалізму, а якщо вихідною мислиться

матерія, то виникає загроза залишитись на натуралістич-

них позиціях попереднього матеріалізму (практика втра-

чає субстанційний характер).

Маркс і Енгельс ставили собі в заслугу те, що вони

матеріалістично переосмислили діалектику Гегеля. Вони

проголошували діалектику філософський методом, який

всупереч метафізиці розглядає все суще в розвитку, визна-

чає його через протилежні категорії. Однак в марксизмі

відсутнє серйозне методологічне обЄрунтування філософ-

ського знання загалом (його необхідності й можливості|І

та діалектики як методу зокрема. Марксизм сприйняі:

діалектику Гегеля, не довівши, чому саме вона є істиною.

Таке запозичення називається епігонством.

140

Історичні типи філософії

Відстутність власного обЄрунтування діалектики особ-

ливо яскраво проявилась у поглядах Енгельса, який онто-

логізував діалектику, тобто переніс на природу ті законо-

мірності, які Гегель вивів стосовно категорій мислення

(т. з, Ыдіалектика природиы). Енгельс констатував закони

діалектики (перехід кількості в якість, єдність протилеж-

ностей, заперечення заперечення), намагаючись довести

їх істинність прикладами тогочасного природознавства. Та-

ке доведення не є власне доведенням: дискусія емпіриків

і раціоналістів засвідчила неможливість виведення уні-

версальних філософських істин із фактів.

Прикметно, що Енгельс намагався надати гегелівсь-

ким положенням характеру законів З чітких на зразок

природознавства істин. Це свідчить про вплив на нього

позитивізму, який поширював на філософію вимоги при-

родознавства. Особливо яскраво несумісність діалектики

Гегеля та Енгельса простежується у тлумаченні категорії

Ысуперечністьы (протиріччя). Для Гегеля, оскільки в ньо-

го філософія досліджує сферу мислення, протиріччя ви-

ступає джерелом розвитку. Справді, історія філософії сві-

дчить, що парадокси, апорії, антиномії виникають на

основі інтерпретації категорій (рух і спокій, конечне і без-

кінечне, єдине і множина тощо). Перенесення Ыпротиріч-

чяы в природу є абсурдом. У природі є протилежності, а

не протиріччя. До речі, Гегель у ЫФілософії природиы що-

до відношення протилежностей в природі не вживає тер-

міну Ыпротиріччяы (суперечність).

Дещо оригінальніший марксизм в іпостасі історично-

го матеріалізму (матеріалістичної інтерпретації історії),

яка охоплює декілька концепцій, зокрема концепції фі-

лософії історії та соціальної філософії.

Згідно з Марксом, життя суспільства Єрунтується на

матеріальному виробництві, яке включає продуктивні си-

ли (знаряддя праці, кваліфікація робітника) і виробничі

відносини (спосіб організації праці, який визначається фо-

рмами власності на знаряддя виробництва). Історичний

розвиток суспільства зумовлений розвитком продуктив-

них сил (техніки), що призводять до зміни виробничих

відносин. Відповідно до форм цих відносин (форм влас-

ності) Маркс виокремив кілька універсальних етапів в іс-

торичному розвитку людства: первісний комунізм, рабо-

власництво, феодалізм, капіталізм і майбутній комунізм

(з двома фазами З соціалістичною і власне комуністич-

ною). В основу цієї концепції, як свідчать рукописи Мар-

кса, покладено гегелівську схему З азіатський (в деяких

Німецька класична філософія

141

працях Маркс також веде мову про азіатський спосіб ви-

робництва), античний і германський періоди в історично-

му розвитку духу. Маркс дещо розширив її, надавши соці-

ального змісту. Але ця схема хибує на європоцентризм і

однолінійність в розумінні історичного процесу. З неї, зо-

крема, важко зрозуміти, чому феодалізм, у якому перева-

жало сільське виробництво, замінив античне рабство, в

якому на останньому етапі розвитку домінували ремесла і

торгівля. Якщо відкинути цей аспект, а також гіпотетич-

ний комунізм, то зі всієї послідовності формацій залиша-

ється два реальні історичні етапи, які більш-менш адек-

ватно описує марксизм: феодалізм і капіталізм. На пере-

ході від першого до другого і вибудовується модель всієї

філософії історії Маркса. У сучасній соціальній філософії

ці етапи фіксуються більш універсальною схемою З як

традиційне та індустріальне суспільства.

