1. Російська наукова школа

2. Українська наукова школа

В Україні переважно прикладним аспектам ТОГ присвячені дослідження групи науковців Ради з вивчення продуктивних сил НАН України. Питання регіональної політики і управління досліджує група науковців Інституту регіональних досліджень (м. Львів).

Спробами поєднати науку про РПС і регіональну економіку можна вважати праці Д.М. Стеченка, С.Л. Сонька, В.В. Кулішова, B. Мустафіна, Л.Г. Чернюк. Осмисленню проблем просторової організації суспільства в межах соціально-економічної географії присвячені дослідження О.Г. Топчієва, 0.1. Шаблія, АЛ. Голікова та ін. Поглибленням основних категорій і понять теорії просторової організації господарства займаються групи науковців під керівництвом В.В. Ковалевського, І.М. Коротуна, а також М.П. Бутко, І.О. Горленко, СМ. Злупко, Д.Ф. Крисанов, II. Лукінов, B. Пила, ВЛ. Руденко, Л.Г. Руденко, О.Є.Чмир, МД. Пістун. В.А. Поповкін, Я.Б. Олійник [19] та ін.

Зазначимо, що як російська, так і українська наукові школи досліджень ТОГ поки ще не виробили принципово нових концепцій просторової організації суспільства й економіки. Основною рисою сучасних досліджень є переосмислення чинних позицій теорії ТОГ, систематизація і структуризація накопичених знань та їх упорядкування, спроба розмежувати напрями досліджень між науками, що займаються питаннями просторової організації господарства і суспільства, — наукою про РПС, регіоналістикою, регіональною економікою і соціально-економічною, або суспільною, географією.

1.3. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

Сучасна територіальна організація продуктивних сил (ТОПС) України сформувалася в результаті дії законів планової економіки. Формування і функціонування ринкової економіки зумовлює відповідні зміни в теорії розміщення продуктивних сил (РПС). Пріоритетними стають загальні економічні закони, властиві для всіх суспільно-економічних формацій.

Варто зазначити, що економічні закони (ЕЗ) — це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та найтісніші, стійкі зв'язки між явищами і процесами економічного життя суспільства.

Кінець XX — початок XXI ст. характеризується посиленням процесів глобалізації. Власне глобалізація торкнулася всіх сторін суспільного життя і її можна характеризувати як процес, що постійно перебуває під впливом політичних, економічних, торговельних, культурних зв'язків. Виникнення і розвиток транснаціональних корпорацій можна вважати початковою стадією процесу глобалізації економічного життя суспільства. Результатом глобалізаційних процесів є стирання зовнішніх меж, зниження ролі таких чинників, як простір, час.

Протидією глобалізаційним процесам є регіоналізація, тобто регіональна інтеграція, результатом якої є утворення регіональних організацій типу єврорегіонів, ОПЕК, АСЕАН, спільного ринку країн Персидської затоки. Процеси регіоналізації дають можливість окремим країнам зберегти національну ідентичність, обмежити ризик негативних процесів у економіці. Наприклад, з 27 членів Євросоюзу лише 17 мають спільну грошову одиницю євро.

Прикладом сучасної регіоналізації може бути створення ЄЕП об'єднання Росії, Казахстану і Білорусі. Створення потужних регіональних об'єднань свідчить про намагання груп країн захистити свої економічні інтереси, в першу чергу, в галузі енергетики.

Закономірність раціонального РПС випливає із загального економічного закону економії праці, за допомогою якого регулюються затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції. Транспортні витрати становлять значну частку в собівартості продукції, і їх зниження впливає на продуктивність праці. На практиці для зниження транспортних витрат керуються принципом максимального наближення підприємств до джерел сировини, палива, робочої сили і споживача.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація її дає можливість більш рівномірно розмістити виробництво по областях, тобто вирівнюючи виробництво національного доходу (НД) шляхом надання певних пільг інвесторам капіталу, держава може економічно регулювати РПС.

