54. Охарактеризувати соціально-економічні та політичні процеси в урср в часи «перебудови» (1985 – 1991 рр.)

Друга половина 80-х років пройшла під знаком спроби подолання кризи шляхом перебудови радянської системи. У результаті чого став розпад СРСР і відродження в 1991 р. незалежної України.

Наприкінці 80-х рр. після числених спроб поліпшити положення справ в економіці керівництву як СРСР у цілому, так і України, довелося визнати, що економічна ситуація в країні погіршалася, більш того, почався розвал народного господарства.

До головних причин можна віднести:

– не було здійснене прискорення науково-технічного прогресу;

– зношеність основних виробничих фондів підприємств України склала майже 60 %;

– стали частішими зриви планових потачань, рвалися економічні зв’язки як між окремими підприємствами , так і між союзними республіками;

– ослаблення контролю держави за діяльністю підприємств стало відігравати руйнівну роль, особливо тому, що ринковий механізм регулювання економіки не був упроваджений;

– не відбулося позитивних змін і в сільському господарстві. У 1989 р. керівництво СРСР визнало можливим розвиток нових форм господарювання – фермерських, орендних, кооперативних колективів. Однак колгоспно-радгоспне керівництво було проти впровадження цих форм господарювання; та й об’єктивні умови не сприяли цьому (відсутність засобів, діючого захисту закону і т.д.);

• з 1988 р. прискорилася інфляція. З 1990 р. грошове регулювання економіки замінюється, в основному, натуральним обміном (бартером). Виник дефіцит на товари першої необхідності;

• у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року відбулася аварія на Чорнобильської АЕС, що привела: до забруднення біосфери, появи 30-км «зони відчуження», масовому переселенню жителів в інші регіони республіки. Тільки прямі витрати України за 1988 – 1990 рр., коли вона перебувала в союзному підпорядкуванні, склали 20 млрд. карбованців.

Серйозними успадкованими з радянських часів вадами української економіки були панування командних форм і методів управління, надмірна централізація та екстенсивний шлях розвитку господарства. Так, частка групи «А» (галузей, в яких вироблялися засоби виробництва) становила 70 %, а групи «Б» (галузі, що виробляють предмети споживання) – 30 %, у той час, як у США промислова продукція групи «Б» становить близько 70 %. Це означало орієнтацію української економіці не на людину, а на виробництво заради виробництва.

Істотні диспропорції існували і у територіальному розміщенні виробничих сил. Так, рівень економічного розвитку центру і заходу України був майже удвічі нижчим, ніж Подніпров’я і Донбасу (якщо на так званий Південно-Західний район колишнього СРСР припадало 43 % населення і 34 % промислового виробництво, то на Донецько-Придніпровський район – відповідно 42 % і 55 %.)

Характерних для більшості галузей народного господарства України в цей період були застарілі технології і великий коефіцієнт зношеності основних виробничих фондів – у середньому 50 – 60 %.

Існування цих проблем в економічній сфері, поряд з іншими негараздами у народному господарстві зумовило слабші стартові можливості України порівняно з іншими республіками. Про це переконливо сідчить офіційна статистика за 1990 р. У цей час за розмірами валового національного продукту на душу населення наша республіка займала 7 місце, а за розмірами національного багатства на душу населення – 6 місце серед республік колишнього СРСР. Не кращою була ситуація і по інших принципових показникках. Так, за продуктивністю праці у промисловості Україна була на 9 місці, а у сільському господарстві ділила з Росією 5 – 6 місця.

Потреби економіки України задовільнялись продукцією власного виробництва на 82 %. За рахунок ввозу покривалось 60-80 % потреб нафти, кольорових металів, автомобілів, верстатів. Причини цього: протягом багатьох літ Україні виділялося не більш 13 % загальної суми капіталовкладень, що майже вдвічі менше частини її національного доходу в союзному обсязі.

Треба відзначити, що першим рішучим кроком на шляху до державного суверенітету і реальної незалежності Україна зробила 16 липня 1990 року, коли Верховною Радою республіка була прийнята «Декларація про державний северенітет України». Декларація проголошувала державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території і незалежність рівноправності в зовнішніх відносинах.

Таким чином, адміністративно-командна система була органічно неспроможною забезпечити економічну ефективність, технологічний прогрес, культурний, освітній, духовний розвиток народу, його національний розквіт.