Стрижнем соціальної філософії Маркса (вчення про су-

спільство) є концепція базису і надбудови. Базисом (осно-

вою, головним чинником) він проголошував економічні

відносини; надбудовою З політичні, правові, релігійні

структури, а також ідеологію З політичні, правові, есте-

тичні, моральні, філософські ідеї. Базис, стверджував

Маркс, визначає надбудову; зміна базису зумовлює зміну

надбудови. Вчення про базис і надбудову справило знач-

ний вплив на соціальну теорію наприкінці XIX З на по-

чатку XX ст. Цей вплив, зокрема, помітний у поглядах

Макса Вебера, Карла Маннгейма (1893З1947) та інших

мислителів. На його основі в XX ст. сформувалася соціо-

логія знання З концепція, яка досліджує соціальну зу-

мовленість знання, вплив суспільного буття на суспільну

свідомість. Соціологія знання відкрила нову перспективу

інтерпретації знання завдяки тому, що суб'єкт розширив-

ся до суспільства загалом. Однак вченню про базис і над-

будову притаманні й обмеження:

1. Сучасні соціологи сходяться на тому, що ідея бази-

су і надбудови більш-менш відповідає стану речей, який

склався в буржуазному суспільстві, коли економіка була

вирішальним фактором суспільного життя. У добуржуаз-

них суспільствах вона не відігравала такої ролі.

2. М. Вебер в ЫПротестантській етиціы переконливо

довів, що моральні цінності можуть мати вирішальний

вплив на розвиток економіки. Отже, мова повинна йти не

про однобічний вплив, а про взаємовплив. (Зокрема, те, що

Україна інтегрується в ринкову систему повільніше від

країн Балтії, зумовлено поширенням у Балтії протестан-

142

Історичні типи філософії

тизму і католицизму З релігій, які більше пристосовані

до ринкової економіки).

3. Твердження про залежність ідей від економічних

відносин справедливе передусім щодо політичної ідеоло-

гії. Щодо правових, моральних, релігійних і естетичних

ідей, то узалежнення їх від економіки чи класів (інтер-

претація їх як ідеологій) є дискусійним. Чиєю ідеологією

є християнська мораль З рабовласницького, феодально-

го чи буржуазного суспільства? Чи, можливо, вона міс-

тить вічні загальнолюдські цінності?

Зрозуміло, що інтерпретація правових, моральних, ре-

лігійних і естетичних цінностей як ідеологічних утворень

релятивізує їх, тобто перетворює їх на щось відносне, не-

стійке. Така інтерпретація не може не позначитись на ду-

ховному укоріненні людини в життя. Ф. Енгельс напри-

кінці життя відчув хибність такої інтерпретації співвід-

ношення економіки й інших сфер суспільного життя і

запропонував дещо інше формулювання: економіка мов-

би тільки в остаточному результаті й тільки на великих

відрізках історії є домінуючою; при цьому слід врахову-

вати і зворотний вплив на неї інших факторів. У цій ін-

терпретації проступило те, що було приховано із самого

початку: базис і надбудова З дуже загальна модель, яка

малопродуктивна при аналізі конкретного суспільства.

Маркс, услід за Фейєрбахом, констатував відчуження

людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження

він трактував універсальніше, ніж творець антропологіч-

ної філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне вза-

галі) відчуження основане на приватній власності, яка є

джерелом відчуження. Подолання приватної власності зу-

мовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчу-

ження. Він не бачив того, що людина як особа може реалі-

зуватися лише за умов приватної власності й права. Цим

породжене його негативне ставлення до громадянського

суспільства. Щодо цього марксизм е спадкоємцем німе-

цької класичної філософії, яка (за винятком Канта), на

відміну від Просвітництва, фактично віддала особу (оди-

ничне, окреме) під владу тотального (духу), суспільного ці-

лого. Маркс не помічав того, що відчужені форми, подібно

до облаштунків рицаря, є чужими для тіла, але водночас і

захищають його.

Концепція відчуження суперечлива і методологічно.

