57. Соціально – економічний і політичний розвиток Пакистану у 80 – х рр. Хх ст. – поч. Ххі ст.

В 1977 р. командувач сухопутними силами генерал М. Зія-уль-Хак в черговий раз ввів у країні військовий стан. В економіці підтримувалось середнє і дрібне підприємництво як у промисловості, так і в сільському господарстві при збереженні державного контролю над пріори¬тетними галузями. Демократичний уряд Зульфікара Алі Бхутто (1971-1977) провів радикальні соціально^економічні перетворення в дусі «ісламського соціалізму». Був створений сильний державний сектор на основі націоналізації великих і середніх підприємств у 10-ти галузях промисловості, а також банків і торгових фірм. Аграрна реформа передбачала земельний максимум для по­міщиків, викуп землі і передачу її селянам, іригаційні заходи, розширення посівів експортних культур (бавовна, рис). Діяльність уряду З.А. Бхутто викликала незадоволення значної частини власників і опір реформам.В 1985 р. військовий стан був знятий, але влада залишилася в руках М. Зія-уль-Хака. Наступне 11-річчя (1988-1999) характеризується встановленням демократичних норм і функціонуванням конституційної політичної системи. Дуже повільно вирішувались соціальні проблеми. На кінець 90-х років із 130 млн. населення Пакистану лише 37% були грамотними, 10% вміли написати своє ім'я, 4% мали вищу ос¬віту. Майже 40 млн. чол. жили за офіційною межею бідності, лише третині населення була доступна чиста питна вода. Спо¬стерігався демографічний вибух і неконтрольоване зростання кількості жителів. Посилилось протистояння на релігійному ґрунті між суні-тами і шиїтами, між ісламськими ортодоксами і новими течія¬ми. Глибока економічна криза, соціальна напруженість, активі¬зація екстремістських релігійних сил, падіння авторитету влади, розчарування широких верств населення в перевагах демокра¬тичної системи призвели до четвертого військового перевороту в Пакистані. Приводом став наказ прем'єр-міністра М. Наваза Шаріфа звільнити з посади главу комітету начальників штабів генерала Первеза Мушаррафа. У відповідь 12 жовтня 1999 р. військові ввели надзвичайний стан і розпустили всі органи за-конодавчої і виконавчої влади. Натомість була створена Націо¬нальна рада безпеки по виведенню країни з кризи на чолі з П. Мушаррафом. Спеціальне управління має викоріняти коруп¬цію у владних структурах, примусити поміщиків і буржуазію повністю сплачувати належні податки, ліквідувати мафіозні уг¬руповання, що контролюють економічне життя в містах.

64. Утворення Саудівської Аравії. Внутрішня і зовнішня політика уряду у 30 – 1 пол . 40 – х рр. Хх ст.

На Аравійському півострові після закінчення Першої світової війни та ліквідації Османської імперії виникло п'ять незалежних арабських держав: Хіджаз (столиця — Мекка), Недж (Ер-Ріяд), Асір (Ет-Таїф), Джебель-Шаммар (Хаїль) і Ємен (Ходейда). на півдні Аравійського півострова містилися багаті на нафту британські колонії Аден, Маскат, Кувейт, Катар та інші дрібніші емірати. Між А. Ібн Саудом та Хусейном розгорілася боротьба за об'єднання Аравії.У червні 1919 р. А. Ібн Сауд розпочав бойові дії проти Хусейна. Унаслідок бойових дій до А. Ібн Сауда перейшло кілька прикордонних оаз. У 1921 р. завершилася тривала боротьба саудитів із Джебель-Шаммаром, територію якого було приєднано до Неджу.Остерігаючись посилення Неджу та нападів релігійних фанатиків-ваххабітів на підмандатні їм території, британці запропонували скликати для врегулювання суперечливих питань конференцію держав Близького Сходу. Конференція, в якій взяли участь делегації Хіджазу, Неджу, Іраку та Трансйорданії, тривала з 17 грудня 1922 р. по 26 січня 1923 р. Спроба досягнути порозуміння зазнала невдачі. 29 серпня 1924 р. правитель Неджу наказав військам саудитів напасти на Хіджаз. Метою цього походу А. Ібн Сауд називав усунення "узурпатора", який, на думку лідера ваххабітів, не мав права оголошувати себе халіфом. Не отримавши допомоги від британців, які були незадоволені втручанням Хусейна до палестинських справ, правитель Хіджазу 3 вересня 1924 р. зрікся престолу на користь свого сина Алі. Хусейн мав надію на те, що особистий конфлікт між ним та А. Ібн Саудом після цього припиниться. Алі продовжував чинити опір саудитам, але, зазнавши кількох поразок і втративши 5 грудня Медину, 18 грудня 1924 р. зрікся престолу і виїхав до брата Фейсала в Ірак. А. Ібн Сауд залишився єдиним претендентом на володіння всім Аравійським півостровом. 8 січня 1926 р. зібрання мусульманських старійшин проголосило А. Ібн Сауда королем Хіджазу та сул-таном Неджу. Обидві країни було об'єднано. У червні 1926 р. з метою отримання визнання з боку віруючих і легітимізації свого режиму А. Ібн Сауд скликав у Мецці мусульманську конференцію, на яку запросив представників усіх ісламських громад світу. 20 травня 1927 р. Великобританія визнала державу А. Ібн Сауда в її нових кордонах.У 1930 р. Асір, який раніше вже визнав протекторат Ер-Ріяда, був остаточно приєднаний до Неджу. Більша частина території Аравійського півострова була включена до складу держави А. Ібн Сауда. У 1932 р. країна прийняла офіційну назву Саудівська Аравія.

У 30-х рр. Саудівська Аравія розпочала розбудову соціальної інфраструктури. В країні, де ще існувало рабство, а в якості грошової одиниці ходили австрійські талери імператриці Марії-Терези, з'явилися електростанції, телефонний та телеграфний зв'язок, шосейні дороги та перші автомобілі. Значна частина населення вороже сприйняла технічні новинки. Опір ортодоксів був настільки сильним, що А. Ібн Сауд не наважився продовжити реформи. Значний вплив на перебіг політичних процесів в Саудівській Аравії в 30-х рр. мали події в Ємені. Войовничі племена півдня Саудівської Аравії постійно нападали на британську колонію в Адені. Своєю чергою Ємен дозволив переховуватися на своїй території політичним противникам А. Ібн Сауда. Крім цього між країнами існували й територіальні суперечки про деякі прикордонні місцевості. 22 березня 1934 р. розпочалася короткотривала, але запекла війна між Єменом та Саудівською Аравією. Саудівська Аравія не була безпосередньо зачеплена бойовими діями Другої світової війни. Ер-Ріяд оголосив про свій нейтралітет, однак насправді Саудівська Аравія дотримувалася проанглійського курсу. Зменшення валютних надходжень від продажу нафти частково було компенсовано уряду А. Ібн Сауда американською та британською фінансовою допомогою, в обмін на яку саудити дозволили союзникам побудувати військово-повітряну базу в Дахрані. У ході війни відбулося зміцнення американських позицій в Саудівській Аравії. Вашингтон поширив на Ер-Ріяд дію закону про ленд-ліз. Під час війни країна отримала зброї та спорядження на 99 млн. доларів. Американських військових спеціалістів запрошено до Саудівської армії. Погодившись на розширення співпраці із США, правитель Саудівської Аравії в березні 1945 р. оголосив війну кранам "осі".