Закономірність раціонального територіального поділу праці випливає з закону суспільного поділу праці. Згідно з цією закономірністю, за кожним регіоном закріплені певні галузі матеріального виробництва. Вона є визначальною в процесі формування економічних районів, а її дія виявляється в спеціалізації господарства регіонів та виробництва найдешевшої продукції. Однак моноспеціалізація може і негативно впливати на соціальний розвиток регіонів, екологічну ситуацію в них.

Закономірність комплексного РПС також є просторовим виявом закону суспільного поділу праці. Реалізація цієї закономірності дасть змогу мінімізувати витрати в основному виробництві, здешевити витрати на перевезення сировини і готової продукції.

Принципи розміщення продуктивних сил

Принципи розміщення продуктивних сил — керівні положення, сформульовані суспільством, які визначають об'єктивні потреби та умови суспільного розвитку і котрі воно реалізує в процесі своєї практичної діяльності. Принципи визначають потреби суспільства на певному історичному етапі.

Принципи — це свідомі дії, спрямовані на реалізацію закономірностей розміщення продуктивних сил. Найважливішими принципами розміщення продуктивних сил є:

— наближення матеріало-, водомістких, енергоємних виробництв до джерел сировини, палива і води;

— наближення трудомістких виробництв до регіонів з високим рівнем забезпечення трудовими ресурсами;

— наближення виробництв, що продукують товари масового споживання, до районів високої концентрації населення;

— врахування під час розміщення продуктивних сил наявності транспортних комунікацій;

— обмеження надмірної концентрації промислових об'єктів у великих містах;

— забезпечення збалансованого розміщення підприємств матеріального виробництва невиробничої сфери, галузей спеціалізації та обслуговуючих галузей;

— зміцнення національної безпеки держави;

— охорона навколишнього середовища і раціональне комплексне використання природних ресурсів, забезпечення здорових умов життя і праці.

Пріоритетність певних принципів визначається стратегією і завданнями, що конкретизовані у відповідній концепції. Сьогодні в Україні пріоритетними принципами є ті, що забезпечують соціальний розвиток суспільства, підвищення рівня життя населення, енергетичну, продовольчу, екологічну безпеку держави.

Чинники розміщення продуктивних сил

Чинники розміщення продуктивних сил — конкретні умови, що впливають на вибір конкретного розташування об'єктів матеріального виробництва і невиробничої сфери. Тобто чинниками розміщення продуктивних сил є конкретні умови реалізації закономірностей і принципів розміщення продуктивних сил.

На сьогодні в науковій літературі виокремлюють чотири групи чинників розміщення продуктивних сил:

1) природно-географічні чинники — включають усі види природних умов і ресурсів. Важливими є кількісні та якісні характеристики корисних копалин і природних умов, що дає змогу визначити оптимальні розміри підприємств;

2) демографічні чинники — це населення, яке виступає споживачем матеріальних благ і джерелом робочої сили для підприємств і сфери послуг. Важливою є характеристика населення з погляду його мобільності. Демографічний чинник є визначальним для розміщення трудомістких і наукоємних виробництв. При прогнозуванні і обґрунтуванні розміщення продуктивних сил необхідно враховувати рівень трудозабезпеченості окремих регіонів;

3) техніко економічними чинниками вважають насамперед науково-технічний прогрес, транспортні умови і форми організації виробництва. Прискорення науково-технічного прогресу послаблює дію природних і демографічних чинників, а впровадження енерго- ресурсо- і трудозберігаючих технологій забезпечує підвищення продуктивності праці й охорону навколишнього середовища.

Особливу роль в останні десятиліття відведено заходам інноваційного характеру. За рахунок впровадження інноваційних технологій можна отримати не тільки значний економічний ефект, але й істотно вплинути на просторове розташування підприємств і галузей економіки;

4) соціально-економічні чинники розміщення продуктивних сил покликані сприяти поліпшенню умов праці і життя населення, підвищенню рівня життя особливо у відсталих регіонах, забезпечити раціональну зайнятість населення в регіонах, розвиток освіти, охорони здоров'я, сфери послуг.

В умовах значного впливу на розміщення продуктивних сил науково-технічного прогресу зростає роль чинника часу, особливо, коли йдеться про термін введення в експлуатацію об'єктів матеріального виробництва і соціальної інфраструктури [18].