Поняття Ывідчуженняы сутності людини має сенс за умови

визнання певної незмінної сутності, Ыістинної природиы

людини, яка викривляється певним Ынеістиннимы суспі-

Німецьна класична філософія

143

льством. Іншими словами, поняття Ывідчуженняы має сенс

за антропологічної інтерпретації людини, інтерпретації, по-

дібної до фейєрбахівської, коли людина мислиться як іс-

тота з певними усталеними рисами. До такого розуміння

людини Маркс і схилявся в ЫРукописах 1844ы. Однак май-

же одночасно в ЫТезах про Фейєрбахаы він проголошує,

що така родова сутність людини не існує, що сутність лю-

дини З це сукупність суспільних відносин, тобто яке су-

спільство, така і людина. Але якщо така усталена сутність

не існує, то немає сенсу і поняття Ывідчуженняы: людина,

сформована в будь-якому суспільстві, буде почувати себе

відповідною відносинам цього суспільства. Характерно, що

цієї суперечності антропологічного і соціального підходів

до людини сам марксизм так і не помітив. Це породило

спробу поєднати концепцію відчуження і заперечення ан-

тропологічного підходу до людини.

Не знайшла однозначного вирішення в соціальній тео-

рії Маркса і проблема співвідношення одиничного (особи,

людини) і загального (соціального цілого, інституцій). З

одного боку, Маркс ніби йде від людини до конститую-

вання соціального цілого. Про це свідчить твердження,

що люди творять історію. Історія, соціальне ціле постають

як похідні від діяльності людей. Однак, з іншого боку, іс-

торія для Маркса З це природно-історичний процес, який

твориться розвитком економіки. І окремі люди постають

у ньому як функція від соціального цілого. Тут задіяний

інший методологічний принцип З від суспільного цілого

до людини.

Суперечність цих методологічних підходів залишилась

не виявленою і в цьому не можна звинувачувати Маркса,

оскільки на той час обидва підходи в соціальній теорії

тільки започатковувалися. Інша річ, що сучасні прихиль-

ники Маркса не бачать цієї непослідовності, яка очевидна

в світлі сучасних соціальних теорій.

Філософія Маркса загалом вкладається в контури тра-

диції німецької класичної філософії. Однак в одному ас-

пекті вона виходить за них і постає як некласична філосо-

фія. Це стосується інтерпретації філософи як ідеології.

За всієї невизначеності цього терміна в Маркса головний

зміст його полягає в тому, що ідеологія приховує, завуа-

льовує справжні соціальні інтереси, що вона є відображен-

ням соціального буття. Отже, вона є ірраціональним, не до

кінця Ыпрозорим творіннямы.

Під таким кутом зору філософія постає не просто як

творіння одного розуму, адресоване іншому розуму, а на-

144

Історичні типи філософії

сам:^еред як вияв певних соціальних інтересів і суспіль-

них відносин. Зважаючи на загрозу вульгарного соціоло-

гізму, можливого за такої соціологічної інтерпретації фі-

лософських ідей, не можна заперечувати її плідності, на

чому і вибудовується соціологія знання. У цьому тлума-

ченні філософських ідей крізь призму феноменів, які ви-

ходять за межі самої філософії (соціальне буття у Маркса,

підсвідоме у Фрейда, воля у Ніцше тощо), полягає одна з

принципових відмінностей класичної та некласичної фі-

лософій. У тлумаченні філософії як ідеології Маркс пори-

ває з класичною традицією в розумінні філософії.

Німецька класична філософія, за винятком Канта, осми-

слювала людину (її свідомість, пізнання) в лоні культури

та історії. Вона схилялася до ідеї домінування тотальнос-

ті (цілого, загального) над одиничним (особою, окремою

людиною). Піднявши ідеї творчості, діяльності, свободи, вона

приписала їх цілому З духові, суспільству, а не окремій

людині. У цьому сенсі вона була антитезою Просвітницт-

ву, яке виходило від окремої людини як особи, хоча люди-

ну воно розглядало на тлі природи (звідси концепція Ыпри-

родних правы та ін.). Подальший розвиток філософії по-

лягав у подоланні цих крайніх позицій З осмисленні

людиною себе як особи в лоні культури, тобто в подоланні

позиції натуралізму, з одного боку, і тотальності Гегеля та

Маркса З з іншого.

