Підсумки війни для України

По-перше, війна і тимчасова окупація найбільш розвинутої в економічному відношенні, найбільш населеної частини країни завдала колосального збитку народному господарству. В Україні на руїни були перетворені 714 міст і селищ міського типу, понад майже 33 тис. шкіл, технікумів, вищих навчальних закладів. Припинили існування близько 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Тільки прямі збитки, завдані народному господарству України, становили 285 млрд. крб. Загальна ж сума збитків, яких зазнали населення і народне господарство України становила майже 1,2 трлн. крб. (у цінах 1941 р.).

По-друге, Україна зазнала тяжких людських втрат. Крім мільйонів воїнів, які були мобілізовані з України і загинули в боях або померли від ран, загинуло ще багато мільйонів мирних жителів. Гітлерівці вбили і замучили 3 млн. 265 тис. мирних жителів, 1 млн. 366 тис. військовополонених, вивезли в Німеччину 2 млн. 109 тис. чоловік. Мільйони мирних громадян вмерли, тому що фашисти вели голодний режим харчування для місцевих жителів, практично винищили систему охорони здоров’я. В період війни на одне народження припадало 2,3 смерті «з природних причин». За роки війни загинув кожний шостий житель республіки.

По-третє, українські землі вперше за свою історію були об’єднані в складі єдиної держави – УРСР.

По-четверте, Україна, як складова частина Союзу РСР, стала переможцем у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.

По-п’яте, зріс міжнародний авторитет України, яка стала, поруч з другими країнами, засновницею Організацій Об’єднаних Націй та співробітником інших важливих міжнародних організацій.

Таким чином, український народ зробив вагомий внесок у перемогу над ворогом на фронті і в тилу. Народний характер війни виявився в єдності фронту і тилу, в широкому партизанському русі проти фашистських загарбників. Назавжди увійшли в історію подвиги захисників Одеси, Києва, Севастополя, Керчі, перемоги в битвах за Дніпро, Київ, у Корсунь-Шевченковській операції та багатьох інших наступальних діях радянських військ на території України.

Українці виявилися добрими вояками , жителі республіки одержали 2,5 млн. орденів і медалей за хоробрість і відвагу, серед Героїв Радянського Союзу частка українців становила 18,2%, 35 українців це звання отримали двічі, льотчик Іван Кожедуб тричі був нагороджений цією відзнакою.

49. Розвиток урср в повоєння роки: політичні, економічні і соціальні проблеми (1945 – поч. 1950-х рр.).

Наприкінці війни завершився процес об’єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони активно обговорвалися вже на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях. Остаточно кордони УРСР сформувалися у процесі українсько-польського, українсько-чехо-словацького та українсько-румунського територіальних розмежувань. Останнім актом формування сучасної державної території стало приєднання 19 лютого 1954 р. Кримської області до складу УРСР..

У надзвичайно важких умовах відбувався процес повернення республіки до мирного життя. Матеріальні втрати України склали 200 млрд. доларів. Відновлювати народне господарство Україна почала відразу після вигнання німецько-фашитських загарбників. У 1946 р. на основі Закону СРСР про п’ятирічний план відновлення народного господарства був прийнятий Закон про відновлення народного господарства України. Відповідно до цього закону відновлення народного господарства планувалося завершити до 1950 р. Цей план базувався на характерній рисі тоталітарної системи: можливості розпоряджатися ресурсами без оцінки бажання і потреби людей. Він передбачав відбудувати розорені регіони, підняти промисловість та сільське господарство на довоєнний рівень і навіть перевершити його.

У першу чергу відновлювалися важка промисловість, транспорт, енергетика. У ці галузі направлялося 88% капіталовкладень.

Сільське господарство одержало 7 % капіталовкладень і відновлювалося за рахунок жорстокості дисципліни в колгоспах. Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам, як правило, не виплачувалася заробітна плата. Для відновлення народного господарства використовувалися репарації з Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених, колгоспників, робітників, інтелігенції.

Зокрема, промислове виробництво збільшилося в 4 рази і перевищило довоєнний рівень на 15 %. У Західній Україні, де до війни важкої промисловості маже не існувало, виробництво в цій галузі зросло на 230 %, особливо швидкими темпами розвивалася промисловість Львова.

