Тема 2 Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництв

Методи територіальної організації господарства. Розміщення виробничих комплексів, соціальної інфраструктури, господарств економічних районів характеризує систему територіальної організації народного господарства. Розміщення продуктивних сил є об’єктом територіального планування, що передбачає розробку схем розвитку і розміщення видів економічної діяльності, продуктивних сил областей і економічних районів. На основі розроблених схем складають генеральну схему РПС країни. Для вирішення найважливіших проблем розвитку господарства розробляють цільові комплексні програми, у тому числі і територіальні.

Методи територіальної організації національного господарства:

Системний аналіз – дає можливість порівнювати різні варіанти рішення проблем удосконалення виробництва.

Економічні методи – використовуються в проектних розробках для обґрунтування розміщення продуктивних сил.

Балансовий метод дозволяє ув’язувати потреби і ресурси, формувати необхідні пропорції. Цей метод містить у собі систему балансів: матеріальних, фінансових, трудових, доходів й витрат населення, територіальних балансів потужностей будівельних організацій, продукції металообробної промисловості міжгалузевого використання. Баланси бувають звітні й планові.

Техніко-економічні розрахунки використовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств та комплексів визначають з розрахунку поточних й капітальних витрат.

При виборі місця розташування визначають показники:

_{- матеріалоємності виробництва:}

_{Ме =} ^См _,

^Вп

де ^См - матеріальні витрати, грн., т.

^Вп - річний випуск продукції, грн., т.

_{- енергоємність виробництва:}

_{Эе =}^Сэ _,

^Вп

де ^Сэ - енергетичні витрати, квт/рік.

_{- трудомісткість виробництва:}

_{Те =}^Ст _,

Вп

де ^Ст - трудові витрати, осіб/рік/година.

_{- фондоємність виробництва визначається за формулою:}

_{Фе =} ^Соз _,

Вп

де С_оз – вартість основних засобів, грн.

_{- капіталоємність виробництва:}

_{K = С кв ,}

_Вп

де С_кв – вартість капіталовкладень на будівництво об’єкта, грн.

_{- собівартість продукції, яка є сумою} вартісті сировини і матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й амортизаційних відрахувань; витрат на оплату праці й реалізацію продукції, грн.

Для визначення ефективності функціонування підприємств використовують систему вартісних показників: валову й товарну продукцію, чисельність працюючих, продуктивність праці, вартість основних засобів, матеріальні витрати, капіталовкладення.

Економіко-статистичні методи використовуються для аналізу територіальної організації господарства. До них відносяться розрахунок індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, метод угрупувань та графоаналітичний метод.

Нормативний метод використовують при моделюванні на перспективу, спрямований на подолання перевидатку ресурсів. Необхідно впроваджувати ресурсозберігаючі технології, раціонального використання матеріальних (сировинних), трудових ресурсів. Для розробки об’єктів повинні застосовувати науково обґрунтовані нормативи і норми.

Картографічний метод припускає складання карт, картограм, що характеризують просторовий розподіл безлічі об’єктів. Показує динаміку явища, відстань, густота населення, факти, масштаби, кількісні подібності та розходження, взаємозв’язок й розподіл різних об’єктів.

Проте сучасні економічні явища й процеси, пов’язані із територіальним розміщенням виробництва, часто носять масовий характер й зумовлені складним комплексом причин. Тому аналізувати їх можна лише за допомогою точних кількісних, тобто економіко-математичних методів. Найчастіше застосовують два види економіко-математичних моделей – балансові й оптимізаційні.

Балансові моделі будуть у вигляді систем шахових таблиць (баланси витрат й випуску продукції, капітальних вкладень, витрат трудових й природних ресурсів). Складають також баланси «витрати-випуску» виробництва та розподілу продукції.

Оптимізаційні моделі – вища форма техніко-економічних розрахунків. Основне їх призначення – вибір оптимального варіанту розміщення не тільки підприємств і видів економічної діяльності, а й територіально-виробничих комплексів.

Цільовою функцією оптимізаційної моделі розміщення виробництва являється мінімум витрат, а обмеженнями – розміри потреб у продукції, обсяги її випуску, ресурси сировини, палива й матеріалів, капітальні вкладення.

Умови й рішення оптимізаційних моделей можуть бути у вигляді матриць (таблиць) чи мережний (графічної).

Метою оптимізаційної моделі розміщення виробництва являється мінімум витрат, обмеженням – розміри потреб в продукції, обсязі її випуску, сировини, палива, матеріалах, капітальних інвестиціях. Етапом дослідження і прогнозування територіальної організації господарства являється визначення можливого економічного ефекту від нового упровадження продуктивних сил.

Методи економічного обґрунтування розміщення виробництва за видами економічної діяльності. Процес економічного обґрунтування розміщення виробництва в загальному вигляді складається з таких важливих етапів: 1) аналіз сучасного розвитку й розміщення видів діяльності; 2) визначення основних умов й чинників розвитку видів діяльності та їх окремих підприємств на перспективу; 3) вибір варіантів та визначення оптимального варіанту розміщення виду діяльності.

Методи економічного обґрунтування територіально-комплексного розміщення виробництва. Основним в економічному обґрунтуванні територіально-комплексного розвитку та розміщення продуктивних сил країни, її економічних районів являється метод територіальних схем (програм) [12].