Запитання. Завдання

1. Проаналізуйте особливості німецької класичної філософії.

2. Прокоментуйте характерні риси філософії І. Канта.

3. Розкрийте сутність категоричного імперативу І. Канта.

4. Прокоментуйте змісттриактного циклутворчої діяльності ЫЯыза

Фіхте.

5. Доведіть особливість натурфілософії Шеллінга.

6. У чому полягає унікальність філософської системи Гегеля та осо-

бливості його раціоналізму?

7. Чому Фейєрбах називає свою філософію антропологізмом? Ар-

гументуйте відповідь.

8. Що допомогло Марксу відкрити нові перспективи для матеріалі-

стичної інтерпретації проблем історії та культури?

Теми рефератів

1. Філософія І. Канта як перехідна ланка між раціоналізмом Про-

світництва і романтично забарвленою філософією XIX ст.

Німецька класична філософія

145

2. Проблема активності суб'єкта пізнання у філософії І. Канта.

3. Проблеми моралі у філософії І. Канта.

4. Діалектика як тип світогляду у філософії Г. Гегеля.

5. Чи можлива діалектична логіка як наука про мислення?

6. Естетика Гегеля.

7. Філософія релігії Гегеля.

8. Марксистсько-ленінська філософія: міф чи реальність?

Література

Гайдєнко П. П. Философия Фихте й современность. З М., 1979.

Регель Г.-В.-Ф. Соч.: в 14т. З М., 1929З1959.

Гульїга А. В. Немецкая классическая философия. З М., 1986.

Кант Й. Соч.: в 6 т. З М., 1963З1966.

Лазарев В. В. Философия раннего й позднего Шеллинга. З М., 1990.

Маркс К. Критика Готської програми // Маркс К., ЕнгельсФ. Твори. З Т. 42.

Ойзерман Т. Й. Зтикотеология Канта й ее современное значение // Воп-

росьі философии. З 1997. З № 3.

2.6. Сучасна світова філософія

Позитивізм

Розвиток науки в XIX ст. (досягнення німецьких вче-

них З Карла Вейєрштраса (1815З1897), Георга Кантора

(1845З1918), Георга Рімана (1826З1866) З в математи-

ці, англійців Майкла Фарадея (1791З1867), Джеймса

Максвелла (1831З1879) та німця Германа Гельмгольца

(1821З1894) З у фізиці, шведа Єнса Берцеліуса (1779З

1848) і росіянина Дмитра Менделєєва (1834З1907) З в

хімії, англійця Чарльза Дарвіна (1809З1882) З в біоло-

гії), усвідомлення її значущості для промисловості та сус-

пільного добробуту зумовили виникнення позитивізму З

філософської течії, головним предметом якої стало науко-

ве знання.

Позитивізм (франц. розііМзте З умовний, позитивний, побудо-

ваний на думці) З філософський напрям, який єдиним джерелом

істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пі-

знавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення.

Позитивізм протиставляє таке Ыпозитивнеы знання Ыме-

тафізичномуы , або спекулятивному, яке виходить за межі

фактів. Він не тільки занурює філософію в наукову про-

блематику, а намагається і розбудувати філософію на основі

критеріїв науковості, характерних для природознавства

(конкретних або точних наук). Позитивізм (філософія Ыпо-

зитивногоы знання), який часто називають Ыфілософією

Сучасна світова філософія

147

наукиы З одна з найвпливовіших течій останніх півтора

століть. Видозмінюючись (від позитивізму до махізму і

далі до неопозитивізму), він багато в чому визначив духо-

вне обличчя людства сучасної епохи, яку характеризує

розвиток науки і техніки.

Теоретичним джерелом позитивізму є Просвітництво

з його вірою у всемогутність розуму, в науково-технічний

прогрес, а також англійський емпіризм Локка і Юма.

Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести

до таких тверджень:

1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, за

межі чуттєвого даного. Вона не гониться за невловими-

ми першоосновами і першопричинами. Звідси бере поча-

ток заперечення метафізика, яка не дотримується цієї

вимоги.

2. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою. Не існує

меж науковому пізнанню.

3. Суспільство також піддається науковому пізнанню.

Наукою про суспільство є соціологія.

