51. Проаналізувати суспільно-політичне життя в Україні в к. 50-х – на початку 60-х років хХст. «Хрущовська відлига» та рух «шістидесятників»

Хрущовські реформи не повною мірою виправдали пов’язаня з ними сподівання, але закладена в них демократизація економічного життя сприяла вивільненню творчої енергії народу, що зумовило хоча і короткочасне, але різке підвищення ефективності радянської економіки у 50-ті роки. Створена у цей час ьаза сприяла зростанню добробуту населення СРСР.

Так, в Україні у 1951 – 1958 рр. прибутки середнього робітника збільшились на 230 %. У 1957 р. було ліквідовано практику державних позик, які забирали близько 10 % заробітків трудящих і були прихованою формою додаткового оподаткування населення. Про зростання грошових доходів жителів України у цей час переконливо свідчить той факт, що сума вкладів у ощадних касах республіки зросла з 2,7 млрд. крб. у 1950 р. до 19,7 млрд.крб. у 1960 р.

Було скорочено робочий день і запроваджено п’ятиденний робочий тиждень. Серьйозні зміни відбулися на селі. Поліпшенню становища сприяли щомісячне авансування колгоспників, ліквідація натуроплати, списання заборгованості з податку і поставок за попередні роки. Саме у хрущовський період селяни нарешті одержали паспорти, яких фактично не мали з моменту запровадження паспортної системи у 1932 р.

Значних розмірів набуло і житлове будівництво. Так, якщо у 1918 – 1940 рр. у республіці було введено в дію 78,5 тис.кв.м. загальної площі, то лише у 1956 – 1965 рр. – понад 182 тис.кв.м. Тобто одержали чи збудували собі житло майже 18 млн.чоловік. У побут багатьох сімей увійшла нова техніка – телевізори, магнітофони, пральні ашини та ін., що якісно змінило уяву населення про життєві стандарти.

Контраст з періодом сталінського правління був разючим, хоча життєвий рівень радянських людей, як і раніше, суттєво відставав від західного. До того ж наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. дедалі більше виявляються негативні наслідки непродуманого реформаційного експериментування. Поява дефіциту найнеобхідніших товарів, 30-процентне підвищення роздрібних цін на м’ясо і масло, заморожування заробітної плати, відмова від обіцяного зниження прибуткового податку тощо – ось лише деякі «штрихи до порт рету» добробуту населення у цей період.

У цей час інтенсивнішою й активнішою стала діяльність України на міжнародній арені. Якщо у 1953 р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, то наприкінці 1955 р. – вже 29. Значно активізуються зв’язки України з іноземними державами. Так, тільки з країн, що розвиваються, у республіці побувало у 1954 р. – 69, у 1956 р. – 145, у 1958 р. – 305 офіційних делегацій. У цей період Україна стає більш відкритою для міжнародного туризму: у 1953 р. в УРСР побувало 805 чоловік, у 1955 р. – 1390, у 1958 р. – 23054. Отже, певні зрушення відбулись, хоча, як і раніше, українська дипломатія йде у форватері дипломатії СРСР, а міжнародна діяльність УРСР зберігала успадковані від попереднього періоду риси обмеженості та неповноцінності.

«Хрущовська відлига» була часом активного розгортання процесу перебудови державного апарату, удосконалення його структури як в СРСР в цілому, так і в Україні зокрема. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях у 1955 – 1956 рр. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій і установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату, що певною мірою на деякий час послабило тиск командної системи на різні сфери суспільного життя. Намагаючись включити у процес оновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи зайві управлінські структури, разом з тим розширювало склад і права місцевих органів влади. Так, в Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. у 1950 р. до 381,5 тис. у 1959 р. Згідно з постановою ЦК ЦПРС (січень 1957 р.), було суттєво розширено компетенцію місцевих рад у питаннях планування.

Послаблення ідеологічного тиску зумовило пожвавлення наукового, літературного і культурного життя, посилився рух за розширення сфери вживання української мови, було реабілітовано ряд репресованих діячів української культури. Надзвичайно важливе значення мало звільнення сотень тисяч українців, ув’язнених у тюрмах і таборах примусової праці.

Суттєво вплинула на суспільне життя поява нового покоління творчої молоді, т.зв. «шістедесятників», які своєю діяльністю утверджували високі мистецтво і духовні цінності в українському культурному процесі, відстоювали національні права народу і людську гідність. ЇЇ репрезентували Василь Стус, Василь Симоненко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл та багато ін. Розмах національно-культурного руху викликав ряд кроків центральної влади, спрямованих на чергову кампанію посилення русифікації і боротьби з т.зв. «українським буржуазним націоналізмом». ХХІІ з’їзд КПРС (1961) проголосив політику «злиття націй», що означало наступ на українську мову і культуру, який наполегливо здійснювався такими партийними функціонерами як А.Скаба, В.Маланчук та ін. Відповіддю були протести, петиції, демонстрації, самвидавна література та інщі форми.