Разом з тим, підсумки відновлення були неоднозначними. У цьому плані маються серйозні підстави для сумнівів із приводу окремих даних офіційної статистики і перебільшено мажорних висновків політичного керівництва тих років.

Позначилася недооцінка виробництва товарів народного споживання. До того ж, легка промисловість до кінця 1950 р. ледь досягла 80 % довоєнного рівня. Грошова реформа значно девальвувала карбованець і «з’їла» особисті заощадження народу.

З особливою очевидністю недоліки відновлення проявилися в сільському господарстві, що так і не виконало намічені плани. Причини цього різні: переважне фінансування важкої промисловості, зневага принципу матеріальної зацікавленості, важкі наслідки війни для українського села, посуха 1946 р., мізерна вартість сільськогосппродукції, значний розмір індивідуальних господарських податків, відсутність паспортів у сільських жителів.

Загальна колективізація на Західній Україні здійснювалася примусово й у стислий термін (1948 – 1949 р.) з обкладанням місцевого населення важкими податками, з депортацією в Сибір більш 200 тис.чол. Непоправні були і людські втрати, коли на Україні 800 тис. колгоспників загинули від голоду взимку 1946 – 1947 р.

Суспільне життя Українив післявоєнний період було настільке складне, суперечливе і неоднозначне за результатами:

з одного боку, відновилися традиційні для радянської системи політичні форми, зберігалися і посилювалися обмеження і деформації;

з другого – пожвавилась робота Рад, профспілок і інших громадських організацій.

У 1946 – 1948 р. відбулися перші пііслявоєнні вибори депутатів Рад різних рівнів. У них взяло учась близько 99 відсотків громадян України, які мали право голосу. Але, навряд чи це було ознакою високої громадської активності мас.

Вкрай загострилася суспільно-політична обстановка в зв’язку з обранням 8 березня 1947 р. першим секретаре ЦК КП(б)У Л.Кагановича. Розгорнулася боротьба з «українським буржуазним націоналізмом». А фактично був роздутий небачений фізичний і моральний терор в Україні. Переслідуванням підлягали М.Рильський, В.Сосюра й інші діячі культури. Каганович зловживав владою, бізжалісно розправлявся з кадрами.

У грудні 1947 року Пленум ЦК ЦК(б)У звільнив Л.Кагановича з посади першого секретаря ЦК ЦК(б)У і обрав на цю поаду М.С.Хрущова (до грудня 1949 р.).

Виросла чисельність Компартії України. У 1950 р. вона нараховувала 700 тис.чоловік. Уся влада зосереджувалася в руках центральних органів уряду і партії в Москві. Компартія України знаходилася на правах обласної організації.

У 1946 р. греко-католицька церква була «воз’єднана» з Російською православною церквою. Священиків, що відмовлялися перейти в православ’я, знімали з парафій і, як правило, висилали в Сибір. 11 квітня 1945 р. були заарештовані українські католицькі владики на чолі з митрополітом Й.Сліпим.

Нестабільність міжнаціональних відносин у західному регіоні України привела до кривавого конфлікту між польськими й українськими формуваннями. Його жертвами стали близько 40 тисяч поляків і майже стільки ж українців.

В останні роки війни й у перші післявоєнні роки проводилися масові репресії і депортації цілих народів.

У Середню Азію були депортовані приблизно 650 тис. німців, близько 200 тис.кримських татар, з 2,7 млн.євреїв, що проживали в 30-і роки, у результаті дискримінації, евакуації, обміну залишилося близько 800 тис.

Для доповнення вільних робочих місць в Україну переселялися сотні тияч росіян (у 1939 р. в Україні проживало 12 %, у 1959 – 16 % росіян).

Відсутність реальних громадських всобод і демократії, репресії, жорстокий політико-ідеологічний тиск і контроль, а також доведення до абсурду культу особи І Сталіна й безмежна виконавча влада на місцях – ці й інші риси тоталітарної системи згубно впливали на суспільно-політичне життя країни.