4. Розвиток науки і техніки, а також соціології є запо-

рукою суспільного прогресу.

Під наукою позитивізм розуміє знання, побудоване на

зразок природознавства. Вироблені природознавством кри-

терії науковості та методи пізнання він розглядає як іде-

ал науки.

Світогляд, який намагається вирішити основні про-

блеми З що таке світ, людина, що таке добро, прекрасне

тощо, виходячи з наукового знання, називають сцієнтиз-

мом (лат. всіепііа З наука). Позитивізм є типовим сцієн-

тичним світоглядом. Сцієнтизм хибує тим, що намагаєть-

ся звести існування людини до буття речі серед інших

речей, не бачить специфіки людського існування (екзис-

тенції), яку не можна зрозуміти, виходячи зі знання при-

роди. В цьому сенсі сцієнтизм (і позитивізм як його різно-

вид) є опонентом антропологічного (гуманістичного) сві-

тогляду, який за вихідне обирає специфіку людського

буття в світі. Виразниками антропологічної тенденції у

філософії наприкінці XIX З XX ст. є філософія життя,

феноменологія, екзистенціалізм та герменевтика. Напри-

кінці XIX З протягом XX ст. опозиція сцієнтизму й ан-

тропологізму є однією з найважливіших у світовій філо-

софії, культурі загалом.

Засновником позитивізму є французький мислитель

Огюст Конт. Йому належить 6-томний ЫКурс позитивної

філософіїы, надрукований у 1830З1842 рр. Виступивши

148

Історичні типи філософи

ідеологом науки, Конт не тільки високо підніс її статус, а

й зробив її своєрідною релігією.

ПідЄрунтям концепції Конта є закон трьох стадій. На

його думку, кожне з понять, і відповідно знання загалом,

неминуче долає три такі стадії:

1) теологічну, або фіктивну, коли за явищами шука-

ють надприродні сили З божества тощо;

2) метафізичну, або абстрактну, коли за явищами

вбачають абстрактні сутності й сили З субстанції, флогі-

стони тощо;

3) наукову, або позитивну, коли між явищами від-

криваються незмінні закони.

Принципова відмінність позитивної стадії від попере-

дніх полягає в тому, що явища не пояснюються через щось

інше, потойбічне їм, а описуються через зв'язок з іншими

явищами. В законі трьох стадій Конт правильно розпі-

знав тенденцію зростання ролі наукового знання в істори-

чному розвитку суспільства. Однак він неправомірно на-

дав цим змінам стадійності. Насправді знання фактів (за

Контом, позитивне знання) завжди було притаманне лю-

дині, без нього неможлива практична діяльність. Поши-

рення наукового знання в Новий час не привело до запе-

речення релігії та філософії. Конт не вбачав своєрідності

рілігії, метафізики і науки, відмінності їх функцій у сус-

пільстві. Загалом закон трьох стадій хибує на Ыметафізи-

чністьы (на неправомірне, невідповідне фактам узагаль-

нення), проти якої сам Конт так пристрасно боровся.

З двох типів наукових теорій З описових, які встано-

влюють закономірні зв'язки між явищами (фіксація за-

лежності розширення металічного стержня від темпера-

тури), і пояснювальних, які намагаються проникнути в

сутність явищ (пояснення розширення стержня'через атом-

ну структуру речовини), Конт віддав перевагу описовому.

Наука, на його думку, повинна відповідати на запитання

Ыяк?ы, а не Ычому?ы. Цей вузький емпіризм є характер-

ною рисою позитивізму на всіх етапах його розвитку. В

ньому коріниться як сила (застереження проти викорис-

тання в поясненні надуманих сутностей), так і слабкість

(скептицизм, недовір'я до розуму, що сковує політ науко-

вої думки).

Безсумнівною заслугою Конта є заснування соціології

як окремої конкретної науки про суспільство. На його

думку, знання про суспільство найпізніше долає метафі-

зичну стадію, але час конкретної науки про суспільство

вже настав. Основні розділи цієї дисциліни З соціальна

Сучасна світова філософія

149

статика, що вивчає суспільні інституції, і соціальна дина-

міка, що досліджує закони розвитку суспільства. Соціо-

логія, за його словами, є запорукою раціональної політи-

ки. Незважаючи на те, що соціологія Конта містить бага-

то надуманого, здогад про необхідність конкретного

вивчення соціальних явищ і врахування набутого знання

при управлінні суспільством був геніальним прозрінням

мислителя.

Конт відомий також завдяки своїй класифікації наук,

яку він здійснив за принципом сходження від'простого до

складного (пізніше без посилання на автора вона була ви-

користана Ф. Енгельсом). Вона передбачає таку послідов-

ність: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, со-

ціологія, мораль. Це свідчить про те, що гуманітарним

наукам (історії, юриспруденції, філології тощо) Конт не

надавав особливого значення. Під наукою він розумів пе-

редусім природознавство.

Філософії в системі Конта відводиться роль науки про

науки, енциклопедичної суми наук, вірніше З роль Ыслу-

жанки наукиы. Вона зорієнтована тільки на наукову про-

блематику (класифікація наук, упорядкування наукового

знання в цілісну систему, дослідження методів наукового

пізнання). Філософія не здобуває свій матеріал самостійно,

а отримує його через конкретні науки. Позитивізм спричи-

нив нігілістичне ставлення до філософії, бо звужена до ро-

лі Ыслужанки наукиы, філософія приречена на втрату вла-

сного вагомого слова й у сфері наукового знання.

Конт фактично зігнорував світоглядну функцію філо-

софії. Проблеми місця людини в світі, сенсу людського

життя та ін., які виводять філософію за вузькі межі нау-

кової проблематики, є духовно чужими позитивізму. Об'-

єктивно філософія Конта сприяла виокремленню філосо-

фії науки в окрему галузь філософського знання. В цьому

безсумнівна його заслуга. Справедливо його вважають і

засновником соціології як конкретної науки.

Ідеї Конта були підхоплені англійським філософом

Джоном Стюартом Міллем (1806З1873), який став відо-

мим завдяки праці ЫСистема логікиы. Мілль З принци-

повий емпірик, він навіть математичні й логічні принци-

пи вважав індуктивними узагальненнями, які мають тіль-

ки вірогідний характер. Він проголошував ідею свободи

особи, стверджував, що свободі кожного поставлено межу

тільки в свободі іншої особи. Відмінність людей, різнома-

нітність характерів З благо для суспільства. Мілль од-

ним з перших теоретично обЄрунтував необхідність захи-

150

(сторичні типи філософії'

сту права меншості в парламенті. Демократія, щоб не пе-

ретворитись на тиранію, повинна брати до уваги інтереси

не тільки більшості, а й меншості.

В етиці Мілль був послідовником англійського філосо-

фа-утилітариста Єремії Бентама (1748З1832). Засадою ути-

літаризму є прагнення до максимально можливого щастя

для якомога більшої кількості осіб за мінімуму страждан-

ня. Погляди Мілля вплинули на американського філосо-

фа, засновника прагматизму Чарльза Пірса (1839З1914)

і на Г. Спенсера.

Одним з найвідомішнх позитивістів Ыпершої хвиліы є

англійський мислитель Герберт Спенсер (1820З1903), ба-

гатотомна ЫСинтетична філософіяы якого користувалася

великою популярністю в середовищі науково-технічної ін-

телігенції другої половини XIX З початку XX ст.

Проблема співвідношення науки і релігії є актуальною

для кожної з історичних епох і кожна з них вирішує її по-

своєму. В другій половині XIX ст. під впливом наукових

відкриттів, особливо дарвінізму, зокрема вчення про похо-

дження людини, які брали під сумнів традиційні релігійні

уявлення, особливої гостроти набула проблема співвідно-

шення науки і релігії. Позитивізм, що виступав як філосо-

фія науки, змушений був дати відповідь на це питання.

Конт заперечував традиційну релігію, намагався на її

місці утвердити щось на зразок Ыпозитивної релігіїы з куль-

том Людства. Це відповідало ранньому позитивізму. Сер-

йозне теоретичне обЄрунтування співвідношення науки і

релігії з позиції позитивізму дав Спенсер, стверджуючи,

що існуючі релігії не дають зрозумілої відповіді на питан-

ня про першооснову всього сущого. Розумом не можна зба-

гнути створення світу з нічого. Всі релігії, зрештою, визна-

ють, що першопричина світу є таємницею, яку неможливо

осягнути. Але в такому ж відношенні до першооснови, на

його думку, перебуває і наука. Поняття матерії, простору,

часу (зокрема їх подільність до безкінечності) так само ма-

ло збагненні, як і релігійний Абсолют. Це визнання незба-

гненності, непізнаваності Абсолюту (першооснови) і спорі-

днює, на думку Спенсера, релігію та науку. Релігія не по-

винна тільки претендувати на позитивне знання про

Абсолют (тобто бути наукою про Бога), а наука не повинна

виходити за межі позитивного знання. Реальність, яка при-

хована за явищами, людині не відома і завжди буде такою.

Тому, на його думку, суперечка науки і релігії, а також

матеріалістів і спіритуалістів (так за англійською традиці-

єю називають ідеалістів) є безплідною. В розумінні філосо-

Сучасна світова філософія

151

фії Спенсер іде за Контом, замикаючи її в межах наукової

проблематики. Філософія мислиться більш узагальненим

знанням порівняно зі знанням конкретних наук. Така фі-

лософія, хоча й не Ы сумою конкретних наукових знань, а

їх узагальненням, принципово не відрізняється від науки.

Спенсер увійшов в історію філософії як творець конце-

пції еволюції. Почав розробляти її за кілька років до опу-

блікування в 1859 р. ЫПоходження видівы Дарвіна, який,

безперечно, вплинув на його погляди. На думку Спенсе-

ра, еволюція е універсальним явищем. Всесвіт, біологіч-

ний світ і окремі організми, суспільство і окремі соціаль-

ні явища підлягають певним еволюційним змінам. Він на-

голошував на трьох важливих моментах еволюції:

1. Перехід від відокремленого ставу елементів до зв'я-

заного (інтеграція, або концентрація). Перш ніж розвива-

тись, система повинна утворитись.

2. Диференціація, тобто перехід від однорідного стану

до різнорідного. Йдеться, зокрема^ про спеціалізацію ор-

ганів, поділ праці в суспільстві тощо.

3. Зростання порядку, перехід від невизначеності до

визначеності.

Загалом еволюцію він розумів як перехід від відособ-

леної однорідності (гомогенності) до зв'язаної різнорідно-

сті (гетерогенності). Порушені Спенсером проблеми (упо-

рядкування хаосу) є предметом вивчення нової науки си

нергетики, а його можна вважати одним із її попередників.

Концепція еволюції Спенсера виникла на основі біології.

Звідси походить біологізм його поглядів на суспільство.

Моральні норми, наприклад, він розглядав як інструмен-

ти пристосування людини до середовища.

Філософські побудови Конта і Спенсера, які Єрунтува-

лися на узагальненні сучасного їм наукового знання, ви-

явилися вразливими: радикальна зміна наукових теорій

протягом кількох десятиліть зумовила руйнування філо-

софських узагальнень, які підносились над ними. Тому

позитивізм Ыпершої хвиліы змушений був поступитись мі-

сцем позитивізму Ыдругої хвиліы, який висунув на перед-

ній план теорію наукового пізнання.

Махізм і емпіріокритицизм (Ыдруга хвиляы позитивізму)

Позитивізм у розумінні відношення філософії та на-

уки в стислій формі повторив розвиток їх взаємозв'яз-

ків протягом тисячолітньої історії. Історично на перпіо-

152

Історичні типи філософії

му етапі філософія мислилась як наука наук, як перша

наука. Починаючи з Нового часу, у зв'язку зі станов-

ленням окремих наук, роль філософії у ставленні до на-

уки все більше зводилася до методології наукового пі-

знання. Така трансформація співвідношення філософії

та науки відбулась і в позитивізмі. Якщо Конт і Спен-

сер мислили філософію як своєрідну інтегральну Ысин-

тетичнуы науку, то їх спадкоємці З представники Ыдру-

гої хвиліы позитивізму, усвідомивши марність подібних

прагнень, звели філософію до методології наукового пі-

знання.

До Ыдругогоы позитивізму прийнято відносити близь-

кі за змістом філософські погляди відомого австрійського

фізика Ернста Маха (1838З1916) і швейцарського філосо-

фа творця емпіріокритицизму Ріхарда Авенаріуса (1843З